Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Наближатися до Бога

Наближатися до Бога

У давнину на Сході, щоб отримати аудієнцію в царя, потрібно було мати його дозвіл і дотримуватись встановлених правил. У більшості випадків таку офіційну зустріч організовував посередник, який представляв людину царю і ручався за неї. В Персії під час правління Ахашвероша того, хто без запрошення приходив до царя на внутрішнє подвір’я, чекала смерть, але коли цариця Естер, ризикуючи своїм життям, постала перед царем, він виявив їй ласку (Ес 4:11, 16; 5:1—3). Те, що в ті часи люди дуже боялися образити правителя, видно також зі слів і поведінки братів Йосипа, який вважався другим після фараона і якому Юда шанобливо сказав: «Ти маєш таку ж владу, як фараон» (Бт 41:40, 41; 42:6; 43:15—26; 44:14, 18). Отже, отримати доступ до правителя, який був лише недосконалою людиною, часто було досить складно і вважалося неабиякою честю.

Святість Божої присутності. Апостол Павло, перебуваючи в Афінах, сказав, що Бог «недалеко від кожного з нас» (Дії 17:27). Також доступність Бога підтверджується багатьма випадками, описаними в Біблії. Однак той, хто бажає постати перед ним, має відповідати певним вимогам і мати його схвалення або дозвіл. У видінні величного небесного подвір’я «Давнього днями», яке побачив Даниїл, «сину людському» «було дозволено підійти» до його престолу і «його підвели до Нього». Це показує, що присутність Правителя Всесвіту вирізняється гідністю, повагою і порядком (Дн 7:9, 10, 13, 14; пор. Єр 30:21). Зі слів, записаних в Йова 1:6 та 2:1, видно, що ангели з’являються перед Єговою у визначений час. Очевидно, що Сатана прийшов разом із ними лише з дозволу Всевладного Правителя.

Оскільки люди були створені на образ і подобу Бога, тобто до певної міри наділені його рисами, і оскільки їм був довірений обов’язок дбати про землю й тварин, вони потребували спілкування зі своїм небесним Батьком (Бт 1:26, 27). Те, як відбувалося таке спілкування, описано в Буття 1:28—30; 2:16, 17.

Як досконалі люди, Адам і Єва не були обтяжені відчуттям провини і усвідомленням власної гріховності, тому вони могли спілкуватися з Богом без посередника, як діти спілкуються зі своїм батьком (Бт 1:31; 2:25). Збунтувавшись і згрішивши проти Бога, вони зруйнували ці стосунки і отримали смертний вирок (Бт 3:16—24). Невідомо, чи після цього вони намагались відновити свої взаємини з ним.

Завдяки вірі, праведним вчинкам і жертвам. З розповіді про те, як Каїн та Авель принесли жертви, видно, що до Бога неможливо наблизитись без віри і праведних учинків. Тому Бог не схвалив Каїна і порадив йому «робити добро» (Бт 4:5—9; 1Ів 3:12; Єв 11:4). В часи Еноша люди «почали кликати ім’я Єгови», але, очевидно, робили це нещиро (Бт 4:26). Це видно з того, що наступною після Авеля людиною, яка виявляла справжню віру, був не Енош, а Енох, який «завжди ходив з правдивим Богом», тобто наближався до нього так, як йому було приємно (Бт 5:24; Єв 11:5). Пророцтво Еноха, записане в Юди 14, 15, вказує на те, що за його днів люди виявляли кричущу неповагу до Єгови. (Див. ЕНОШ.)

Ной був праведним і бездоганним серед своїх сучасників, завдяки чому міг наближатися до Бога і зберегти своє життя (Бт 6:9—19). Після Потопу, щоб наблизитись до Бога, він, подібно до Авеля, приніс жертву. Єгова поблагословив Ноя, дав йому додаткові вказівки, яких він мав дотримуватися, щоб мати його схвалення, і з кожним живим створінням уклав угоду, яка гарантувала, що всесвітнього потопу більше ніколи не буде (Бт 8:20, 21; 9:1—11). Вислів «Єгова, Симів Бог», очевидно, вказує на те, що цей син Ноя здобув більшу прихильність Бога, ніж двоє його братів (Бт 9:26, 27).

Священство Мелхиседека. Хоча Ной приніс жертву за своїх домашніх, перша згадка про «священика», який представляв людей перед Богом, стосувалася Мелхиседека. Священство Мелхиседека визнавав Авраам, який дав йому «десяту частину всього, що мав» (Бт 14:18—20). Як видно з Євреїв 7:1—3, 15—17, 25, Мелхиседек був пророчим образом Ісуса Христа.

