Невухадрецца́р (з аккад.; озн. «О Набу, захисти спадкоємця!»).

Другий правитель Нововавилонської імперії; син Набопаласара і батько Авіль-Мардука (Евіл-Меродаха), який успадкував його трон. Навуходоносор царював 43 роки (624—582 рр. до н. е.), включно із «сімома часами», протягом яких він їв траву, немов бик (Дн 4:31—33). Історики називають його Навуходоносором II, щоб відрізняти від іншого Навуходоносора — вавилонського царя, який правив значно раніше (у період династії Ісіна).

Історичні відомості про Навуходоносора, отримані завдяки наявним клинописним написам, дещо доповнюють біблійний текст. У цих написах розповідається про те, що в 19-му році свого правління Набопаласар і його син Навуходоносор, спадкоємець трону, зібрали війська і вирушили в похід. Очевидно, вони мали окремі війська, які діяли незалежно одне від одного. Приблизно через місяць Набопаласар повернувся у Вавилон, а Навуходоносор успішно воював у гористій території, після чого із великою здобиччю теж повернувся у Вавилон. У 21-му році правління Набопаласара Навуходоносор воював з єгиптянами під Кархемішем і здобув перемогу. Це сталося четвертого року правління юдейського царя Єгоякима, тобто 625 р. до н. е. (Єр 46:2).

Клинописні написи також показують, що, дізнавшись про смерть свого батька, Навуходоносор повернувся у Вавилон і першого елула (серпень — вересень) сів на престол. «У рік, коли Навуходоносор зійшов на престол, він вирушив назад у країну Хатті», і «в місяці шабату [шеват (січень — лютий), 624 р. до н. е.] він доставив у Вавилон багато здобичі з країни Хатті» (Хрестоматия по истории Древнего Востока. Москва, 1980. Ч. 1. С. 223). У перший офіційний рік свого царювання, 624 р. до н. е., Навуходоносор знову повів війська через Хатті; він захопив і пограбував філістимське місто Ашкелон. (Див. АШКЕЛОН.) У другий, третій і четвертий роки свого правління він здійснив ще кілька воєнних походів на Хатті і, очевидно, четвертого року підкорив собі юдейського царя Єгоякима (2Цр 24:1). Того ж, четвертого, року Навуходоносор пішов війною на Єгипет; у цьому конфлікті обидві сторони зазнали важких втрат.

Завоювання Єрусалима. Згодом юдейський цар Єгояким повстав проти Навуходоносора, і це, очевидно, призвело до того, що вавилоняни взяли Єрусалим в облогу. Схоже, під час тієї облоги Єгояким помер, і правителем Юди став його син Єгояхін. Однак царювання Єгояхіна тривало всього лише три місяці і десять днів, адже він здався Навуходоносору. Згідно з вавилонськими хроніками, це сталося в місяці адарі (лютий — березень), на сьомий рік правління Навуходоносора (цей рік закінчився в нісані 617 р. до н. е.). Один клинописний текст (BM 21946) говорить: «У 7-му році в місяці кісліму [кіслеві] цар Аккаду зібрав своє військо, вирушив у країну Хатті і взяв в облогу місто Юдеї, а на 2-й день місяця аддару [адара] захопив місто і взяв у полон царя [Єгояхіна]. Він призначив туди царя [Седекію], який був [йому] до серця, отримав велику данину і відправив [її] у Вавилон» (Хрестоматия по истории Древнего Востока. Москва, 1980. Ч. 1. С. 223; ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 2, с. 326). Окрім Єгояхіна, Навуходоносор забрав у вигнання до Вавилону членів царської родини, придворних, майстрів і воїнів. Царем Юди він зробив дядька Єгояхіна, Маттанію, і дав йому інше ім’я — Седекія (2Цр 24:11—17; 2Хр 36:5—10; ЄГОЯКИМ; ЄГОЯХІН; ХРОНОЛОГІЯ).

