Рідина, яка є невід’ємною складовою всього живого на землі. Творець цієї рідини — Єгова (Об 14:7). Люди, тварини і рослини не можуть без неї існувати (Вх 17:2, 3; Йв 8:11; 14:7—9; Пс 105:29; Іс 1:30). Бог дає воду і має над нею владу (Вх 14:21—29; Йв 5:10; 26:8; 28:25; 37:10; Пс 107:35). Він забезпечував ізраїльтян водою, деколи за допомогою чуда (Вх 17:1—7; Не 9:15, 20; Пс 78:16, 20; Іс 35:6, 7; 43:20; 48:21), подарував їм край, в якому було вдосталь води (Пв 8:7), і пообіцяв благословляти їх водою, якщо вони слухатимуться його (Вх 23:25).

На самому початку Бог зробив так, що із землі піднімався туман і зрошував її поверхню; також він встановив закони, під дією яких вода випаровується і випадає у вигляді дощу (Бт 2:5, 6; Йв 36:27; Ам 5:8; див. ДОЩ; ТУМАН, ІМЛА; ХМАРА). У другий день творення Бог підняв велику кількість води високо над планетою, а частину залишив на землі, так що між водами утворився простір. За днів Ноя, знищуючи злих людей у Потопі, він, безсумнівно, використав воду, що була над простором (Бт 1:6—8; 7:11, 17—24; Іс 54:9).

Закон, даний на горі Сінай, забороняв робити ідолів у вигляді того, що «у воді під землею». Очевидно, йшлося про водних істот, які живуть нижче рівня земної поверхні, як-от у річках, озерах, морях чи підземних водах (Вх 20:4; Пв 4:15—18; 5:8).

Переносне значення. У Біблії вода часто згадується в переносному значенні. До неї уподібнено людей, особливо розбурхані маси людей, відчужених від Бога. Про повію, яка панує над цілим світом, Вавилон Великий, говориться, що вона «сидить на багатьох водах». У видінні Івану було пояснено, що ті води — «це народи, натовпи, нації та мови» (Об 17:1, 15; пор. Іс 57:20).

Оскільки вода має руйнівну силу (наприклад, у ній можна потонути, а водний потік може змести все на своєму шляху), вона часто є символом знищення і руйнування (Пс 69:1, 2, 14, 15; 144:7, 8). В Єремії 47:2 до води прирівняно війська.

У святому наметі вода використовувалась для підтримки фізичної чистоти і в різних церемоніях, які мали символічне значення. Приймаючи священицькі обов’язки, Аарон і його сини помилися водою; левітів покропили водою, яка в символічному розумінні очищала від гріха (Вх 29:4; Чс 8:6, 7). Священики милися, перш ніж виконувати служіння у святині Єгови чи наблизитись до жертовника для цілопалення (Вх 40:30—32). Воду також використовували для миття жертв (Лв 1:9) і для церемоніального очищення (Лв 14:5—9, 50—52; 15:4—27; 17:15; Чс 19:1—22; див. ЧИСТИЙ, ЧИСТОТА). Якщо чоловік підозрював свою дружину в подружній зраді, вона мала випити «чистої води», до якої додавали трохи землі зі святого намету (Чс 5:17—24).

Життєдайна вода. Єгова — «джерело живої води». Люди можуть отримати вічне життя тільки від нього і через його Сина, Ісуса Христа (Єр 2:13; Ів 17:1, 3). Коли Ісус зустрів самарянку біля колодязя в околицях Сихара, то сказав їй, що вода, яку він дасть людині, стане в ній «джерелом, котре битиме через край і даватиме вічне життя» (Ів 4:7—15).

У видінні про «нове небо та нову землю» апостол Іван бачив «ріку води життя», яка текла від престолу Бога. По обидва береги ріки росли плодоносні дерева, листя яких служило для зцілення народів (Об 21:1; 22:1, 2). Після того як Іван побачив цю частину видіння, Ісус пояснив йому, навіщо він послав свого ангела із цим видінням. Тоді Іван почув проголошення: «Дух і наречена говорять: “Прийди!” І нехай кожен, хто чує, скаже: “Прийди!” І хай кожен спраглий прийде і хай всі, хто хоче, беруть воду життя даром». Очевидно, Божі служителі повинні запрошувати спраглих, щоб ті почали пити «воду життя», яка символізує Божі заходи, що дозволяють людям здобути вічне життя через Ягня Боже (Ів 1:29). Вони мають змогу отримати цю «воду» в тій мірі, в якій вона доступна. Це запрошення має почути якомога більше людей. «Воду життя» не можна продавати, її потрібно давати даром усім, хто бажає (Об 22:17).

