Ніжність і ласкавість, яка виражається в характері та поведінці; люб’язність, доброзичливість. Риса, протилежна різкості та грубості. Лагідність тісно пов’язана зі смиренням.

Одне зі слів, яке в Грецьких Писаннях перекладено як «лагідний»,— це прикметник праı́с. Біблеїст Вільям Барклі написав: «У класичній грецькій це слово має дуже позитивне значення. Коли йдеться про неживі предмети і явища, воно означає “ніжний”, “м’який”, наприклад, ніжний вітерець або м’який голос. А коли йдеться про людей, воно означає “лагідний” або “ласкавий”... Значення слова праус [або праı́с] має відтінок м’якості, але за цією м’якістю стоїть міцність сталі... Це не м’якотілість, сентиментальність чи пасивність» (Barclay W. A New Testament Wordbook. London, 1956. P. 103, 104). У словнику В. Вайна говориться, що іменник праı́тес «описує не поведінку людини, не її взаємини з іншими і не її характер, а шляхетність душі, і виявляється передусім та головним чином стосовно Бога. Це така внутрішня настроєність, завдяки якій ми вважаємо Божий спосіб дій стосовно нас правильним, і тому приймаємо його без заперечень і спротиву; він [іменник праı́тес] тісно пов’язаний зі словом тапейнофросуне [«смирення»] і часто вживається разом з ним» (Vine’s Expository Dictionary of Old and New Testament Words. 1981. Vol. 3. P. 55, 56).

Слово праı́с у різних перекладах Біблії передається як «лагідний», «тихий», «сумирний», «покірний» (Ог., Кул., Хом., СМ, Філ., Турк.). Однак, як говориться у цитованому вище словнику В. Барклі, значення слова праı́с глибше за ніжність, а коли мова йде про людину, воно означає «лагідний», «м’який».

Єгова не терпить гріха і зла, але спонуканий любов’ю він відкрив можливість наближатися до нього завдяки викупній жертві і священицькому служінню Ісуса Христа. Тому служителі Єгови можуть шукати його ласки і при цьому не відчувати страху (Єв 4:16; 10:19—22; 1Ів 4:17, 18). Ісус віддзеркалював риси Бога Єгови настільки досконало, що міг сказати: «Хто бачив мене, той бачив і Батька». Крім того, він казав: «Прийдіть до мене, всі струджені та обтяжені, і я відсвіжу вас. Візьміть на себе ярмо моє і навчіться від мене, тому що я лагідний [грец. праı́с] та смиренний, і знайдете для себе відсвіження, бо ярмо моє зручне і ноша легка» (Ів 14:9; Мт 11:28—30). Отже, люди, які люблять Бога Єгову, можуть вільно наближатись до нього. Усім, хто звертається до нього, він допомагає розвинути лагідність, вселяє в них упевненість і додає їм сил.

Словом «лагідний» також перекладено грецьке е́піос. У 1 Фессалонікійців 2:7 Павло говорить, що він та його товариші були «лагідні з [фессалонікійцями], немов мати, що годує своїх немовлят і ніжно дбає про них». Це тому, що вони щиро любили тих, кого навчали, і турбувалися їхнім духовним зростом (1Фс 2:8). Слово е́піой (перекладене тут як «лагідні»), вживається в Textus Receptus, у працях К. Тішендорфа, Августина Мерка та в деяких рукописах. За словами В. Е. Вайна, слово е́піос «часто вживали грецькі письменники, щоб описати ставлення няньки до вередливих дітей або вчителя до впертих школярів, або батьків до своїх дітей. У 1 Фес. 2:7 Апостол вживає це слово, щоб описати своє ставлення, а також ставлення своїх товаришів, місіонерів, до новонавернених у Фессалоніках» (Vine’s Expository Dictionary of Old and New Testament Words. 1981. Vol. 2. P. 145).

Однак у 1 Фессалонікійців 2:7 у грецькому тексті Весткотта і Горта та в інших рукописах вжито слово не́піой, тобто «немовлята». Стосовно цього в одному словнику говориться: «Є два читання 1 Фес. 2:7: а) е́піой (ми були лагідні з вами); б) не́піой (немовлята). Попереднє слово закінчується на букву н, і, очевидно, цю літеру помилково написали ще раз під час переписування. Крім того, друге читання пояснити досить важко, оскільки у в[ірші] 7б Павло прирівнює до «дітей» не себе, а фессалонікійців, а він та його товариші були, як годувальниця (трофо́с)» (The New International Dictionary of New Testament Theology / edited by C. Brown. 1975. Vol. 1. P. 282).

