Шлюбний звичай, за яким чоловік був зобов’язаний одружитися з вдовою свого померлого брата, котрий не мав синів, і продовжити рід брата. Єврейське дієслово йава́м, що означає «одружитися з бра́товою вдовою», споріднене зі словами, які означають «брат чоловіка» і «бра́това вдова» (Бт 38:8; Пв 25:5, NW, прим., 25:7).

У Повторення Закону 25:5, 6 міститься закон про левірат: «Якщо брати живуть разом і один з них помре, а сина в нього не було, то жінка померлого не може стати дружиною того, хто не належить до їхньої родини. Брат померлого чоловіка має піти до неї й одружитися з нею, виконати свій обов’язок. Первісток, якого вона народить, носитиме ім’я померлого брата, щоб його ім’я не зникло з Ізраїля». Цей закон підлягав виконанню незалежно від того, чи брат померлого вже був одружений, чи ні.

«Кожна родина на небі і на землі завдячує своїм ім’ям» Єгові (Еф 3:15). Йому не байдуже, коли рід людини переривається і зникає її родове ім’я. Цей принцип діяв у патріархальну епоху і згодом став частиною Закон-угоди з Ізраїлем. Після смерті чоловіка жінка не могла «стати дружиною того, хто не належить до [чоловікової] родини». Коли брат її чоловіка одружувався з нею, їхній первісток мав носити ім’я не свого батька, а ім’я померлого чоловіка. Це не означає, що первістку завжди давали ім’я померлого, натомість хлопчик продовжував його родовід і спадок залишався в його сім’ї.

Під висловом «якщо брати живуть разом», очевидно, мається на увазі не те, що вони жили в одному домі, а що вони жили неподалік. Згідно з Мішною (Євамот 2:1, 2), брати жили не в одній місцевості, а в один період. Звичайно, якби чоловік жив далеко від свого брата, то йому було б складно дбати одночасно і про власне майно, і про майно померлого, поки ріс спадкоємець. Однак спадкові наділи родини здебільшого були в межах однієї місцевості.

Прикладом сім’ї патріархальних часів, в якій було укладено левіратний шлюб, є сім’я Юди. Він взяв для свого первістка Ера дружину, на ім’я Тамара, але оскільки в очах Єгови Ер був негідним, Єгова заподіяв йому смерть. «Тоді Юда сказав Онану [брату Ера]: “Одружися з бра́товою вдовою, виконай свій обов’язок і продовж рід свого брата”. Та Онан знав, що ця дитина не вважатиметься його нащадком, і коли мав інтимні стосунки з Тамарою, то випускав своє сı́м’я на землю, щоб не продовжувати роду свого брата» (Бт 38:8, 9). За те, що Онан відмовився виконати свій обов’язок, пов’язаний з левіратом, Єгова покарав смертю і його. Тоді Юда сказав Тамарі почекати, поки підросте його третій син, Шелах, але не став вимагати, щоб Шелах виконав свій обов’язок перед Тамарою.

Згодом, після смерті Юдиної дружини, Тамара влаштувала все так, щоб народити спадкоємця від свого свекра. Вона перевдягнулася, накинула покривало і, закривши обличчя, сіла біля дороги, по якій, як вона знала, мав іти Юда. Прийнявши її за повію, Юда мав з нею інтимні стосунки. Тамара взяла в нього деякі речі в заставу, щоб мати доказ їхніх стосунків. Коли правда виявилась, Юда не став звинувачувати її, а визнав, що вона праведніша від нього. Біблія каже, що після того Юда більше не мав інтимних стосунків з Тамарою. Отже, Юда, сам того не знаючи, мав інтимні стосунки зі своєю невісткою і дав життя спадкоємцю Ера (Бт 38).

Згідно з Мойсеєвим законом, якщо чоловік відмовлявся виконати свій обов’язок, то вдова його брата мала розповісти про це старійшинам міста. Чоловік мусив прийти до них і підтвердити, що не бажає одружуватися з нею. Тоді вдова мала зняти сандалію з його ноги і плюнути йому в обличчя. Після цього в Ізраїлі його родину зневажливо називали «домом роззутого» (Пв 25:7—10).

Звичай знімати сандалію, можливо, був пов’язаний з тим, що коли хтось ставав власником землі, то ступав на неї своїми сандаліями і так заявляв про своє право власності. Знімаючи сандалію і віддаючи її іншому, чоловік у присутності свідків (старійшин, які сиділи біля міської брами) зрікався свого становища та власності (Рт 4:7).

З книги Рут можна дізнатися про ще деякі подробиці стосовно левірату. Коли Елімелех, що походив з краю Юди, і двоє його синів померли, Ноомі та дві її невістки стали вдовами. В Біблії також згадується близький родич Елімелеха (ім’я цього родича невідоме), можливо його брат. Будучи найближчим родичем, цей чоловік вважався викупником (євр. ґое́л). Він відмовився виконати свій обов’язок, зняв сандалію і, очевидно, дав її Боазу — наступному найближчому родичу. Тож Боаз отримав право викупу. Він купив землю Елімелеха і таким чином викупив Ноомі, але оскільки Ноомі була не в тому віці, щоб народжувати, дружиною Боаза стала її овдовіла невістка, Рут. Вона мала народити сина, який би носив ім’я Елімелеха. Коли син, якого назвали Овед, народився, сусідки сказали: «У Ноомі народився син», бо вважали хлопчика сином Елімелеха і Ноомі. Боаз і Рут послужили Єгові, і це віддзеркалено в імені їхнього сина, яке означає «слуга; той, хто служить». Єгова поблагословив цей шлюб, адже Овед став прабатьком Давида і, відповідно, Ісуса Христа (Рт 4).

Право укласти левіратний шлюб, скоріш за все, переходило до родичів у порядку, описаному в законі про успадкування власності: спершу до братів (від найстаршого до наймолодшого), потім до батькових братів і т. д. (Чс 27:5—11). Як видно з Матвія 22:23—28 і Луки 20:27—33, якщо брат, який уклав левіратний шлюб, помирав, то обов’язок одружитися із бездітною вдовою переходив до наступного брата. Очевидно, молодший брат не міг випередити старшого, хіба що той відмовлявся виконати свій обов’язок.