(євр. сус; ре́хев [колісничні коні]; ре́хеш [кінний запряг, поштові коні]; грец. гı́ппос).

Коли Єгова, який створив коня, виправляв мислення Йова, то згадав кілька характерних особливостей цієї тварини: вона має неабияку силу, форкає своїми великими ніздрями, нетерпеливо б’є копитом по землі, рветься в бій і не лякається брязкоту зброї (Йв 39:19—25). Ця добре знана тварина служить людині з давніх-давен; нею управляють за допомогою вуздечки й батога (Пс 32:9; Пр 26:3; Як 3:3).

На війні. У давнину на конях їздили царі, князі й вельможі, а також гінці, яким потрібно було швидко передати вість (2См 15:1; Ек 10:7; Ес 6:7, 8; 8:14; Єр 17:25; 22:4). Крім того, коней часто використовували у воєнних цілях (Пр 21:31; Іс 5:28; Єр 4:13; 8:16; 46:4, 9).

А втім, для бою в гористій місцевості коні не годяться (Ам 6:12). Тому, коли ізраїльський цар Ахав розбив військо сирійського царя Бен-Гадада, його слуги пояснили це тим, що Бог ізраїльтян — «Бог гір», і сказали, що воювати з ними треба на рівнині, де коні й колісниці дають перевагу. Проте Єгова дарував ізраїльтянам перемогу і на рівнині (1Цр 20:23—29).

Коні були настільки грізною бойовою силою, що, почувши тупіт великої кількості коней і гуркіт колісниць, воїни могли подумати, що вороги перевершують їх чисельністю, і в паніці втекти (2Цр 7:6, 7). Військова потуга Єгипту, Ассирії, Вавилону, Мідо-Персії та інших народів значною мірою залежала від коней (Іс 31:1, 3; Єр 6:22, 23; 50:35, 37, 41, 42; 51:27, 28; Єз 23:5, 6, 23; 26:7, 10, 11; На 3:1, 2; Ав 1:6, 8). На історичних пам’ятках часто зображені коні, на яких одягнуто вуздечку, віжки, головні прикраси, чапрак та інші елементи амуніції.

Однак Божий вибраний народ, стародавній Ізраїль, мав відрізнятися від єгиптян та інших тогочасних народів, які вважали, що коні й колісниці є запорукою безпеки і незалежності. Ізраїльським царям заборонялося заводити собі багато коней (Пв 17:15, 16). Ізраїльтянам слід було покладатись не на військову силу — коней та колісниці, а на Єгову, і військове спорядження ворогів не мало їх лякати (Пв 20:1—4; Пс 20:7; 33:17; Ос 1:7).

Ізраїльський цар Давид слухався наказу Єгови не заводити багато коней. Перемігши Гададезера, царя Цови, Давид міг суттєво поповнити своє військо кіньми, але він взяв лише стільки коней, скільки потребував на той момент, а решті наказав перерізати жили (2См 8:3, 4; 1Хр 18:3, 4; пор. ІсН 11:6, 9; див. ПЕРЕРІЗАТИ ЖИЛИ).

Від часів Соломона до повернення з вавилонської неволі. Однак Давидів син і наступник, Соломон, почав набувати тисячі коней (1Цр 4:26 [в деяких рукописах тут сказано «40 000 стійл для коней», але це вважається помилкою переписувача; пор. 2Хр 9:25]). Соломону постачали коней з Єгипту та інших країв (2Хр 9:28), також їх дарували ті, хто приходив послухати його мудрість (1Цр 10:24, 25; 2Хр 9:23, 24). Цар тримав їх у спеціальних містах для колісниць та в Єрусалимі (1Цр 9:17—19; 10:26). Ячмінь і солому, якими годували коней, привозили урядники, відповідальні за постачання харчів для царського столу (1Цр 4:27, 28).

Під час Соломонового правління царські купці торгували кіньми і колісницями. Кінь коштував 150 шекелів срібла (бл. 330 дол.), а колісниця — 600 (бл. 1320 дол.) (1Цр 10:28, 29; 2Хр 1:16, 17).

