Нестримне бажання; ненаситність. Єврейське дієслово хама́д і грецьке дієслово епітіме́о означають «бажати; дуже хотіти» (Пс 68:16, прим.; Мт 13:17). У деяких контекстах вони стосуються неправильного, егоїстичного прагнення (Вх 20:17; Рм 7:7). Грецьке слово плеонексı́а буквально означає «прагнення мати більше»; в Біблії воно передає думку про ненаситність і жадібність (Еф 4:19; 5:3, NW, прим.; Кл 3:5).

Жадібність виявляється по-різному. Це може бути любов до грошей, прагнення влади чи наживи, нестримність у вживанні їжі та напоїв, у задоволенні сексуальних бажань або ще в чомусь плотському. Біблія застерігає християн проти цієї ганебної риси і наказує уникати спілкування з тим, хто називає себе християнським братом, але є жадібним (1Кр 5:9—11). Жадібні люди згадані в одному ряду з розпусниками, ідолопоклонниками, перелюбниками, чоловіками, які дозволяють, щоб їх використовували для гомосексуальних зносин, злодіями, п’яницями, лихословами та здирниками; зазвичай жадібна людина втягується в якісь із цих гріхів. Той, хто не позбувається жадібності, не успадкує Божого Царства (1Кр 6:9, 10).

Засуджуючи безглузду балаканину і непристойні жарти, апостол Павло пише одновірцям: «Нехай статева розпуста, всіляка нечистота і жадібність навіть не згадуються серед вас». Павло міг мати на увазі, що такі вчинки не просто неприйнятні для християн — про них навіть не слід говорити, якщо така розмова лише потурає грішній плоті (Еф 5:3; пор. Флп 4:8).

Виявляється у вчинках. Жадібність стає явною, коли неправильне і нестримне бажання призводить до вчинків. Яків у своєму листі написав, що неправильне прагнення, ставши здатним родити, породжує гріх (Як 1:14, 15). Отже, жадібну людину видно по її вчинках. Апостол Павло прирівняв таку людину до ідолопоклонника (Еф 5:5). Предмет її бажання стає для неї богом, адже вона починає ставити бажане вище за служіння і поклоніння Творцю (Рм 1:24, 25).

Віддаляє від Бога. Християни вийшли зі світу, наповненого всілякого роду неправедністю. Павло показав, що люди в цьому світі не просто чинять неправедні діла, вони роблять це ненаситно. Такі люди «відчужені від життя, джерелом якого є Бог». Ті ж, хто став на християнський шлях, розуміють, що Христос, чий приклад вони наслідують, був чистим від таких учинків. Тому вони мають обновлювати свій розум, одягаючись у нову, християнську особистість (Еф 4:17—24; Рм 12:2). Вони живуть в оточенні жадібних людей цього світу, тож їм треба докладати зусиль, щоб залишатися чистими і сяяти, немов «світила у світі» (1Кр 5:9, 10; Флп 2:14, 15).

Не бути жадібними до нечесної наживи — одна з вимог до служителів збору (1Тм 3:8). А оскільки вони є прикладом для цілого збору, то ця вимога стосується всіх християн (1Пт 5:2, 3). Це також добре видно зі слів Павла про те, що жадібні не успадкують Царства (Еф 5:5).

Ісус Христос сказав, що жадібність опоганює людину (Мр 7:20—23). Він закликав остерігатися «всілякої жадібності», після чого навів приклад про жадібного багача, життя якого закінчилося сумно: він помер, не ставши «багатим у Божих очах», і після смерті вже не міг скористатися своїм багатством (Лк 12:15—21). Християнам сказано, що їхнє життя «заховане у Христа», тому вони мають умертвити пороки, котрі народжуються у їхніх земних тілах, як-от жадібність, згубні прагнення і всіляку нечистоту (Кл 3:3, 5).