Зброя та обладунки часто згадуються в Біблії, однак вона не містить детальної інформації про їхнє виготовлення і використання.

В Єврейських Писаннях неодноразово йдеться про меч, спис, щит та інші види зброї, але також підкреслюється, наскільки важливо і корисно покладатися на Єгову (Бт 15:1; Пс 76:1—3; 115:9—11; 119:114; 144:2). Давид показав, що покладається на Єгову, коли сказав до Голіафа: «Ти йдеш на мене з мечем і списом, а я іду на тебе в ім’я Єгови, Бога військ, в ім’я Бога військ ізраїльських, з якого ти насміхаєшся. Сьогодні Єгова віддасть тебе в мої руки... І всі, хто тут зібрався, побачать, що Єгова рятує не мечем і не списом. Це битва Єгови» (1См 17:45—47). Як показує Біблія, щоб досягти успіху, вкрай важливо покладатися на дух Єгови, а не на військову силу (Зх 4:6). Запевняючи у любові свою символічну дружину Сіон, Єгова промовив: «Жодна зброя, зроблена проти тебе, не матиме успіху... Це спадщина слуг Єгови» (Іс 54:17).

Єврейське слово келı́ означає «зброя», але також може перекладатися як «річ», «посудина», «предмет», «знаряддя», «посуд» (Ек 9:18; Лв 13:49; Єз 4:9; Чс 35:16; Єз 40:42; Лв 6:28). Коли це слово вживається у множині, воно може означати «обладунки», а також «мішки з речами», «ноша», «речі», «майно» (1См 31:9; 10:22; 17:22; Бт 31:37; 45:20). Інше єврейське слово, не́шек, яке перекладається як «зброя», походить від слова наша́к, що означає «бути озброєним» (1Цр 10:25; 1Хр 12:2; 2Хр 17:17). Грецьке слово го́плон (зброя) споріднене з паноплı́а, яке означає «вся зброя; повне озброєння» (Ів 18:3; Лк 11:22; Еф 6:11).

Наступальна зброя. Меч і кинджал. Єврейське слово хе́рев зазвичай перекладається як «меч», але також може перекладатись як «кинджал», «зубило» чи «ніж» (Бт 3:24; 1Цр 18:28; Вх 20:25; ІсН 5:2). У Єврейських Писаннях серед зброї для наступу та оборони найчастіше згадується саме меч. Він складався з руків’я та металевого леза, виготовленого з латуні, міді, заліза чи сталі. Меч використовували, щоб рубати (1См 17:51; 1Цр 3:24, 25), колоти або простромлювати (1См 31:4). Він міг бути коротким або довгим, загостреним з одного чи двох боків. Археологи розрізняють кинджали і мечі за розмірами: кинджалом зазвичай вважають знаряддя довжиною до 40 см.

Меч або кинджал, як правило, носили у піхвах (шкіряному футлярі), які кріпили до пояса з лівого боку (1См 25:13). З огляду на слова з 2 Самуїла 20:8 можна припустити, що Йоав навмисне зробив так, аби його меч випав з піхов, після чого він не вклав його назад у піхви, а тримав у руці. Нічого не підозрюючи, Амаса, мабуть, подумав, що меч упав випадково, і не надав цьому жодного значення. Це коштувало йому життя.

