Єврейське слово, що означає «кров» (дам; мн. дамı́м), іноді стосується вини за пролиття невинної крові і тому перекладається як «вина [або «винен»] у пролитті крові» (Вх 22:2; Пв 19:10).

Відколи кров праведного Авеля стала кликати до Єгови з землі, «руки, що невинну кров проливають» належать до тих речей, які є найогиднішими для Єгови (Пр 6:16, 17; Бт 4:10; Пс 5:6, прим.). Люди віддавна знали про святість крові; коли Ной і його рідні вийшли з ковчега, їм було сказано, яких серйозних наслідків зазна́є той, хто проллє чиюсь кров (Бт 9:6; 37:21, 22; 42:22).

З часом вийшли закони, що роз’яснювали, за які злочини слід карати смертю. Завдяки цьому люди бачили, як не стягнути на себе вину в пролитті крові. Деякі інші закони мали запобіжний характер і захищали людей від пролиття невинної крові. Наприклад, по краю плаского даху будинку слід було зробити огорожу, щоби з нього ніхто не впав (Пв 22:8). Власник бика мусив пильнувати, щоб той не забив людини (Вх 21:29). Якщо хтось вночі убивав злодія, який вдерся у дім, то на такій людині не було вини у пролитті крові; якщо ж злодія убивали вдень, то до цього ставилися зовсім по-іншому (Вх 22:2, 3). Щоб захистити від месника за кров людину, яка скоїла ненавмисне вбивство, в Ізраїлі були відведені міста-сховища (Чс 35:25; Пв 19:9, 10; ІсН 20:2, 3; див. МЕСНИК ЗА КРОВ). У Біблії говориться, що, якби Єзекіїль ухилився від свого обов’язку бути вартовим для Ізраїля, на ньому була б кров ізраїльтян (Єз 3:18, 20; 33:6, 8). Це допомагає нам ліпше зрозуміти Павлові слова про те, що він не винен у пролитті крові (Дії 18:6; 20:26).

Біблія розповідає як про тих, хто не був винен у пролитті крові, так і про тих, хто був,— останні служать застережливим прикладом. Одного разу Саул уникнув вини в пролитті крові, коли вирішив не вбивати Давида; іншого ж разу він стягнув таку вину на себе і на весь свій рід, коли повівся безглуздо, винищивши декого з гівонітян (1См 19:5, 6; 2См 21:1). Були й інші люди, які за різних обставин теж ставали винними у пролитті крові (Сд 9:24; 2См 1:16; 4:6—12). Натомість Давид уникнув такої вини, бо послухався застереження, яке Єгова дав йому через Авігаїл (1См 25:24—26, 31, 33). У 607 р. до н. е. Єрусалим, винний у жахливому кровопролитті, був знищений (Єз 22:2—4; 23:37, 45). За днів Ісуса фальшиві релігійні провідники не могли заперечити своєї вини у пролитті крові, адже, як і в сучасників Єремії, подı́л їхнього одягу був багряно-червоний від крові вірних служителів Єгови (Єр 2:34; Мт 23:35, 36; 27:24, 25; Лк 11:50, 51). Велика «повія», Вавилон Великий, погрузла в пролитті крові, тому про неї цілком доречно сказано, що вона п’яна від крові Божих служителів (Об 17:5, 6; 18:24).

Як сказав Давид, люди, винні у пролитті крові, не заслуговують на те, щоб прожити і половини своїх днів (Пс 55:23). Подібно до Давида, всім нам слід просити, щоб Єгова допоміг нам бути вільними від вини в пролитті крові і захистив від жорстоких людей (Пс 51:14; 59:2; 139:19, див. також прим.). У книзі Об’явлення передрікається, що невдовзі настане час, коли Єгова почує гучну хвалу, адже він повністю знищить Вавилон Великий і помститься за кров усіх невинних (Об 19:1, 2).

У Грецьких Писаннях зазначено три причини, з яких Бог може вважати християнина винним у пролитті крові: 1) якщо християнин буквально проллє кров, тобто скоїть убивство; сюди ж входить активна чи пасивна підтримка будь-якої організації, винної у пролитті крові (наприклад, Вавилона Великого [Об 17:6; 18:2, 4] чи інших організацій, які проливають багато невинної крові [Об 16:5, 6; пор. Іс 26:20, 21]); 2) якщо християнин будь-яким чином споживатиме кров (Дії 15:20); 3) якщо він не буде проповідувати добру новину про Царство, приховуючи від інших життєво важливу інформацію (Дії 18:6; 20:26, 27; пор. Єз 33:6—8).