Словом «гнів» у Біблії перекладаються декілька різних єврейських і грецьких слів. У Єврейських Писаннях найчастіше використовується слово аф, яке буквально означає «ніс; ніздря». Воно нерідко вживається в переносному значенні й вказує на гнів, оскільки в розлюченої людини дихання стає різким і нагадує важке сопіння. (Пор. Пс. 18:7, 8.) Слово аф споріднене зі словом ана́ф, яке означає «обурюватися». У Єврейських Писаннях гнів часто асоціюється з жаром, і тому про нього сказано, що він може запалати. Інші єврейські слова можуть перекладатися як «лють» і «обурення». Грецьке слово орґе́ зазвичай перекладається як «лють», а слово тімо́с — як «гнів».

Божий гнів. Гнів буває виправданим і невиправданим. Божий гнів завжди виправданий, адже Єгова гнівається тоді, коли порушується його право на цілковиту відданість чи викривлюється правда, а також коли він обстоює праведність і захищає праведних людей. Він не спалахує гнівом під впливом емоцій, тому пізніше не шкодує про це. Від нього не прихована жодна деталь справи, і він повністю розуміє ситуацію (Єв 4:13). Єгова бачить серце людини; він знає, чи вона скоїла гріх свідомо, чи через незнання або необережність, і завжди діє неупереджено (Пв 10:17, 18; 1См 16:7; Дії 10:34, 35).

Принципи, керуючись якими Бог виявляє гнів. Бог завжди контролює свій гнів і виявляє його у згоді з такими рисами, як любов, мудрість і справедливість. Оскільки він має безмежну силу, то виявляє гнів у тій мірі, в якій забажає (1Ів 4:8; Йв 12:13; 37:23). Єгова не гнівається без причини. Його гнів завжди обґрунтований і досягає певної мети. Гнів Бога стихає лише тоді, коли люди починають застосовувати його принципи. Наприклад, в Ізраїлі не можна було брати викупу за життя того, хто скоїв навмисне вбивство. Повернути Божу прихильність і очистити землю від пролитої крові можна було тільки кров’ю того, хто її пролив (Чс 35:16—18, 30—33). Але якщо вбивство сталося ненавмисно, то вимоги справедливості можна було задовольнити з допомогою жертв і служіння первосвященика, а вбивця міг врятуватися від гніву месника за кров, утікши в одне з міст-сховищ (Пв 19:4—7).

Гнів Єгови спалахує через усіляку неправедність і вщухає тільки тоді, коли повністю відновлюється справедливість. Єгова не терпить неправедності і не звільняє від покарання тих, хто на нього заслуговує (Вх 34:7; Ав 1:13). Однак завдяки жертві Ісуса Христа, який зазнав болю та прийняв покарання за гріхи всіх людей, ті, хто виявляє віру, можуть уникнути Божого гніву (Іс 53:5). Жертва Ісуса дозволяє Єгові виявляти свою праведність, «адже він залишається праведним, коли визнає праведною людину, яка вірить в Ісуса» (Рм 3:26). Також вона задовольняє вимоги справедливості і дає Богу підставу для милосердя. На тих, хто не слухається Бога, перебуває його гнів (Ів 3:36). А людей, які виявляють віру, жертва Ісуса Христа рятує від гніву Єгови (1Фс 1:10).

Як і чому Єгова виявляє гнів? Іноді Єгова виявляє свій гнів особисто, наприклад керуючи силами природи. А іноді він використовує для цього інших. Ті, хто нехтує моральними нормами, стягують на себе гнів Бога і «в самих собі сповна отримують покарання, якого заслуговують за свої провини». Таким покаранням є перекручений розум, моральний занепад, хвороби, чвари та смерть (Рм 1:18, 24, 27—32). Якщо людина порушує державні закони, які узгоджуються з Божими законами, і отримує за це покарання від влади, то можна сказати, що таким чином Єгова виливає на неї свій гнів (Рм 13:1—4). Ісус Христос є головним виконавцем вироків Єгови. В майбутньому він у повній мірі виллє Божий гнів на неправедних (Єр 30:23, 24; Об 19:7—16, 19—21).

