Система поділу часу на роки, місяці, тижні та дні. Бог заклав основу для числення проміжків часу задовго до створення людини. У Буття 1:14, 15 говориться, що світила в небесному просторі мали вказувати на пори року, на дні та роки. Отже сонячна доба, сонячний рік та синодичний місяць — одиниці виміру часу, які визначаються відповідно обертанням Землі навколо своєї осі, річним обертанням Землі довкола Сонця і фазами Місяця залежно від його положення стосовно Землі і Сонця. А поділ часу на тижні і поділ дня на години — умовний.

Починаючи від першої людини, Адама, час вимірюється роками: «Адам прожив 130 років, і в нього народився син, якого він назвав Сифом» (Бт 5:3).

Існував поділ року і на місяці. У часи перед Потопом місяці ділили на 30 днів — такий висновок можна зробити зі згадки в Біблії про те, що 5 місяців становили 150 днів (Бт 7:11, 24; 8:3, 4). Розповідь про Потоп також показує, що Ной поділяв рік на 12 місяців. (Див. РІК.)

У той же час трапляються згадки про семиденні періоди, і, можливо, такий поділ часу був узвичаєний ще на зорі людської історії (Бт 7:4, 10; 8:10, 12). Однак немає свідчень про те, що людям треба було щотижня дотримуватись суботи — Бог наказав ізраїльтянам відзначати суботу після того, як вони вийшли з Єгипту. (Див. ТИЖДЕНЬ.)

Люди створили різні календарі і деякими користуються досі. Одним із перших був місячний календар: місяці рахувалися за фазами Місяця від одного новомісяччя до наступного. Тривалість такого (синодичного) місяця 29 днів, 12 годин і 44 хвилини. За цим календарем місяці мали або 29, або 30 днів, але в Біблії місяцем називається 30-денний період. (Пор. Пв 21:13 і 34:8, а також Об 11:2 і 3.)

Рік з 12 синодичних місяців приблизно на 11 діб коротший за сонячний, який складається з 365¹⁄4 доби. Місячний календар не враховує змін пір року, тому було створено місячно-сонячний календар, в якому місяці обліковуються за фазами Місяця, а роки — за рухом Сонця. Для того щоб позбутися розбіжності в обліку часу за Сонцем і за Місяцем, у місячний календар кожного року додавали кілька днів або у деякі роки додавали ще один місяць.

Єврейський календар. Місячно-сонячним календарем користувались ізраїльтяни. Це видно з того, що за наказом Бога Єгови рік в їхньому релігійному календарі починався з весняного місяця авіва і всі свята, які були тісно пов’язані з сезонними польовими роботами, мали точно визначені дати. Щоб ці дати послідовно припадали на час збору врожаїв, календар мав узгоджуватися з порами року, тобто мала існувати система, за якою покривалася різниця між місячним та сонячним роками (Вх 12:1—14; 23:15, 16; Лв 23:4—16).

У Біблії не говориться, як саме ізраїльтяни спочатку вирішували, коли додавати день або місяць до календарного року. Однак логічно припустити, що вони визначали, наскільки відстав календар і чи прийшла пора вносити в нього зміни, за весняним чи осіннім рівноденням. Тринадцятий місяць, який ізраїльтяни додавали до свого календаря, не згадується в Біблії, але відомо, що після вавилонської неволі його називали веадар, тобто другий адар.

Перша згадка про остаточно сформований єврейський календар датується IV ст. н. е. Близько 359 р. Гіллель II написав, що 13-й місяць буде додаватися кожного третього, шостого, восьмого, одинадцятого, чотирнадцятого, сімнадцятого та дев’ятнадцятого року. Цей 19-річний цикл прийнято називати метоновим на честь грецького математика Метона (V ст. до н. е.), хоча відомо, що ним ще раніше користувались вавилоняни (Parker R. A., Dubberstein W. H. Babylonian Chronology, 626 B.C.–A.D. 75. 1971. P. 1, 3, 6). Метонів цикл вирахуваний на основі того, що кожні 19 років новомісяччя і повня припадають на ті самі дні сонячного року.

Місяць за єврейським календарем триває від новомісяччя до новомісяччя (Іс 66:23). Єврейське слово хо́деш, яке перекладається як «місяць» (Бт 7:11) і «новомісяччя» (1См 20:27), споріднене з хада́ш, що означає «новий». Інше слово, йе́рах, перекладене як «місяць», означає «місяцевий місяць» (1Цр 6:38). Був період, коли про початок нового місяця ізраїльтяни дізнавалися завдяки спеціально розведеним вогнищам або від посланців.

У Біблії місяці переважно згадуються не за назвою, а за порядковим номером у календарі — від 1-го по 12-й (ІсН 4:19; Чс 9:11; 2Хр 15:10; Єр 52:6; Чс 33:38; Єз 8:1; Лв 16:29; 1Цр 12:32; Езд 10:9; 2Цр 25:1; Пв 1:3; Єр 52:31). З часів, які передували вавилонському полону, до нас дійшли назви лише чотирьох місяців: назва першого — авів (Вх 13:4), другого — зів (1Цр 6:37), сьомого — етанім (1Цр 8:2) та восьмого — бул (1Цр 6:38). Значення цих назв тісно пов’язані з порами року, а це ще раз доводить, що календар був місячно-сонячним. (Див. статті про кожен місяць зокрема.)