У подальші роки царі Юди та Ізраїля використовували коней на війнах (1Цр 22:4; 2Цр 3:7). Пророк Ісая сказав, що в Юді сила-силенна коней (Іс 2:1, 7). Хоча іноді в Ізраїлі поголів’я коней значно зменшувалось через посуху, голод або військові поразки (1Цр 17:1; 18:1, 2, 5; 2Цр 7:13, 14; 13:7; Ам 4:10), народ все одно покладався на коней і звертався по військову допомогу до Єгипту (Іс 30:16; 31:1, 3). Неправедні царі Юди, які брали участь у язичницькому культі сонця, навіть присвячували коней сонцю і приводили їх на священну територію храму Єгови (2Цр 23:11). Останній цар Юди, Седекія, збунтувався проти вавилонського царя Навуходоносора і відправив посланців до Єгипту з проханням надати йому коней та військову підмогу (2Хр 36:11, 13; Єз 17:15). У результаті, як і було передречено, мешканців Юди забрали в неволю (Єз 17:16—21; Єр 52:11—14).

Коні згадуються серед інших в’ючних тварин, які мали привезти до Єрусалима розпорошених Божих служителів (Іс 66:20). Цікаво, що, коли вперше сповнювалися пророцтва про відновлення, євреї, які повернулися з полону, привели з собою 736 коней (Езд 2:1, 66; Не 7:68).

Образне значення. У Біблії про коня часто говориться в символічному та переносному сенсі. Сини віроломного Єрусалима, які чинили перелюб, порівнюються до «нетерплячих, збуджених жеребців» (Єр 5:7, 8). Невірна столиця Єрусалим займалася проституцією з правителями язичницьких народів, хтиво розпалюючись, як розпалюються наложниці чоловіків, котрі мають нестримний статевий потяг і котрих прирівняно до жеребців (Єз 23:20, 21). Впертість відступницького народу і його небажання каятись нагадує, за словами Єремії, нетерпеливість коня, який несеться в бій, не думаючи про наслідки (Єр 8:6).

Царського коня по-особливому доглядали і вишукано прикрашали. Згадка про такого коня у пророцтві Захарія свідчить, що Єгова зверне увагу на свій розкаяний народ і зробить його подібним до переможного військового коня (Зх 10:3—6).

Коли через пророка Йоіла Єгова передрікав жахливу кару для відступників, які називали себе Божим народом, то описав ненаситних шкідників, що виглядають «мов табун коней» (Йл 2:1—4). Подібне видіння отримав апостол Іван: він побачив страшне нашестя сарани, схожої на «підготовлених до бою коней» (Об 9:7).

Іван також бачив кінне військо, яке налічувало дві міріади міріад (200 000 000) вершників і було уповноважене нищити ворогів Бога згідно з його присудами. Смертоносна сила коней крилася в їхніх головах і хвостах. Усі ці коні, очевидно, підпорядковувалися чотирьом ангелам, які до того були зв’язані коло річки Євфрат (Об 9:14—19).

Біблія зображає невидиме військо Єгови у вигляді вогняних коней і колісниць (2Цр 2:11, 12). Одного разу Єлисей молився, щоб Єгова відкрив очі його наляканому слузі, аби той побачив, «що довкола Єлисея на всіх горах повно вогняних коней та бойових колісниць», які мали захистити пророка від сирійського війська, посланого схопити його (2Цр 6:17).

Через кілька століть Захарій у видінні бачив чотири колісниці: перша була запряжена червоними кіньми, друга — вороними, третя — білими, а четверта — плямистими, в яблуках. Вони символізували «чотирьох небесних духів» (Зх 6:1—8; див. також Зх 1:8—11).

Пророцтво Захарія про тих, хто йде війною на Єрусалим, показувало, що Єгова врятує свій народ і знищить ворогів та їхніх коней (Зх 14:12—15; див. також Єз 38 і 39). Це принесе багато благословень. Наприклад, коні більше не будуть брати участі у війнах, а служитимуть для прославлення Бога, як видно з такого передречення: «На дзвіночках у коней будуть написані слова: “Єгова — святий”» (Зх 14:20; пор. Вх 28:36, 37). Крім того, усунення бойових колісниць і коней свідчить про відновлення миру (Зх 9:10).

У видінні апостол Іван бачив прославленого Ісуса Христа як вершника на білому коні в супроводі війська, в якому кожен воїн теж був на білому коні. Це видіння зображає праведну і справедливу війну, яку Христос вестиме від імені свого Бога і Батька, Єгови, проти всіх ворогів (Об 19:11, 14). В одному з попередніх видінь різні вершники на конях представляли діяльність Христа як Царя, а також лиха, що настали після того, як він зацарював (Об 6:2—8).