Вияв чуйності, доброти чи жалю, який несе полегшення тим, хто зносить страждання; ніжне співчуття; іноді також пом’якшення вироку чи покарання.

Словом «милосердя» часто перекладаються єврейське рахамı́м і грецьке е́леос (дієслово елее́о). Дослідження цих слів і того, як вони вживаються, допомагає зрозуміти всі можливі відтінки їхнього значення. Єврейське дієслово раха́м означає «мати теплі і ніжні почуття... бути співчутливим» (A Hebrew and Chaldee Lexicon / edited by B. Davies. 1957. P. 590). За словами лексикографа Гезеніуса, «це слово перш за все передає думку про турботу, заспокоєння і ніжне ставлення» (A Hebrew and English Lexicon of the Old Testament / translated by E. Robinson. 1836. P. 939). Слово раха́м споріднене зі словом «утроба» і може стосуватися слова «нутрощі». І справді, коли людина переповнена ніжним співчуттям або жалем, в неї всередині все немовби стискається. (Пор. Іс 63:15, 16, прим.; Єр 31:20, прим.)

В Біблії слово раха́м лише раз описує почуття людини до Бога. Воно міститься в словах псалмоспівця, який сказав: «Люблю [форма раха́м] тебе, Єгово, моя сило» (Пс 18:1). Іменникова форма цього слова вживалась для опису почуттів одних людей до інших. Наприклад, Йосипа переповнювали настільки «сильні почуття [форма рахамı́м]» до його брата Веніямина, що він розридався (Бт 43:29, 30; пор. 1Цр 3:25, 26). Коли ізраїльтянам загрожувало жорстоке, безсердечне ставлення поневолювачів (1Цр 8:50; Єр 42:10—12) або представників вищої влади (Бт 43:14; Не 1:11; Дн 1:9), вони молились про те, щоб над ними зжалилися та змилосердились, тобто поставились до них з прихильністю, чуйністю і добротою. (Пор. Іс 13:17, 18.)

Милосердя Єгови. Найчастіше єврейське слово, що перекладається як «милосердя», вживається щодо стосунків Єгови зі своїм народом, з яким він уклав угоду. Те, як Єгова жалів (раха́м) свій народ, порівнюється з тим, як мати жаліє своїх дітей і як батько виявляє милосердя до своїх синів (Іс 49:15; Пс 103:13). Ізраїльтяни часто відступали від Божих праведних норм і опинялися в жахливому становищі, тому дуже потребували милосердя й допомоги. Якщо вони від усього серця каялись і поверталися до Єгови, він, хоча й гнівався на них, виявляв їм співчуття, прихильність і ласку (Пв 13:17; 30:3; Пс 102:13; Іс 54:7—10; 60:10). Те, що Син Бога народився серед ізраїльського народу, свідчило, що Боже співчуття і милосердя невдовзі мали осяяти цей народ як «світанок» (Лк 1:50—58, 72—78).

Зміст єврейського слова рахамı́м частково передає грецьке е́леос. У словнику Вайна говориться: «ЕЛЕОС (ἔλεος) — це вияв жалю; воно показує, що той, кого жаліють, потребує допомоги, а той, хто жаліє, має можливість допомогти». Дієслово елее́о зазвичай передає думку про «співчуття до чужих страждань, особливо про співчуття, яке виявляється на ділі» (Vine’s Expository Dictionary of Old and New Testament Words. 1981. Vol. 3. P. 60, 61). Співчуття, яке спонукувало до вияву милосердя і жалю, викликали сліпі, опановані демонами, прокажені і ті, у кого страждали діти (Мт 9:27; 15:22; 17:15; Мр 5:18, 19; Лк 17:12, 13). Коли такі люди благали Ісуса про милосердя, він виконував чуда і полегшував їхні страждання. Його глибоко зворушував біль цих людей, і він здійснював чудеса, «пройнявшись жалем» до них (Мт 20:31, 34). У цьому вислові Матвій використовує форму дієслова спланхнı́зомай, спорідненого зі словом спла́нхна, яке буквально перекладається як «нутрощі» (Дії 1:18). Це дієслово стосується почуття жалю, тоді як е́леос передає думку про вияв жалю, тобто про діла милосердя.