У Грецьких Писаннях на позначення меча зазвичай використовується слово ма́хайра (Мт 26:47); також вживається слово ромфа́йа, що означає «довгий меч» (Об 6:8). У ніч, коли Ісуса зрадили, його учні мали при собі два мечі (Лк 22:38). Це не було чимось незвичайним у той час; крім того, існують докази, що серед галілеян було поширено носити з собою зброю. (Див. Иосиф Флавий. Иудейская война. III. 3. 2.) Ісусові слова з Луки 22:36: «Той, хто не має меча, нехай продасть вбрання і купить його» — не означали, що його учнів відтепер чекають небезпечні часи. Натомість тієї ночі Ісус попросив учнів взяти мечі, бо хотів чітко їм показати, що навіть у ситуації, яка легко могла спровокувати збройний опір, він не збирався вдаватися до зброї. Він хотів добровільно здатися, щоб виконалася Божа воля. Тому, коли Петро все ж узявся за меча і відсік вухо Малхові, Ісус наказав йому: «Вклади меча назад у його місце, бо кожен, хто візьметься за меча, від меча й загине» (Мт 26:52; Ів 18:10, 11). Цілком очевидно, що, маючи лише два мечі, Петро та інші учні не могли протистояти великому озброєному натовпу; якби вони спробували їх застосувати, то, без сумніву, від меча й загинули б (Мт 26:47). Більш того, будь-яка спроба захистити Ісуса була приречена на невдачу, адже суперечила наміру Бога Єгови (Мт 26:53, 54). Пізніше того ж дня Ісус міг по праву сказати Пилату: «Якби моє Царство належало до світу, мої слуги боролися б, щоб я не був виданий юдеям. Але моє Царство не звідси» (Ів 18:36).

Спис і дротик. Це зброя, призначена для проколювання або метання. Вона являла собою древко з прикріпленим до нього наконечником (1См 18:10, 11; Сд 5:8; ІсН 8:18; Йв 41:26). Різноманітні види списів і дротиків використовувалися в усіх стародавніх народах. У єврейській мові було кілька слів, що позначали різні види цієї зброї, але точний вигляд кожного з цих видів до кінця не відомий.

Єврейське слово ханı́т, очевидно, позначало найдовший спис. На його довгий дерев’яний держак насаджували гострий кам’яний чи металевий наконечник. За важливістю цей спис поступався лише мечу. Велетень Голіаф мав спис, залізний наконечник якого «важив 600 шекелів» (6,8 кг), а його держак був «завбільшки з ткацький вал» (1См 17:7). Деякі списи мали металеве вістря на задньому кінці, який можна було встромити в землю. Тож воїн під час битви міг використовувати обидва кінці списа (2См 2:19—23). Спис, встромлений у землю, міг позначати тимчасове місцеперебування царя (1См 26:7).

В Єврейських Писаннях на позначення довгого списа, яким завдавали ко́лючих ударів, використовувалося й інше слово, ро́мах (Чс 25:7, 8). Цей спис був невід’ємною частиною озброєння ізраїльських воїнів.

У Грецьких Писаннях спис (грец. ло́нхе) згадується в Івана 19:34, де говориться, що, після того як Ісус помер, «один воїн проколов йому списом бік». Оскільки це був римський воїн, імовірно, мова йде про римський різновид списа за назвою пілум. Цей спис був приблизно 1,8 м завдовжки, і третину цієї довжини становив залізний наконечник із зубцями.

Дротик (євр. масса́), очевидно, був коротким загостреним знаряддям для метання, що нагадував стрілу (Йв 41:26, прим.). Єврейське слово ше́лах, яке вказує на метальну зброю загалом, походить від кореневого дієслова шала́х, що означає «випускати; простягати» (2Хр 23:10, прим.; Бт 8:8, 9; Вх 9:15). Єврейське зіккı́м, перекладене як «вогонь», споріднене зі словом зіко́т, що означає «іскри; вогняні стріли» (Пр 26:18; Іс 50:11, NW, прим.).

Використовувався ще інший вид дротика (євр. кідо́н), що служив, як правило, метальною зброєю і мав гострий металевий наконечник. Очевидно, він був менший і легший за спис, що дозволяло тримати його простягнутою рукою (ІсН 8:18, прим.; 8:19—26). Зазвичай такі дротики носили не в руці, а за спиною.

Грецьке слово бе́лос (озн. «метальна зброя») походить від слова ба́лло, що означає «кидати». Апостол Павло вжив це слово, коли писав про «вогненні стріли [або «дротики»]», які можна погасити за допомогою великого щита віри (Еф 6:16, прим.). Римляни робили дротики з порожнистого очерету і біля наконечника розміщували металевий резервуар: його наповнювали нафтою, яку підпалювали. Коли такі дротики пускали з лука, його сильно не натягували, бо інакше вогонь міг згаснути. Єдиним способом знешкодити це нищівне знаряддя було засипати його землею; спроба загасити дротик водою мала б зворотний ефект.