Як наближалися до Бога інші патріархи. Стосунки Авраама з Богом були настільки тісними, що його названо «другом Єгови» (Іс 41:8; 2Хр 20:7; Як 2:23). Основою цієї дружби була віра і слухняність Авраама, а також те, що він з повагою наближався до Бога, будуючи жертовники і складаючи на них жертви (Бт 18:18, 19; 26:3—6; Єв 11:8—10, 17—19). Бог уклав з ним угоду (Бт 12:1—3, 7; 15:1, 5—21; 17:1—8). Знаком цієї угоди було обрізання, яке впродовж певного часу залишалося вимогою для тих, хто хотів мати Боже схвалення (Бт 17:9—14; Рм 4:11). Завдяки своєму становищу Авраам міг молитися навіть за інших (Бт 20:7), але він завжди дуже шанобливо поводився в присутності Єгови чи його представників (Бт 17:3; 18:23—33). Далекий родич Авраама, Йов, виконував обов’язки священика у своїй сім’ї, приносячи цілопалення за своїх домашніх (Йв 1:5). Також він помолився за трьох своїх приятелів, і «Єгова вислухав молитву Йова» (Йв 42:7—9).

Ісак та Яків, які мали успадкувати обіцянку, дану Авраамові, теж наближалися до Бога. Вони з вірою кликали «ім’я Єгови», будували жертовники і приносили жертви (Єв 11:9, 20, 21; Бт 26:25; 31:54; 33:20).

Коли Мойсей побачив охоплений полум’ям кущ, ангел Єгови заборонив йому підходити до нього і наказав зняти сандалії, оскільки земля, на якій він стояв, була святою (Вх 3:5). Пізніше, як призначений Богом представник ізраїльського народу, Мойсей мав унікальну можливість не раз перебувати в присутності Єгови і говорити з ним «лице в лице» (Чс 12:6—13; Вх 24:1, 2, 12—18; 34:30—35). Подібно до Мелхиседека, Мойсей був пророчим образом Ісуса Христа (Пв 18:15; Дії 3:20—23).

Єгова показав, наскільки важливо дотримуватись його вимог. Перед тим як укласти Закон-угоду, Єгова наказав ізраїльському народу освятитися, випрати свій одяг і на третій день бути готовим. Довкола гори Сінай була встановлена межа, яку не можна було перетинати жодній людині або тварині, а тому, хто ступив би на гору, загрожувала смерть (Вх 19:10—15). Тоді Мойсей «вивів народ з табору, щоб зустрітися з правдивим Богом» і, коли всі стали біля підніжжя гори, піднявся на її верхів’я, де серед громів, блискавок, диму, вогню і під звуки рога отримав умови угоди (Вх 19:16—20). Там Мойсей почув наказ: «Священики і народ хай не наближаються до Єгови, щоб він не покарав їх» (Вх 19:21—25). Цими священиками, можливо, були голови ізраїльських родин, які, подібно до Йова, представляли своїх домашніх, «постійно наближаю[чись] до Єгови».

Коли діяла Закон-угода. Завдяки Закон-угоді і народ вцілому, і кожна людина зокрема могли наближатися до Бога через призначених священиків, які приносили встановлені законом жертви у святому наметі, а пізніше у храмі. Сини левіта Аарона були священиками, які представляли народ. Іншим людям, навіть левітам, які не були нащадками Аарона, під страхом смерті заборонялося наближатися до жертовника і до святого приладдя, щоб виконувати священицькі обов’язки (Лв 2:8; Чс 3:10; 16:40; 17:12, 13; 18:2—4, 7). Священикам потрібно було дотримуватися чітких вимог щодо фізичної і церемоніальної чистоти та одягати особливий одяг, коли вони наближалися до жертовника чи входили у «святе місце» (Вх 28:40—43; 30:18—21; 40:32; Лв 22:2, 3). Порушення цих вказівок каралося смертю, як це було у випадку з двома Аароновими синами (Лв 10:1—3, 8—11; 16:1). З усього народу лише Аарон та його нащадки, які служили первосвящениками, могли входити у Найсвятіше, щоб стати перед ковчегом заповіту, який символізував присутність Єгови. Але навіть вони могли робити це один раз на рік, у День примирення (Лв 16:2, 17). Виконуючи таке почесне служіння, Аарон був пророчим образом Ісуса Христа, Божого Первосвященика (Єв 8:1—6; 9:6, 7, 24).

Під час присвячення храму в Єрусалимі Соломон від імені всього народу звернувся до Єгови. Він молився про те, щоб очі Єгови день і ніч дивилися на цей дім, в якому мало перебувати його ім’я, і щоб він вислуховував молитви царя, народу та чужинців, які приєдналися до ізраїльтян,— кожного, хто «помолиться, ставши лицем до цього дому». Тож Єгова був доступним для всіх, від царя до простих людей (2Хр 6:19—42).

В Ізраїлі звертатися до Бога з питаннями, які стосувалися всього народу, могли царі, священики і пророки. Інколи, щоб дізнатися волю Бога, використовували урім і туммім, які зберігалися у первосвященика (1См 8:21, 22; 14:36—41; 1Цр 18:36—45; Єр 42:1—3). Людину, яка порушувала закон стосовно того, як наближатися до Єгови, чекало покарання, як це було у випадку з Уззією (2Хр 26:16—20), а деколи її стосунки з Богом могли бути повністю зруйновані, як у випадку з Саулом (1См 28:6; 1Хр 10:13). Те, що Єгова хоче, аби люди з усією серйозністю ставилися до його присутності і до речей, які її символізують, видно з того, що сталося з Уззою, сином Авінадава. Він підтримав ковчег, який мало не перекинувся під час перевезення, через що Єгова «запалав гнівом на Уззу» і «вразив його за нешанобливий вчинок» (2См 6:3—7).

