Теплий, щедрий прийом і частування гостей — знайомих чи незнайомих. Словом «гостинність» перекладено грецьке слово філоксенı́а, яке буквально означає «любов (прихильність або доброта) до незнайомців».

У стародавні часи. Хоча в часи патріархів серед єгиптян та інших народів було прийнято виявляти гостинність, але найбільше цією рисою вирізнялися семіти. Турбота про подорожніх вважалася невід’ємною частиною життя, і гостей приймали дуже сердечно, незалежно від того, хто це був — друзі, родичі, запрошені гості чи незнайомі люди.

З Біблії можна довідатися про звичай виявляти гостинність до подорожніх. Подорожнього вітали поцілунком, особливо якщо це був родич (Бт 29:13, 14). Хтось з домашніх господаря, зазвичай слуга, мив гостю ноги (Бт 18:4). Якщо в нього були тварини, то їх годували і доглядали (Бт 24:15—25, 29—33). Часто гостя впрошували залишитися на ніч, а то й на кілька днів (Бт 24:54; 19:2, 3). Увесь час перебування в чиємусь домі гість був під захистом господаря (Бт 19:6—8; Сд 19:22—24). А коли гість вирушав у дорогу, його могли супроводжувати принаймні частину шляху (Бт 18:16).

Те, наскільки важливою вважалася гостинність, добре видно з висловлювання Реуїла. Коли його доньки розповіли, як подорожній «єгиптянин» (насправді це був Мойсей) допоміг їм напоїти отару, Реуїл вигукнув: «А де він? Чому ви не привели його з собою? Покличте його, щоб він поїв з нами» (Вх 2:16—20).

У містах. З біблійних оповідей видно, що люди з інших народів не завжди виявляли гостинність до ізраїльтян, особливо в містах (Сд 19:11, 12). До того ж мешканці міст, імовірно, приймали гостей не так радо, як мешканці віддалених поселень. Все ж у Біблії розповідається, як один левіт разом з наложницею та слугою ввечері сів на ринковій площі в місті Гіва, мабуть, очікуючи, що хтось запропонує їм місце для нічлігу. Це показує, що загалом навіть у містах гостинність була доволі поширеною (Сд 19:15). Зі слів левіта видно, що він мав усе необхідне для себе і своїх тварин (Сд 19:19). Він лише шукав, де заночувати. Але, як стало ясно з подальших подій, це місто виявилося дуже негостинним, бо його мешканці, веніяминівці, були лихими (Сд 19:26—28).

До служителів Єгови. Хоча гостинність була поширеним явищем, у більшості випадків, описаних Біблією, неабияку гостинність виявляли служителі Єгови. З великою теплотою і пошаною приймали пророків та особливих служителів Бога. Авраам подав їжу трьом ангелам і весь час, поки вони її споживали, стояв поряд. Імовірно, це було виявом поваги до осіб, в яких Авраам розпізнав представників Єгови (Бт 18:3, 7, 8). І, подібно як Авраам «побіг», щоб підготувати гостину, Маноах радо приготував їжу для того, хто, на його думку, був Божим чоловіком (насправді це був ангел) (Сд 13:15—18, 21). Знатна жінка з Шунема виявила гостинність до Єлисея, тому що це був святий «Божий чоловік» (2Цр 4:8—11).

Брак гостинності засуджується. Оскільки аммонітяни і моавітяни не виявили гостинності до ізраїльтян, коли ті йшли в Обіцяний край (причому моавітяни навіть найняли Валаама, щоб він прокляв Ізраїль), Єгова постановив, що ніхто з цих народів не зможе приєднатися до збору Ізраїля (Пв 23:3, 4). Аммонітяни й моавітяни повелися негостинно — і навіть вороже — не тому, що їм бракувало гостинності взагалі, а тому, що ними керувала ненависть до Бога і його народу.