Перед своєю смертю і воскресінням Ісус сказав, що з «нутра» його послідовників (які починаючи з П’ятидесятниці 33 р. н. е. мали отримувати святий дух) «потечуть потоки живої води» (Ів 7:37—39). У Грецьких Писаннях міститься чимало доказів того, що під дією Божого духу апостоли та інші учні виконували дивовижну працю — несли життєдайну воду. Спочатку вони охопили своєю діяльністю Єрусалим, а потім і весь знаний на той час світ.

Поливати посаджене слово. Ще одну метафору використав Павло у своєму листі до коринфян: він прирівняв християнського служителя до рільника, який, посадивши насіння, доглядає його і поливає, а тоді чекає, поки Бог його зростить. Коли Павло приніс добру новину про Царство в Коринф, він, так би мовити, посадив на цій «ниві» насіння. Після нього прийшов Аполлос і, продовжуючи навчати коринфян, поливав посаджене насіння, але зрощував його своїм духом Бог. За допомогою цього прикладу Павло підкреслив, що в праці проповідування жодна людина не є важливою сама по собі. Усі Божі служителі виконують спільну працю, і головну роль у ній відіграє́ Бог. Він благословляє такі безкорисливі об’єднані зусилля (1Кр 3:5—9).

Боже слово правди. Боже слово правди уподібнено до води, яка очищає. Християнський збір є чистим у Божих очах, подібно до нареченої Христа, котра очистилась «обмиванням у воді за допомогою Божого слова» (Еф 5:25—27). Схожий образ Павло використав, коли писав до своїх одновірців, які отримали надію служити на небесах священиками під керівництвом Христа. Маючи на думці святий намет і вимогу, щоб священики милися водою перед тим, як виконувати своє служіння, він написав: «Оскільки над Божим домом стоїть великий священик [Ісус Христос], наближаймося до Бога зі щирим серцем і твердою вірою... обмивши тіла чистою водою» (Єв 10:21, 22). Для такого очищення потрібно знати Боже слово і застосовувати його в повсякденному житті.

Хрещення у воді. Ісус сказав Никодиму: «Якщо людина не народиться від води й духу, то не зможе увійти в Боже Царство» (Ів 3:5). Очевидно, Ісус мав на увазі воду, в якій людина охрещується, після того як розкаялась у гріхах і навернулася, покинувши колишній спосіб життя. Така людина на знак свого присвячення Богові охрещується в ім’я Ісуса Христа. (Пор. Еф 4:4, 5, де говориться, що є «одне хрещення».)

Згодом апостол Іван написав: «Саме він, Ісус Христос, прийшов через воду і кров... Бо є три свідки: дух, вода та кров, і всі три в згоді між собою» (1Ів 5:5—8). Ісус, «приходячи у світ», тобто починаючи своє служіння як Божий Месія (яке завершилося його жертовною смертю), прийшов до Івана Хрестителя, щоб охреститися у воді (не на знак каяття у гріхах, а на знак того, що він присвячує себе виконанню Божої волі стосовно нього) (Єв 10:5—7). Після цього на нього зійшов Божий дух і підтвердив, що Ісус є Божим Сином і Месією (Лк 3:21, 22). Отже, про цю важливу істину одностайно свідчить вода, в якій Ісус охрестився, його жертовна кров і Божий дух.

Інші випадки символічного вживання. Давид сказав про неправедних: «Хай вони зникнуть, мов вода у висохлих потоках» (Пс 58:7). Можливо, він писав з думкою про поширені в Палестині ваді — долини, які в період повеней наповнюються бурхливими потоками. Однак вода швидко спадає, і, коли вона зникає зовсім, потоки висихають.

Одного разу ізраїльтяни відправили невеликий загін, щоб напасти на місто Ай. Загін був розбитий, і це підірвало дух народу. Біблія каже, що серце ізраїльтян «розтануло і стало як вода» — вони відчули, що чимось не догодили Єгові і втратили його підтримку. Ісус Навин сильно засмутився, очевидно тому, що Ізраїль — військо Єгови — був змушений у страху тікати від ворогів, а це знеславило Боже ім’я (ІсН 7:5, прим.; 7:6—9).