Через деякий час Седекія збунтувався проти Навуходоносора і попросив військової допомоги в Єгипту (Єз 17:15; пор. Єр 27:11—14). Тому вавилоняни знову прийшли до Єрусалима, і 10 тевета (грудень — січень) дев’ятого року царювання Седекії Навуходоносор взяв Єрусалим в облогу (2Цр 24:20; 25:1; 2Хр 36:13). Однак почувши, що з Єгипту виступило військо фараона, вавилоняни тимчасово відступили (Єр 37:5). Пізніше фараонове військо було змушене повернутись до Єгипту, і вавилоняни продовжили облогу Єрусалима (Єр 37:7—10). Зрештою в 607 р. до н. е., дев’ятого таммуза (червень — липень), єрусалимський мур проломили. Це був 11-й рік правління Седекії (19-й рік царювання Навуходоносора, якщо рахувати від дати, коли він зійшов на престол, або 18-й офіційний рік його царювання). Седекія і його люди почали втікати, але в пустельних рівнинах Єрихона їх наздогнали. На той час вавилонський цар був у Ривлі, що «в землі Хамат», тож Седекію привели туди. Навуходоносор вбив усіх синів Седекії, а його самого осліпив, закував у кайдани і забрав до Вавилону, щоб вкинути у в’язницю. Після захоплення Єрусалима начальнику охоронців Невузарадану було доручено спалити храм і доми, забрати храмове приладдя і взяти полонених. Намісником над тими, хто лишився в краї, Навуходоносор призначив Гедалію (2Цр 25:1—22; 2Хр 36:17—20; Єр 52:1—27, 29).

Сон про височенну статую. У книзі Даниїла говориться, що Навуходоносор «другого року» свого царювання (мабуть, рахуючи від знищення Єрусалима в 607 р. до н. е.; отже, це був 20-й рік його правління) побачив сон про статую з золотою головою. Цей сон так його стривожив, що в нього почалося безсоння. Очевидно, цар не пам’ятав усіх деталей свого сну, адже наказав мудрецям і священикам розповісти і сам сон, і його значення. Хоча вавилонські мудреці заявляли, що здатні відкривати таємниці, вони не змогли виконати царський наказ. За це їх чекав смертний вирок; життя Даниїла і його товаришів теж опинилося під загрозою. Але завдяки Божій допомозі Даниїл зміг розповісти Навуходоносору не лише сон, але і його тлумачення. Отримавши об’явлення, Даниїл подякував Богові і віддав йому хвалу; він сказав, що Бог Єгова є Джерелом мудрості й могутності, а також тим, хто «змінює часи й пори, скидає і ставить царів» (Дн 2:1—23). Тлумачення сну спонукало Навуходоносора визнати, що Бог, якому служить Даниїл,— це «Бог над богами і Пан над царями. Він Той, хто відкриває таємниці». Тоді цар зробив Даниїла «правителем усієї провінції Вавилон і наглядачем над усіма вавилонськими мудрецями». А трьох Даниїлових товаришів — Шадраха, Мешаха і Авед-Него — він призначив на адміністративні посади (Дн 2).

Сон, який бачив Навуходоносор, безперечно, був від Бога. Він пророчо показував, що все на землі підкоряється нездоланній Божій владі. Навуходоносорові наснилася височенна статуя, що мала вигляд людини. Вона складалася з різних матеріалів: зверху було золото, а нижче йшли чимраз дешевші, але міцніші метали. Стопи і пальці були частково з заліза і частково з глини. Зрештою від гори відколовся камінь, вдарив у статую і розтрощив її; потім цей камінь наповнив усю землю (Дн 2:31—35).

Що символізують частини статуї, яка приснилася Навуходоносору?

З того, як Даниїл під натхненням витлумачив цей сон, чітко видно, що статуя символізує світові держави і пов’язана з наміром Бога стосовно влади над світом. Голова з золота представляла Навуходоносора — того, кому Бог дозволив стати світовим правителем і, що важливіше, знищити царство Юди, яке було прообразом Божого Царства. Однак схоже, що слова Даниїла: «Ти і є головою з золота» — не означають, що символічне значення цієї частини статуї обмежувалося лише одним царем. Оскільки інші частини статуї представляли царства, то голова, очевидно, символізувала династію вавилонських царів, що існувала від часу Навуходоносора і до падіння Вавилону за днів царя Набоніда і його сина Валтасара (Дн 2:37, 38).

Відповідно, срібні груди й руки статуї представляли Мідо-Персію, яка завоювала Вавилон у 539 р. до н. е. Вона була «нижчою» від вавилонської династії, але не в тому сенсі, що володіла меншою територією чи була слабшою у військовому або економічному плані. Можливо, вищість Вавилону виявлялася в тому, що саме він, а не Мідо-Персія, завоював Єрусалим — столицю царства, яке було прообразом Божого Царства. Мідо-Перська династія закінчилася за Дарія III Кодомана, чиї війська були повністю розбиті Александром Македонським у 331 р. до н. е. Отже, мідний живіт і стегна статуї представляли Грецію (Дн 2:39).

