Ісус Христос, згадавши про прийдешнє знищення Єрусалима, сказав: «Народи топтатимуть Єрусалим, аж поки не закінчаться визначені для народів часи [«часи поган», Кул.; «час язичників», Дерк.]» (Лк 21:24). Питання щодо того, який саме період мається на увазі під висловом «визначені для народів часи [грец. кайро́й етно́н]», викликає численні дискусії.

Значення вислову. Вжитий у цьому вірші вислів «визначені... часи» походить від грецького слова кайро́с (мн. кайро́й), яке, згідно зі словником Вайна, «означало встановлений або визначений період, пору, іноді сприятливий або відповідний час» (Vine’s Expository Dictionary of Old and New Testament Words. 1981. Vol. 4. P. 138). В іншій праці це слово пояснюється як «чітко визначений або вирішальний час» (Liddell H., Scott R. A Greek-English Lexicon / revised by Jones H. Oxford, 1968. Р. 859). Слово кайро́с вживається, коли йде мова про «час» жнив; «пору» врожаю; «пору» для фіг (Мт 13:30; 21:34; Мр 11:13); про давання поживи «своєчасно» (Мт 24:45; Лк 12:42); про «визначений час» для початку Ісусового служіння і про сприятливу пору, яка тоді настала (Мр 1:15; Мт 16:3; Лк 12:56; 19:44); про «визначений... час» смерті Христа (Мт 26:18). Перед тим як Ісус вигнав демонів з двох чоловіків, ті демони закричали: «Ти прийшов нас мучити передчасно [«іще до призначеного часу», СМ]?» (Мт 8:29).

Слово кайро́с також використовується щодо майбутніх «часів або пір», які Бог встановлює відповідно до свого наміру; особливо це стосується періодів, пов’язаних з присутністю Христа і його Царством (Дії 1:7; 3:19; 1Фс 5:1). Наприклад, Павло згадує виявлену Богом «священну таємницю» про те, що Він «задумав у кінці визначених часів [кайро́н] запровадити систему управління, завдяки якій буде зібране в Христі все, що на небі і що на землі» (Еф 1:9, 10). З огляду на те, як слово кайро́с вживається в Біблії, можна зробити висновок, що вислів «визначені для народів часи» стосується «встановленого чи визначеного періоду», «чітко визначеного або вирішального часу», періоду, який має початок і кінець.

«Народи» і «Єрусалим». Щоб зрозуміти Ісусові слова з Луки 21:24, потрібно з’ясувати, що означає вислів «народи топтатимуть Єрусалим» (Ісус сказав, що це триватиме, «аж поки не закінчаться визначені для народів часи»). Словами «народи» або «язичники» перекладають грецьке слово е́тне, яким біблійні письменники називали всі народи, крім єврейського. Тому дехто вважає, що це пророцтво стосується періоду, протягом якого територія стародавнього міста Єрусалима перебувала під владою язичників.

Описуючи спустошення Єрусалима, Ісус, безсумнівно, мав на увазі буквальне місто, яке було знищене римлянами в 70 р. н. е. А втім, як зазначає багато коментаторів, згадка про «визначені для народів часи» вказує на те, що це пророцтво має значно ширше сповнення. Стосовно Луки 21:24 у праці відомого біблеїста Ф. Кука говориться: «[Цей вірш] відокремлює суто есхатологічну [ту, що стосується останніх днів] частину цього великого пророцтва від тієї, в якій ідеться про знищення Єрусалима» (Cook F. C. The Bible Commentary). Тому, щоб зрозуміти, чи «визначені для народів часи» стосуються лише буквального міста Єрусалима, чи ще чогось, значно більшого, потрібно взяти до уваги, яке значення в Біблії може мати слово «Єрусалим».

Єрусалим був столицею Ізраїлю, а про ізраїльських царів з роду Давида говориться, що вони сиділи «на троні Єгови» (1Хр 29:23). Тому Єрусалим цілком доречно був символом встановленого Богом уряду. У цьому місті, послуговуючись родом Давида, правив сам Єгова. Розташований на горі Сіон, Єрусалим був «містом Величного Царя» (Пс 48:1, 2). Отже, Єрусалим символізував правління Давидової династії; подібно сьогодні в новинах іноді згадують Вашингтон, Лондон, Париж чи Москву, маючи на увазі уряди країн, столицями яких є ці міста. Відтоді як вавилоняни потоптали Єрусалим, взявши в полон царя і спустошивши край, жоден чоловік з Давидового роду більше не правив з буквального Єрусалима. Але Біблія показує, що Ісус, Месія, який був нащадком Давида, мав правити з небесної гори Сіон, з небесного Єрусалима (Пс 2:6, 7; Єв 5:5; Об 14:1, 3).

