Особлива вечеря на згадку про смерть Господа Ісуса Христа. Це єдина урочистість, яку, згідно з Біблією, повинні відзначати християни. Господню вечерю також називають Спомином.

Започаткування Господньої вечері описали два апостоли, які були її свідками й учасниками, а саме Матвій та Іван. Про певні подробиці цієї події згадують також Марко і Лука, хоча вони й не були присутніми на ній. Додаткові деталі розкриває Павло, даючи вказівки збору в Коринфі. З їхніх повідомлень видно, що ввечері перед своєю смертю Ісус зібрався з апостолами у великій горішній кімнаті, щоб відсвяткувати Пасху (Мр 14:14—16). Матвій пише: «Коли вони ще їли, Ісус взяв хліб і, помолившись, поламав його, дав учням і сказав: “Беріть, їжте. Це означає моє тіло”. Після того він узяв чашу, склав подяку й також дав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, бо це означає мою “кров угоди”, яка проллється за багатьох для прощення гріхів. Але говорю вам: я більше не буду пити від плоду виноградної лози аж до того дня, коли питиму з вами молоде вино в Царстві мого Батька”. Коли ж вони закінчили, то, заспівавши хвалебні пісні, пішли на Оливкову гору» (Мт 26:17—30; Мр 14:17—26; Лк 22:7—39; Ів 13:1—38; 1Кр 10:16—22; 11:20—34).

Коли була започаткована. Пасха завжди відзначалась 14 нісана (авіва), коли місяць був повним або майже повним. За єврейським календарем першим днем (синодичного) місяця був день, коли в небі з’являвся серп нового місяця. Тому 14-й день місяця припадав приблизно на його середину. Ісус помер 14 нісана 33 р. н. е. (Див. ІСУС ХРИСТОС, Дата смерті.) Щоб визначити дату його смерті за григоріанським календарем, треба врахувати, що, згідно з астрономічними розрахунками, в п’ятницю, 3 квітня 33 р. н. е. за юліанським календарем, тобто в п’ятницю, 1 квітня за григоріанським календарем, відбулось місячне затемнення (Oppolzer’s Canon of Eclipses / translated by O. Gingerich. 1962. P. 344). Місячні затемнення стаються лише в час повного місяця. Усе це вказує на те, що 14 нісана 33 р. н. е., згідно з григоріанським календарем, почалося в четвер, 31 березня, і закінчилося в п’ятницю, 1 квітня.

Ввечері перед своєю смертю Ісус востаннє відзначив Пасху, після чого започаткував Господню вечерю. Але перед тим він відпустив зрадника Юду. Біблія каже, що «було це вночі» (Ів 13:30). Оскільки за єврейським календарем день починається ввечері одного дня і закінчується ввечері наступного, Господня вечеря була започаткована також 14 нісана, у четвер ввечері, 31 березня. (Див. ДЕНЬ.)

Як часто слід відзначати. За словами Луки і Павла, започатковуючи Спомин своєї смерті, Ісус сказав: «Чиніть це на спомин про мене» (Лк 22:19; 1Кр 11:24). Тому можна припустити, що Ісус хотів, аби його послідовники відзначали Господню вечерю раз на рік, не частіше. Пасху, свято на честь виходу ізраїльтян з єгипетської неволі 1513 р. до н. е., святкували лише раз на рік, 14 нісана. Отже, Спомин також слід відзначати раз на рік, 14 нісана.

Павло написав, що Ісус, передаючи учням чашу, сказав: «Щоразу, коли її п’єте, чиніть це на спомин про мене». Тоді він додав: «Адже щоразу, коли ви їсте цей хліб і п’єте цю чашу, ви звіщаєте смерть Господа, поки він не прийде» (1Кр 11:25, 26). Павло тут говорить не про те, як часто потрібно відзначати Спомин, а про те, як саме це потрібно робити. У грецькому тексті він вжив слово хоса́кіс, яке означає «щоразу, коли; хоч би коли». По суті, Павло говорив помазаним християнам, що кожного разу, коли вони відзначають Господню вечерю, то звіщають смерть Господа. Днем «смерті Господа» є 14 нісана, адже саме в цей день Христос віддав своє тіло в жертву на стовпі мук і пролив свою кров для прощення гріхів. Тож, відповідно, саме в цей день потрібно згадувати його смерть.

