В Біблії слово «мудрість» означає вміння тверезо мислити, опираючись на знання та розуміння. Це здатність використовувати знання, щоб вирішувати проблеми, уникати небезпек або запобігати їм, досягати цілей і допомагати в усьому цьому іншим. Мудрість є протилежністю безглуздя і глупоти, яким часто протиставляється (Пв 32:6; Пр 11:29; Ек 6:8).

Основним єврейським відповідником слова «мудрість» є іменник хохма́ (дієслово хаха́м), а грецьким — іменник софı́а та його похідні. Крім того, є ще єврейське тушійа́, яке можна перекласти як «плідна праця» або «практична мудрість», і грецькі фро́німос і фро́несіс (від френ, озн. «розум»), які передаються як «розсудливість», «розважність» і «практична мудрість».

Мудрі люди володіють глибокими знаннями і розумінням, що допомагає їм ясно і розсудливо мислити. Вони «бережуть знання», збирають їх як скарби (Пр 10:14). Біблія каже, що «найважливіше — це мудрість», і радить: «Хоч би що ти набував, обов’язково набувай розуміння» (Пр 4:5—7). Розуміння (широкий термін, який часто включає проникливість) поглиблює мудрість, сприяє розсудливості і далекоглядності, які теж притаманні мудрості. Розсудливість допомагає бути обачним, обережним, виявляти самовладання, поміркованість і стриманість. «Розсудливий [форма слова фро́німос] чоловік» побудував свій дім на скелі, передбачаючи, що може налетіти буря; а безглуздий побудував свій дім на піску (Мт 7:24—27).

Розуміння поглиблює мудрість ще й по-іншому. Наприклад, людина може дотримуватись якогось Божого наказу, бо усвідомлює, що так правильно, і це свідчить про її мудрість. Але якщо вона чітко розуміє причину того, чому дано цей наказ, якій меті він служить і яку користь приносить, то дотримуватиметься його ще з більшою рішучістю (Пр 14:33). В Прислів’я 21:11 сказано: «Коли мудрого навчають проникливості, він здобуває знання». Мудра людина охоче бере до уваги інформацію, яка допоможе їй ліпше зрозуміти корінь проблеми і проаналізувати обставини, що до неї призвели. Так вона «здобуває знання», аби збагнути, що робити в цій ситуації, чого з неї можна навчитися і як вирішити проблему. (Пор. Пр 9:9; Ек 7:25; 8:1; Єз 28:3; див. ПРОНИКЛИВІСТЬ.)

Божа мудрість. Абсолютно мудрим є лише Бог Єгова, він «єдиний, хто має мудрість» (Рм 16:27; Об 7:12). Знання — це обізнаність з фактами. А оскільки Єгова є Творцем, який існує «від віку й до віку» (Пс 90:1, 2), він знає про Всесвіт усе: як він виник, як влаштований і що в ньому відбувається. Він встановив фізичні закони, природні цикли і норми, на які люди спираються у своїх дослідженнях та винаходах і без яких вони були б безпомічними та не мали б стабільної основи для прогресу (Йв 38:34—38; Пс 104:24; Пр 3:19; Єр 10:12, 13). Тож логічно, що Божі моральні норми для людей ще важливіші, адже без них їхнє життя не може бути стабільним, змістовним та успішним (Пв 32:4—6; див. ЄГОВА, Бог, який встановлює моральні норми і дотримується їх). Немає нічого, чого б Бог не розумів (Іс 40:13, 14). Інколи він допускає, щоб відбувалося (і навіть тимчасово мало успіх) те, що суперечить його праведним нормам. Але майбутнє зрештою залежить від Бога і буде повністю узгоджуватися з його волею; кожне його слово «матиме успіх» (Іс 55:8—11; 46:9—11).