Коли народи почали «топтати» Єрусалим. «Топтання» царства, в якому правила династія Давида, почалося не в 70 р. н. е., коли римляни знищили Єрусалим, а століттями раніше, у 607 р. до н. е., коли вавилоняни повалили цю династію. Того року Навуходоносор захопив Єрусалим, взяв у полон царя Седекію, а край перетворив на пустку (2Цр 25:1—26; див. ХРОНОЛОГІЯ). Це узгоджується з пророцтвом, зверненим до Седекії: «Зніми тюрбан і скинь корону. Відбудеться зміна... Я знищу, знищу, знищу корону, і вона нікому не буде належати, поки не прийде той, хто має на неї законне право, і йому я дам її» (Єз 21:25—27). Грецькі Писання показують, що «законне право» на Давидову корону, яку Седекія втратив, має Христос Ісус. Проголошуючи близьке народження Христа, ангел сказав: «Бог Єгова дасть йому престол його батька Давида. Він царюватиме над нащадками Якова завжди, і Царству його не буде кінця» (Лк 1:32, 33).

Після падіння Єрусалима в 607 р. до н. е. язичницькі держави запанували над усією землею. Правління царів з династії Давида перервалося, і Єрусалим (або те, що він представляв) почали «топтати»: через гніт язичницького панування Боже царство, влада в якому належала дому Давида, перебувало в приниженому, бездіяльному стані. Те, що період «топтання» стосується панування, підтверджує біблійний словник Унгера: «Добігає кінця період, протягом якого язичники — “народи” — панують над землею. Завершення цього періоду ознаменує завершення “часів язичників” (Луки 21:24; Дан. 2:36—44)» (Unger’s Bible Dictionary. 1965. P. 398; пор. Єз 17:12—21, а також опис падіння Мідо-Персії в Дн 8:7, 20).

Зв’язок з пророцтвами Даниїла. Виголошуючи пророцтво про час кінця, Ісус щонайменше двічі послався на книгу пророка Даниїла. (Пор. Мт 24:15, 21 з Дн 11:31; 12:1.) У цій книзі зображено, як язичницькі держави правлять над землею протягом «визначених [для них] часів». У 2-му розділі Даниїла описується пророче видіння про величезну статую, яке побачив цар Навуходоносор. Під Божим натхненням Даниїл пояснив, що ця статуя зображає, в якій послідовності правитимуть язичницькі світові держави, і що Царство, яке встановить «Бог небесний», покладе їм край, а саме́ запанує над усією землею (Дн 2:31—45). Цікаво, що голова статуї символізувала Вавилонську імперію — першу державу, яка почала «топтати» Єрусалим, припинивши царювання Давидової династії і залишивши «трон Єгови» в Єрусалимі незайнятим. Це ще один доказ того, що «визначені для народів часи» почалися зі знищення Єрусалима в 607 р. до н. е.

Видіння про дерево, описане в 4-му розділі Даниїла. У книзі Даниїла є ще один уривок, який перегукується зі словами Ісуса про «часи» «народів», тобто язичницьких держав. Це видіння теж побачив Навуходоносор — той, хто скинув з престолу Седекію, Давидового нащадка. Даниїл пояснив, що воно стосується встановленого Богом правління. У видінні було зображене надзвичайно високе дерево; ангел з небес наказав, щоб його зрубали. На пень дерева одягли залізні та мідні пута, і він мав залишатися серед польової трави, поки не пройде «сім часів». Також ангел промовив: «Серце його хай перетвориться з людського на звірине, і так нехай пройде сім часів... щоб кожен, хто живе на землі, знав: Всевишній є Правителем людських царств і дає їх, кому захоче. Він ставить над ними найнижчого з людей» (Дн 4:10—17; див. Дн 4:16, NW, прим.).