Учасники цієї вечері ще «не перебува[ють] з Господом» і мають відзначати Господню вечерю «щоразу» аж до своєї смерті. Залишившись вірними і воскреснувши до життя на небі, вони перебуватимуть разом з Христом і їм більше не потрібно буде згадувати його. Говорячи, що Господню вечерю слід відзначати «поки він не прийде», апостол Павло, очевидно, мав на увазі час, коли Ісус повернеться і прийме їх до себе, воскресивши до життя на небі під час своєї присутності. Це узгоджується зі словами Ісуса, які він сказав 11 апостолам ввечері перед своєю смертю: «Коли піду та приготую вам місце, то повернуся й прийму вас до себе, щоб ви були там, де я» (Ів 14:3, 4; 2Кр 5:1—3, 6—9).

Після того як Ісус випив вино під час пасхальної вечері (перед Спомином), він сказав: «Я більше не буду пити від плоду виноградної лози аж до того дня, коли питиму з вами молоде вино в Царстві мого Батька» (Мт 26:29). Оскільки на небі Ісус не буде пити вина, він, очевидно, мав на увазі радість, яку в Писаннях інколи символізує вино. Він та його учні з нетерпінням очікували того часу, коли разом перебуватимуть у Царстві (Рм 8:23; 2Кр 5:2). Цар Давид в одній зі своїх пісень згадав, що Єгова дає людям «вино, яке серце звеселяє», а його син Соломон сказав, що «вино робить життя радісним» (Пс 104:15; Ек 10:19).

Символи. Стосовно хліба, який Ісус використав під час започаткування Господньої вечері, Марко написав: «Коли вони ще їли, Ісус взяв хліб і, помолившись, поламав його, дав їм і сказав: “Візьміть, це означає моє тіло”» (Мр 14:22). Ісус використав хліб, який залишився після святкування Пасхи. Цей хліб був прісним, оскільки в період святкування Пасхи та Свята прісного хліба євреям не дозволялося тримати в себе нічого заквашеного (Вх 13:6—10). В Біблії закваска символізує гріховність. Тому доречно, що хліб був прісним, адже він символізував Ісусове безгрішне тіло (Єв 7:26; 9:14; 1Пт 2:22, 24). Прісний хліб був тонким і ламким, тому Ісус поламав його, як було прийнято в ті часи (Лк 24:30; Дії 27:35). Раніше, коли він чудом нагодував хлібом тисячі людей, він теж поламав його, щоб роздати присутнім (Мт 14:19; 15:36). Тож те, що Ісус поламав хліб під час Господньої вечері, очевидно, не мало жодного символічного значення.

Передавши хліб, Ісус «узяв чашу, склав подяку й також дав їм, і всі пили з неї». Він додав: «Це означає мою “кров угоди”, яка проллється за багатьох» (Мр 14:23, 24). Ісус використав переброджене вино, а не виноградний сік. Під вином у Біблії ніколи не мається на увазі непереброджений виноградний сік. (Див. ВИНО ТА ІНШІ АЛКОГОЛЬНІ НАПОЇ.) Саме вино, а не сік, могло би прорвати «старі бурдюки», про які казав Ісус. Вороги звинувачували Ісуса в тому, що він «любить пити вино», але це не мало б жодного змісту, якби «вином» був звичайний виноградний сік (Мт 9:17; 11:19). Коли Христос започаткував Господню вечерю, він міг використати вино, яке залишилося після святкування Пасхи. Без сумніву, це було червоне вино, адже тільки воно могло бути відповідним символом крові (1Пт 1:19).

Мирна жертва. У стародавньому Ізраїлі людина могла скласти мирну жертву. Для цього вона мала привести тварину до святині, де її потрібно було зарізати. Частину жертви спалювали на жертовнику як «приємні пахощі для Єгови», частину віддавали священику, який приносив жертву, а ще одну — священикам з роду Аарона. Людина, яка приносила жертву, разом зі своєю сім’єю також їла м’ясо пожертвуваної тварини (Лв 3:1—16; 7:28—36). Якщо хтось був нечистим згідно з Законом і їв мирну жертву, то мав бути «знищен[им] з-посеред народу» (Лв 7:20, 21).

Господня вечеря подібна до мирної жертви, адже її теж споживають разом. Бог Єгова бере в ній участь як Той, хто запровадив цей устрій, Ісус Христос — як викупна жертва, а його духовні брати споживають від символів як учасники. Вони їдять зі «столу Єгови», і це означає, що вони мають з ним мирні стосунки (1Кр 10:21).

Ті, хто споживає хліб і вино, визнають, що перебувають у цілковитій єдності одне з одним. Апостол Павло сказав: «Хіба чаша подяки, за яку ми дякуємо, не означає, що ми отримуємо користь від Христової крові? І хіба хліб, який ламаємо, не означає, що ми отримуємо користь від Христового тіла? Оскільки хліб один, ми, хоча нас і багато, є одним тілом, бо всі споживаємо цей один хліб» (1Кр 10:16, 17).