Єгова гнівається, коли хтось зневажає і утискає його служителів. Він покарав єгиптян за те, що вони не дозволили ізраїльтянам служити йому (Пс 78:43—50). Міріам та Аарон відчули на собі палючий гнів Єгови, коли зневажливо поставились до Мойсея (Чс 12:9, 10). Єгова гнівався на суддів, які позбавляли правосуддя вбогих (Іс 10:1—4). Божого гніву не уникнуть також ті, хто перешкоджає проповідуванню доброї новини (1Фс 2:16).

Гнів Єгови спалахує через фальшиве поклоніння, особливо коли іншим богам поклоняються його служителі (Вх 32:7—10; Чс 25:3, 4; Сд 2:13, 14, 20; 1Цр 11:8, 9). Також він гнівається на нерозкаяних грішників, на тих, хто чинить статеву розпусту, придушує правду, не слухається доброї новини, зневажає його слова, глузує з його пророків, є жадібним, злим, заздрісним, убивцею, на людей, сповнених чвар, обману, злісності, на пліткарів, обмовників, ненависників Бога, на зухвалих, пихатих, хвалькуватих, вигадливих на лихе, неслухняних батькам, немилосердних, тих, хто займається спіритизмом і постійно обманює. Всі такі люди і будь-які вияви неправедності викликають гнів Бога (Кл 3:5, 6; 2Фс 1:8; Рм 1:18, 29—31; 2:5, 8; 2Хр 36:15, 16; Об 22:15).

Не є головною рисою. Єгова «негнівливий, сповнений відданої любові» (Вх 34:6; Чс 14:18). Всемогутній розуміє, що люди недосконалі, тому на підставі Ісусової жертви виявляє милосердя до тих, хто боїться його і поводиться праведно (Пс 103:13, 14; Бт 8:21; див. також Сф 2:2, 3). Єгова вгамовує свій гнів заради свого імені та заради того, щоб виконувався його намір щодо вибраного ним народу (Іс 48:9; Йл 2:13, 14). Гнів Бога вщухає, коли ті, хто служить йому, визнають свій гріх і каються (Іс 12:1; Пс 30:5). Єгова не гнівливий, а щасливий Бог; він доступний, мирний і лагідний до тих, хто наближається до нього так, як йому до вподоби (1Тм 1:11; Пс 16:11; пор. Об 4:3). Цим він дуже відрізняється від фальшивих язичницьких богів, яких часто зображали гнівливими, безжальними і жорстокими.

Чи можуть гніватися служителі Бога?

Гнів людини може бути належним і справедливим, якщо ґрунтується на принципах і якщо для нього є вагомі підстави. Християнам радиться: «Відчувайте огиду до зла» (Рм 12:9). В Біблії є чимало прикладів того, як люди виявляли праведний гнів (Вх 11:8; 32:19; Чс 16:12—15; 1См 20:34; Не 5:6; Ес 7:7; див. також 2См 12:1—6).

Однак у більшості випадків гнів людини невиправданий і зазвичай неконтрольований. Часто він не має під собою вагомих підстав, і люди виявляють його, не думаючи про наслідки. Коли Єгова пощадив Ніневію, Йоні це не сподобалося і «він розгнівався». Йому бракувало милосердя, тому Єгова виправив його (Йн 4:1—11). Юдейський цар Уззія сильно розлютився, коли йому докорили священики Єгови, і поводився зухвало, за що був покараний (2Хр 26:16—21). Цінний урок служителі Єгови можуть взяти також з прикладу Наамана. Через свою нерозважливу гордість він сильно розгнівався і ледь не втратив благословення від Бога (2Цр 5:10—14).

Необхідно контролювати. Несправедливий і неконтрольований гнів довів багатьох до ще важчих гріхів і навіть до насилля. «Каїн сильно розлютився» і вбив Авеля (Бт 4:5, 8). Ісав хотів убити Якова, який отримав благословення їхнього батька (Бт 27:41—45). Розлючений Саул кидав списом у Давида і Йонатана (1См 18:11; 19:10; 20:30—34). Ті, хто був у синагозі в Назареті, розгнівались через слова Ісуса і хотіли скинути його з гори (Лк 4:28, 29). Розлючені релігійні провідники «разом кинулись» на Степана і закидали його камінням до смерті (Дії 7:54—60).