Усе це доводить правдивість біблійних слів: «Страх перед Єговою — початок мудрості» (Пр 9:10). «Хіба може хтось не боятися тебе, Царю народів?! Ти достойний цього, бо серед усіх мудреців і царів усіх народів немає тобі рівного!» (Єр 10:7). «У нього мудре серце і велика сила. Хто може противитись йому і не постраждати?» (Йв 9:4; Пр 14:16). Володіючи могутньою силою, Єгова може за своєю волею втручатися в справи людей, керувати правителями або усувати їх і так виконувати дані ним пророцтва (Дн 2:20—23). Біблія розповідає про те, як він обертав нанівець усі зусилля могутніх царів і їхніх хитрих радників, що противились йому, покладаючись на свою мудрість, а слова своїх вірних слуг, які проголошували його звістки, виконував і так показував, що вони є правдивими пророками (Іс 31:2; 44:25—28; пор. Йв 12:12, 13).

«Мудрість Божа, що виявляється у священній таємниці». Божа мудрість по-особливому виявилася, коли в Едемі вибухнув бунт. Те, як Єгова покінчить з ним, усуне його наслідки і відновить мир, гармонію та порядок у своїй сім’ї на небі й на землі, стало «священною таємницею», прихованою мудрістю — тим, що «Бог наперед визначив... ще до заснування віків», тобто епох, які існували впродовж людської історії, починаючи з бунту в Едемі (1Кр 2:7). Протягом багатьох століть ця таємниця поступово відкривалася у стосунках Бога зі своїми вірними служителями та обіцянках, які він їм давав. Пов’язані з нею прообрази й символи містилися в Закон-угоді, укладеній з ізраїльтянами, зокрема у священицькому устрої та жертвоприношеннях, і на неї вказували численні пророцтва та видіння.

Зрештою, більш ніж через 4000 років, мудрість цієї священної таємниці виявилася в Ісусі Христі (Кл 1:26—28), через якого Бог «у кінці визначених часів запровади[ть] систему управління, завдяки якій буде зібране в Христі все, що на небі і що на землі» (Еф 1:8—11). Було виявлено, що Бог заплатить викуп, аби врятувати слухняне людство, і встановить Месіанське Царство, на чолі якого стоятиме його Син і яке покладе край усьому злу. Оскільки Ісус Христос відіграє провідну роль у величному намірі Бога, він «став для нас [християн] Божою мудрістю» (1Кр 1:30). «У ньому старанно заховані всі скарби мудрості й знання» (Кл 2:3). Лише через нього — Божого «Керівника, завдяки якому можна отримати життя» — ті, хто в нього вірить, отримають спасіння і життя (Дії 3:15; Ів 14:6; 2Тм 3:15). Тож мудрість, яка не спонукує враховувати ролі Ісуса Христа і у своїх рішеннях зважати на Божий намір, який відкрився через нього, не може бути справжньою. (Див. ІСУС ХРИСТОС, Важлива роль у Божому намірі.)

Людська мудрість. У книзі Прислів’я мудрість зображено як жінку, котра запрошує людей прийняти те, що вона пропонує. Як видно з цієї книги, мудрість охоплює знання, розуміння (яке включає в себе розважливість), вміння мислити, досвід, старанність, далекоглядність (протилежність наївності; Пр 14:15, 18) і розсудливість. Але оскільки початком справжньої мудрості є страх перед Богом Єговою (Пс 111:10; Пр 9:10), вона перевершує звичайну мудрість і допомагає керуватися високими моральними нормами, триматися правди, а також поводитись праведно та чесно (Пр 1:2, 3, 20—22; 2:2—11; 6:6; 8:1, 5—12). Така мудрість є просто неперевершеною.

