Як в українській, так і в грецькій мовах слово «амінь» є транслітерацією єврейського слова аме́н. Воно означає «нехай буде так» або «безперечно». Це слово походить від єврейського кореневого слова ама́н, що означає «бути вірним; бути гідним довір’я».

З Єврейських Писань видно, що це слово вживали, коли урочисто обіцяли виконати клятву або угоду і погоджувалися з покаранням за їхнє порушення (Чс 5:22; Пв 27:15—26; Не 5:13), та на знак згоди зі словами молитви (1Хр 16:36), хвали (Не 8:6) або з чиїмось наміром (1Цр 1:36; Єр 11:5). Цим словом завершується кожна з перших чотирьох книг, або збірок, Псалмів. Імовірно, це вказує на те, що весь ізраїльський збір приєднувався до співаків, промовляючи в кінці пісні або псалма «амінь» (Пс 41:13; 72:19; 89:52; 106:48).

Єврейське слово ама́н вживається щодо Єгови у вислові «вірний Бог» (Пв 7:9; Іс 49:7) і щодо його нагадувань та обіцянок, які є надійними і вірними (Пс 19:7; 89:37). В Грецьких Писаннях титул «Амінь» вживається щодо Ісуса Христа, який є «свідком вірним і правдивим» (Об 3:14). Оскільки Ісус мав владу від Бога, він по-особливому використовував грецьке слово аме́н, коли проповідував або навчав (Мт 7:29). Часто він вживав його перед тим, як висловити якесь твердження, обіцянку чи пророцтво, і так підкреслював цілковиту правдивість і надійність своїх слів. У таких випадках це слово перекладається як «правда» (Мт 5:18; 6:2, 5, 16; 24:34). Коли в книзі Івана Ісус вживає це слово двічі підряд, його можна перекласти як «щира правда» (Ів 1:51). Ні в Біблії, ні в іншій релігійній літературі немає доказів того, що хтось, крім Ісуса, так використовував слово аме́н.

У 2 Коринфян 1:19, 20 апостол Павло показав, що титул «Амінь» вживається стосовно Ісуса не лише тому, що він говорив правду та був правдивим пророком і речником Бога, але й тому, що завдяки йому виконаються всі Божі обіцянки. Оскільки Ісус залишився вірним і слухняним до кінця та помер жертовною смертю, він є гарантією того, що намір Бога і всі його обіцянки виконаються. Він був Правдою, адже підтвердив об’явлення, пов’язані з Божим наміром,— те, про що поклявся Бог. (Пор. Ів 1:14, 17; 14:6; 18:37.)

Слово «амінь» часто вживається в листах (особливо в листах Павла), коли автор вихваляє Бога (Рм 1:25; 16:27; Еф 3:21; 1Пт 4:11) чи висловлює бажання, щоб Бог виявив прихильність до тих, кому був адресований лист (Рм 15:33; Єв 13:20, 21). Також воно використовується, коли автор висловлює згоду з написаним (Об 1:7; 22:20).

Молитви, які записані в 1 Хронік 16:36 і в Псалмах 41:13; 72:19; 89:52; 106:48, а також канонічні листи свідчать про те, що в кінці молитви доречно казати «амінь». Щоправда, не всі записані в Біблії молитви закінчуються цим словом. Наприклад, його немає в кінці молитви Давида за Соломона (1Хр 29:19) і Соломонової молитви під час присвячення храму (1Цр 8:53—61), хоча, можливо, «амінь» сказали і в цих випадках. (Див. 1Хр 29:20.) Також цього слова немає в кінці молитов Ісуса (Мт 26:39, 42; Ів 17:1—26) і в кінці молитви його учнів, яка записана в Дії 4:24—30. Усе ж наведені докази чітко показують, що казати «амінь» в кінці молитов доречно. Слова Павла, записані в 1 Коринфян 14:16, свідчать про те, що в християнському зборі було прийнято закінчувати молитву таким чином. Крім того, приклади небесних створінь, які записані в Об’явлення 5:13, 14; 7:10—12 і 19:1—4, показують, що вони також кажуть «амінь» на знак згоди з молитвами й урочистими словами. Вживаючи це слово, вони висловлюють впевненість, цілковиту згоду і щиру надію, яку мають у своїх серцях.