Стосується не лише судових справ. Слово «милосердя» часто стосується утримання від покарання, продиктованого співчуттям або жалістю, наприклад у випадку, коли суддя виявляє поблажливість до злочинця і пом’якшує йому вирок. Оскільки Бог завжди виявляє милосердя у згоді з іншими своїми рисами, такими як справедливість і праведність (Пс 40:11; Ос 2:19), і оскільки всі люди успадкували гріх і через це заслуговують покарання смертю (Рм 5:12; пор. Пс 130:3, 4; Дн 9:18; Тит 3:5), немає сумніву, що Боже милосердя часто включає в себе прощення провини або пом’якшення покарання (Пс 51:1, 2; 103:3, 4; Дн 9:9; Мих 7:18, 19). Однак, як згадувалось вище, значення єврейського та грецького слів (рахамı́м; е́леос) охоплює не лише прощення або утримання від покарання. Само по собі прощення провини — це не те милосердя, яке передають ці слова. Радше прощення дає можливість виявити таке милосердя. Виявляючи милосердя, Єгова ніколи не поступається своїми досконалими нормами справедливості. Щоб мати можливість прощати людей, не порушуючи цих норм, він віддав свого Сина, Ісуса Христа, як викуп (Рм 3:25, 26).

Тож милосердя частіше за все означає не утримання від дії (як-от від покарання), а активну дію, вияв чуйності й жалю, що приносить полегшення тим, хто перебуває в скрутному становищі і потребує милосердя.

Це видно з Ісусового прикладу про доброго самарянина, який побачив пограбованого і побитого чоловіка, що лежав на узбіччі. Самарянин показав, що є «ближнім» цьому чоловікові, бо зжалився над ним і «повівся з ним милосердно», перев’язавши йому рани і подбавши про нього (Лк 10:29—37). У цьому випадку мова не йшла ні про прощення провини, ні про судову справу.

Отже, Писання показують, що Бог Єгова виявляє милосердя не лише тоді, коли людина вчинила щось неправильне і, так би мовити, стоїть перед ним на суді. Радше милосердя є характерною рисою особистості Єгови, притаманною йому реакцією на потреби тих, хто опинився в біді, гранню його любові (2Кр 1:3; 1Ів 4:8). Він зовсім не схожий на жорстоких, безжалісних фальшивих богів інших народів. Натомість «Єгова співчутливий і милосердний, негнівливий та щедрий на віддану любов. Єгова добрий до всіх, його милосердя видно в усіх його ділах» (Пс 145:8, 9; пор. Пс 25:8; 104:14, 15, 20—28; Мт 5:45—48; Дії 14:15—17). Він «щедрий на милосердя», і його мудрість «повна милосердя» (Еф 2:4; Як 3:17). Це було видно в рисах, мові та вчинках Ісуса, який відображав особистість свого Батька (Ів 1:18). Коли натовп людей прийшов послухати його, він, ще до того як побачив їхню реакцію на свої слова, «пройнявся до них жалем [форма слова спланхнı́зомай]», адже «вони були нещасні та розпорошені, як вівці без пастуха» (Мр 6:34; Мт 9:36; пор. Мт 14:14; 15:32).

Необхідне всім людям. Всі люди перебувають у жалюгідному становищі через гріх, який вони успадкували від Адама. Єгова виявив їм милосердя, подарувавши можливість звільнитися від гріха, хвороб і смерті (Мт 20:28; Тит 3:4—7; 1Ів 2:2). Будучи милосердним Богом, Єгова виявляє терпеливість, адже «не хоче, щоб хтось був знищений, він хоче, щоб усі прийшли до каяття» (2Пт 3:9). Єгова прагне робити добро всім людям. (Пор. Іс 30:18, 19.) Йому «не приємна смерть грішника» і «не до серця завдавати страждання чи засмучувати людських синів», що було видно, наприклад, під час знищення Юди та Єрусалима (Єз 33:11; Пл 3:31—33). Але коли люди з черствими серцями виявляють впертість і не відгукуються на ласку й милосердя Бога, він змушений поводитися з ними по-іншому і стримувати своє милосердя (Пс 77:9; Єр 13:10, 14; Іс 13:9; Рм 2:4—11).