Пов’язане з «визначеними для народів часами». Безперечно, це видіння сповнилось на самому Навуходоносорі. (Див. Дн 4:31—35.) Тому дехто вважає, що його сповнення обмежується виключно цим царем і що видіння лише підкреслює беззаперечну істину: Бог вищий від усякої влади, чи то людської, чи нібито божественної. Хоча такі люди визнають, що ця істина, або принцип, стосується не тільки Навуходоносора, вони не пов’язують цього видіння з якимсь конкретним періодом, який Бог визначив наперед. Однак якщо проаналізувати цілу книгу Даниїла, стає очевидно, що в кожному записаному в ній видінні та пророцтві часові проміжки відіграю́ть важливу роль. Світові держави і події не представлені у цій книзі незалежно одна від одної чи в хаотичному порядку, без часових рамок; натомість усі вони перелічуються в чіткій послідовності і вписуються в історичне тло. (Пор. Дн 2:36—45; 7:3—12, 17—26; 8:3—14, 20—25; 9:2, 24—27; 11:2—45; 12:7—13.) Крім того, книга Даниїла неодноразово звертає увагу на те, чим завершаться описані події, а отже, на головну тему її пророцтв: встановлення вічного Божого Царства, в якому правитиме «син людський» (Дн 2:35, 44, 45; 4:17, 25, 32; 7:9—14, 18, 22, 27; 12:1). Серед книг Єврейських Писань книга Даниїла особлива також тим, що в ній багато разів згадується «час кінця» (Дн 8:19; 11:35, 40; 12:4, 9).

З огляду на вищесказане і на пророчі слова Ісуса про «визначені для народів часи», було б нелогічно думати, що видіння про символічне «дерево» та «сім часів» стосувалося лише семи років божевілля вавилонського царя, після яких він одужав і повернувся до влади. Варто взяти до уваги, в який час було дано видіння. Це сталося в історичний момент, коли Бог, Всевладний Правитель Усесвіту, дозволив, щоб царство, яке він заснував, уклавши угоду з ізраїльтянами, було спустошене. Людина, котра бачила видіння,— саме той правитель, який, ставши інструментом у Божих руках, спустошив це царство і так отримав владу над світом. Це відбулося з Божої волі, адже Єгова не став послуговуватися жодним царством, щоб перешкодити цьому. Тема видіння полягає в тому, що кожен, хто живе на землі, має знати: «Всевишній є Правителем людських царств і дає їх, кому захоче. Він ставить над ними найнижчого з людей» (Дн 4:17). Усі три факти переконливо доводять, що це детальне видіння і його тлумачення увійшли до книги Даниїла тому, що вони виявляють, скільки мали тривати «визначені для народів часи» і коли мало бути встановлене Боже Царство на чолі з Христом.

Символічне значення дерева і верховна влада Бога. Образи, які використовуються в цьому пророчому видінні, не унікальні. В Біблії є й інші уривки, в яких дерева символізують правителів та уряди, зокрема правління Єгови, яке здійснювали призначені ним царі в Єрусалимі. (Пор. Сд 9:6—15; Єз 17:1—24; 31:2—18.) Пень, що пускає паростки, а також сам «паросток» чи «пагін» — усі ці символи трапляються неодноразово, особливо в месіанських пророцтвах, і означають повернення влади до певного роду (Іс 10:33—11:10; 53:2—7; Єр 23:5; Єз 17:22—24; Зх 6:12, 13; пор. Йв 14:7—9). Ісус про себе сказав, що він «корінь і потомок Давида» (Об 5:5; 22:16).

Немає сумніву, головна думка видіння полягає в беззаперечності верховної влади Бога Єгови над «людськими царствами», і усвідомлення цього допомагає повністю зрозуміти його значення. Як пояснив Даниїл, дерево символізувало Навуходоносора, який у той період історії очолював панівну світову державу, Вавилон. Однак до того як Навуходоносор підкорив Єрусалим, це місто, в якому правили призначені Єговою царі, представляло Божу владу над землею. Відповідно, воно було перешкодою, яка не давала Навуходоносору досягти своєї мети — світового панування. Допустивши спустошення Єрусалима, Єгова дозволив, щоб була «зрубана» династія царів з роду Давида, через яку виражалася верховна влада Бога. Можливість здійснювати владу над «людськими царствами» перейшла в руки язичницьких народів, і Бог не став послуговуватися жодним царством, аби перешкодити цьому (Пл 1:5; 2:2, 16, 17). З огляду на все це логічно зробити висновок, що символічне дерево з видіння не тільки стосувалося Навуходоносора, але й представляло владу над світом, яку дає Бог.