Лук і стріли. З давніх-давен люди використовували лук (євр. ке́шет; грец. то́ксон) у полюванні та на війні (Бт 21:20; 27:3; 48:22; Об 6:2). Лук був одним з основних видів зброї в ізраїльських воїнів (2Хр 26:14, 15), у союзників Єгипту (Єр 46:8, 9), в ассирійців (Іс 37:33) та мідо-персів (Єр 50:14; 51:11; див. також ЛУЧНИК).

Вислів «мідний лук», очевидно, стосується дерев’яного лука, вкритого міддю (2См 22:35). Вислів «напинати лук» (букв. «наступати на лук») передає думку про натягування на лук тятиви (Пс 7:12; 37:14; Єр 50:14, 29). Можливо, для цього воїн тиснув ногою на середину лука або ж один його кінець з прикріпленою до нього тятивою притискав ногою до землі, а інший згинав, щоб прив’язати вільний кінець тятиви.

Стріли (євр. хіццı́м) робили з очерету або легкої деревини; до заднього кінця зазвичай прикріплювали пір’я. Наконечники для стріл спочатку виготовляли з кременю та кістки, а пізніше з металу. Деколи стріли робили з зубцями, деколи занурювали в отруту (Йв 6:4) або ж вкривали легкозаймистими матеріалами (Пс 7:13). У запалювальних стріл на краю металевого наконечника були отвори: в них встромляли змочений у горючій рідині ґніт, який перед пострілом підпалювали.

У сагайдак — шкіряний футляр — зазвичай клали 30 стріл. На ассирійських рельєфах видно, що в сагайдаках, які були на колісницях, тримали 50 стріл. (Пор. Іс 22:6.)

Праща. Ще від стародавніх часів пращею (євр. ке́ла) послуговувались пастухи (1См 17:40) і воїни (2Хр 26:14). Вона являла собою шкіряний ремінець або смужку, сплетену із сухожилля тварин, комишу, волосу тощо. У «заглибину пращі» — розширену ділянку посередині — клали снаряд (1См 25:29, прим.). Один кінець пращі закріпляли на руці або зап’ясті, а другий тримали рукою. Пращу швидко обертали над головою (можливо, кілька разів), а тоді її другий кінець різко відпускали, і снаряд вилітав з неабиякою силою та швидкістю. Для метання з пращі найбільше пасували гладенькі округлі камінці, хоча використовували й інші предмети (1См 17:40). Пращники були невід’ємною частиною військ Юди (2Хр 26:14) та Ізраїля (2Цр 3:25).

Палиця та бойова сокира. Як бойове знаряддя також використовували «палицю» — це міг бути масивний кий або булава, іноді з металевими елементами (Пр 25:18). Можливо, до дерев’яних палиць деколи прикріплювали гострий металевий наконечник (Єз 39:9, див. прим.). Бойова сокира зазвичай складалася з відносно короткого дерев’яного або металевого держака і кам’яного або металевого леза. Саме така сокира, очевидно, згадується в Псалмі 35:3, де Давид, висловлюючись образною мовою, просить Єгову: «Підніми спис і бойову сокиру та виступи проти моїх гонителів».

Захисне спорядження. Щоб захистити своє тіло від зброї ворога, воїни використовували різноманітні щити та обладунки.

Щит. Велика захисна пластина, яку застосовували воїни всіх стародавніх народів. З внутрішнього боку щит мав ручку, за яку його можна було тримати під час битви. Здебільшого воїни тримали щит на лівому передпліччі або в лівій руці, хоча під час переходу він міг висіти на плечовому ремені. Зі слів, записаних в Ісаї 22:6, видно, що деякі щити мали чохол, який знімали перед битвою. У мирний час щити, як правило, зберігали в арсеналах (Псн 4:4).