Ним не можна зловживати. Хоча Єгова виявляє велике милосердя до тих, хто зі щирим серцем наближається до нього, він ніколи не залишить без покарання тих, хто не кається і заслуговує на покарання (Вх 34:6, 7). Людина не може зловживати Божим милосердям. Вона не може безкарно грішити або уникнути наслідків своєї неправильної поведінки (Гл 6:7, 8; пор. Чс 12:1—3, 9—15; 2См 12:9—14). З милосердя Єгова поводиться з людьми терпеливо і дає їм можливість виправити свої помилки. І, хоча він виявляє грішникам своє несхвалення, все ж не відкидає їх повністю, а продовжує певною мірою підтримувати їх і надавати їм керівництво. (Пор. Не 9:18, 19, 27—31.) Але терпіння Єгови має межі, і, якщо люди не виправляються, він припиняє виявляти своє милосердя та заради власного імені карає їх (Іс 9:17; 63:7—10; Єр 16:5—13, 21; пор. Лк 13:6—9).

Не завжди відповідає людським уявленням. Люди не можуть встановлювати правил, за якими Бог має виявляти милосердя. Оскільки Єгова оцінює ситуацію зі свого небесного престолу, діє у згоді зі своїм наміром, знає, що буде в майбутньому, і може читати серця, він виявляє милосердя тим, кому хоче його виявити (Вх 33:19; Рм 9:15—18; пор. 2Цр 13:23; Мт 20:12—15). В 11-му розділі Листа до римлян Павло пише про те, що Бог виявив незрівнянну мудрість і милосердя, давши можливість увійти в небесне Царство язичникам. Вони не належали до обраного Богом народу, і тому раніше Єгова не виявляв до них милосердя тією ж мірою, як до ізраїльтян; до того ж їхнє життя не узгоджувалося з Божими нормами. (Пор. Рм 9:24—26; Ос 2:23.) Павло пояснює, що ізраїльтяни отримали нагоду увійти в небесне Царство раніше, але більшість із них втратили її через неслухняність. Тому можливість стати частиною «царства священиків і народу святого» була дана язичникам (Вх 19:5, 6). Павло підсумовує: «Бог дозволив їм усім [юдеям і язичникам] бути в’язнями непослуху, щоб їм усім виявити милосердя». З допомогою викупної жертви Христа всі люди, які виявляють віру (у тому числі язичники), можуть звільнитися від наслідків Адамового гріха. Також смерть Христа на стовпі мук звільнила тих, хто був під Законом (юдеїв), від його прокляття. Тож милосердя було виявлено всім. Павло вигукує: «О глибино Божого багатства, мудрості і знання! Які ж нез’ясовні присуди його та незбагненні шляхи його!» (Рм 11:30—33; Ів 3:16; Кл 2:13, 14; Гл 3:13).

Шукати милосердя Єгови. Ті, хто хоче відчути на собі милосердя Бога, мають покинути свої неправедні дороги і думки та зі щирим серцем шукати його (Іс 55:6, 7); вони повинні мати належний страх перед ним і бути вдячними за його праведні заповіді (Пс 103:13; 119:77, 156, 157; Лк 1:50). Якщо ж вони відхиляться від праведного шляху, то не повинні приховувати свої переступи, а натомість мають зізнатися в них, щиро розкаятися і виявляти глибокий жаль (Пс 51:1, 17; Пр 28:13). Також вони зобов’язані виявляти милосердя іншим. Ісус сказав: «Щасливі милосердні, бо їм буде виявлено милосердя» (Мт 5:7).

