Особа жіночої статі, яка досягла статевої зрілості. Єврейське слово ішша́ (букв. «чоловік жіночої статі»), що означає «жінка», також перекладається як «дружина». Грецьке слово ґіне́ теж перекладається і як «жінка», і як «дружина».

Створення. Адаму не потрібно було просити Творця про відповідну пару, Бог сам подбав про це. Поселивши Адама в Едемському саду і встановивши закон щодо дерева знання добра і зла, Єгова сказав: «Недобре чоловікові бути самому. Створю йому помічницю, яка б його доповнювала» (Бт 2:18). Бог приводив до Адама тварин, але не для того, щоб він шукав собі серед них пару, а щоб давав їм назви. Адам не мав нахилу до скотолозтва і чітко розумів, що серед тварин для нього немає відповідної пари (Бт 2:19, 20). «Тому Бог Єгова навів на чоловіка глибокий сон і, поки той спав, узяв його ребро і закрив те місце тілом. І з ребра, взятого в чоловіка, Бог Єгова створив жінку та привів її до чоловіка. Тоді чоловік сказав: “Ось нарешті кість від костей моїх і плоть від плоті моєї. Вона буде називатися Жінкою, бо взята вона з чоловіка”» (Бт 2:21—23).

Роль та обов’язки. Жінка була створена з чоловіка, тому до певної міри завдячувала йому своїм існуванням. Оскільки жінка була частиною чоловіка, «одним тілом» з ним, його помічницею і доповненням, вона мала підкорятися йому як голові. Їй також слід було дотримуватись закону про дерево знання добра і зла, який Бог дав Адаму. На ній лежав обов’язок сприяти добру чоловіка. Вони разом мали виховувати дітей та панувати над тваринами (Бт 1:28; 2:24).

У біблійні часи було не прийнято, щоб жінка залишалась незаміжньою, тому, коли в Біблії йдеться про обов’язки жінки, здебільшого наголошується на її ролі дружини. Головним обов’язком кожної ізраїльської жінки було служити Богу Єгові, підтримуючи правдиве поклоніння. Прикладом такої відданої служительки була Авігаїл, яка після смерті свого нікчемного чоловіка Навала стала дружиною Давида. Навал повівся нерозсудливо, відмовившись допомогти Давидові, помазанцю Єгови. Проте Авігаїл, хоча й була дружиною Навала, розуміла, що не зобов’язана ставати на бік чоловіка, коли це суперечить Божій волі. Єгова поблагословив Авігаїл за те, що вона, підтримавши його помазанця, виявила відданість чистому поклонінню (1См 25:23—31, 39—42).

Ще один важливий обов’язок жінки — слухатися свого чоловіка. Вона мала старанно працювати на благо сім’ї та виявляти пошану своєму чоловікові як голові. Саме це приносило жінці найбільшу честь. У Прислів’я 14:1 сказано: «Мудра жінка будує свій дім, а безглузда своїми руками руйнує його». Жінка повинна завжди добре відгукуватися про свого чоловіка, сприяти тому, щоб інші його поважали, і поводитись так, щоб він міг нею пишатися. «Добра дружина — корона для чоловіка, а жінка, яка поводиться безсоромно,— гнилизна в його кістках» (Пр 12:4). У 31-му розділі книги Прислів’я описано почесну роль жінки як дружини, її обов’язки, а також благословення, які вона отримує завдяки своїй вірності, працьовитості й мудрості. (Див. ДРУЖИНА.)

Єврейська жінка, яка мала дітей, докладала багато зусиль, щоб добре їх виховувати і навчати праведності, працьовитості та поваги до інших; часто мати давала поради вже дорослим синам, справляючи на них позитивний вплив (Бт 27:5—10; Вх 2:7—10; Пр 1:8; 31:1; 2Тм 1:5; 3:14, 15). Мати готувала дочок стати передусім добрими дружинами, навчаючи їх куховарити, ткати і вести домашнє господарство, тимчасом як батько навчав синів якогось ремесла. Дружина могла вільно ділитися з чоловіком своїми думками і почуттями (Бт 16:5, 6), а іноді навіть допомагала йому приймати правильні рішення (Бт 21:9—13; 27:46—28:4).

Наречену для сина зазвичай вибирали його батьки. Однак на почуття і бажання дівчини теж зважали; так було у випадку Ревеки і, без сумніву, в часи, коли діяв Закон (Бт 24:57, 58). Хоча в Ізраїлі була дозволена багатошлюбність (Бог відновив моногамію, запроваджену ним на самому початку, лише з появою християнського збору [Бт 2:23, 24; Мт 19:4—6; 1Тм 3:2]), її регулювали відповідні закони.

