Протилежність правді. Обманювати — значить передавати неправдиву інформацію тому, хто має право знати правду, маючи на меті ввести цю людину в оману чи зашкодити їй або іншій особі. Обман може виявлятись не лише в словах, але й у ділах, скажімо, коли людина веде подвійне життя. Думка про те, що хтось каже неправду, передається єврейським дієсловом каза́в (Пр 14:5). Інше єврейське дієслово, шака́р, перекладається як «поводитись підступно», а його іменникова форма — як «обман; брехня; неправда» (Лв 19:11; Пс 119:29; Іс 57:4; Єр 37:14). Іменник шав, який іноді передається словами «неправда; неправдивий», в основному стосується чогось марного, даремного (Пс 12:2; Пв 5:20; Пс 60:11; 89:47; Зх 10:2). Єврейське дієслово каха́ш іноді перекладають як «обманювати», але, очевидно, його основне значення — «розчаровувати» (Лв 19:11). Грецький термін псе́удос і споріднені з ним слова теж стосуються обману та неправди.

Батьком, або ініціатором, брехні є Сатана Диявол (Ів 8:44). Брехня, яку він сказав першій жінці Єві через змія, принесла їй і її чоловікові Адаму смерть (Бт 3:1—5, 16—19). Коренем тієї першої брехні був егоїзм і неправильні бажання. Метою Сатани було змусити першу людську пару любити й слухатися саме його, і для цього він видав себе за ангела світла, доброчинця. (Пор. 2Кр 11:14.) Уся інша злісна брехня, до якої з того часу вдавалися люди, теж є виявом егоїзму і неправильних бажань. Люди обманюють, щоб уникнути справедливого покарання, нажитися за чийсь рахунок, мати якісь переваги, здобути матеріальну винагороду чи славу від людей.

Особливо небезпечним є релігійний обман, адже він ставить під загрозу майбутнє обманутих людей. Ісус Христос сказав: «Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри! Ви подорожуєте морем і суходолом, щоб здобути хоча б одного новонаверненого, а коли вам це вдається, робите його таким, що він заслуговує геєни вдвічі більше, ніж ви самі» (Мт 23:15). Ті, хто віддає перевагу не Божій правді, а «брехні», тобто ідолопоклонству, можуть втягнутися в ганебну, огидну поведінку (Рм 1:24—32).

З прикладу юдейських релігійних провідників, які жили за днів Ісуса, видно, що може статися, коли люди відкидають правду. Вони змовилися вбити Ісуса, а після його воскресіння підкупили воїнів, які охороняли гробницю, та наказали їм приховати правду і розповідати брехню про зникнення Ісусового тіла (Мт 12:14; 27:1, 2, 62—65; 28:11—15; Мр 14:1; Лк 20:19).

Бог Єгова не може говорити неправду (Чс 23:19; Єв 6:13—18); він ненавидить «брехливий язик» (Пр 6:16—19). Згідно з його Законом, якщо ізраїльтянин завдав комусь шкоди своїм обманом або злісною брехнею, то мав відшкодувати постраждалому збитки (Лв 6:2—7; 19:11, 12). Той, хто давав неправдиве свідчення, мав отримати покарання, якого бажав тому, кого фальшиво звинуватив (Пв 19:15—21). Погляд Бога на умисну брехню з тих пір не змінився. Люди, які хочуть здобути його схвалення, не повинні мати звичку брехати (Пс 5:6; Пр 20:19; Кл 3:9, 10; 1Тм 3:11; Об 21:8, 27; 22:15). Вони не мають жити в брехні, твердячи, що люблять Бога, і водночас ненавидячи свого брата (1Ів 4:20, 21). За спробу перехитрити святий дух Ананій і його дружина поплатилися життям (Дії 5:1—11).

Однак якщо людина, піддавшись слабкості, сказала неправду, це ще не означає, що вона вчинила непростимий гріх. Приклад Петра, який тричі зрікся Ісуса, показує: Бог прощає тих, хто щиро кається (Мт 26:69—75).

Хоча Біблія суворо засуджує умисну брехню, це не значить, що людина повинна повідомляти достовірну інформацію тим, хто не має права її знати. Ісус Христос наказав: «Не давайте святого псам і не кидайте перлів свиням, щоб вони не затоптали їх та, обернувшись, не роздерли вас» (Мт 7:6). Саме тому Ісус не давав вичерпних або прямих відповідей на деякі запитання, якщо це могло завдати шкоди (Мт 15:1—6; 21:23—27; Ів 7:3—10). Очевидно, у цьому ж світлі слід розглядати випадки з життя Авраама, Ісака, Рахав і Єлисея, коли вони вводили в оману тих, хто не поклонявся Єгові, або приховували певну інформацію (Бт 12:10—19; розд. 20; 26:1—10; ІсН 2:1—6; Як 2:25; 2Цр 6:11—23).

Бог Єгова допускає, щоб, «піддавшись впливу омани», люди, які не люблять правди, «повірили брехні», а не добрій новині про Ісуса Христа (2Фс 2:9—12). Це добре видно з того, що сталося багато століть тому з ізраїльським царем Ахавом. Фальшиві пророки запевняли його, що він завоює Рамот-Гілеад, але Божий пророк Михая передрік поразку. У видінні Єгова виявив Михаї, що він дозволив одному ангелу стати «духом омани» в устах Ахавових пророків. Тобто під впливом цього ангела вони говорили не правду, а те, що самі хотіли казати і що Ахав хотів почути. Незважаючи на застереження, Ахав вирішив повірити брехні і поплатився за це життям (1Цр 22:1—38; 2Хр 18).