Тож, беручи участь у Господній вечері, помазанці показують, що є учасниками нової угоди й отримують пов’язані з нею благословення — мають прощення гріхів завдяки пролитій крові Христа. Вони високо цінують «кров угоди», якою освячені (Єв 10:29). У Біблії вони названі «служителями нової угоди», тому що сприяють досягненню її цілей (2Кр 3:5, 6). Помазанці по праву споживають хліб, адже можуть сказати: «Відповідно до цієї волі ми були освячені завдяки тому, що тіло Ісуса Христа було раз і назавжди принесене в жертву» (Єв 10:10). Вони поділяють страждання Христа і, так само як він, залишаються непорочними аж до смерті. Вони сподіваються об’єднатися з ним «таким же воскресінням», тобто воскресінням до безсмертного життя в духовному тілі (Рм 6:3—5).

Апостол Павло написав про учасників цієї вечері: «Хто буде їсти хліб чи пити чашу Господа негідно, завинить проти його тіла та крові. Нехай же людина спочатку ретельно перевірить себе і переконається, що гідна їсти хліб та пити чашу, а тоді вже робить це. Бо, хто їсть і п’є, але не усвідомлює значення цього тіла, той стягує на себе осуд» (1Кр 11:27—29). Якщо хтось веде нечистий, небіблійний чи лицемірний спосіб життя і водночас їсть та п’є на цій вечері, то стягує на себе осуд. Така людина показує, що не цінує жертву Христа, її мету та значення. Вона виявляє до неї презирство і неповагу. (Пор. Єв 10:28—31.) Така людина наражає себе на небезпеку, адже вона може бути «знищена з-посеред народу» Єгови, як ізраїльтяни, які нечистими споживали мирну жертву (Лв 7:20).

Павло прямо порівнює Господню вечерю з мирною жертвою, яку приносили ізраїльтяни. Спочатку він говорить про учасників Господньої вечері, а тоді додає: «Подивіться на тілесний Ізраїль: хіба ті, хто споживає жертви, не роблять це спільно з жертовником?.. Ви не можете одночасно пити чашу Єгови і чашу демонів, не можете їсти зі “столу Єгови” і зі столу демонів» (1Кр 10:18—21).

Учасники і спостерігачі. Звертаючись до всіх своїх 12 апостолів, Ісус сказав: «Я дуже хотів їсти цю пасхальну вечерю з вами, перш ніж зазнаю страждань» (Лк 22:15). Однак до того як запровадити Господню вечерю, він відпустив зрадника Юду, про що повідомляє Іван, який був очевидцем цієї події. Під час святкування Пасхи Ісус, знаючи, що Юда збирається його зрадити, вмочив шматок хліба, дав йому і наказав піти (Ів 13:21—30). Марко описує ці події в такій самій послідовності (Мр 14:12—25). Тож під час Господньої вечері Ісус передав хліб і вино 11 апостолам (Лк 22:19, 20). Після цього він сказав, що вони залишалися з ним у його випробуваннях, що є додатковим доказом того, що Юди з ними вже не було (Лк 22:28).

Немає підстав вважати, що Ісус їв хліб або пив вино під час Господньої вечері. Він віддав своє тіло і пролив кров за своїх учнів, а також для того щоб надати чинності новій угоді, через яку їхні гріхи мали бути прощені (Єр 31:31—34; Єв 8:10—12; 12:24). Ісус був безгрішним (Єв 7:26). Він став посередником нової угоди між Богом Єговою та людьми, що були обрані як Христові співправителі (Єв 9:15; див. УГОДА). Окрім апостолів, які були присутні на вечері, частиною духовного «Ізраїля Божого», «малої отари», стали також інші люди, які правитимуть як царі та священики разом з Христом (Гл 6:16; Лк 12:32; Об 1:5, 6; 5:9, 10). Тому щоразу, коли відзначається Господня вечеря, участь у ній беруть усі духовні брати Христа на землі. Їх названо «першими плодами з-посеред його [Єгови] створінь» (Як 1:18), що були «куплені з-поміж людей як перші плоди для Бога та Ягняти», і, згідно з видінням Івана, їх налічується 144 000 (Об 14:1—5).