Обрядів і жертв недостатньо. Дехто вважає, що спочатку поклоніння Єгові ґрунтувалось на обрядах і жертвоприношеннях, а потім головним у ньому стало дотримання моральних норм. Однак факти спростовують цю думку. Обряди і жертви ніколи не давали справжньої законної підстави наближатися до Бога. Їхня роль була умовною (Єв 9:9, 10). Зрештою, в кожному окремому випадку Єгова сам вирішував, хто може мати з ним близькі стосунки. Тому в Псалмі 65:4 говориться: «Щасливі ті, кого ти вибираєш і кому дозволяєш до себе наблизитись, щоб вони перебували на подвір’ях твоїх». В Біблії неодноразово підкреслюється, що до Бога може наближатися лише той, хто має віру, хто праведний, справедливий, чесний, не винний у пролитті крові та слухняний Богу. Зійти на гору Єгови міг не той, хто просто приносив жертви Всевладному Правителю, а той, хто мав «руки невинні і серце чисте» (Пс 15:1—4; 24:3—6; 50:7—23; 119:169—171; Пр 3:32; 21:3; Ос 6:6; Мих 6:6—8). Якщо в людини не було згаданих рис, її жертви, пости і навіть молитви ставали гидкими і марними в Божих очах (Іс 1:11—17; 58:1—9; 29:13; Пр 15:8). Єгова дозволяв грішнику наблизитись до себе лише тоді, коли бачив, що він має пригнічений дух і розбите серце (Пс 51:16, 17). Бог не приймав служіння священиків, які зневажали його ім’я і приносили неприйнятні жертви (Мл 1:6—9).

Ті, хто звертається до Бога, інколи порівнюються до людини, яка прийшла в суд і постала перед суддею (Вх 22:8; Чс 5:16; Йв 31:35—37; Іс 50:8). В Ісаї 41:1, 21, 22 Єгова звертається до народів і закликає їх представити на суд їхні справи й аргументи.

Після укладання нової угоди. Закон-угода і передбачені нею тваринні жертвоприношення були прообразом набагато більшої жертви, яка служить справжньою законною підставою для того, щоб наближатися до Бога (Єв 9:8—10; 10:1). Ця підстава пов’язана з новою угодою, завдяки якій всі люди, «від малого до великого», знатимуть Єгову (Єр 31:31—34; Єв 7:19; 8:10—13). Як єдиний Посередник нової угоди, Ісус Христос став «дорогою». Він сказав: «Ніхто не приходить до Батька, якщо не через мене» (Ів 14:6, 13, 14). Його смерть зруйнувала «стіну» між євреями і необрізаними язичниками, які, на відміну від Ізраїля, не перебували в угоді з Богом. Тож апостол Павло міг сказати: «Через нього ми — обидва народи — маємо вільний доступ до Батька завдяки одному духу» (Еф 2:11—19; Дії 10:35). Віра у викуп і в Бога, який «винагороджує тих, хто його наполегливо шукає», є необхідною умовою для того, щоб мати мирні стосунки з Богом і наближатися до нього через Ісуса Христа (Єв 11:6; 1Пт 3:18). Ті, хто наближається до Бога через Ісуса, їхнього Первосвященика і Захисника, знають, що «він завжди живий, щоб благати за них» (Єв 7:25), і вони можуть впевнено наближатися «зі свободою мови до престолу незаслуженої доброти» (Єв 4:14—16; Еф 3:12). Вони не бояться осуду (Рм 8:33, 34). Однак вони усвідомлюють, що ті, хто наближається до Бога, «Судді всіх», повинні мати побожний страх і глибоку пошану (Єв 12:18—24, 28, 29).

Християни наближаються до Бога завдяки духовним жертвам і приношенням (1Пт 2:4, 5; Єв 13:15; Рм 12:1). Храми і зображення з золота, срібла та каменю не допомагають наблизитись до правдивого Бога (Дії 7:47—50; 17:24—29; пор. Еф 2:20—22). Друзі світу є ворогами Бога; він противиться пихатим, а смиренні люди, руки і серця яких чисті, можуть «наблиз[итись] до Бога, і він наблизиться до [них]» (Як 4:4—8).

Помазані християни, покликані до життя в небі, «завдяки крові Ісуса... ма[ють] можливість сміливо входити у святе місце шляхом, який він відкрив». Вони добре знають «великого священика», який стоїть над Божим домом, і тому можуть «наближа[тися] до Бога зі щирим серцем і твердою вірою» (Єв 10:19—22).

Про те, наскільки важливо з довірою наближатися до Бога, псалмоспівець сказав: «Справді, ті, хто далекий від тебе, загинуть, погубиш ти кожного, хто невірний тобі і тебе залишає. А мені приємно наближатись до Бога. Я зробив Всевладного Господа Єгову своїм сховком, щоб звіщати про всі його діла» (Пс 73:27, 28; див. МОЛИТВА).