Навіть у законах щодо військової служби брались до уваги потреби чоловіка і дружини. Одружившись, чоловік на цілий рік звільнявся від військової служби, завдяки чому в подружжя могла з’явитися дитина, яка б стала потіхою для матері в час відсутності чоловіка і особливо в разі його загибелі на війні (Пв 20:7; 24:5).

Закони щодо перелюбу, кровозмішення, скотолозтва та інших гріхів стосувалися однаковою мірою як чоловіків, так і жінок (Лв 18:6, 23; 20:10—12; Пв 22:22). Жінкам не дозволялося вдягати чоловічого одягу, а чоловікам — жіночого, бо це могло призвести до розпусти, зокрема до гомосексуалізму (Пв 22:5). Жінки отримували користь від різних постанов Закону, наприклад постанов про назорейство, суботу чи свята (Вх 20:10; Чс 6:2; Пв 12:18; 16:11, 14). Діти мали шанувати батька й матір і слухатися їх обох (Лв 19:3; 20:9; Пв 5:16; 27:16).

Почесні обов’язки в християнському зборі. Серед тих, хто отримав від Бога «небесне покликання» (Єв 3:1), щоб стати співспадкоємцем з Ісусом Христом, в духовному розумінні немає різниці між чоловіком і жінкою. Апостол Павло пише: «Оскільки всі ви маєте віру в Христа Ісуса, ви є Божими синами... Тепер немає... ні чоловіка, ні жінки, бо, перебуваючи в єдності з Христом Ісусом, ви всі — одне» (Гл 3:26—28). Під час воскресіння всі вони змінюються, тобто прилучаються до «Божої природи», і серед них уже немає жінок, оскільки духовні створіння не мають статі; Бог поділив на статі лише земні створіння, щоб вони продовжували свій рід (2Пт 1:4).

Проповідниці доброї новини. Жінки, яких у пророцтві Йоіла названо «дочками» і «рабинями», були серед тих, хто в день П’ятидесятниці 33 року н. е. отримав дари святого духу. Завдяки таким дарам християнки могли розмовляти мовами, яких раніше не розуміли, і пророкувати. Під пророкуванням необов’язково малось на увазі, що вони передрікали важливі майбутні події, а радше що вони поширювали істини з Писань (Йл 2:28, 29; Дії 1:13—15; 2:1—4, 13—18; див. ПРОРОЧИЦЯ).

Ці християнки розмовляли про істини з Писань не лише з одновірцями. Перед вознесінням на небо Ісус сказав своїм послідовникам: «Коли на вас зійде святий дух, ви отримаєте силу і будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). І, коли в день П’ятидесятниці приблизно на 120 учнів — у тому числі на декотрих жінок — було вилито святий дух, усі вони отримали силу, завдяки якій стали свідками Ісуса (Дії 1:14, 15; 2:3, 4). На цих жінках сповнилося пророцтво Йоіла, яке того дня процитував Петро (Йл 2:28, 29). А отже, цим християнкам теж було довірено обов’язок бути свідками Ісуса «в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі». Тож не дивно, що апостол Павло пізніше згадує про Еводію і Синтихію, які «заради доброї новини... боролись пліч-о-пліч [з ним]» у Філіппах, а Лука пише про Прискиллу, яка разом зі своїм чоловіком Акилою розповідала людям в Ефесі «про Божу дорогу» (Флп 4:2, 3; Дії 18:26).

‏‏‏‏На зібраннях. На деяких зібраннях ці жінки могли молитися чи пророкувати, але при цьому вони покривали голову (1Кр 11:3—16; див. ПОКРИВАННЯ ГОЛОВИ). Однак на зібраннях, які, очевидно, були публічними, коли був присутній «увесь збір» і «невіруючі» (1Кр 14:23—25), жінки мали мовчати. «Якщо вони хо[тіли] про щось дізнатися», то мали розпитувати «своїх чоловіків удома, бо для жінки ганьба говорити до збору» (1Кр 14:31—35).

Хоча на зібраннях жінці не дозволялося навчати, вона могла ділитися біблійними істинами і доброю новиною про Ісуса Христа з тими, хто не належав до збору (пор. Пс 68:11), а також «навчати добра» молодших жінок (і дітей) у зборі (Тит 2:3—5). Але їй не можна було мати владу над чоловіками чи сперечатися з ними, наприклад на зібраннях. Жінка повинна була пам’ятати про те, що сталося з Євою і що Бог сказав про становище жінки після того, як перші люди згрішили (1Тм 2:11—14; Бт 3:16).

