Грецьке слово атанасı́а походить від слова та́натос (озн. «смерть») із заперечним префіксом а-. Тому зазвичай воно означає «безсмертя» і стосується певної особливості життя, а саме того факту, що воно ніколи не припиниться і його неможливо знищити (1Кр 15:53, 54; 1Тм 6:16). Грецьке слово афтарсı́а (озн. «нетління») стосується непідвладності тлінню, нищенню чи псуванню (Рм 2:7; 1Кр 15:42, 50, 53; Еф 6:24; 2Тм 1:10).

Слова «безсмертний» і «безсмертя» не трапляються в Єврейських Писаннях, але там чітко сказано, що Бог Єгова, Джерело всього життя, не підвладний смерті, а тому безсмертний (Пс 36:7, 9; 90:1, 2; Ав 1:12). Цю думку також підкреслив апостол Павло, назвавши Бога «Царем вічності — нетлінним» (1Тм 1:17).

Як пояснено у статті ДУША, Єврейські Писання ясно показують, що за своєю природою люди не є безсмертними. У Єврейських Писаннях міститься чимало згадок про те, що людина, або душа (євр. не́феш), помирає, наближається до могили і що її можна погубити або знищити (Бт 17:14; ІсН 10:32; Йв 33:22; Пс 22:29; 78:50; Єз 18:4, 20; див. також прим.). Грецькі Писання підтримують цю думку, і в них теж говориться про смерть душі (грец. псіхе́) (Мт 26:38; Мр 3:4; Дії 3:23; Як 5:20; Об 8:9; 16:3; див. також прим.). Отже, Грецькі Писання не заперечують і не змінюють натхненого Богом вчення про те, що людина (душа) є смертною, як про це сказано в Єврейських Писаннях. Однак у Грецьких Писаннях розповідається про намір Бога наділити безсмертям декого зі своїх служителів.

Чому про Ісуса сказано, що «тільки він має безсмертя»?

Згідно з Біблією, першим дар безсмертя отримав Ісус Христос. До того як Бог воскресив його, він не був безсмертним. Це видно з натхнених слів апостола Павла: «Воскреслий з мертвих Христос більше не помирає, смерть уже не панує над ним» (Рм 6:9; пор. Об 1:17, 18). Тому, описуючи Ісуса як «Царя над царями і Пана над панами», Павло показує, що, на відміну від усіх інших царів і панів, «тільки [Ісус] має безсмертя» (1Тм 6:15, 16). Інші царі та пани є смертними і помирають; те саме можна сказати і про ізраїльських первосвящеників. Але прославлений Ісус — призначений Богом Первосвященик на подобу Мелхиседека — «має незнищенне життя» (Єв 7:15—17, 23—25).

Словом «незнищенне» перекладено грецьке аката́літос, що буквально означає «нерозчинний; такий, що не руйнується» (Єв 7:16, NW, прим.). Воно складається із заперечного префікса а- та грецьких слів, які вказують на розкладання, розпад чи руйнування. Наприклад, ці слова трапляються в Ісусовому пророцтві про те, що Єрусалимський храм буде зруйновано, так що не залишиться каменя на камені (Мт 24:1, 2). Також їх вжив Павло, коли писав про руйнування земного «намету» християн, тобто завершення їхнього земного життя у людських тілах (2Кр 5:1). Отже, безсмертне життя, дане Ісусу після воскресіння, є не просто вічним — воно не піддається занепаду, його неможливо знищити.

Спадкоємці Царства отримують безсмертя. Помазані християни, яких покликано правити разом з Христом на небі (1Пт 1:3, 4), отримали обіцянку, що об’єднаються з ним «таким же воскресінням» (Рм 6:5). Отже, подібно до їхнього Господа і Голови, помазані члени християнського збору, залишившись вірними до самої смерті, отримують воскресіння до безсмертного духовного життя; таким чином «смертне» одягається «в безсмертя» (1Кр 15:50—54). Як і для Ісуса, для них безсмертя означає не просто вічне життя, або свободу від смерті. Апостол Павло пов’язав безсмертя з нетлінням, а це показує, що їм, як співспадкоємцям Христа, теж дається «сила, завдяки якій [вони мають] незнищенне життя» (1Кр 15:42—49). «Над ними друга смерть не матиме жодної влади» (Об 20:6; див. НЕТЛІННЯ).

Дар безсмертя, обіцяний спадкоємцям Царства, особливо дивовижний з огляду на те, що навіть Божі ангели є смертними (хоча й мають духовні тіла, а не фізичні). Про це свідчить смертний вирок, винесений духовному синові Бога, який став його Противником (Сатаною), та всім іншим ангелам, котрі пішли за Сатаною і «не зберегли свого початкового становища, а покинули своє місце проживання» (Юд 6; Мт 25:41; Об 20:10, 14). Дар «незнищенного життя» (Єв 7:16), який отримують християни, що мають честь правити з Божим Сином у небесному Царстві, яскраво свідчить про те, що Бог цілковито в них упевнений. (Див. НЕБЕСА, НЕБО, Шлях до небесного життя; ЖИТТЯ.)