Унікальна рідина, яка циркулює в судинній системі людей і більшості багатоклітинних тварин; єврейською дам, грецькою га́йма. Кров переносить поживні речовини та кисень до всіх частин тіла, виводить кінцеві продукти обміну речовин і відіграє важливу роль у боротьбі організму з інфекціями. Кров містить дуже велику кількість елементів, тому вчені й досі багато чого не знають про її хімічний склад.

У Біблії сказано, що в крові життя. Це дійсно так, адже з кров’ю пов’язані всі життєві процеси в організмі. Боже Слово говорить: «Життя тіла — в крові, і я дозволив використовувати кров тільки на жертовнику, щоб ви могли примирити себе зі мною, бо завдяки тому, що в крові життя, через неї можна отримати примирення» (Лв 17:11). Далі Біблія говорить ще конкретніше про зв’язок життя і крові: «Життя кожного тіла — це його кров» (Лв 17:14). Отже, згідно з Божим Словом, як життя, так і кров — священні.

Убивство. У Єгови джерело життя (Пс 36:9). Людина не може повернути життя, яке забрала. «Усі душі належать мені»,— говорить Єгова (Єз 18:4). Тож забрати чиєсь життя — означає взяти те, що належить Єгові. Кожна жива істота була для чогось створена і відіграє свою роль у Божому твориві. Жодна людина не має права відбирати життя; це можна зробити лише тоді, коли дозволяє Бог, і тільки так, як він наказує.

Після Потопу Ной і його сини — прародичі всіх людей, що живуть сьогодні,— отримали наказ виявляти повагу до життя, або крові, інших людей (Бт 9:1, 5, 6). Також Бог, турбуючись про людей, дозволив їм споживати м’ясо тварин. Однак їм слід було визнавати, що життя будь-якої тварини, вбитої для їжі, належало Єгові, і для цього кров тварини вони мали виливати на землю, як воду. Люди не використовували кров для себе, а, так би мовити, повертали її Богові (Пв 12:15, 16).

Бог дав людині право втішатися життям, а якби хтось забрав це життя, то мав би відповідати перед Богом. Це стало очевидним після того, як Каїн вбив Авеля. Тоді Бог сказав йому: «Кров твого брата кличе до мене з землі» (Бт 4:10). Якщо людина ненавидить свого брата, бажаючи йому смерті, або зводить на нього наклепи чи дає проти нього фальшиві свідчення, наражаючи цим його життя на небезпеку, то стає винною у пролитті крові, бо посягала на життя свого ближнього (Лв 19:16; Пв 19:18—21; 1Ів 3:15).

Оскільки для Бога життя є дуже цінним, у Біблії сказано, що кров убитої людини занечищує землю, і земля очиститься лише тоді, коли буде пролита кров убивці. Тому Біблія дає право законно встановленій владі карати вбивцю смертю (Чс 35:33; Бт 9:5, 6). У стародавньому Ізраїлі той, хто вчинив навмисне вбивство, нічим не міг відкупитися від смертельної кари (Чс 35:19—21, 31).

Якщо вбивцю не могли знайти, то винним у пролитті крові вважалося місто, найближче до місця, де знайшли тіло. Щоб зняти з міста вину, його старійшини мали виконати кроки, вказані Богом, потім заявити, що вони не винні і нічого не знають про вбивцю, а тоді помолитись до Бога про милосердя (Пв 21:1—9). Якщо ж хтось вбив людину ненавмисно, але через несерйозне ставлення до свого вчинку не послухався Божого наказу втікати в місто-сховище і там залишатись, то найближчий родич убитого — месник за кров — мав право і навіть був зобов’язаний вбити його, щоб очистити край від вини у пролитті крові (Чс 35:26, 27; див. МЕСНИК ЗА КРОВ).

Правильне використання крові. Бог дозволив використовувати кров тільки для жертвоприношень. Давши Мойсеїв закон, Єгова наказав своєму народу приносити в жертву тварин. Завдяки цьому ізраїльтяни очищалися від гріха і примирялися з Богом (Лв 17:10, 11). Також, згідно з волею Бога, його Син Ісус Христос приніс у жертву за гріхи своє досконале людське життя (Єв 10:5, 10).