Старійшини і служителі збору — чоловіки. У біблійному уривку про «людей, які стали дарами» від Христа для збору, не згадується про жінок. Грецькі слова, перекладені як «апостоли», «пророки», «проповідники доброї новини», «пастирі» і «вчителі»,— всі чоловічого роду (Еф 4:8, 11). Ось як слова з Ефесян 4:11 звучать в одному перекладі: «І він дав нам деяких чоловіків як апостолів, інших як пророків, ще інших як місіонерів, а ще інших як пастирів і вчителів» (AT; пор. Mo, НС; також Пс 68:18).

Відповідно, пишучи Тимофієві про вимоги до «наглядачів» (епı́скопой), або «старійшин» (пресбı́терой), а також до «служителів збору» (діа́коной), апостол Павло чітко дав зрозуміти, що ними мають бути чоловіки і, якщо хтось із них одружений, він має бути «чоловіком однієї дружини». Жоден з апостолів не згадував, що якась жінка служила «дияконисою» (діако́нісса) (1Тм 3:1—13; Тит 1:5—9; пор. Дії 20:17, 28; Флп 1:1).

Хоча в Римлян 16:1 апостол Павло зазначив, що Фіва «служить [діа́конос без означеного артикля] у кенхрейському зборі», немає підстав вважати, що вона була призначена служителем збору, адже це не узгоджувалося б зі Святим Письмом. Павло не заохочував членів збору слухатися її вказівок, а лише просив радо її прийняти і допомогти «їй у всьому, в чому вона матиме потребу» (Рм 16:2). Згадуючи про Фіву як про служительку з кенхрейського збору, Павло, очевидно, мав на увазі її служіння, пов’язане з поширенням доброї новини. (Пор. Дії 2:17, 18.)

У сім’ї. У Біблії сказано, що жінка є «посудиною слабшою, жіночною». Її чоловік має зважати на це і поводитись із нею відповідно (1Пт 3:7). Жінці довірено чимало обов’язків, наприклад, під керівництвом свого чоловіка вона бере участь у вихованні дітей і займається багатьма хатніми справами (1Тм 5:14; 1Пт 3:1, 2; Пр 1:8; 6:20; розд. 31). Жінка повинна підкорятися своєму чоловікові (Еф 5:22—24), а також виконувати свій подружній обов’язок (1Кр 7:3—5).

Прикраси. Хоча Біблія не забороняє носити гарний одяг чи ювелірні прикраси, вона заохочує керуватися скромністю і нормами пристойності. Апостол Павло наказує жінкам одягатися «належно, скромно і з розсудливістю». Основну увагу їм слід приділяти не зачісці, прикрасам чи дорогому одягу, а тому, що надає духовної краси: «добрим вчинкам» і «тому, що є в серці людини, її нетлінному вбранню спокійного і лагідного духу» (1Тм 2:9, 10; 1Пт 3:3, 4; пор. Пр 11:16, 22; 31:30).

Звертаючись до дружин, поведінка яких чиста, шаноблива і побожна, апостол Петро каже: «Ви [Саррині] дочки, коли тільки чините добро і не піддаєтеся страху». Покірні дружини мають чудову перспективу, але не завдяки тому, що вони є буквальними нащадками вірної Сарри, а завдяки тому, що наслідують її. Сарра мала честь народити Ісака і стати прародичкою Ісуса Христа, який є головною частиною «потомства» Авраама (Гл 3:16). Тож християнські дружини, які (навіть маючи невіруючих чоловіків) своєю поведінкою доводять, що, образно кажучи, є дочками Сарри, неодмінно отримають рясні благословення від Бога (1Пт 3:6; Бт 18:11, 12; 1Кр 7:12—16).

Жінки, які прислуговували Ісусу. У I ст. жінки виконували певну роль у зв’язку зі служінням Ісуса, хоча і не належали до числа 12 апостолів чи 70 проповідників доброї новини (Мт 10:1—8; Лк 10:1—7). Чимало жінок прислуговували Ісусу, використовуючи своє майно (Лк 8:1—3). Одна жінка помазала Ісуса олією за кілька днів до його смерті, після чого він пообіцяв: «Хоч би де по цілому світі проповідувалася добра новина, розповідатимуть і про вчинок цієї жінки на згадку про неї» (Мт 26:6—13; Ів 12:1—8). Деякі жінки мали особливу нагоду побачити Ісуса в день його воскресіння; серед тих, кому він з’являвся пізніше, теж були жінки (Мт 28:1—10; Ів 20:1—18).