Людська мудрість не може бути абсолютною, вона завжди відносна. Людина може стати до певної міри мудрою завдяки власним зусиллям, але для цього вона в будь-якому випадку послуговується розумовими здібностями, отриманими від Бога (який навіть тварин наділив інстинктивною мудрістю; Йв 35:11; Пр 30:24—28). Вона вчиться, спостерігаючи за творінням Бога і використовуючи в роботі те, що він створив. Людська мудрість може виявлятися різною мірою і в різних сферах життя. Грецьке слово софı́а часто вживається, коли мова йде про майстерність в якомусь ремеслі, про вміння успішно вести урядові та ділові справи, а також про глибокі знання в певній сфері науки. Подібно єврейські слова хохма́ і хаха́м використовуються, щоб описати вмілих моряків і майстрів, які ремонтували кораблі (Єз 27:8, 9; пор. Пс 107:23, 27), каменярів і теслярів (1Хр 22:15), а також інших мудрих і вмілих майстрів, декотрі з яких були неймовірно здібними в різних ремеслах (1Цр 7:14; 2Хр 2:7, 13, 14). Ці слова використовуються навіть стосовно вправних різьбярів, які виготовляли ідоли (Іс 40:20; Єр 10:3—9). Ділова хватка також є різновидом мудрості (Єз 28:4, 5).

Таку мудрість можуть мати навіть ті, кому бракує мудрості від Бога, про важливість якої не раз говориться в Писаннях. Однак з допомогою святого духу людина може набути мудрість, необхідну для виконання Божої волі. Дух Єгови сповнив мудрістю і розумінням тих, хто будував святий намет і робив його приладдя, а також чоловіків і жінок, які виготовляли одяг для священиків. Вони не лише розуміли, що і як треба робити, але й виявляли талант, творчі здібності, проникливість та розсудливість, необхідні для того, щоб виконати роботу якнайкраще (Вх 28:3; 31:3—6; 35:10, 25, 26, 31, 35; 36:1, 2, 4, 8).

Мудреці давнини. У давнину, як і в наші дні, правителі та інші люди дуже цінували чоловіків, які вирізнялися своєю мудрістю і вмінням давати дієві поради. В Єгипті, Персії, Халдеї, Едомі та в інших краях існували ради мудреців (Вх 7:11; Ес 1:13; Єр 10:7; 50:35; Ов 8). До їхнього складу, очевидно, входили не лише священики та урядовці, а й ті старійшини народу, які були відомі своєю мудрістю і жили поблизу столиці, завдяки чому при потребі з ними можна було порадитись. (Пор. Бт 41:8; Пс 105:17—22; Іс 19:11, 12; Єр 51:57.) Царі Персії мали раду, що складалася з сімох довірених мудреців, до яких могли негайно звернутися за порадою (Ес 1:13—15). В деяких перських чиновників також були свої мудреці (Ес 6:13).

Йосип завдяки Божому духу виявив таку розсудливість і мудрість, що єгипетський фараон зробив його другою людиною в країні (Бт 41:38—41; Дії 7:9, 10). «Мойсея навчили всієї мудрості єгиптян», тож «він був сильний у слові та ділі» ще до того, як Бог призначив його своїм представником. Але щоб стати придатним для виконання Божої волі, Мойсею було недостатньо власної мудрості та вмінь. Після того як він приблизно в 40 років спробував звільнити ізраїльтян, йому довелось чекати ще 40 років, перш ніж Бог доручив йому, тепер уже духовно зрілому чоловікові, вивести ізраїльський народ з Єгипту (Дії 7:22—36; пор. Пв 34:9).

Соломон був мудрим ще до того, як став царем (1Цр 2:1, 6, 9), але в молитві до Єгови він зі скромністю визнав, що «ще дуже молодий», і попросив допомоги, аби судити народ. Єгова дав йому «мудре і розумне серце», якого не було в жодного царя з племені Юди (1Цр 3:7—12). Своєю мудрістю Соломон перевершував навіть наймудріших жителів Сходу та Єгипту. Тож до Єрусалима з різних країн приходили царі або їхні представники, щоб послухати його мудрість (1Цр 4:29—34; 10:1—9, 23—25). Деякі жінки давнини теж були відомі своєю мудрістю (2См 14:1—20; 20:16—22; пор. Сд 5:28, 29).