Ознака сили, а не слабкості. Лагідність не є ознакою слабкості. Щоб бути лагідним з іншими, вміти заспокоїти людину і не вразити її почуттів, особливо в напруженій ситуації, треба мати силу волі. Згідно з 2 Самуїла 18:5, Давид, хоробрий воїн, спонуканий батьківською любов’ю, наказав Йоаву бути лагідним з його бунтівним сином Авесаломом. Вжите тут єврейське слово ат передає думку про легку ходу чи плавні рухи. Апостол Павло був лагідним, але його не можна назвати слабохарактерним. Для прикладу, коли виникла потреба, він у своєму першому і другому листах до християнського збору в Коринфі говорив дуже твердо.

Лагідність не є ознакою слабкого характеру. Ісус Христос сказав: «Я лагідний та смиренний» (Мт 11:29; 2Кр 10:1). При цьому Ісус мав у своєму розпорядженні всю силу Батька і неухильно обстоював те, що правильне; якщо було потрібно, він говорив і діяв дуже рішуче (Мт 23:13—39; пор. Мт 21:5).

Для того щоб бути лагідною, людині потрібна віра і джерело моральної сили. Таку людину нелегко вивести з рівноваги чи підштовхнути до нерозсудливої поведінки. Якщо хтось невпевнений у собі, розгублений, втратив віру і надію, або піддався відчаю, то він навряд чи зможе залишатися лагідним. Про того, кому бракує лагідності, прислів’я говорить: «Людина, яка не панує над собою,— наче зруйноване місто без муру» (Пр 25:28). Без лагідності людина незахищена від впливу поганих думок, які можуть підштовхнути її до поганих вчинків.

Складова плоду духу. Лагідність — це складова плоду Божого святого духу, його діючої сили (Гл 5:22, 23). Отже, джерелом лагідності є Бог, і саме до нього треба звертатись, щоб отримати його дух та розвивати в собі справжню лагідність як складову плоду духу. Її неможливо розвинути зусиллям волі, людина стає лагідною лише завдяки близьким взаєминам з Богом.

Брак лагідності призводить до надмірної дратівливості, грубої поведінки, втрати самовладання і суперечок. А Біблія радить християнам зберігати єдність і мир, виявляючи «смиренність, лагідність» (Еф 4:1—3).

Там, де люди дозволяють заздрості та духу суперництва закоренитися і рости, шириться безлад. Лагідність допоможе послідовникам Христа не допустити цього. Тому учень Яків закликав тих у зборі, хто мудрий і має розуміння, робити добрі вчинки, «поводячись з лагідністю, яка породжується мудрістю», тобто «мудрістю, що згори» (Як 3:13, 17).

Іноді «лагідність» вживається в Біблії поряд зі словом «дух», наприклад у виразі «лагідний дух». Тож справжня лагідність — це більше, ніж щось поверхове, скороминуще чи те, що з’являється час від часу; це має бути риса, притаманна характеру людини. Апостол Петро підкреслює цю думку так: «Нехай вас прикрашає не те, що видно відразу: заплетене волосся, золоті прикраси чи гарний одяг, а те, що є в серці людини, її нетлінне вбрання спокійного і лагідного духу, який має надзвичайну цінність у Божих очах» (1Пт 3:3, 4).

Апостол Павло писав: «Одягніться в... лагідність». На перший погляд ці слова можуть навести на думку, ніби лагідність — це щось поверхове і її одягають, наче маску. Але разом з тим Павло радив: «Одягніться в нову особистість, яка завдяки точному знанню обновлюється за образом того, хто її створив» (Кл 3:10, 12; Еф 4:22—24). З цього видно, що лагідність — риса особистості, причому не вроджена, а набута завдяки впливу Божого духу; її можна розвинути, здобуваючи точне знання і застосовуючи його.

Необхідна для тих, хто наділений владою. Усі служителі Бога мають виявляти лагідність, а особливо ті, хто здійснює нагляд у зборі. Лагідна людина поводить себе тихо, спокійно та стримано. Лагідність тісно пов’язана зі смиренням. Мойсей, Божий чоловік, хоча й не завжди поводився правильно, «був найсумирнішою людиною на землі» (Чс 12:3; Пс 90, надп.). У Біблії записані слова Мойсея про те, що його мова буде лагідна, як «дрібний дощ» (Пв 32:2).

У своєму листі до молодого Тимофія Павло давав настанови щодо того, як дбати про збір. Ось як він радив розв’язувати складні питання: «Рабові ж Господньому не потрібно сваритися. Навпаки, він має бути з усіма люб’язний [грец. е́піон], підготовлений, щоб навчати інших, повинен панувати над собою, коли його кривдять, і з лагідністю [грец. праı́тес] повчати тих, хто налаштований недоброзичливо. Можливо, Бог дозволить їм покаятись» (2Тм 2:24, 25). Тут видно подібність між лагідністю і терпеливістю. Брат, наділений владою, розуміє, чому йому доводиться вирішувати ту чи іншу проблему: її допустив Бог. Наглядач має залагодити її з думкою про інтереси усіх, кого вона стосується. Йому треба, не втрачаючи самовладання, довести справу до кінця.

