Бігунами в Єврейських Писаннях названо гінців або слуг знатних людей, які бігли перед колісницею. «Бігун» — це відповідник дієприслівникової форми єврейського слова руц («бігти»). Деякі переклади передають його як «піший», «скорохід» чи «вартовий». Однак «піший» або «піший чоловік» — це відповідники інших єврейських слів, а саме раґлı́ та іш раґлı́.

Біблія згадує кількох швидких посланців або прудких чоловіків, як-от Асаїла, брата Йоава, та Ахімааца, сина Садока (2См 2:18; 18:19, 23, 27). Одного разу Ілля біг перед колісницею царя Ахава з Кармелю до Єзреїла і, можливо, подолав щонайменше 30 кілометрів. Йому це вдалося, бо «рука Єгови була на [ньому]» (1Цр 18:46).

А втім, здебільшого це слово стосувалося прудконогих слуг, які мали бігти перед царською колісницею. Ці слуги надавали царю різні послуги, оголошували про його приїзд і робили необхідні для цього приготування (1См 8:11). Авесалом, а пізніше Адонія, які намагалися захопити престол, взяли собі по 50 чоловіків, щоб ті бігли перед їхніми колісницями. Так вони спробували надати своїм діям авторитетності та законності (2См 15:1; 1Цр 1:5). Бігуни були також особистою охороною царя, подібно до сучасних персональних охоронців (див. прим. у 1См 22:17; 2Цр 10:25). Вони охороняли вхід у царський дім і супроводжували царя, коли він ішов зі свого дому до храму (1Цр 14:27, прим., 14:28; 2Цр 11:6—8, 11; 2Хр 12:10, прим.). Крім того, бігуни розносили звістки царя (2Хр 30:6, прим.). За часу перського царя Ахашвероша піших гінців, очевидно, замінили чоловіки, які їздили на швидких поштових конях (Ес 3:13, 15; 8:10, 14; див. ГІНЦІ).

Переносне значення. У Грецьких Писаннях є кілька згадок про те, що люди бігли, бо просто поспішали (Мт 28:8; Мр 9:15, 25; 10:17; Ів 20:2). А втім, апостол Павло згадує про біг і в переносному значенні. Він написав до збору в Коринфі: «Хіба ви не знаєте, що в забігу біжать усі учасники, але нагороду отримує лише один? Тож біжіть так, щоб отримати нагороду. Кожен учасник змагань у всьому виявляє самовладання. Однак він робить це, щоб отримати вінок тлінний, а ми — нетлінний. Тому я біжу не так, ніби не маю мети, і скеровую удари не так, ніби б’ю повітря. Але я бичую своє тіло і поневолюю його, немов раба, щоб, проповідуючи іншим, самому часом не втратити схвалення» (1Кр 9:24—27).

Учасники грецьких спортивних ігор мали наполегливо тренуватися, дотримуватися суворої дисципліни, режиму харчування і норм поведінки. За дотриманням правил змагань строго стежили судді. Якщо спортсмен прибіг до фінішу першим, але порушував правила, перемога йому не зараховувалась. Ось що про це писав апостол Павло: «Навіть в іграх, коли людина змагається не за правилами, то не отримує вінка» (2Тм 2:5). Бігуни зосереджувалися на нагороді, яка чекала їх на фінішній лінії. Саме так «біг» Павло — цілеспрямовано, докладаючи всіх зусиль (Гл 2:2; Флп 2:16; 3:14). Під кінець свого життя він зміг сказати: «Я вів добру боротьбу, у забігу досягнув фінішу, віру зберіг. Відтепер на мене чекає вінок праведності» (2Тм 4:7, 8).

Пояснюючи, як Бог вибирає тих, хто належить до духовного Ізраїля, Павло зазначає, що буквальний Ізраїль розраховував на свою спорідненість з Авраамом (Рм 9:6, 7, 30—32). Ізраїльтяни вважали себе обранцями і «бігли», тобто намагалися досягти праведності, неправильним шляхом. Прагнучи встановити власну праведність завдяки своїм ділам, «вони не підкорились праведності Божій» (Рм 10:1—3). Павло звертає увагу на справедливість Бога, який відкинув тілесний Ізраїль як народ і сформував духовний Ізраїль. Зрештою Павло робить такий висновок: «Це залежить не від чийогось бажання або зусиль [«не від того, хто біжить», прим.], а від Бога, який виявляє милосердя» (Рм 9:15, 16).