Не завжди служить добрим цілям. Людська мудрість може використовуватись як для добрих, так і для злих намірів. У другому випадку стає очевидним, що ця мудрість плотська, а не духовна, не від Бога. Єгонадав вважався мудрою людиною, але його порада Давидовому сину Амнону ґрунтувалась на хитрості, обмані та маніпулюванні людьми. Хоча вона й принесла сумнівний успіх, наслідки були трагічними (2См 13:1—31). Авесалом придумав підступний план, як скинути з трону свого батька, царя Давида (2См 14:28—33; 15:1—6). Захопивши Єрусалим, він звернувся до Ахітофела і Хушая, радників свого батька, щодо того, як діяти далі. Поради Ахітофела завжди були такими мудрими, що здавалося, ніби вони походили від Бога. Однак він зрадив Божого помазанця, тому Єгова зробив так, що його мудрий план було відкинуто на користь плану вірного Хушая, який вміло зіграв на честолюбстві та слабкостях Авесалома, що призвело до його падіння (2См 16:15—23; 17:1—14). Як написав апостол Павло, Бог «“ловить мудрих на їхній же підступності”» і додав: «“Єгова знає, що міркування мудреців даремні”» (1Кр 3:19, 20; пор. Вх 1:9, 10, 20, 21; Лк 20:19—26).

З часом віроломні ізраїльські священики, пророки та мудреці почали спонукувати народ нехтувати порадами та наказами Бога, які він передавав через своїх вірних служителів (Єр 18:18). Врешті Єгова зробив так, що «мудрість його мудреців» загинула, а «розум розсудливих» був захований (Іс 29:13, 14; Єр 8:8, 9) — знищив царство, яке існувало 500 років (пізніше та сама доля спіткала гордий Вавилон, який зруйнував Єрусалим, та династію пихатих царів Тира) (Іс 47:10—15; Єз 28:2—17). Усі вони відкинули мудрість від Бога і керувалися плотською мудрістю.

Людська мудрість зазвичай не має справжньої цінності. Дослідивши «всі безрадісні справи», якими через гріх і недосконалість мусять займатися люди, цар Соломон оцінив набуту людством мудрість і дійшов висновку, що така мудрість — це «гонитва за вітром». В недосконалому людському суспільстві панує такий безлад і зіпсуття, що самі люди просто не в змозі виправити ситуацію. Тому ті, хто набув «велику мудрість», відчувають глибоке розчарування, очевидно, чітко усвідомлюючи, наскільки вони безсилі, аби щось змінити (Ек 1:13—18; 7:29; пор. Рм 8:19—22, де Павло показує, як Бог звільнить людство від неволі тління і підкорення марноті).

Соломон також зрозумів, що, хоча людська мудрість відкриває шлях до різних насолод і багатства, вона не приносить справжнього щастя і тривалого задоволення. Мудра людина помирає так само, як безглузда, і не знає, що станеться з її майном, а в могилі її мудрість зникає (Ек 2:3—11, 16, 18—21; 4:4; 9:10; пор. Пс 49:10). Коли ж вона ще жива, на неї «має вплив час і випадок» — несподіване лихо може залишити її без необхідного для життя, навіть без їжі (Ек 9:11, 12). Послуговуючись своєю мудрістю, людина ніколи не зможе збагнути «усі діла правдивого Бога» і зрозуміти, як вирішити найсерйозніші проблеми людства (Ек 8:16, 17; пор. Йв 28).

Цар Соломон не каже, що людська мудрість не має жодної користі. У порівнянні з глупотою, яку він теж досліджував, мудрість ліпша, так само як «світло ліпше від темряви». Мудрий «широко відкриває очі», тобто має проникливість, а безглуздий позбавлений розуміння (Ек 2:12—14; пор. Пр 17:24; Мт 6:22, 23). Мудрість дає кращий захист, ніж гроші (Ек 7:11, 12). Але Соломон підкреслив, що її цінність відносна і повністю залежить від того, чи узгоджується вона з мудрістю та наміром Бога (Ек 2:24; 3:11—15, 17; 8:12, 13; 9:1). Іноді люди так сильно намагаються показати свою мудрість, що вимагають від себе неможливого, і через це завдають собі шкоди (Ек 7:16; пор. 12:12). Однак тим, хто слухняно служить своєму Творцю і задоволений їжею, питтям та плодами своєї тяжкої праці, він дасть необхідну «мудрість, знання і радість» (Ек 2:24—26; 12:13).