Символічне значення. У Біблії жінки інколи символізують збори, людські організації чи міста. Прославлений збір Христа названо його «нареченою», про яку також говориться як про «святе місто, Новий Єрусалим» (Ів 3:29; Об 21:2, 9; 19:7; пор. Еф 5:23—27; Мт 9:15; Мр 2:20; Лк 5:34, 35).

Ізраїльський збір, або народ, Єгова називав своєю «жінкою», адже на підставі Закон-угоди він був її «чоловіком». Саме так Бог звертався до Ізраїля (а іноді до його столиці, Єрусалима), коли виголошував пророцтва про відновлення. «Синами» й «дочками» (Іс 43:5—7) цієї символічної жінки були члени ізраїльського народу (Іс 51:17—23; 52:1, 2; 54:1, 5, 6, 11—13; 66:10—12; Єр 3:14; 31:31, 32).

Інші народи та міста теж нерідко змальовуються в образі жінки. Ось лише кілька прикладів: Моав (Єр 48:41), Єгипет (Єр 46:11), аммонітське місто Рабба (Єр 49:2), Вавилон (Єр 51:13) та символічний Вавилон Великий (Об 17:1—6; див. ВАВИЛОН ВЕЛИКИЙ; ДОЧКА).

«Жінка» з Буття 3:15. Коли Бог виголошував вирок першій людській парі, Адаму і Єві, то пообіцяв, що в «жінки» з’явиться потомство, яке розчавить змієві голову (Бт 3:15). У цих словах містилася «священна таємниця», яку Бог мав намір виявити у визначений час (Кл 1:26). Обставини, за яких було виголошено це пророцтво, допомагають зрозуміти, хто є цією «жінкою». Оскільки її потомство мало розчавити голову змієві, воно не могло бути буквальною людиною, бо, як видно зі Святого Письма, Бог звертався не до буквального плазуна. Об’явлення 12:9 чітко показує, що «змій» — це Сатана Диявол, духовна особа. Отже, «жінка» з цього пророцтва не могла бути буквальною жінкою, скажімо Марією, матір’ю Ісуса. Апостол Павло проливає світло на це питання в Галатів 4:21—31. (Див. ПОТОМСТВО.)

У цьому уривку апостол Павло говорить про Авраамову дружину Сарру, вільну жінку, а також про його наложницю Агар. За словами Павла, Агар представляє буквальне місто Єрусалим, яке перебуває під Закон-угодою, а її «діти» — це члени єврейського народу. Сарра символізує «вишній Єрусалим», тобто духовну матір Павла і всіх помазаних християн. Ця небесна «матір» є водночас «матір’ю» Христа, найстаршого з духовних братів, Батьком яких є Бог (Єв 2:11, 12; див. ВІЛЬНА ЖІНКА).

Тому, беручи до уваги інші частини Біблії, можна дійти висновку, що в Буття 3:15 йдеться про духовну «жінку». Подібно як «наречена», або «дружина», Христа є не окремою жінкою, а групою духовних осіб (Об 21:9), «жінка», яка народжує духовних синів Бога, тобто Божа «дружина» (про яку передрікалося у згаданих вище пророцтвах Ісаї та Єремії), теж представляє групу духовних осіб — небесну організацію.

Про цю «жінку» розповідається у 12-му розділі Об’явлення. У видінні Іван побачив, як вона народжує сина, правителя, «що буде пасти всі народи залізним жезлом». (Пор. Пс 2:6—9; 110:1, 2.) Це видіння Іван отримав через багато років після того, як Ісус народився на землі і був помазаний як Месія, і в ньому згадана та сама, духовна, жінка з Буття 3:15. Тож у видінні йдеться не про народження Ісуса як людини, а про зовсім іншу подію — отримання ним царської влади, тобто народження Божого Месіанського Царства.

Далі в цьому видінні зображено Сатану, який переслідує «жінку» і воює з «позосталими з її потомства» (Об 12:13, 17). Оскільки «жінка» є небесною, а Сатана скинений на землю (Об 12:7—9), він не має доступу до духовних осіб, які утворюють цю «жінку». Але він воює проти позосталих з її «потомства» — проти її дітей, братів Ісуса Христа, які ще живуть на землі. Тим самим він переслідує «жінку».

Інші значення. Передрікаючи голод, який мав спіткати ізраїльтян, якщо вони виявлятимуть непослух і порушать угоду, Бог сказав, що «10 жінок будуть пекти хліб в одній печі і роздавати його на вагу». Голод мав бути настільки сильним, що 10 жінкам вистачило б лише однієї печі, тимчасом як за звичайних обставин кожна жінка використовувала власну піч (Лв 26:26).