Спостерігачі не є учасниками вечері. Господь Ісус Христос сказав, що під час його присутності дехто буде робити добро його духовним братам, відвідувати і підтримувати їх у важкі часи (Мт 25:31—46). Чи можуть такі люди споживати від символів, коли приходять на святкування Господньої вечері? В Біблії сказано, що право споживати від символів мають «спадкоємці самого Бога і співспадкоємці з Христом», яким Бог через свій святий дух дає свідчення і запевнення, що вони є його синами. Апостол Павло написав: «Божий дух свідчить разом з нашим духом, що ми Божі діти». Далі він пояснює, що Бог через цих синів благословить іншу групу людей: «Адже все створіння з нетерпінням чекає на виявлення Божих синів» (Рм 8:14—21). Співспадкоємці з Христом будуть священиками і царюватимуть над землею, і їхнє правління принесе благословення всім підданим Царства (Об 5:10; 20:4, 6; 21:3, 4). Тому ці піддані цікавляться Царством і тим, що воно робить для досягнення своєї мети. Вони відвідують Господню вечерю і спостерігають за тим, що́ на ній відбувається, але оскільки вони не є співспадкоємцями з Христом і духовними синами Бога, то не споживають від символів, як це роблять ті, хто об’єднався з ним його смертю і має надію на воскресіння до небесного життя (Рм 6:3—5).

Не трансубстанціація та не консубстанціація. Коли Ісус передавав хліб, він ще не віддав свого тіла. Воно цілком і повністю мало бути віддане як досконала непорочна жертва наступного дня (того ж самого дня за єврейським календарем, 14 нісана). Також для цієї досконалої жертви Ісус зберіг усю свою кров. «Він вилив свою душу [яка в крові] на смерть» (Іс 53:12, прим.; Лв 17:11). Тож під час Господньої вечері він не перетворив хліб на своє буквальне тіло, а вино — на свою буквальну кров, тобто не здійснив чудо трансубстанціації. З тих же причин не можна сказати, що він чудом зробив так, щоб його тіло і кров були присутні у хлібі та вині або співіснували з ними, як стверджують прихильники вчення про консубстанціацію.

Це не суперечить словам Ісуса, записаним в Івана 6:51—57. В цих віршах Ісус не говорить про Господню вечерю, яку він запровадив лише через рік. Слова Ісуса про те, що потрібно їсти його тіло і пити його кров мають символічне значення і вказують на те, що потрібно виявляти віру в нього, як видно з віршів 35 і 40.

Більш того, їсти буквальне людське тіло і пити буквальну кров було б канібалізмом. Тому юдеї, які не вірили в Ісуса і неправильно зрозуміли сказані ним слова про вживання його тіла та крові, були обурені. Їхня реакція відображала погляд юдеїв на споживання людської плоті і крові, який ґрунтувався на Законі (Ів 6:60).

Споживати кров забороняв також Божий закон, даний Ною ще до Закон-угоди (Бт 9:4; Лв 17:10). Господь Ісус Христос ніколи не наказав би порушити Божий закон. (Пор. Мт 5:19.) До того ж він сказав: «Чиніть це на спомин про мене», а не «приносьте мене в жертву» (1Кр 11:23—25).

Тож хліб та вино є символами, які представляють тіло і кров Христа. Подібно і його слова про те, що треба їсти його тіло і пити його кров, мають переносне значення. Ісус сказав тим, хто спіткнувся через його слова: «Цей хліб — моє тіло, і я дам його, щоб світ отримав життя» (Ів 6:51). Він віддав його, коли помер жертовною смертю на стовпі мук. Тіло Ісуса було поховане, і Бог зробив так, щоб воно зникло і не побачило тління (Дії 2:31). Ніхто ніколи не їв Ісусового тіла і не пив його крові.

Необхідно відзначати належним чином. Християнський збір у Коринфі в певних питаннях був духовно слабким, через що апостол Павло написав: «Тому серед вас так багато слабих і хворих, а чимало спить смертним сном». Значною мірою це було пов’язано з тим, що вони неналежно ставились до Господньої вечері і не розуміли її значення. Вони не виявляли поваги до святості цієї події. Дехто приносив з собою свою вечерю і їв її до чи під час зібрання. В результаті дехто переїдав або випивав надто багато вина і був п’яний. А в декотрих християн не було вечері; вони залишалися голодними і відчували сором у присутності тих, хто мав багато їжі та вина. Одних християн тягнуло на сон, а інші не могли зосередитися, тож вони були не в стані брати участь в Господній вечері і цінувати її. Більше того, у зборі існував розбрат, оскільки хтось ішов за Петром, хтось — за Аполлосом, а ще хтось — за Павлом (1Кр 1:11—13; 11:18). Вони не розуміли, що ця подія мала сприяти їхній єдності. Вони не до кінця усвідомлювали серйозність того, що символи представляли тіло та кров Господа і що вечеря була на спомин про його смерть. Павло наголосив на тому, що християнам, які беруть у ній участь, не враховуючи усіх цих фактів, загрожує смертельна небезпека (1Кр 11:20—34).