Як показує Біблія, справжній друг — це той, хто більше прив’язаний, ніж брат. Він завжди відданий і приязний, готовий допомогти в час лиха і дати відверту пораду (Пр 18:24; 17:17; 27:6, 9). Водночас дехто шукає в дружбі вигоду і зав’язує стосунки з багатими людьми і з тими, хто робить подарунки (Пр 14:20; 19:4, 6, 7). Тому Ісус слушно радив запрошувати на вечерю не тих, хто пізніше міг би запросити до себе, а тих, хто не мав чим відплатити (Лк 14:12—14). І він подав у цьому чудовий приклад, адже надавав духовну допомогу тим, кого більшість людей зневажала. Через це його називали «приятелем збирачам податків і грішникам» (Мт 11:19). Але Ісус казав, що його другом може стати тільки той, хто виконує його накази. Він виявив свою любов до таких людей, віддавши за них своє життя. Ісус заохочував своїх друзів любити одне одного так, як він любив їх (Ів 15:12—14).

У I ст. н. е. християни називали одновірців «друзями» (3Ів 14). Однак це не означало, що всі у зборі були однаково близькими. Тісніші стосунки могли зав’язатися між членами родини, між тими, кому в силу обставин доводилось часто спілкуватися, хто мав подібне походження, інтереси або просто сумісні характери, і між тими, кого приваблювали чудові християнські риси одне одного. Саме такі риси Ісус помітив у Петрові, Якові та Іванові, тому часто удостоював їх честі побачити те, чого не бачили інші учні, наприклад його преображення. Можливо, таким чином Ісус хотів підготувати їх до завдань, які збирався доручити їм у майбутньому (Мр 9:1—10; 14:32, 33; Лк 8:51).

Хоча християни, подібно до Ісуса, люблять усіх людей, любов, на якій будується дружба, вони виявляють лише до тих, хто є друзями Бога. Те, що такий підхід до вибору друзів є правильним, видно з запитання, яке провидець Єгу поставив царю Йосафату: «Чи слід було тобі помагати лихим людям і любити тих, хто ненавидить Єгову?» (2Хр 19:2). Ті, хто хоче бути другом світу, роблять себе ворогами Бога (Як 4:4).

Найвидатнішим прикладом дружби між людьми, описаним у Єврейських Писаннях, була дружба між Давидом і Йонатаном. Хоча Йонатан був прямим спадкоємцем царського трону свого батька Саула, він не зненавидів Давида і не ставився до нього як до суперника. Він визнавав, що Давид має прихильність Єгови. Тож «Йонатан і Давид стали близькими друзями, і Йонатан полюбив його, як самого себе» (1См 18:1). Коли Йонатан загинув у битві, Давид гірко оплакував втрату свого друга: «Брате мій, Йонатане, я тужу за тобою. Ти був такий дорогий моєму серцю! Твоя любов була для мене миліша за любов жіночу» (2См 1:26). Близька дружба Давида і Йонатана стала можливою тому, що кожен з них понад усе ставив відданість Богу Єгові.

За днів пророка Михея моральний занепад ізраїльського народу призвів до того, що дружба знецінилась. Тому він написав: «Не довіряйте близькому другові» (Мих 7:5). Ісус також зазначив, що навіть колишні друзі його послідовників будуть зраджувати їх і віддавати на смерть (Лк 21:16; див. ЛЮБОВ).

Друг Бога. Серед благословень, які отримав Авраам, була честь називатися «другом Єгови». Це була нагорода за його виняткову віру, яка стала особливо явною тоді, коли він погодився принести в жертву свого сина Ісака (Іс 41:8; 2Хр 20:7; Як 2:21—23; див. ВИЗНАВАТИ ПРАВЕДНИМ).

У своєму прикладі про неправедного управителя Ісус сказав, що, належно використовуючи «неправедне багатство», людина може стати його другом і другом його Батька і вони приймуть її «у вічні оселі» (Лк 16:1—13). Ісус називав своїх учнів друзями, тому вони були також друзями його Батька (Ів 15:13—15; 14:21). У Псалмі 15:1—5 записані вимоги до тих, хто хоче бути гостем у наметі Єгови, куди він запрошує своїх друзів.

Натомість дружба зі світом веде до ворожнечі з Богом (Як 4:4; 1Ів 2:15—17). Людство в цілому відділене від Бога і ворогує з ним. Примиритися з ним можливо, але тільки через Ісуса Христа і через служіння, пов’язане з примиренням, яке Бог доручив посланцям свого Сина. Зрештою вічне життя отримають лише Божі друзі (2Кр 5:18—20; Об 21:3, 4; Пс 37:29).

Друг царя. Біблія не говорить, що цей вислів стосується чогось більшого, ніж звичайної дружби. Також у ній не міститься перелік обов’язків друга царя, тому цей вислів, найімовірніше, не є офіційним титулом. Однак, беручи до уваги звичаї деяких народів, можна припустити, що так називали придворного, який був особистим радником, а також другом царя і деколи міг виконувати його секретні доручення (Бт 26:26).

Серед придворних Соломона, згаданих у 1 Царів 4:1—6, були двоє синів Натана. Одного з них названо «начальником над урядниками», а іншого, Завуда,— «другом царя». Другом царя Давида, Соломонового батька, був архітянин Хушай. Коли Авесалом намагався захопити трон, Хушай на вимогу Давида повернувся в Єрусалим, щоб звести нанівець пораду Ахітофела (2См 15:32—37; 16:16—19).

У Стародавньому Єгипті існувало кілька категорій друзів царя. Це був лише почесний титул чиновника, який не вказував на те, що він обіймає певну посаду. На його обов’язки вказували інші титули. В Грецькій імперії царі теж мали таких друзів, з якими вони радилися, перш ніж приймати важливі рішення. Подібний звичай існував у Персії, Аравії та Ефіопії.

Друг нареченого. У біблійні часи близький друг нареченого був його офіційним представником. Він відігравав важливу роль у підготовці до укладення шлюбу. Інколи він влаштовував заручини: зустрічався з батьками нареченої, приносив викуп за наречену її батькові, а також подарунки нареченій. У день весілля святкова процесія прибувала в дім батька нареченого або в дім самого нареченого, де відбувався бенкет. Там наречений зустрічався з нареченою. Коли друг нареченого чув його голос — те, як під час весільного бенкету наречений спілкується з нареченою, то радів, що добре виконав свій обов’язок (Ів 3:29).

Готуючи дорогу для Месії, Іван Хреститель представив перших членів «нареченої» Ісусу Христу (2Кр 11:2; Еф 5:22—27; Об 21:2, 9). Тому він зазначив: «Ви ж самі свідчите мені, що я сказав: “Я не Христос, а той, хто був посланий перед ним”. Нареченим є той, хто має наречену. Проте друг нареченого надзвичайно радіє, коли стоїть поряд і чує його голос. Так і я сповнений радості». Друг нареченого, виконавши своє завдання, відходив на другий план. Тож зрозуміло, чому Іван сказав: «Христос має ставати більшим, а я — меншим» (Ів 3:27—30).

В Матвія 9:15 згадуються «друзі нареченого». В цьому вірші мова йде про інших друзів, які приєднувались до весільної процесії і були запрошені на святковий бенкет.