Властивість тіла; непідвладність тлінню, псуванню чи нищенню.

Прямі згадки про нетління містяться лише в Грецьких Писаннях. У них вживається слово афтарсı́а, що складається із заперечного префікса а- і форми слова фте́йро. Слово фте́йро означає «розбещувати» (2Кр 7:2) чи «псувати» (1Кр 15:33), тобто понижувати якість, погіршувати; «губити», «знищувати» (2Пт 2:12). Крім того, в Грецьких Писаннях вживається прикметник а́фтартос (озн. «нетлінний»).

Бути тлінним і зазнавати тління. Розглядаючи поняття нетлінності, варто спочатку проаналізувати, як використовуються грецькі слова, що означають «тліти» і «тлінний». Слід також взяти до уваги, що є різниця між тим, що вже зазнає тління, і тим, що може зотліти, тобто є тлінним.

Тлінним може бути як щось матеріальне, так і нематеріальне. Вінок, якого прагнули грецькі атлети, був тлінним — з часом він псувався і зігнивав (1Кр 9:25). Навіть золото (розчиняється у царській горілці) і срібло є тлінними (1Пт 1:18; пор. Як 5:3). Човен може розбитися (букв. «цілковито зруйнуватися»; від форми слова діафте́йро, яка вказує на інтенсивність дії), тобто його корпус може розпастися (Об 8:9). Те саме грецьке слово вживається, коли мова йде про «тих, хто губить землю» (Об 11:18). Людина — тілесна істота — є тлінною (Рм 1:23); її недосконале тіло піддається хворобам і смерті, після чого розкладається (Дії 13:36). З нематеріальних речей псуватися можуть, наприклад, корисні звички: їх псує погане товариство (1Кр 15:33); псуватися може мислення людини, яка втрачає щирість, чистоту і правду (2Кр 11:3; 1Тм 6:5; 2Тм 3:8), що призводить до морального занепаду і псує особистість (Еф 4:22; Юд 10).

Навіть тіло досконалої людини є тлінним, бо його можна знищити. Тому апостол Павло сказав, що Бог воскресив Ісуса, «щоб той більше ніколи не повертався до тління» (Дії 13:34), тобто не повертався до життя в тлінному людському тілі. Лише завдяки втручанню Бога фізичне тіло його Сина не побачило тління в могилі (Дії 2:31; 13:35—37). Однак це тіло не було збережене; Ісус не користувався ним після воскресіння, адже, як зазначив апостол Петро, Ісус «був умертвлений у тілі, але оживлений в дусі» (1Пт 3:18). Тому логічно дійти висновку, що Бог за допомогою чуда усунув це тіло і не дав йому зазнати тління, тобто розкластися. (Див. ТІЛО, Фізичне тіло Христа.)

Хоча ангели є духовними істотами, їхні тіла теж тлінні, оскільки в Біблії сказано, що їх можна знищити (Мт 25:41; 2Пт 2:4; пор. Лк 4:33, 34).

Люди в неволі тління. Хоча Адам був досконалим, він мав тлінне тіло. Проте єдиною причиною того, що він опинився у «неволі тління» і передав цей стан своїм нащадкам, усьому людському роду, є його бунт проти Бога (Рм 8:20—22). Неволя тління є наслідком гріха, або переступу (Рм 5:12), вона робить тіло недосконалим і веде до його деградації, хвороб, старіння і смерті. Тому «той, хто сіє з думкою про свою плоть, пожне від плоті тління» і не отримає вічного життя, яке обіцяне тим, хто сіє з думкою про дух (Гл 6:8; пор. 2Пт 2:12, 18, 19).

Християни здобувають нетління. Як уже зазначалося, в Єврейських Писаннях немає прямих згадок про нетління, і в них послідовно наголошується на смертності людини. Тому апостол Павло каже, що Ісус Христос «за допомогою доброї новини пролив світло на життя й нетлінність» (2Тм 1:10). Через Ісуса Бог виявив священну таємницю своєї волі — наділити помазаних християн честю правити разом з його Сином у небі (Лк 12:32; Ів 14:2, 3; пор. Еф 1:9—11). Воскресивши їхнього Спасителя Ісуса Христа з мертвих, Бог дав цим християнам живу надію на «спадщину нетлінну, неопоганену й нев’янучу», яка «зберігається в небі» (1Пт 1:3, 4, 18, 19; пор. 1Кр 9:25). Ще будучи на землі у фізичних тілах, вони народжуються знову, тобто стають духовними синами Бога, народженими «від нетлінного насіння через слово живого й вічного Бога» (1Пт 1:23; пор. 1Ів 3:1, 9).

Хоча до християн, покликаних у небесне Царство, Бог ставиться як до своїх духовних синів і обіцяє їм нетлінну спадщину, вони не отримують безсмертя і нетління, живучи в тілі на землі. Адже про них говориться як про «тих, хто, витривало виконуючи добрі діла, шукає слави, честі й нетління» (Рм 2:6, 7). «Нетління» тут, безперечно, означає не просто відсутність морального зіпсуття. Ці християни наслідують Ісуса і виявляють віру у викупну жертву, тому вони вже звільнились від «зіпсуття, яке існує у світі через неправильні бажання» (2Пт 1:3, 4); вони мають «нетлінну любов до нашого Господа Ісуса Христа» і навчають «того, що чисте» (Еф 6:24; Тит 2:7, 8). З Першого листа до коринфян видно, що нетління (а також слава і честь), якого вони шукають з вірністю та витривалістю, пов’язане з тим, що вони прославляться, коли воскреснуть як сини Бога у духовних тілах.

Воскресіння до безсмертя і нетління. Коли Ісус Христос воскрес з мертвих, він здобув безсмертя і отримав «незнищенне життя» (1Тм 6:15, 16; Єв 7:15—17). Будучи «точним відображенням... сутності» Батька, який є нетлінним Богом (Єв 1:3; 1Тм 1:17), воскреслий Ісус теж володіє нетлінням.

Коли співспадкоємці Ісуса об’єднуються з ним таким самим воскресінням, то не просто стають духовними створіннями, що живуть вічно,— вони отримують безсмертя і нетління. Раніше вони жили і служили Богу в тлінних людських тілах, але після смерті отримують нетлінні духовні тіла, як про це ясно написав Павло у 1 Коринфян 15:42—54. Тож, очевидно, безсмертя вказує на особливість їхнього життя — воно ніколи не припиниться і його неможливо знищити, а нетління стосується тіла, яке Бог їм дає,— воно непідвладне тлінню, псуванню чи нищенню. Тому можна припустити, що Бог наділяє їх здатністю самостійно підтримувати своє життя; на відміну від інших створінь (як тілесних, так і духовних), вони не залежать від зовнішніх джерел енергії. Це яскраво показує, наскільки Бог їм довіряє. Однак хоча їхнє існування є незнищенним і ні від кого не залежить, вони все одно залишаються підвладними Богу; як і їхній Голова, Ісус Христос, вони підкоряються волі і вказівкам свого Батька (1Кр 15:23—28; див. БЕЗСМЕРТЯ; ДУША).