Через пророка Ісаю Єгова засудив ізраїльтян за їхню негостинність і сказав, що вони постили і схиляли голову надаремно, бо водночас залишали своїх братів без їжі, одягу і даху над головою (Іс 58:3—7).

У першому столітті нашої ери. У I ст. н. е. погляд на гостинність здебільшого був такий самий, що й раніше, хоча під впливом деяких обставин вона виявлялася не так повсюдно. Між самарянами і юдеями існувала неприязнь, тому вони зазвичай не приймали одне одного з гостинністю (Ів 4:7—9; 8:48). Ворожість зростала й тому, що над юдеями панували інші народи. На дорогах нерідко підстерігали розбійники. Навіть власники деяких заїжджих дворів були нечесними і негостинними людьми.

А втім, здебільшого юдеї поводилися зі своїми гостями так само люб’язно, як і колись. Гостя вітали поцілунком, йому на голову лили олію і мили ноги. На бенкетах гостей було прийнято розсаджувати відповідно до їхнього становища (Лк 7:44—46; 14:7—11).

До Ісусових учнів. Коли Господь Ісус Христос посилав 12, а пізніше 70 своїх учнів проповідувати в Ізраїлі, то сказав, що ті, хто цінуватиме добру новину, гостинно їх прийматимуть у своїх домах (Мт 10:5, 6, 11—13; Лк 10:1, 5—9). Ісус не мав «де голови прихилити», але ті, хто усвідомлював, що Ісуса послав Бог, радо запрошували його до себе додому (Мт 8:20; Лк 10:38).

Павло не сумнівався, що, звільнившись з ув’язнення, зможе прийти до свого християнського брата Филимона і той гостинно його прийме. Впевненість Павла була небезпідставною. Він спілкувався з Филимоном раніше і добре знав, що той з радістю зробить усе, що в його силах (Флм 21, 22). Приблизно в 98 р. н. е. апостол Іван написав листа, в якому зазначив, що члени християнського збору зобов’язані підтримувати роз’їзних служителів, «щоб стати співпрацівниками в правді». Також Іван похвалив Гая за гостинність, яку той виявляв до братів, «навіть незнайомих». Хоча раніше Гай не знав посланих до його збору братів, він тепло їх прийняв, адже цінував їхнє служіння (3Ів 5—8).

Ознака правдивих християн. Щира, сердечна гостинність є характерною рисою правдивих християн. Після злиття святого духу в день П’ятидесятниці 33 р. н. е. багато нових учнів залишилися в Єрусалимі, щоб краще зрозуміти добру новину про Царство, перш ніж повернутися додому в різні куточки світу. Християни, які жили в Єрусалимі, виявили до них гостинність: вони приймали їх у своїх домах і навіть продавали майно, «і в них усе було спільне» (Дії 2:42—46). Пізніше апостоли подбали про розподіл їжі серед нужденних вдів-християнок (Дії 6:1—6).

Гостинність є вимогою для послідовників Христа. Незважаючи на те що в I ст. н. е. багато християн зазнало жорстоких переслідувань і дехто з них був пограбований, апостол Павло наказав: «Не забувайте про гостинність» (Єв 13:2; 10:34). А Петро показав, що її слід виявляти охоче, сказавши: «Гостинно приймайте одне одного, але при цьому не нарікайте» (1Пт 4:9; пор. 2Кр 9:7). Павло підкреслив, що перш за все християни мають дбати про духовних братів і сестер. Він написав: «Чинімо добро всім, а особливо одновірцям» (Гл 6:10).

Така риса, як гостинність, вкрай важлива для чоловіків, що прагнуть служити християнськими наглядачами (1Тм 3:2; Тит 1:7, 8). Гостинність очікувалася і від жінок. Пишучи листа Тимофієві, наглядачу в ефеському зборі, Павло зазначив, що до списку вдів, які можуть отримувати від збору матеріальну допомогу, слід вносити, зокрема, ту вдову, яка «виявляла гостинність» [букв. «приймала незнайомців»] (1Тм 5:9, 10). Такі вдови, очевидно, радо приймали в себе християнських служителів і місіонерів, які відвідували їхній збір, хоча до того вони були «незнайомцями» одне для одного. Прикладом надзвичайно гостинної жінки є Лідія. Про неї Лука написав: «Вона просто змусила нас зайти» (Дії 16:14, 15).

