Об’єднання, або союз, десяти міст (грец. Дека́поліс, від де́ка, «десять», і по́ліс, «місто»). Також назва регіону, де розташовувалась більшість цих міст (Мт 4:25).

Після того як Александр Македонський завоював Сирію та Палестину (бл. 332 р. до н. е.), на їхній території утворилися грецькі колонії. Спочатку їх, очевидно, заселяли ветерани Александрового війська, а згодом і грекомовні переселенці. Багато з тих колоній сформувалися на місці стародавніх юдейських міст; інші, особливо на Сх. від Йордану, виникли на незайнятих землях. У часи Селевкідів, які правили в Сирії, та Птолемеїв, які правили в Єгипті, колонії процвітали, але з появою юдейського царства Маккавеїв (після 168 р. до н. е.) їхня відносна незалежність опинилася під загрозою. У цих містах, безперечно, жило чимало юдеїв; все ж це були осередки грецької культури та грецького суспільного ладу, що йшло врозріз із намірами Маккавеїв. Коли Помпей завоював і реорганізував Палестину (63 р. до н. е.), ці елліністичні міста перейшли під захист Риму та отримали особливий статус. Їм дозволялося карбувати власні монети і до певної міри здійснювати самоврядування. А втім, вони і далі залишалися підлеглими Риму та правителю провінції Сирія, а також мали сплачувати податки і відправляти чоловіків на військову службу.

Утворення союзу. Очевидно, в період між перемогою Помпея та смертю Ірода Великого (бл. 1 р. до н. е.) 10 із тих елліністичних міст утворили свого роду союз, відомий як Десятимістя. Причиною створення цього союзу, схоже, була взаємна зацікавленість у торгових відносинах і в обороні від антиелліністичних рухів у Палестині та від агресивних кочових племен, що населяли пустельні території на Сх. Слово «Десятимістя» вперше трапляється у Грецьких Писаннях і в текстах Йосифа Флавія та Плінія Старшого (обидва жили в I ст. н. е.). Зазначивши, що існують різні думки щодо початкового складу Десятимістя, Пліній навів такі 10 міст: Дамаск, Філадельфія, Рафана, Скіфополіс, Гадара, Гіппос, Діон, Пелла, Гераза й Каната (Pliny. Natural History. V. XVI. 74). Із них тільки Скіфополіс (Бет-Шеан) лежав на зх. боці Йордану; завдяки вигідному розташуванню — на рівнині Ездрилон (Єзреїл) — це місто було важливим пунктом на шляху до узбережжя Середземного моря та його портів. Дамаск, який лежав далеко на Пн., в Сирії, очевидно, ввійшов до складу Десятимістя тому, що був значущим торговим центром. Філадельфія (стародавня Рабба, сучасне місто Амман) була найпівденнішим з 10 міст і лежала всього лиш за 40 км на Пн. Сх. від пн. узбережжя Мертвого моря. Всі інші міста розташовувалися або в родючому краї Гілеад, або в сусідньому Башані. Вважається, що через більшість із цих міст або ж поблизу них проходили головні шляхи того краю. Очевидно, Каната — це те саме, що й Кенат з Числа 32:42.

У II ст. н. е. Птолемей зарахував до складу Десятимістя 18 міст, а це може вказувати на те, що слово «Десятимістя» почало вживатися в ширшому сенсі і кількість міст змінювалася. Деякі науковці вважають, що до початкових 10 міст належала не Рафана, а Авіла, згадана Птолемеєм. У будь-якому разі цілком очевидно, що Десятимістя не мало чітких кордонів і влада його міст не поширювалась на весь цей регіон; натомість влада кожного міста обмежувалася його округою.

Ісусове служіння і Десятимістя. Серед людей з Галілеї, які збиралися послухати Ісуса, були й мешканці Десятимістя (Мт 4:25); однак у Біблії ніде прямо не говориться, що Ісус заходив у якесь із тих елліністичних міст. А втім, під час свого служіння в Галілеї він зайшов на територію Десятимістя, коли перетнув Галілейське море і прибув у місцевість геразинів (або гадаринів, згідно з Мт 8:28) (Мр 5:1). Але після того як Ісус вигнав там демонів і дозволив їм ввійти у стадо свиней, люди з поблизького міста й довколишніх сіл наполягли, аби він «покину[в] їхню місцевість». Ісус так і зробив, але сказав звільненому від демонів чоловіку розповісти своїм родичам про те, що сталося; чоловік послухався і дав у Десятимісті свідчення про Ісусові чуда (Мр 5:2—20). На думку деяких учених, згадка про стадо свиней — це ще один доказ того, що в цьому регіоні сильно відчувався елліністичний вплив.

Після Пасхи 32 р. н. е., коли Ісус повертався з околиць Тира і Сидона (Фінікія), він пішов «до Галілейського моря, пройшовши через територію Десятимістя» (Мр 7:31). У тій території Ісус зцілив глухого чоловіка, який мав ваду мови, а пізніше нагодував натовп людей, в якому було 4000 чоловіків (Мр 7:32—8:9).

Подальша історія. Згідно з текстами Євсевія, перед знищенням Єрусалима в 70 р. н. е. християни з Юдеї, послухавшись Ісусового застереження, втекли в Пеллу, що входила до складу Десятимістя і розташовувалася в гористому краю Гілеад (Лк 21:20, 21; Евсевий. Церковная история. III. 5. 3).

Хоча вплив еллінізму відчувався в багатьох містах Палестини, найбільшим він був саме в Десятимісті. Вважається, що Десятимістя досягло піку свого розквіту в II ст. н. е., а в подальші століття цей союз почав розпадатися. Про сильний вплив грецької культури на міста Десятимістя і про їхню заможність свідчать вражаючі руїни театрів, амфітеатрів, храмів, лазень, акведуків та інших споруд, знайдених на території Герази (сучасна назва — Джараш) та ще деяких міст.