Протиставляється Божій священній таємниці. Протягом століть людство набуло велику мудрість. Її можна почерпнути в навчальних закладах, через спілкування з іншими людьми і здобути завдяки власному досвіду. Християнам слід мати належне ставлення до такої мудрості. У прикладі про неправедного управителя, який, дбаючи про власне майбутнє, зменшив борги деяких боржників свого пана, Ісус сказав, що він «діяв з практичною мудрістю [грец. фро́німос, озн. «розсудливо»]». Однак така практична мудрість, або кмітливість, притаманна «синам цього віку», а не «синам світла» (Лк 16:1—8, прим., Int). Раніше Ісус прославляв свого Батька за те, що він заховав певні істини від «мудрих та розумних», а відкрив їх його учням, які були наче «малі діти» (Лк 10:21—24). До таких «мудрих та розумних» належали книжники і фарисеї, які навчалися в рабинських школах. (Пор. Мт 13:54—57; Ів 7:15.)

У I ст. н. е. греки славилися серед інших народів своєю культурою, знаннями, а також своїми школами і філософськими течіями. Мабуть, тому Павло наводить паралель між «греками... і чужинцями» та «мудрими... і нерозумними» (Рм 1:14). У листі до християн з грецького міста Коринф Павло наголосив, що християнство не ґрунтується на «мудрості [грец. софı́ан] світу», тобто на мудрості людства, відчуженого від Бога, і що ця мудрість не є його характерною ознакою (1Кр 1:20; див. СВІТ, Світ, відчужений від Бога). Це не означає, що світська мудрість не приносить жодної користі. Наприклад, Павлу іноді ставали в пригоді його навички з виготовлення наметів. Також він не раз цитував твори різних світських авторів, щоб проілюструвати певні істини (Дії 18:2, 3; 17:28, 29; Тит 1:12). Але загалом мислення, методи, норми і цілі цього світу — вся його філософія — не узгоджувалися з правдою і суперечили «мудрості Божій, що виявля[лась] у священній таємниці».

Те, що Бог дає через Христа, світ зі своєю мудрістю відкинув як безглуздя. Правителі світу,— хоча вони могли бути вмілими і розсудливими в питаннях управління,— навіть «стратили... нашого славного Господа» (1Кр 1:18; 2:7, 8). Однак Бог у свою чергу довів, що мудрість світу — безглуздя; він засоромив мудрих світу, використавши для виконання свого наміру «Боже безглузде» і людей, яких вони вважали безглуздими, слабкими та незнатними (1Кр 1:19—28). Павло нагадав християнам з Коринфа, що «мудрості цього світу або його правителів» прийде кінець; саме тому в духовній звістці, яку проголошував апостол, не було такої мудрості (1Кр 2:6, 13). Він застерігав християн у Колоссах, щоб їх не заманили в пастку «філософії [грец. філософı́ас, букв. «любов до мудрості»] чи оманливі й пусті ідеї, що ґрунтуються на людських традиціях» (Кл 2:8, пор. вірші 20—23).

Незважаючи на те що світська мудрість приносила тимчасову користь і успіх, вона була приречена. А християнський збір Божих помазанців мав духовну мудрість, яка вела до «неосяжних багатств Христа». Оскільки поява цього збору була гранню священної таємниці, Бог, підтримуючи його і використовуючи для виконання свого наміру, виявив свою «надзвичайно багатогранну мудрість» навіть «урядам і владам у небесах» (Еф 3:8—11; 1:17, 18; пор. 1Пт 1:12). Завдяки «розуму Христа» члени цього збору (пор. Флп 2:5—8) мали набагато цінніші знання й розуміння, ніж люди у світі, і могли говорити «не словами, яких навчає людська мудрість, а словами, яких навчає дух». Тому противники не могли протистояти їхнім «словам й мудрості», хоча в їхніх очах ці люди були «неосвічені й прості» (1Кр 2:11—16; Лк 21:15; Дії 4:13; 6:9, 10).