У період після вавилонської неволі ізраїльтяни почали використовувати назви місяців, які вони перейняли у вавилонян. Назви сімох з них вжито в Біблії: перший місяць — нісан (раніше авів) (Ес 3:7), третій — сіван (Ес 8:9), шостий — елул (Не 6:15), дев’ятий — кіслев (Зх 7:1), десятий — тевет (Ес 2:16), одинадцятий — шеват (Зх 1:7) дванадцятий — адар (Езд 6:15).

Решту назв місяців, перейнятих у період полону, можна знайти в Талмуді та інших працях: другий місяць — іяр, четвертий — таммуз, п’ятий — ав, сьомий — тішрі і восьмий — хешван. Тринадцятий місяць, який додавався до деяких років, називався веадар, тобто другий адар.

З часом була усталена тривалість більшості місяців у календарі. По 30 днів тривали нісан (авів), сіван, ав, тішрі (етанім) і шеват, по 29 днів — іяр (зів), таммуз, елул і тевет. Однак хешван (бул), кіслев та адар могли мати або 29, або 30 днів. Це дозволяло впроваджувати необхідні зміни в місячний календар, а також пересувати деякі свята, щоб вони не припадали на дні, які пізніше юдейські релігійні провідники вважали невідповідними.

Під час виходу з Єгипту Бог наказав починати рік за релігійним календарем з весняного місяця авіва (нісана) (Вх 12:2; 13:4), але з Біблії видно, що раніше рік у ізраїльтян починався восени. Єгова зважав на це, і тому в ізраїльтян був і релігійний, і світський, або сільськогосподарський, календар (Вх 23:16; 34:22; Лв 23:34; Пв 16:13). Після полону світський рік в ізраїльтян починався першого тішрі (середина релігійного року), цього дня євреї і досі відзначають Новий рік, або Рош-Гашана («голова року»).

Деяке уявлення про давній єврейський календар дає знайдена 1908 р. при розкопках Гезера табличка, яку датують X ст. до н. е. Напис на ній розповідає про сільськогосподарські роботи, що починалися восени: два місяці збору врожаю, два місяці сівби і два місяці пізнього врожаю, після чого настає один місяць збирання льону, один місяць збирання ячменю та один місяць жнив, далі — два місяці, в які обрізали виноградну лозу, і нарешті один місяць збирання літніх плодів (Лв 26:5).

На супровідній схемі показано приблизне співвідношення між єврейським світським і загальноприйнятим сучасним календарями, а також зазначено, коли відзначалися релігійні свята.

У Євангеліях і книзі Дії є багато згадок про релігійні свята, і це вказує на те, що описаного єврейського календаря люди дотримувались і за часу Ісуса та його апостолів. Ці згадки допомагають приблизно визначити час, коли відбувалися описані події (Мт 26:2; Мр 14:1; Лк 22:1; Ів 2:13, 23; 5:1; 6:4; 7:2, 37; 10:22; 11:55; Дії 2:1; 12:3, 4; 20:6, 16; 27:9).

Жоден релігійний календар з розписаними в ньому днями свят не повинен керувати життям християн, і про це ясно написав апостол Павло в Галатів 4:9—11 та Колоссян 2:16, 17. Єдина подія, котру слід відзначати щорічно,— це Господня вечеря, її дата збігається з часом юдейської Пасхи і вираховується за місячним календарем (Мт 26:2, 26—29; 1Кр 11:23—26; див. ГОСПОДНЯ ВЕЧЕРЯ).

Юліанський і григоріанський календарі. У 46 р. до н. е. за наказом Юлія Цезаря римляни перейшли з місячного календаря на сонячний. В основу юліанського календаря покладено обрахунки александрійського астронома Созігена. Рік тривав 365 днів, починався 1-го січня і мав 12 місяців з різною кількістю днів. Кожен четвертий рік був високосним — до календаря додавався один день, щоб компенсувати частку доби тропічного (сонячного) року, який триває майже 365¹⁄4 дня.

Рік за юліанським календарем на понад 11 хвилин 14 секунд довший за тропічний (сонячний) рік. Тому до XVI ст. різниця між календарем і реальною тривалістю року становила десять діб. 1582 р. папа Григорій XIII вніс невелику зміну в юліанський календар: з числа високосних років було виключено ті вікові роки (їх порядковий номер закінчується двома нулями), число яких не ділиться на 400. За папською буллою у календарній лічбі пропустили десять днів, тобто день 5 жовтня 1582 року стали вважати 15 жовтня. У наш час григоріанським календарем користуються майже в усьому світі. У цій публікації використовується датування саме за цим календарем.

Хоч би де жили християни і хоч би яким календарем користувались, вони знають, що Бог вічності, Єгова, має власний календар подій, який не залежить від того, як люди обраховують час. Пророк Даниїл написав про Бога: «Він змінює часи й пори, скидає і ставить царів. Від нього мудрість у мудрих і знання в розважливих. Він відкриває глибоке й таємне, знає те, що оповите темрявою, і з ним перебуває світло» (Дн 2:21, 22). Тож Бог як Володар Усесвіту стоїть незмірно вище від нашої Землі, на якій люди обраховують дні і ночі, фази Місяця і сонячні роки. Але, описуючи у Біблії свої дії і наміри, Бог використовує згадані способи обрахунку часу, щоб люди могли дізнатися, в який період за його календарем подій вони живуть. (Див. ХРОНОЛОГІЯ.)