Дари милосердя. Фарисеї були немилосердними до інших. Ісус засудив їх за це, сказавши: «Тож ідіть і навчіться, що́ означають слова: “Я хочу милосердя, а не жертви”» (Мт 9:10—13; 12:1—7; пор. Ос 6:6, прим.). Він згадав милосердя серед того, що було найважливішим в Законі (Мт 23:23). Як зазначалося вище, милосердя може означати щось більше, ніж поблажливість на суді, яку могли виявляти ті фарисеї, котрі були членами Синедріону. В основному воно стосується активних дій, до яких спонукує жаль і співчуття. (Пор. Пв 15:7—11.)

Виявом такого милосердя може бути матеріальна допомога. Але вона буде мати цінність у Божих очах, тільки якщо надається з правильних спонук, а не через егоїстичний розрахунок (Мт 6:1—4). Матеріальні речі належали до «дарів милосердя [форма елеемосı́не]», на які була щедра Дорка (Дії 9:36, 39), і до дарів Корнилія, які, подібно до його молитов, були приємні Богові (Дії 10:2, 4, 31). Ісус звинуватив фарисеїв у тому, що вони не давали «дари милосердя з того, що зсередини» (Лк 11:41). Як видно, справжнє милосердя має походити з серця.

Ісус та його учні вирізнялися тим, що милосердно давали духовні дари, які були набагато цінніші за матеріальні. (Пор. Ів 6:35; Дії 3:1—8.) Милосердя мають розвивати всі члени християнського збору, особливо старійшини (1Пт 5:1, 2). Хоч би як вони виявляли милосердя — чи то надаючи матеріальну, чи то духовну допомогу, важливо, щоб вони робили це «з радістю», а не з примусу (Рм 12:8). Буває, що віра деяких християн слабне, через що в них може розвинутись духовна хвороба і навіть з’явитися сумніви. Оскільки їм загрожує духовна смерть, одновірці мають виявляти до них милосердя і допомагати їм уникнути катастрофи. Виявляючи милосердя до тих, хто порушує Божі норми, потрібно бути обережним, щоб самому не піддатися спокусі, і пам’ятати про те, що треба не лише любити праведність, але й ненавидіти зло. Таке милосердя не означає потурання злу (Юд 22, 23; пор. 1Ів 5:16, 17; див. ДАРИ МИЛОСЕРДЯ).

Милосердя здобуває перемогу над судом. Учень Яків написав: «Бо людина, яка не виявляє милосердя, буде суджена без милосердя. Милосердя здобуває перемогу над судом» (Як 2:13). Як видно з контексту, він продовжує говорити про правдиве поклоніння і про те, що служителі Бога повинні виявляти милосердя до знедолених і ставитись до бідних не гірше, ніж до багатих (Як 1:27; 2:1—9). Розвиваючи цю думку, Яків говорить про потреби братів, яким «не має у що вдягнутися або ж з дня на день... не вистачає їжі» (Як 2:14—17). Тож сказане ним узгоджується зі словами Ісуса про те, що милосердним буде виявлено милосердя (Мт 5:7; пор. Мт 6:12; 18:32—35). Під час Божого суду милосердним людям — тим, хто виявляв жаль і співчуття до нужденних та допомагав їм,— теж буде виявлено милосердя. Так їхнє милосердя здобуде перемогу над вироком, який вони могли б отримати. У прислів’ї сказано: «Людина, яка виявляє ласку знедоленому, позичає Єгові, і він відплатить їй за те, що вона робить» (Пр 19:17). Подібну думку можна знайти в багатьох інших біблійних віршах. (Пор. Йв 31:16—23, 32; Пс 37:21, 26; 112:5; Пр 14:21; 17:5; 21:13; 28:27; 2Тм 1:16, 18; Єв 13:16.)