Павло радив ще одному наглядачеві, Титу, що жив на Криті, нагадувати братам у християнському зборі, щоб вони «були поміркованими, сповна виявляючи лагідність до всіх людей». Для того щоб пояснити Титові потребу в лагідності, Павло наголосив на неперевершеній любові і милосерді Бога, які він виявив через свого Сина і які мають спонукувати християн відкинути хибний шлях ненависті і злоби та йти новим шляхом, що веде до вічного життя (Тит 3:1—7).

Крім того, звертаючись до духовно зрілих християн у зборі, Павло нагадує, що на них лежить велика відповідальність: «Навіть якщо людина ступить на хибний шлях і не усвідомить цього, ви, духовно зрілі, намагайтесь виправити її в дусі лагідності. Але пильнуйте за собою, щоб і вам не спокуситися» (Гл 6:1). Брати мають пам’ятати, як Бог ставиться до них самих, і замість того, щоб суворо картати винного, їм варто виправляти його в дусі лагідності. Такий підхід буде набагато дієвіший і принесе усім більше користі.

Лагідність допомагає вирішити складну ситуацію чи заспокоїти розлючену людину, а різкі слова тільки погіршують становище. Прислів’я каже: «Лагідна відповідь лють відвертає, а різке слово викликає гнів» (Пр 15:1). Лагідність має велику силу. «Терпеливістю можна прихилити до себе начальника, і лагідний язик ламає кістку» (Пр 25:15).

Необхідна тому, кого повчають. Соломон сформулював ще одне корисне правило щодо лагідності або здатності зберігати спокій. Воно стосується нашої схильності обурюватися, коли нас виправляє чи повчає той, хто має владу. Когось повчання настільки дратує, що він зопалу «покидає своє місце», тобто перестає виконувати доручене йому завдання. Але Соломон попереджає: «Якщо спалахне на тебе гнів правителя, не покидай свого місця, бо спокій стримує великі гріхи» (Ек 10:4; пор. Тит 3:2). Приймаючи повчання спокійно і лагідно, людина не лише заспокоїть гнів того, хто має владу, але й сама стане кращою завдяки тому, що опанує себе, залишиться на своєму місці і застосує отриману пораду.

Дотримуватись цього правила надзвичайно важливо, коли нас повчають ті, кого уповноважив Найвищий правитель — Бог Єгова (Єв 12:7—11; 13:17). Це правило варто застосовувати і тоді, коли ми маємо справу з представниками світської влади, існування якої допустив Бог (Рм 13:1—7). Навіть якщо вони суворо вимагають від християнина обґрунтувати свою надію, він, хоча й слухається передусім Бога, має відповідати «з лагідністю та глибокою повагою» (1Пт 3:15).

Об’єднує людей. Коли хтось говорить і поводиться лагідно, це приємно і сприяє миру. Така людина є доступною, з нею легко, і її поведінка духовно зміцнює інших. Грубість, різкість, нестриманість і вульгарність викликають розбрат і відштовхують інших. А лагідність приваблює і об’єднує. У Біблії говориться, що Єгова збирає своїх ягнят і носить їх біля грудей (стосується складок верхнього одягу, де пастухи інколи носили ягнят) (Іс 40:11). Його Син, Ісус Христос, сказав про Єрусалим: «Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчат під крила свої! Але,— додав він,— ви не захотіли» (Мт 23:37). Як наслідок, жителі Єрусалима зазнали жорстокого ставлення з боку римського війська, коли їхнє місто було спустошене в 70 році н. е.

Удавана лагідність. Люб’язність і лагідний тон голосу не завжди свідчать про справжню лагідність. Якщо ця риса справжня, вона має походити від серця. Коли Божий служитель Йов зносив страждання через те, що Сатана випробовував його непорочність перед Богом, троє товаришів дошкуляли йому своїми словами. Вони звинувачували Йова у таємному гріху, говорили, що він злий і впертий, а також натякали, що він був відступником і що його сини зазнали смерті з рук Бога за свої злі вчинки. Однак один з тих трьох, Еліфаз, сказав Йову: «Хіба тобі бракує потіхи від Бога чи лагідних слів, до тебе проказаних?» (Йв 15:11). Отже, принаймні деякі їхні слова були сказані лагідно, але їхня суть була жорстокою. Тому насправді мова тих чоловіків не була лагідною.