Надійна зброя в духовній війні. Апостол Павло покладався на Божу мудрість, коли вів духовну війну з тими, хто був загрозою для християнських зборів, наприклад для збору в Коринфі (1Кр 5:6, 7, 13; 2Кр 10:3—6; пор. 2Кр 6:7). Він знав, що «мудрість ліпша за військову зброю, але один тільки грішник може зруйнувати багато доброго» (Ек 9:18; 7:19). Його слова про повалення «будь-якої твердині» (2Кр 10:4) перегукуються з тим, як передана думка в другій частині Прислів’я 21:22 в грецькій Септуагінті. Павло знав, що люди схильні віддавати перевагу тим, хто вміє справити враження, вирізняється якимось талантом, має сильний характер і переконливо говорить; він розумів, що бідну людину, яка говорить спокійно, не будуть слухати, хоча вона і мудра. (Пор. Ек 9:13—17.) Навіть Ісуса, який значно переважав Соломона мудрістю, але, на відміну від нього, не мав багатства і високого становища, правителі і звичайні люди теж не слухали та зневажали. (Пор. Мт 12:42; 13:54—58; Іс 52:13—15; 53:1—3.)

Ті, хто хвалився своїми вміннями і здібностями (пор. Єр 9:23, 24), а не тим, що є в серці, вважали, що Павло «не справляє особливого враження; коли ж починає говорити, то взагалі нема що слухати» (2Кр 5:12; 10:10). Але він не намагався вразити своєю мовою чи мудрістю та не вживав переконливих мудрих слів, оскільки хотів, щоб віра його слухачів будувалася завдяки духу і силі Бога та ґрунтувалася не на людській мудрості, а на Христі (1Кр 1:17; 2:1—5; 2Кр 5:12). Володіючи духовною проникливістю, Павло був «вмілим керівником робіт» не на буквальному, а на духовному будівництві. Він співпрацював з Богом, готуючи учнів, які виявляли справжні християнські риси (1Кр 3:9—16; 3:10, прим.).

Тому, хоч би якою мудрістю володіла людина, будучи майстерним ремісником, далекоглядним торговцем, вмілим керівником, вченим або філософом, діє такий принцип: «Коли хтось з вас думає, що він мудрий у цьому світі, нехай стане безглуздим, і тоді справді буде мудрим» (1Кр 3:18). Вона має хвалитися лише своєю проникливістю і тим, що знає Єгову — того, «хто виявляє на землі віддану любов, справедливість та праведність», бо йому це до вподоби (Єр 9:23, 24; 1Кр 1:31; 3:19—23).

Мудре керівництво. Уособлена мудрість каже: «У мене добра порада й практичність. Я маю розуміння і силу. Завдяки мені царі правлять і урядовці встановлюють справедливість. Завдяки мені князі володарюють і вельможі праведно судять. Хто любить мене, тих люблю і я, хто шукає мене, той знаходить» (Пр 8:12, 14—17). Таку незрівнянну мудрість від Бога виявляє Месіанський Цар (Іс 11:1—5, пор. Об 5:12). Вона набагато перевершує мудрість, яку завдяки вродженим здібностям може мати або розвинути людина, адже допомагає їй застосовувати принципи з Божого закону і з допомогою святого духу виносити справедливі і неупереджені судові рішення (Езд 7:25; 1Цр 3:28; Пр 24:23; пор. Пв 16:18, 19; Як 2:1—9). Така мудрість не байдужа до зла, натомість вона бореться з ним (Пр 20:26).