У Єврейських Писаннях є багато прообразів, які вказували на рятівну силу Христової крові. Під час відзначення першої Пасхи в Єгипті кров, якою ізраїльтяни покропили у своїх будинках верхні і бокові одвірки, захистила їхніх первістків від смерті з рук Божого ангела (Вх 12:7, 22, 23; 1Кр 5:7). Закон-угода, яка серед усього іншого служила прообразом звільнення від гріха, була введена в дію завдяки крові тварин (Вх 24:5—8). Численні жертви, пов’язані з пролиттям крові, особливо ті, що приносилися в День примирення, були прообразом і вказували на жертву Христа, яка мала повністю усунути гріх (Лв 16:11, 15—18).

У Божих очах кров має юридичну силу очищати від гріхів, і це було показано тим, що її виливали біля основи жертовника і мастили нею його роги. Пролиття крові було, так би мовити, основою очищення від гріхів, і саме в ній була сила (представлена рогами жертовника) жертвоприношень (Лв 9:9; Єв 9:22; 1Кр 1:18).

На святості крові було ще більше наголошено з появою християнства. Відтоді вже не вимагалося приносити в жертву кров тварин, адже тваринні жертви були лише тінню дійсності — Ісуса Христа (Кл 2:17; Єв 10:1—4, 8—10). Первосвященик в Ізраїлі заносив трохи крові у Найсвятіше земної святині (Лв 16:14). Ісус Христос як справжній Первосвященик увійшов у саме небо не зі своєю кров’ю, яка була пролита на землю (Ів 19:34), а з цінністю свого досконалого людського життя, яку символізувала ця кров. Оскільки Ісус не вчинив жодного гріха, він не втратив свого права на досконале життя і тому зміг використати його, щоб викупити людство від гріхів (Єв 7:26; 8:3; 9:11, 12). З цієї причини кров Христа промовляє про щось ліпше, ніж кров праведного Авеля. Лише кров, яку приніс у жертву досконалий Син Бога, може кликати про милосердя, тимчасом як кров Авеля, а також кров послідовників Христа, які померли мученицькою смертю, кличе про помсту (Єв 12:24; Об 6:9—11).

Кому заборонено їсти кров?

Після Потопу Єгова дозволив Ною та його синам їсти м’ясо тварин, але він суворо наказав їм не споживати крові (Бт 9:1, 3, 4). Цей Божий наказ стосувався не тільки Ноя і його родини, але й усіх людей, які народжувалися після Потопу, адже всі вони є нащадками Ноя і його синів.

Ось що написав стосовно цього біблеїст Джозеф Бенсон: «Слід зазначити, що заборона їсти кров, яку Бог дав Ною та всім його нащадкам, а пізніше урочисто наголосив на ній ізраїльтянам за часів Мойсея, ніколи не скасовувалася, а навпаки, була підтверджена в Новому Заповіті, у 15-му розділі книги Дії. Так цю постанову було визнано дійсною на всі часи» (Benson J. The New Testament with Critical, Explanatory and Practical Notes. 1839. Vol. 1. P. 43).

Під Мойсеєвим законом. Укладаючи Закон-угоду з ізраїльтянами, Єгова додав до неї закон, даний Ною. Бог чітко вказав, що людина буде винна «у пролитті крові» навіть тоді, коли нехтуватиме вимогою щодо заколювання тварин (Лв 17:3, 4). Кров тварини, яка призначалась для їжі, слід було випустити і присипати землею (Лв 17:13, 14). Людина, яка споживала кров будь-якої істоти, мала бути «знищена з-посеред народу». Навмисне порушення закону щодо святості крові каралося смертю (Лв 7:26, 27; 17:10; Чс 15:30, 31).

В одній енциклопедії міститься такий коментар щодо Левіт 17:11, 12: «Цей суворий наказ стосувався не тільки ізраїльтян, але й чужинців, які жили серед них. За порушення цього наказу людину “знищували з-посеред народу”, тобто карали смертю (пор. Євр. 10:28), хоча й важко сказати, як саме: вбивали мечем чи каменували» (M’Clintock J., Strong J. Cyclopaedia of Biblical, Theological and Ecclesiastical Literature. 1882. Vol. I. P. 834).

Згідно з Повторення Закону 14:21, ізраїльтянам дозволялось продавати чужинцям туші тварин, які померли самі або яких роздер звір. Отже, було зроблено різницю між кров’ю таких тварин і кров’ю тварин, яких різали для їжі. (Пор. Лв 17:14—16.) Ізраїльтяни, а також чужинці, котрі приймали правдиве поклоніння і ставали учасниками Закон-угоди, мали жити відповідно до високих вимог цього Закону. Вимога, записана в Буття 9:3, 4, стосувалася людей з усіх народів, але до тих, хто жив під Законом, Бог ставив вищі вимоги, ніж до чужинців, котрі не поклонялися Єгові.