Милосердя Божого Первосвященика. В Листі до євреїв пояснюється, чому Ісус — Первосвященик, який перевершує будь-якого священика з роду Аарона,— мав стати людиною, зазнати страждань і померти. Там сказано: «Отже, він мав у всьому уподібнитися до своїх “братів”, щоб стати милосердним і вірним первосвящеником, який служить Богу, і скласти жертву примирення за гріхи народу. І оскільки він сам зазнав страждань, зносячи випробування, то може допомогти й тим, хто також їх зносить» (Єв 2:17, 18). Розуміння того, якою людиною був Ісус, чого він навчав і як поводився, додає впевненості тим, хто через нього звертається до Бога. «Бо ми маємо не такого первосвященика, який не міг би співчувати нашим слабкостям, а такого, який подібно до нас був випробуваний у всьому, проте залишився безгрішним. Отже, наближаймося зі свободою мови до престолу незаслуженої доброти, щоб, коли нам потрібна буде допомога, Бог наділив нас милосердям і незаслуженою добротою» (Єв 4:15, 16).

Те, що Ісус віддав своє життя в жертву, було найвеличнішим виявом милосердя і любові. Піднявшись на небо, Ісус як Первосвященик, продовжив виявляти милосердя. Наприклад, він виявив його до Павла (Савла), адже той чинив зло через незнання. Павло написав: «Мені було виявлено милосердя, щоб на мені, на прикладі найбільшого грішника, Христос Ісус міг показати всю свою терпеливість тим, хто віритиме в нього і чекатиме на вічне життя» (1Тм 1:13—16). Оскільки Батько Ісуса, Бог Єгова, не раз виявляв милосердя до ізраїльтян, визволяючи їх від ворогів, рятуючи від гнобителів і даруючи їм мир та процвітання, християни можуть мати непохитну надію, що Єгова через свого Сина виявить милосердя і їм. Тому Юда написав: «Перебува[йте] в Божій любові, тимчасом як з думкою про вічне життя чекаєте милосердя нашого Господа Ісуса Христа» (Юд 21). Неперевершене милосердя Бога, виявлене через Ісуса, спонукує правдивих християн не опускати рук у служінні і бути саможертовними (2Кр 4:1, 2).

Милосердне поводження з тваринами. В Прислів’я 12:10 говориться: «Праведний дбає про свою худобу, а в неправедних навіть милосердя жорстоке». Праведна людина звертає увагу на потреби своїх тварин і піклується про них, тоді як неправедна не виявляє до них милосердя. Керуючись жорстокими, егоїстичними принципами цього світу, вона думає лише про те, яку користь їй можуть принести тварини. Неправедні можуть навіть не помічати, що поводяться з тваринами жорстоко. (Пор. Бт 33:12—14.) Коли праведна людина дбає про тварин, вона наслідує Бога, який піклується про всі живі створіння. (Пор. Вх 20:10; Пв 25:4; 22:4, 6, 7; 11:15; Пс 104:14, 27; Йн 4:11.)

Милосердя і доброта. Інші слова, які тісно пов’язані зі словами рахамı́м та е́леос і часто вживаються разом з ними,— це єврейське хе́сед (Пс 25:6; 69:16; Єр 16:5; Пл 3:22) і грецьке ха́ріс (1Тм 1:2; Єв 4:16; 2Ів 3). Вони перекладаються як «віддана любов» і «незаслужена доброта» відповідно. Слово хе́сед відрізняється від слова рахамı́м тим, що воно наголошує на відданості і відданій любові до того, кому виявляють доброту, тоді як рахамı́м робить акцент на ніжному співчутті або жалю. Подібно різниця між словами ха́ріс і е́леос полягає в тому, що ха́ріс передає думку про незаслужений дар, наголошуючи на великодушності і щедрості дарувальника, тоді як слово е́леос підкреслює милосердну реакцію на потреби тих, хто в скруті. Наприклад, Бог виявив незаслужену доброту (ха́ріс) своєму Сину, коли «великодушно дав [ехарı́сато] йому ім’я, вище від будь-якого іншого імені» (Флп 2:9). До цієї доброти Бога спонукав не жаль, а сповнена любові щедрість. (Див. ДОБРОТА.)