Чоловіки, які мають обов’язки в християнському зборі, отримують їх не тому, що вони чогось досягли у світі, мають людську мудрість чи вроджені здібності, а тому, що вони «сповнені духу та [Божої] мудрості» (Дії 6:1—5; пор. 1Тм 3:1—13; Тит 1:5—9). Такі чоловіки згадуються серед «пророків, мудреців і наставників», яких обіцяв послати Ісус. Також вони, подібно до мудрих чоловіків у стародавньому Ізраїлі, можуть бути суддями і радниками у зборі (Мт 23:34; 1Кр 6:5). Вони розуміють, наскільки важливо радитись один з одним (Пр 13:10; 24:5, 6; пор. Дії 15:1—22).

Як здобути справжню мудрість. У прислів’ї радиться: «Купи правду і ніколи не продавай її, також придбай мудрість, повчання й розуміння» (Пр 23:23). Єгова, Джерело справжньої мудрості, щедро дає її тому, хто щиро її шукає і з вірою просить про неї, виявляючи при цьому здоровий благоговійний страх перед ним (Пр 2:1—7; Як 1:5—8). Але той, хто шукає такої мудрості, має виділяти час на вивчення Божого Слова; досліджувати заповіді, закони, нагадування і поради Єгови; роздумувати про те, як він діяв у минулому, і застосовувати здобуті знання у своєму житті (Пв 4:5, 6; Пс 19:7; 107:43; 119:98—101; Пр 10:8; пор. 2Тм 3:15—17). Така людина має якнайліпше використовувати час, не поводитись нерозсудливо в ці злі дні та «досліджувати, в чому полягає воля Єгови» (Еф 5:15—20; Кл 4:5, 6). Їй потрібно розвинути міцну віру та тверде переконання в тому, що Бог має непереможну силу, що його воля обов’язково виконається, що він може винагородити своїх вірних служителів і неодмінно це зробить (Єв 11:1, 6; 1Кр 15:13, 14, 19).

Тільки тоді людина зможе приймати правильні рішення і не піддаватися страху, жадібності, аморальним бажанням та іншим згубним прагненням (Пр 2:6—16; 3:21—26; Іс 33:2, 6). Уособлена мудрість каже: «Щаслива людина, яка мене слухає, рано приходить до дверей моїх день у день і при одвірках моїх виглядає мене. Хто знаходить мене, той знайде життя, і він має схвалення від Єгови. А хто мною нехтує, той шкодить собі, всі, хто мене ненавидить, люблять смерть» (Пр 8:34—36; 13:14; 24:13, 14).

Роль серця. Безсумнівно, розум відіграє велику роль у тому, щоб набути мудрість. Але в здобутті справжньої мудрості набагато важливішу роль відіграє серце, яке символізує не лише розумові здібності, але й спонуки та почуття (Пс 49:3, 4; Пр 14:33; див. СЕРЦЕ). Божі служителі прагнуть навчити своє серце такої мудрості, щоб мудро розпоряджатися своїм життям. (Пор. Пс 51:6, 10; 90:12.) «Серце мудрого веде його правильною дорогою [букв. «є праворуч від нього», тобто допомагає йому і захищає його у важких ситуаціях (пор. Пс 16:8; 109:31)], а серце безглуздого — неправильною [букв. «є ліворуч від нього», тобто не може направляти його на мудрий шлях]» (Ек 10:2, 3; пор. Пр 17:16; Рм 1:21, 22). По-справжньому мудра людина привчила своє серце йти шляхом мудрості (Пр 23:15, 16, 19; 28:26); можна сказати, що вона написала праведні закони і заповіді «на таблицях свого серця» (Пр 7:1—3; 2:2, 10).