Греція (хоча згодом розпалася на кілька частин) панувала доти, доки її не поглинув Рим, який ставав чимраз могутнішим. Тож ноги статуї, які були з дешевшого, але міцнішого металу — заліза, символізували Римську світову державу. Здатність Риму розбивати і нищити ворожі царства, про яку говорилося в пророцтві, підтверджується історичними фактами (Дн 2:40). Однак ноги і стопи статуї не могли стосуватися лише Римської імперії, адже за часу її правління пророцтво не виконалося до кінця: символічний камінь ще не відколовся від гори, не розтрощив статую і не наповнив усю землю.

Деякі біблійні коментатори висловлюються подібно до М. Унгера, який зазначив: «З того, як Даниїл витлумачив сон Навуходоносора, видно, що він стосується “часу поган” і їхнього завершення (Луки 21:24; Об’яв. 16:19), тобто мова йде про язичницьку світову державу, яка буде знищена під час другого пришестя Христа» (Unger’s Bible Dictionary. 1965. P. 516). Даниїл прямо сказав Навуходоносору, що в його сні йдеться про події, які мають «статися наприкінці днів» (Дн 2:28). І, оскільки камінь символізує Боже Царство, логічно зробити висновок, що панування держави, представленої залізними ногами і стопами, триватиме аж до часу, коли Царство буде встановлене і коли воно «розтрощить усі ті царства і покладе їм край» (Дн 2:44).

Історія показує, що, хоча Римська імперія і продовжила існувати як Священна Римська імперія германської нації, зрештою вона поступилася Британії, яка колись була її частиною. Через єдність у багатьох питаннях і тісний зв’язок, який у наші дні існує між Великобританією і США, їхній союз називають Англо-Американською світовою державою; саме ця держава є панівною у сучасному світі.

Стопи величезної статуї складалися частково з заліза, а частково з глини, що вказувало на умови, які існуватимуть в останній світовій державі. У Біблії глина нерідко згадується в переносному значенні і представляє людей, які створені з земного пороху (Йв 10:9; Іс 29:16; Рм 9:20, 21). Тому під глиною Даниїл, очевидно, мав на увазі людей; через них те, що символізують стопи і пальці статуї, є крихким. Отже, остання світова держава, хоча і має деяку силу заліза, не є дуже міцною і їй бракує єдності (Дн 2:41—43); прості люди в ній справляють значний вплив на урядові справи.

Навуходоносор знову забирає юдеїв у полон. Приблизно через три роки після того, як Навуходоносор побачив цей сон, у 23-му році його правління, у вигнання була забрана ще одна група юдеїв (Єр 52:30). Імовірно, це були юдеї, що втекли у краї, які вавилоняни захопили пізніше. Такий висновок підтверджується словами історика Йосифа Флавія: «На п’ятий рік після спустошення Єрусалима, а саме двадцять третього року правління Навуходоносора, останній пішов війною на Келесирію і, зайнявши її, воював з аммонітянами та моавітянами, після чого, підкоривши ці народи своїй владі, вторгся і в Єгипет з метою розгромити його. При цьому він вбив фараона, який там правив, поставив на його місце іншого, а юдеїв, що були в країні, знову взяв у полон і відвів до Вавилону» (Иудейские древности. X. 9. 7).

Завоювання Тира. Через деякий час після падіння Єрусалима, яке сталося у 607 р. до н. е., Навуходоносор взяв в облогу місто Тир. Під час облоги шоломи так понатирали голови вавилонських воїнів, що ті «облисіли», а їхні плечі були «натерті» від носіння матеріалів для зведення облогових споруд. Оскільки Навуходоносор не отримав «плати» за те, що виконав вирок над Тиром і так послужив інструментом в руках Єгови, Бог пообіцяв йому багатство Єгипту (Єз 26:7—11; 29:17—20; див. ТИР). Фрагмент одного вавилонського тексту, датований 37-м роком царювання Навуходоносора (588 р. до н. е.), і справді згадує про його похід на Єгипет (Ancient Near Eastern Texts / edited by J. Pritchard. 1974. P. 308). Однак неможливо точно визначити, чи в тексті йдеться про завоювання Єгипту, чи про якісь пізніші військові дії в цій країні.