Християнські часи. Під дією святого духу керівний орган у першому столітті дав таку вказівку щодо вживання крові: «Святий дух і ми самі вважаємо доречним не накладати на вас додаткових тягарів, крім того, що необхідне: стримуватися від пожертвуваного ідолам, від крові, від м’яса задушених тварин і від статевої розпусти. Якщо ви старанно оберігатимете себе від цього, то буде вам добре вестися. Бувайте здорові!» (Дії 15:22, 28, 29). Ця заборона стосувалась також м’яса, з якого не спустили кров («м’яса задушених тварин»).

Рішення керівного органу ґрунтувалось на тому, що Бог заборонив Ною та його синам, а отже, і всім людям, споживати кров. Ось що стосовно цього написав у своїй праці Ісаак Ньютон: «Цей закон [про стримування від крові] був даний ще задовго до часів Мойсея, його отримав Ной та його сини, ще коли не було Авраама. Отже, коли Апостоли і старійшини на Єрусалимському Соборі проголосили, що язичники не зобов’язані обрізуватися і дотримуватися Мойсеєвого закону, вони зробили виняток для закону про стримування від крові і задушенини, адже його Бог дав ще раніше не тільки синам Авраама, але й усім народам, коли вони разом жили в Шинарі під владою Ноя. Подібним є закон про стримування від м’яса, пожертвуваного ідолам чи фальшивим богам, та від блуду» (Ньютон И. Исправленная хронология древних царств. М., 2007. С. 297, 298, курсив автора).

Після смерті апостолів. Рішення, яке апостоли і старійшини ухвалили на нараді в Єрусалимі, було передане всім християнським зборам, і вони мали його дотримуватися (Дії 16:4). Приблизно через сім років після цієї наради християни і далі дотримувалися постанови «стримуватися від пожертвуваного ідолам, від крові, від м’яса задушених тварин і від статевої розпусти» (Дії 21:25). Через понад сто років (у 177 р. н. е.), коли релігійні противники в Ліоні (тепер місто у Франції) фальшиво звинуватили християн в тому, що вони їли дітей, одна жінка, на ім’я Бібліада, сказала: «Як такі люди можуть їсти дітей, якщо їм заборонено їсти кров навіть нерозумних тварин?» (Евсевий. Церковная история. V. 1. 26).

Ранні християни стримувалися від споживання будь-якої крові. Стосовно цього Тертулліан (бл. 155 — після 220 р. н. е.) у своїй праці «Апологія» (IX) написав: «Вам слід червоніти за свої провини перед нами, християнами, бо ми не споживаємо навіть крові тварин. Тому ми стримуємось від м’яса задушених тварин або тих, які померли самі. Ми робимо це для того, щоб не забруднитися кров’ю, навіть якщо вона захована у м’ясі. Зрештою, випробовуючи християн, ви даєте їм ковбаски, наповнені кров’ю. Звичайно, ви добре знаєте, що їм це заборонено, але хочете, щоб вони спіткнулись». Щось подібне написав і Мінуцій Фелікс, римський правник, який помер бл. 250 р. н. е.: «Нам не дозволяється ні дивитися на вбивство людини, ні чути про це; ми настільки сахаємося від людської крові, що у нас на столі не буває навіть крові тварин» (Октавий. XXX).

Кров і питання непорочності. Відколи на основі крові Ісуса Христа було введено в дію нову угоду, християни визнають, що ця кров має життєдайну силу, адже, згідно з рішенням Єгови, Ісус діє як Первосвященик. Він «увійшов у святе місце — не з кров’ю козлів і молодих биків, а з власною кров’ю — та здобув для нас вічне визволення». Завдяки вірі в пролиту кров Христа християни очистили своє сумління від мертвих учинків і тепер можуть служити живому Богу. Хоча вони дбають про своє фізичне здоров’я, їх передусім цікавить духовне здоров’я і становище перед Творцем. Вони не відкидають жертву Ісуса, не вважають її марною і, так би мовити, не топчуть її, адже хочуть залишатись бездоганними в очах живого Бога. Для них важливе не скороминуще, а вічне життя (Єв 9:12, 14, 15; 10:28, 29).