Заміжня жінка (стосовно свого чоловіка). Єврейське слово ішша́ означає «жінка» (букв. «чоловік жіночої статі») або «дружина»; про дружину говорили, що вона «у власності чоловіка» (Іс 62:4, NW, прим.). Грецьке слово ґіне́ може стосуватися як одруженої, так і неодруженої жінки. Щоб дати першому чоловікові, Адаму, дружину, Бог Єгова взяв його ребро і створив з цього ребра жінку. Так вона стала кістю від його костей і плоттю від його плоті. Вона мала стати доповненням Адама, його помічницею (Бт 2:18, 20—23). Бог спілкувався з Адамом, і потім Адам передавав Божі вказівки своїй дружині. Оскільки чоловік з’явився першим і його створено за образом Божим, він був головою своєї жінки і представляв для неї Бога. Чоловік мав головувати над жінкою з любов’ю, і вони разом мали виконувати Божий наказ народжувати дітей (Бт 1:28; див. ЖІНКА).

Після того як люди згрішили — спочатку Єва, яка підштовхнула чоловіка до гріха, замість того щоб допомагати йому, а потім Адам, який пішов за своєю дружиною,— Єгова оголосив жінці такий вирок: «Я зроблю так, що вагітність приноситиме тобі сильний біль і ти будеш народжувати в муках; ти прагнутимеш бути зі своїм чоловіком, а він пануватиме над тобою» (Бт 3:16). Відтоді у багатьох народах чоловіки справді панують на своїми дружинами, нерідко поводячись із ними жорстоко. Часто жінку вважають не помічницею і супутницею, а прислугою.

У стародавніх євреїв. У стародавньому Ізраїлі чоловік був головою дому, він був господарем (євр. ба́ал) своєї дружини, а дружина була його власністю (євр. беула́). Божі служителі ставилися до жінок з гідністю і повагою. Побожні жінки, здібні та сильні духом, хоч і підкорялися своїм чоловікам, все ж мали велику свободу дій і були задоволені своїм становищем; Бог Єгова доручав їм особливі завдання, а це було неабияким благословенням. У Біблії згадується багато вірних дружин, серед них Сарра, Ревека, Девора, Рут, Естер і Марія, мати Ісуса.

Закон захищав дружин. У подружжі роль голови була відведена чоловіку. Згідно з вимогами Закону, він був зобов’язаний піклуватись про матеріальний і духовний стан своїх домашніх. На чоловікові позначалися гріхи членів його сім’ї; отже, на ньому лежала велика відповідальність. Хоча чоловік мав важливіші обов’язки, ніж дружина, Божий закон захищав дружину і давав їй особливі права, щоб вона могла вести щасливе, повноцінне життя.

Ось кілька постанов Закону, що стосувалися дружин. Як для чоловіка, так і для жінки покаранням за перелюб була смерть. Якщо чоловік підозрював дружину в невірності, він міг привести її до священика, щоб Бог Єгова розсудив цю справу. Якщо жінка була винною, її дітородні органи атрофовувалися. Але якщо вона була невинною, то чоловік мав вступити з нею в інтимні стосунки, щоб вона завагітніла; завдяки цьому інші розуміли, що вона не винна (Чс 5:12—31). Чоловік міг розлучитися з дружиною, якщо бачив у «її поведінці щось варте осуду». Це могла бути серйозна неповага до чоловіка або поведінка, що ганьбила його дім чи дім його батька. Однак дружину захищало те, що чоловік мусив написати свідоцтво про розлучення. В такому разі вона мала право вийти заміж за іншого чоловіка (Пв 24:1, 2). Якщо дружина давала обітницю, яка, на думку чоловіка, була нерозсудливою чи шкідливою для сім’ї, він міг її скасувати (Чс 30:10—15). Це захищало дружину від поспішних рішень, які могли спричинити труднощі.

За Мойсеєвим законом полігамія дозволялася, але регулювалась певними вимогами, які захищали жінку. Чоловік не міг забрати в сина нелюбої дружини право первородства і передати його синові улюбленої дружини (Пв 21:15—17). Якщо ізраїльтянин продавав свою дочку в рабство, але її пан був нею незадоволений і більше не хотів, щоб вона була його наложницею, то пан міг дозволити, щоб її викупили, але він не мав права продати її чужинцям (Вх 21:7, 8). Якщо він чи його син брав її за наложницю, а тоді брав собі ще одну дружину, то мав забезпечувати першу їжею, одягом і житлом, а також виконувати подружній обов’язок (Вх 21:9—11).

Якщо чоловік звинувачував дружину в тому, що на момент одруження вона не була незайманою, і це обвинувачення виявлялось фальшивим, то його карали: він мав заплатити її батькові подвійну ціну викупу за незайману наречену. Цей чоловік вже ніколи не мав права розлучитися зі своєю дружиною (Пв 22:13—19). Якщо чоловік збезчещував незайману дівчину, яка не була зарученою, він мусив заплатити батькові дівчини викуп, як за наречену, і, якщо той дозволить, одружитися з нею. Після цього він вже ніколи не мав права з нею розлучитися (Пв 22:28, 29; Вх 22:16, 17).

Статус жінки в єврейському суспільстві дещо відрізнявся від статусу жінки в сучасному західному світі. Все ж побожним єврейським жінкам подобалось їхнє становище і праця, яку вони виконували. Жінка допомагала чоловікові, виховувала дітей, дбала про дім і з радістю виконувала іншу роботу, яка дозволяла їй повною мірою розкрити свою жіночність і таланти.

Опис доброї дружини. У 31-му розділі Прислів’я розповідається, що вірна дружина веде щасливе життя, і описуються її повсякденні справи. Для свого чоловіка вона цінніша за корали. Він їй довіряє. Вона працьовита: виготовляє тканину і одяг для своїх домашніх, купує речі для дому, працює у винограднику, керує слугами, допомагає тим, хто в нужді, стежить за тим, щоб її домашні були добре одягнені, заробляє своїми руками, вона готує домашніх до непередбачених обставин і говорить з мудрістю та добротою. За свій побожний страх і добрі діла вона отримує похвалу від чоловіка і синів; вона приносить честь чоловікові і рідним. Хто знайшов хорошу дружину, той знайшов добро та отримав ласку від Єгови (Пр 18:22).

У християнському зборі. Християнин може бути одружений лише на одній жінці (1Кр 7:2; 1Тм 3:2). Дружина має підкорятися своєму чоловіку, незалежно від того, поклоняється він Єгові чи ні (Еф 5:22—24). Дружина не повинна ухилятися від подружнього обов’язку, оскільки вона, як і її чоловік, «не має влади над своїм тілом» (1Кр 7:3, 4). Дружинам наказано прикрашати себе перш за все тим, «що є в серці людини», і виявляти плід духу. Доброю поведінкою дружина, можливо, «здобуде» свого невіруючого чоловіка і спонукає його стати християнином (1Пт 3:1—6).

Символічне значення. Єгова говорив про Ізраїль як про свою символічну дружину, адже він уклав угоду з цим народом (Іс 54:6). Апостол Павло назвав Єгову Батьком помазаних духом християн, а «вишній Єрусалим» — їхньою матір’ю, так ніби Єгова одружився на цьому Єрусалимі, щоб з’явились помазані духом християни (Гл 4:6, 7, 26). Християнський збір названо нареченою, тобто дружиною, Ісуса Христа (Еф 5:23, 25; Об 19:7; 21:2, 9).