Досвід та хороше товариство. Суттєве значення в здобутті мудрості має досвід. Навіть Ісус, підростаючи, набував щораз більше мудрості (Лк 2:52). Мойсей призначив начальниками чоловіків, які були «мудрими, розсудливими і досвідченими» (Пв 1:13—15). Хоча людина може стати мудрішою, коли отримує покарання чи бачить, як карають когось іншого (Пр 21:11), є значно кращий спосіб за коротший час набути мудрість — вчитися з досвіду тих, хто вже став мудрим, спілкуючись з ними, а не з «недосвідченими» (Пр 9:1—6; 13:20; 22:17, 18; пор. 2Хр 9:7). Така мудрість зазвичай притаманна літнім людям, особливо тим, чиє життя показує, що на них впливає святий дух (Йв 32:7—9). Це яскраво підтверджує випадок з часів правління царя Реговоама (1Цр 12:5—16). Однак «ліпше бідний, але мудрий хлопець, ніж старий, але безглуздий цар, якому вже бракує розуму, щоб прислухатись до перестороги» (Ек 4:13—15).

В давнину старші чоловіки давали мудрі поради і виносили судові рішення біля міських брам (поруч з якими часто були ринкові площі). (Пор. Пр 1:20, 21; 8:1—3.) Безглузді зазвичай не приходили туди, щоб отримати мудрі поради чи поділитися мудрістю з іншими. Їхній голос звучав деінде (Пр 24:7). Хоча той, хто спілкується з мудрими, може отримувати від них виправлення, а інколи навіть докори, це краще, ніж пісні та сміх безглуздих (Ек 7:5, 6). Хто ж відокремлюється, тримаючись свого вузького, обмеженого погляду на життя та задовольняючи егоїстичні бажання, зрештою починає говорити та робити те, що суперечить практичній мудрості (Пр 18:1).

Помітна в мові та поведінці. В Прислів’я 11:2 говориться, що мудрість зі скромними, а Яків писав про «лагідність, яка породжується мудрістю» (Як 3:13). Якщо в серці людини є ревнощі, схильність до суперечок, хвастощі та впертість, це говорить про те, що вона не має справжньої мудрості, а натомість керується мудрістю «земною, тваринною, демонічною». Справжня мудрість «мирна, поміркована, готова слухатися» (Як 3:13—18). «В устах безглуздого — різка пихатості, а уста мудрих захистять їх». Мудрі уникають зухвалих, різких та необдуманих слів (Пр 14:3; 17:27, 28; Ек 10:12—14). Мудрі думають, перш ніж говорять, а їхні слова цілющі, приємні і корисні (Пр 12:18; 16:21; Ек 12:9—11; Кл 3:15, 16). Такі люди не створюють проблем, а приносять спокій та «здобува[ють] душі» своєю переконливістю (Пр 11:30; 15:1—7; 16:21—23; 29:8).

Ті, хто мудрий «у власних очах», вивищуються над іншими (навіть над Богом). Вони гірші за безглуздих, які не вдають з себе мудрих (Пр 26:5, 12; 12:15). Такі самовпевнені люди занадто горді, щоб прийняти виправлення (Пр 3:7; 15:12; Іс 5:20, 21). Як це не дивно, такими людьми можуть бути як ледарі, так і ті, хто здобуває багатство важкою працею (Пр 26:16; 28:11; пор. 1Тм 6:17). Але «докори мудрого для сприйнятливого вуха — мов золота сережка і прикраса з чистого золота» (Пр 25:12); тому Біблія радить: «Докори мудрому, і він полюбить тебе» (Пр 9:8; 15:31—33).

Цінна для сім’ї. Мудрість будує дім, тобто міцну, щасливу сім’ю (Пр 24:3, 4; пор. Пр 3:19, 20; Пс 104:5—24). Мудрі батьки не стримують різки та не забувають про картання; вони навчають своїх дітей і дають їм поради, захищаючи їх від помилок (Пр 29:15). Мудра дружина робить безцінний внесок в добробут і щастя своєї сім’ї (Пр 14:1; 31:26). Діти, які охоче прислухаються до батьківських повчань, приносять радість і честь усій сім’ї, сприяють її хорошій репутації, не даючи підстав для наклепів і звинувачень, та свідчать про мудрість своїх батьків (Пр 10:1; 13:1; 15:20; 23:24, 25; 27:11).