Стародавні щити нерідко виготовляли з дерева і покривали шкірою; такі щити можна було спалити (Єз 39:9). Тимчасом як щити з дерева та шкіри були дуже поширеними, металеві, схоже, зустрічалися набагато рідше — в основному їх використовували правителі та їхні охоронці; можливо, їх застосовували під час урочистих церемоній (2См 8:7; 1Цр 14:27, 28). Щити намащували олією, щоб надати їм еластичності та вологостійкості, зробити їх гладкими і слизькими або вберегти метал від іржавіння (2См 1:21). У центрі шкіряні щити часто мали масивний металевий виступ (умбон) для додаткового захисту (Йв 15:26, прим.).

Воїни важкої піхоти були споряджені «великими щитами» (євр. цінна́) (2Хр 14:8); іноді їх носили щитоносці (1См 17:7, 41). Такий щит міг бути овальним або ж прямокутним (за формою нагадував двері). Очевидно, подібний «великий щит» мається на увазі в Ефесян 6:16, де вжито грецьке слово тірео́с (від слова тı́ра, що озн. «двері»). Цінна́ був достатньо великим, щоб закрити все тіло воїна (Пс 5:12). У деяких випадках воїни змикали щити, формуючи з них суцільну стіну, а назовні виставляли списи. Іноді великий щит згадується в Біблії разом зі списом на позначення зброї взагалі (1Хр 12:8, 34; 2Хр 11:12).

Щити меншого розміру (євр. маґе́н, що деколи перекладається як «малі щити») зазвичай носили лучники, і вони часто згадуються разом з легкою зброєю, як-от луками. Такі щити були, наприклад, у лучників з племені Веніямина, які служили у війську юдейського царя Аси (2Хр 14:8). Малі щити зазвичай мали круглу форму і, ймовірно, використовувалися здебільшого в ближньому бою. Вони були більш поширені, ніж великі щити. Згадка про золоті щити, які зробив Соломон, показує, наскільки цінна́ і маґе́н відрізнялися за розміром: на великі щити пішло в чотири рази більше золота, ніж на малі (1Цр 10:16, 17; 2Хр 9:15, 16). Схоже, що слово маґе́н, так само як і цінна́, іноді могло бути частиною вислову, що позначав зброю взагалі (2Хр 14:8; 17:17; 32:5).

Єврейське слово ше́лет, що перекладається як «круглий щит», трапляється в Єврейських Писаннях сім разів. Очевидно, за значенням воно подібне на більш поширене слово маґе́н («щит») — на це вказує те, що в Пісні над піснями 4:4 в тексті оригіналу обидва слова вживаються як синоніми.

Шолом. Військовий головний убір, призначений для захисту воїна під час бою; один з найважливіших елементів захисного спорядження. Словом «шолом» перекладене єврейське кова́ або ж грецьке перікефала́йа, яке буквально означає «навколо голови» (1См 17:5, 38; Еф 6:17).

Імовірно, спочатку ізраїльтяни виготовляли шоломи зі шкіри. Згодом їх почали вкривати міддю або залізом і надягати поверх шапочки з шерсті, повсті чи шкіри. Мідні шоломи існували в Ізраїлі ще за часів царя Саула (1См 17:38). Можливо, спершу шоломи носили тільки царі та інші провідники, але пізніше вони набули широкого вжитку. Наприклад, цар Уззія забезпечив шоломами все своє військо (2Хр 26:14).

Філістимляни теж користувалися металевими шоломами; шолом Голіафа був мідним (1См 17:5). Єзекіїль згадує шоломи, говорячи про Персію, Ефіопію та інші народи (Єз 27:10; 38:5).

Панцир. Обладунок, який одягали для захисту тулуба під час бою. Панцир (євр. шірйо́н і шірйа́н) складався з тканинної або шкіряної накидки, до якої кріпили сотні маленьких металевих пластинок (виглядом вони нагадували риб’ячу луску). Здебільшого панцир закривав груди, спину та плечі воїна, але іноді його довжина сягала до колін чи навіть щиколоток (1См 17:5).