Відновлення світового панування. А втім, Єгова дав чітко зрозуміти, що язичницькі держави пануватимуть над світом не завжди. У видінні показано, що Бог не виявлятиме своєї влади (це представлено тим, що на пень одягнули залізні та мідні пута), поки не «пройде сім часів» (Дн 4:16, 23, 25). Після цього Всевишній, який «є Правителем людських царств», дасть владу над світом, «кому захоче» (Дн 4:17). У книзі Даниїла пояснюється, що цією особою буде «син людський», який отримає «правління, славу й царство, щоб люди всіх народів, націй і мов служили йому» (Дн 7:13, 14). Пророцтво Ісуса, в якому згадуються «визначені для народів часи», чітко показує, що саме він — вибраний Богом Цар, спадкоємець з Давидової династії — матиме таку владу над світом (Мт 24:30, 31; Лк 21:27—31, 36). Отже, пень — символ того, що Бог деякий час не послуговуватиметься своїм правом панувати над «людськими царствами»,— мав знову дати паростки в Царстві Божого Сина (Пс 89:27, 35—37).

Сім символічних часів. У випадку Навуходоносора «сім часів», очевидно, становили сім років, протягом яких він був психічно хворим (за симптомами його стан нагадував лікантропію) і, полишивши свій трон, їв траву, немов польовий звір (Дн 4:31—36). Варто також зазначити, що язичницькі світові держави представлені в Біблії у вигляді звірів, які протистоять святому Божому народу і його «Князю над князями». (Пор. Дн 7:2—8, 12, 17—26; 8:3—12, 20—25; Об 11:7; 13:1—11; 17:7—14.) На думку лексикографів, слово «часи» (від арам. ідда́н) в Даниїловому пророцтві означає «роки». (Див. Koehler L., Baumgartner W. Lexicon in Veteris Testamenti Libros. Leiden, 1958. P. 1106; Brown F., Driver S., Briggs C. A Hebrew and English Lexicon of the Old Testament. 1980. P. 1105; Lexicon Linguae Aramaicae Veteris Testamenti / edited by E. Vogt. Rome, 1971. P. 124.) Тривалість такого року дорівнює 360 дням, оскільки в Об’явлення 12:6, 14 три з половиною часи становлять «1260 днів». (Пор. також Об 11:2, 3.) «Сім часів» за цим методом підрахунку дорівнюють 2520 дням. Як видно з Числа 14:34 і Єзекіїля 4:6, певна кількість днів у Біблії може пророчо вказувати на таку саму кількість років. Видіння з 4-го розділу Даниїла може мати сповнення, що виходить за рамки життя Навуходоносора, який вже давно помер (а таке сповнення повинне бути, як пояснено вище), лише якщо до «семи часів» застосувати правило «день за рік». Отже, «сім часів» — це 2520 років.

Тут варто згадати цікавий історичний факт: спираючись на такі ж аргументи, видання «Вартової башти» за березень 1880 року показувало, що в 1914 році «призначені для народів часи» завершаться (і прийде кінець пануванню язичницьких правителів, яке Бог допустив на деякий час). Той журнал вийшов ще за 34 роки до того, як настав 1914 рік і відбулися пов’язані з ним визначні події. У головній статті однієї з провідних нью-йоркських газет (The World, недільний додаток) 30 серпня 1914 року зазначалося: «Вибух великої війни в Європі сповнив незвичайне пророцтво. Протягом останніх 25 років устами своїх проповідників і через друковані видання “Міжнародні Дослідники Біблії”... проголошували світу, що День Гніву, пророкований в Біблії, настане в 1914 році».

Події, що відбувалися, починаючи з 1914 року, сьогодні є дуже відомими. Адже тоді почалася перша в історії людства світова війна; вперше це була боротьба не за владу над Європою, Африкою чи Азією, а за владу над світом (Лк 21:7—24, 29—33; Об 11:15—18; див. ОСТАННІ ДНІ; ПРИСУТНІСТЬ).