Доказ віри. Учень Яків наголосив, що гостинність належить до тих учинків, якими виявляється віра. Він сказав: «Якщо брат чи сестра не має у що вдягнутися або ж з дня на день їм не вистачає їжі, а хтось із вас скаже: “Ідіть з миром, грійтесь та їжте досита”, але не дасть необхідного для тіла, то яка користь від цього? Так і віра, якщо не має вчинків, сама по собі мертва» (Як 2:14—17).

Благословення. Спонукуючи виявляти гостинність, Біблія вказує також на те, що людина отримує від цього рясні благословення. Апостол Павло писав: «Не забувайте про гостинність, бо завдяки їй декотрі, самі того не знаючи, прийняли ангелів» (Єв 13:2; Бт 19:1—3, 6, 7; Сд 6:11—14, 22; 13:2, 3, 8, 11, 15—18, 20—22). Ісус Христос вчив важливого принципу: «Більше щастя в тому, щоб давати, а не брати» (Дії 20:35).

На знак вдячності за Ісусове служіння Матвій Левій влаштував для свого вчителя великий бенкет. Матвій був винагороджений за це: він став свідком того, як Ісус вміло відповідав на підступні запитання фарисеїв, а також мав нагоду почути один з Ісусових захопливих прикладів. Завдяки гостинності Матвія збирачі податків та інші його знайомі отримали нагоду почути добру новину (Лк 5:27—39).

Закхей, спонуканий вірою, теж виявив гостинність до Ісуса. Великим благословенням для нього стали Ісусові слова: «Сьогодні в цей дім прийшло спасіння» (Лк 19:5—10).

Виголошуючи пророцтво щодо часу свого повернення у царській славі, Ісус сказав, що він розділить людей, подібно як пастух відділяє овець від козлів. При цьому Ісус керуватиметься тим, як люди, які ніколи не бачили його буквальними очима, будуть ставитися до його «братів». Ті, хто виявлятиме до Христових «братів» гостинність і доброту, робитимуть це тому, що ви́знають їх братами Христа і синами Бога (Мт 25:31—46). Іншого разу Ісус підкреслив, що нагороду отримають не просто гостинні люди, а ті, хто гостинно приймає Божих пророків, оскільки розуміє, що вони є представниками Бога і учнями, які належать Христу (Мт 10:40—42; Мр 9:41, 42).

Коли не слід виявляти. Біблія каже, що до деяких людей християнам не слід виявляти гостинність. «Кожен, хто рветься вперед і не залишається в Христовому вченні, не має єдності з Богом... Якщо хтось приходить до вас і не приносить цього вчення, не приймайте такого у своєму домі і не вітайтеся з ним. Бо той, хто з ним вітається, стає спільником в його лихих вчинках» (2Ів 9—11). Якби християнин приймав таку людину у своєму домі і ставився до неї як до брата, то, по суті, потурав би її неправильній поведінці і ставив би під загрозу свою духовність. Крім того, це могло б спантеличити інших і стягнути ганьбу на збір. Цей принцип також висвітлено в Римлян 16:17, 18; Матвія 7:15; 1 Коринфян 5:11—13.

Заїжджі двори і місця для ночівлі. Стародавні заїжджі двори були чимось подібні до так званих караван-сараїв, де подорожній міг не лише зупинитися на ніч, але й залишити своїх тварин. Можливо, саме в такому місці зупинилися Йосипові брати, коли поверталися з Єгипту в Ханаан (Бт 42:27; 43:21), а дружині Мойсея, Ціппорі, з’явився ангел (Вх 4:24).