Попередивши ізраїльтян про лиха, які чекали на них за їхню невірність, Єгова сказав через пророка Ісаю: «Сім жінок вхопляться за одного чоловіка і скажуть: “Ми будемо їсти власний хліб і носити власний одяг, тільки дозволь нам називатися твоїм іменем, щоб звільнитися від ганьби!”» (Іс 4:1). У попередніх двох віршах (Іс 3:25, 26) Єгова зазначив, що ізраїльські чоловіки поляжуть на війні. Отже, Бог показав, як усі ці обставини вплинуть на ізраїльській народ: чоловіків залишиться так мало, що на одного претендуватиме кілька жінок. Вони будуть раді відчути від нього хоча б якусь увагу та взяти його ім’я, навіть якщо доведеться ділити його з іншими жінками. Прагнучи зайняти хоч якесь місце в житті чоловіка, жінки будуть згідні на полігамний шлюб чи статус наложниці. Так вони зможуть звільнитися від ганьби, яку зносили вдови, неодружені й бездітні жінки.

В одному пророцтві, потішаючи Ізраїль, Єгова сказав: «Доки будеш вагатися, невірна дочко? Єгова вчинив щось нове на землі: жінка буде горнутися до чоловіка» (Єр 31:22). У той час ізраїльський народ, з яким Бог на підставі Закон-угоди був зв’язаний символічними подружніми узами, «вагався» і не завжди виявляв вірність Богові. Тепер Єгова запрошує «дівчину, дочку Ізраїля» поставити собі «дороговкази» і «знаки при дорозі», які привели б її назад, а також звернути увагу на битий шлях, яким вона може повернутися до нього (Єр 31:21). Єгова дасть їй свого духа, і вона захоче повернутися. Тож, подібно як жінка горнеться до свого чоловіка, бажаючи примиритися з ним, Ізраїль буде горнутися до Бога Єгови, свого символічного чоловіка, щоб відновити з ним близькі стосунки.

«Бажання жінок». У пророцтві Даниїла про «північного царя» сказано: «Він звеличить себе над усіма і на Бога своїх батьків не зважатиме, не звертатиме уваги ні на бажання жінок, ні на жодного бога. Натомість він прославлятиме бога твердинь» (Дн 11:37, 38). «Жінки» тут можуть представляти слабші народи, котрі є немов слабші посудини і стали служницями «північного царя». Вони мають своїх богів, яким бажають поклонятися, але «північний цар» на це не зважає і вшановує бога мілітаризму.

Символічна «сарана». У видінні з Об’явлення 9:1—11 зображено символічну «сарану» з «волоссям... як у жінки». Згідно з Біблією, довге волосся жінки є знаком її підкорення своєму чоловікові як голові. Тож волосся символічної «сарани», очевидно, вказує на те, що особи, яких вона символізує, підкоряються тому, хто у видінні є головою і царем сарани. (Див. АВАДДОН.)

144 000 «тих, хто не опоганив себе жінками». В Об’явлення 14:1—4 говориться, що на горі Сіон разом з Ягням стоїть 144 000 «куплених із землі». Про них також сказано: «Це ті, хто не опоганив себе жінками; вони незаймані». Ці 144 000 мають ближчі стосунки з Ягням, ніж будь-хто інший (адже лише вони навчилися співати «нову пісню»; Об 14:1—4). З цього можна зробити висновок, що вони утворюють «наречену» Ягняти (Об 21:9). Вони стоять на небесній горі Сіон, а значить, є духовними істотами. Отже, те, що вони «не опогани[ли] себе жінками» і є «незайманими», не означає, що всі 144 000 ніколи не були одружені, оскільки Біблія не забороняє одружуватися майбутнім співспадкоємцям Христа, які ще живуть на землі (1Тм 3:2; 4:1, 3). Не означає це і того, що всі 144 000 є чоловіками, адже в духовному розумінні серед співспадкоємців Христа «немає... ні чоловіка, ні жінки» (Гл 3:28). Тому жінки, згадані в Об’явлення 14:4, є символічними; без сумніву, це релігійні організації, як-от Вавилон Великий і її «дочки», фальшиві релігії, зв’язок з якими позбавляє людину непорочності (Об 17:5). Цей символічний опис узгоджується з вимогою Закону, за якою ізраїльський первосвященик мав право одружитися лише з незайманою дівчиною; Ісус Христос — це великий Первосвященик Єгови (Лв 21:10, 14; 2Кр 11:2; Єв 7:26).

Щодо того, чому Ісус називав Марію «жінкою», див. МАРІЯ № 1, підзаголовок «Ісус любив і поважав Марію».