Будівництво. Навуходоносор не лише здобув багато воєнних перемог і розширив кордони Вавилонської імперії, чим сповнив пророцтво (пор. Єр 47—49), але й відзначився своїми досягненнями в галузі будівництва. Згідно з деякими джерелами, щоб потішити свою дружину-мідійку, яка тужила за домом, він звів Висячі сади — одне із семи чудес стародавнього світу. Чимало клинописних текстів, які дійшли до наших днів, розповідають про побудовані Навуходоносором храми, палаци, мури та інші споруди. Ось уривок одного з таких текстів:

«Я — Навуходоносор, цар вавилонський, той, хто відбудував Есагілу та Ізіду, син Набопаласара. Для захисту Есагіли, для того щоб жоден могутній ворог і нищитель не зміг узяти Вавилон, щоб нападники не змогли наблизитися до Імгур-Бела, муру вавилонського, [я зробив] те, чого не зробив жоден цар до мене. Оточуючи Вавилон муром, я звів міцний мур зі східного боку. Я викопав рів, я досягнув рівня води. Тоді я побачив, що мур, який звів мій батько, був надто малим. З асфальту і цегли я побудував великий мур, непорушний, мов гора, і з’єднав його з муром мого батька; фундамент його я заклав у самому серці землі і зробив його високим, наче гора. Вздовж цього муру, щоб зміцнити його, я звів ще третій мур. Основу захисного муру я зробив цегляною, побудував її в серці землі і заклав її фундамент. Я зміцнив укріплення Есагіли і Вавилона та утвердив своє царське ім’я навіки» (Barton G. Archaeology and the Bible. 1949. P. 478, 479).

Ці слова перегукуються з іншими словами Навуходоносора, записаними в Біблії. Перед тим як втратити здоровий глузд, він вихвалявся: «Який же величний Вавилон! Це я своєю силою і міццю збудував його для царського дому! Я зробив це заради своєї слави і величі!» (Дн 4:30). Але коли сповнився пророчий сон про зрубане дерево і Навуходоносор знову почав ясно мислити, він визнав, що Єгова може впокорити гордих (Дн 4:37; див. БЕЗУМСТВО).

Віра в богів. Все вказує на те, що Навуходоносор був дуже набожною людиною; він зводив і оздоблював храми для численних вавилонських богів. З особливою ревністю він поклонявся Мардуку, головному богу Вавилона. Навуходоносор вважав, що завдячує своїми воєнними перемогами саме йому. Скоріш за все, його військові трофеї, в тому числі священний посуд з храму Єгови, зберігалися в храмі Мардука (Меродаха) (Езд 1:7; 5:14). В одному з написів Навуходоносора говорилося: «На славу тобі, о величний МЕРОДАХУ, я збудував дім... Нехай до нього стікається щедра данина від Царів народів і від усіх людей!» (Records of the Past: Assyrian and Egyptian Monuments. London, 1875. Vol. V. P. 135).

Золота статуя, яку Навуходоносор поставив у рівнині Дура́, можливо, була присвячена Мардуку. Ця статуя була 60 ліктів (27 м) заввишки і 6 ліктів (2,7 м) завширшки (співвідношення 10:1), тому вона навряд чи мала вигляд людини, хіба що стояла на п’єдесталі, значно вищому за саму статую. Співвідношення висоти і ширини людського тіла становить лише 4:1. Тож, мабуть, це був якийсь символ, можливо щось подібне на обеліски Стародавнього Єгипту. Цю статую Навуходоносор поставив з метою зміцнити релігійну єдність імперії. Він дуже розлютився, коли Шадрах, Мешах і Авед-Него двічі відмовилися поклонитися його статуї. Тоді він наказав вкинути їх у піч, розпалену всемеро сильніше, ніж зазвичай. Однак ангел Єгови врятував цих трьох євреїв, і Навуходоносор був змушений визнати, що «немає іншого бога, який міг би рятувати так, як цей Бог» (Дн 3).

Плануючи свої військові походи, Навуходоносор, очевидно, великою мірою покладався на ворожіння. Наприклад, у Єзекіїлевому пророцтві описується, як цар Вавилону ворожить, вирішуючи, на яке місто напасти — на аммонітську Раббу чи на Єрусалим (Єз 21:18—23).