Навіть справедливий гнів стає небезпечним і веде до біди, якщо його не контролювати. Симеон та Левій мали підстави гніватися на Сихема за те, що він збезчестив їхню сестру Діну. Але безглузде вбивство сихемівців було надто жорстокою помстою. Тому Яків засудив неконтрольований гнів своїх синів, проклявши його (Бт 34:1—31; 49:5—7). Над гнівом необхідно панувати навіть у дуже складних ситуаціях. Своїми наріканнями та бунтарством ізраїльтяни настільки роздратували Мойсея, що він, хоча й був найсумирнішою людиною на землі, в пориві неконтрольованого гніву не освятив Єгову і був за це покараний (Чс 12:3; 20:10—12; Пс 106:32, 33).

Вибухи гніву згадуються разом з іншими вчинками плоті, такими як розгнузданість, ідолопоклонство, спіритизм і пияцтво. Ті, хто чинить таке, не успадкують Божого Царства (Гл 5:19—21). Християни також мають уникати мови, сповненої гніву. В серці того, хто молиться від імені збору, не повинно таїтися гніву й злоби (1Тм 2:8). Християнам радиться бути повільними на гнів, оскільки «гніваючись, людина не сприяє утвердженню Божої праведності» (Як 1:19, 20). Також вони мають давати «місце гніву Божому» і залишати помсту Єгові (Рм 12:19). Дратівливий чоловік не може бути наглядачем у Божому зборі (Тит 1:7).

Хоча інколи людина може справедливо гніватися, вона не повинна затаювати гнів і залишатися роздратованою, бо це може призвести до гріха. Їй важливо позбутися гніву перш, ніж зайде сонце, щоб Диявол не міг впливати на неї (Еф 4:26, 27). Коли гнів спалахує між християнами, особливо важливо зробити необхідні кроки для примирення і залагоджувати непорозуміння так, як цього вимагає Єгова (Лв 19:17, 18; Мт 5:23, 24; 18:15; Лк 17:3, 4). Біблія радить бути обережними у виборі друзів і не товаришувати з гнівливими та нестриманими людьми, щоб «не загна[ти] самого себе у пастку» (Пр 22:24, 25).

Будучи на землі, Ісус залишив нам досконалий приклад. Біблія не згадує жодного випадку, коли він піддався неконтрольованому гніву або через беззаконня, бунтарство та цькування Божих ворогів втратив рівновагу і зірвався на своїх учнях чи інших людях. Одного разу він «глибоко засмутився через черствість... сердець» фарисеїв і подивився на них з обуренням. Але одразу після цього він зцілив людину (Мр 3:5). В іншому випадку Ісус вигнав тих, хто опоганював Божий храм, порушуючи Закон Мойсея і перетворюючи дім Єгови на дім торгівлі, але це не було вибухом неконтрольованого й несправедливого гніву. Натомість Біблія показує, що Ісус виявив доречну ревність до дому Єгови (Ів 2:13—17).

Згубний вплив. Гнів не тільки руйнує наше духовне здоров’я, але й негативно впливає на наш організм. Він може спричинити підвищення кров’яного тиску, артеріальні видозміни, респіраторні ускладнення, розлади у функціонуванні печінки, зміни в секреції жовчі та руйнування підшлункової залози. Також вважається, що гнів ускладнює такі захворювання, як астма, ураження очей, дерматоз, вітряна віспа та виразки, а також створює проблеми із зубами і травленням їжі. Гнів та лють можуть притуплювати мислення і заважати людині робити логічні висновки й тверезо розмірковувати. Після вибухів гніву людина часто відчуває глибоке пригнічення. Отже, контролювати гнів і прагнути миру та любові мудро не лише заради духовного благополуччя, а й заради фізичного здоров’я (Пр 14:29, 30; Рм 14:19; Як 3:17; 1Пт 3:11).

Згідно з Біблією, час кінця — це час гніву і люті, коли народи гніваються через те, що Єгова почав царювати, а Диявол скинутий на землю і «надзвичайно лютує, знаючи, що йому залишилось мало часу» (Об 11:17, 18; 12:10—12). У таких напружених обставинах християнам важливо вміти себе контролювати й уникати руйнівного впливу гніву (Пр 14:29; Ек 7:9).