Євреї часто робили панцирі зі шкіри, яку вкривали металевою лускою або пластинами. Маючи такий панцир, воїн був добре захищеним. Але стики лусок, а також ділянки, де панцир з’єднувався з іншими елементами спорядження, були слабким місцем. Цар Ахав отримав смертельне поранення, коли лучник вцілив «у щілину в його панцирі» (1Цр 22:34—37).

Пояс. У стародавні часи військовий пояс робили зі шкіри; його одягали на талію або стегна. Ширина пояса становила 5—15 см, і часто його оббивали залізними, срібними або золотими пластинками. На поясі висів меч воїна; іноді пояс підтримувався плечовим ременем (1См 18:4; 2См 20:8). Знятий пояс символізував час відпочинку (1Цр 20:11, де вислів «скидає [обладунки]» букв. можна передати як «знімає пояс»), а підперізування стегон вказувало на готовність до дій чи бою (Вх 12:11; 1Цр 18:46; 1Пт 1:13, прим.).

Наголінники. Тонкі металеві пластини, які закривали ноги від колін до щиколоток. У Біблії це слово вживається лише в 1 Самуїла 17:6, де говориться, що філістимлянин Голіаф — воїн-велетень з Гази — мав на ногах «мідні наголінники [міцха́т]». Можливо, ізраїльтяни теж іноді вдягали наголінники.

Духовне озброєння. Хоча правдиві християни не беруть участі в буквальних війнах, вони ведуть символічний бій, тож їх названо воїнами і соратниками (Флп 2:25; 2Тм 2:3; Флм 2). Християнин бореться «проти урядів [які складаються не з людей із плоті й крові], влади, світових правителів цієї темряви, проти злих духовних сил у небесах» (Еф 6:12). Буквальна зброя та обладунки не принесли б жодної користі в битві з духовними істотами, які мають надлюдську силу, тому християнам потрібно взяти «повне озброєння від Бога» (Еф 6:13).

Павло радить християнам підперезатися «правдою, як поясом» (Еф 6:14). Подібно до пояса, що підтримує і захищає нижню частину тулуба, незламна відданість Божій правді зміцняє рішучість християнина залишатися непохитним перед лицем випробувань.

До духовного озброєння належить і «нагрудник праведності» (Еф 6:14). Буквальний нагрудник захищав життєво важливі органи, особливо серце. Символічне серце схильне до гріха, тому вкрай важливо, щоб праведність захищала його, немов нагрудник (Бт 8:21; Єр 17:9).

Християнин повинен також взути «ноги в готовність звіщати добру новину про мир» (Еф 6:15). Якщо християнин завжди — навіть у важку пору — готовий розповідати іншим «добру новину», це допоможе йому зберігати вірність.

Важливими елементом духовного озброєння є «великий щит віри». Подібно до великого щита, який закривав майже все тіло воїна, віра в Бога Єгову і його здатність виконувати свої обіцянки дає християнину можливість «погасити всі вогненні стріли Злого» (Еф 6:16; пор. Пс 91:4). Віра допомагає християнину протистояти нападам злих духів і аморальним спокусам, відкидати матеріалістичні бажання і не піддаватися страху, сумнівам або надмірному смуткові (Бт 39:7—12; Єв 11:15; 13:6; Як 1:6; 1Фс 4:13).

Так само як шолом захищає голову воїна, «шолом спасіння» оберігає розум християнина від згубного впливу (Еф 6:17). Носити «шолом надії на спасіння» означає «пильно диви[ти]ся на винагороду», як це робив Мойсей (1Фс 5:8; Єв 11:26).

Християнину просто неможливо обійтися без «духовного меча, тобто Божого слова», коли він навчає правди. З цим мечем він здатний «повалити будь-яку твердиню» і спростувати лжевчення та людські традиції (Еф 6:17; 2Кр 10:4, 5).