Імовірно, деякі заїжджі двори утримували повії. Двоє розвідників, яких Ісус Навин послав до Єрихона, зупинились на нічліг у домі повії, на ім’я Рахав. Вона виявила до них доброту і гостинність, сховавши від переслідувачів (ІсН 2:1—13). Самсон, перш ніж віднести міську браму Гази на гору і цим принизити філістимлян, до півночі пробув у домі повії (Сд 16:1—3).

У I ст. н. е. деякі заїжджі двори в Палестині, очевидно, мали більше зручностей. За визначену плату в них, імовірно, можна було не лише переночувати, але й поїсти та отримати додаткові послуги. Добрий самарянин з Ісусового прикладу заплатив власні кошти, щоб у заїжджому дворі подбали про пораненого чоловіка (Лк 10:30—35).

Що очікувалося від гостя. У стародавні часи до гостя ставилися з глибокою пошаною, але й він у свою чергу мав дотримуватися певних звичаїв та вимог. Якщо хтось зраджував або завдавав шкоди людині, яка його пригощала, це вважалося одним з найобурливіших учинків (Пс 41:9; Ів 13:18). Відразу займаючи найпочесніше місце, гість поводився неввічливо стосовно господаря чи інших запрошених, адже право розподіляти місця належало господарю (Лк 14:7—11). Також гостинністю не слід було зловживати, залишаючись у гостях надто довго чи приходячи надто часто (Пр 25:17). Варто згадати, що коли Ісус приходив до когось у гості, то завжди зміцняв господарів духовно (Лк 5:27—39; 19:1—8). Він хотів, щоб його учні поводились так само. Тому, посилаючи їх проповідувати, Ісус дав вказівку, щоб, прийшовши у місто, вони залишалися в домі, де їх гостинно приймуть, і «не переход[или] з дому в дім». Учні не повинні були шукати ліпшого місця, де господарі могли їх краще прийняти, запропонувати зручніші умови чи якісь матеріальні речі (Лк 10:1—7; Мр 6:7—11).

Апостол Павло, який чимало подорожував і якому одновірці часто виявляли гостинність, старався нікого з них не обтяжувати фінансово. Він багато працював своїми руками, щоб заробити на життя, і висловив важливий принцип: «Якщо хтось не хоче працювати, нехай і не їсть» (2Фс 3:7—12; 1Фс 2:6). Завдяки цьому Павло мав що відповісти на закиди так званих преславних апостолів з Коринфа, які звинувачували його в тому, що він визискував тамтешній збір (2Кр 11:5, 7—10). У Павла були всі підстави хвалитися тим, що звіщав їм добру новину безплатно, хоча, як апостол і Божий служитель, мав право на матеріальну підтримку (1Кр 9:11—18).

Застереження щодо лицемірної гостинності. У Прислів’я 23:6—8 пояснюється, чому не варто користатися з лицемірної гостинності: «Не їж хліба у скупого [або «того, чиє око зле»] і не жадай його ласощів. Бо він мов той, хто веде облік. “Їж та пий”,— каже він тобі, але в його словах немає щирості. Шматок, який ти з’їв, виблюєш, і будуть даремними твої люб’язні слова». Така людина дає не від щирого серця, бо очікує отримати щось взамін. Здається, що вона радо запрошує до себе гостей, але насправді має приховані спонуки і все підраховує. Якщо ви їсте в домі такої людини, а тим більше якщо жадаєте її ласощів, тобто прагнете скуштувати їх знову, то стаєте певною мірою залежні від неї. Вам може бути важко відмовити їй у якомусь проханні, і тоді ви потрапите у складну ситуацію. Вам буде дуже неприємно, що ви взагалі їли з тією людиною, а люб’язні слова, якими ви хотіли підкріпити її духовно і зміцнити вашу дружбу, виявляться даремними. (Пор. Пс 141:4.)