Про одяг давніх євреїв є досить мало історичних відомостей, за винятком деяких згадок і коротких описів у Біблії; про одяг єгиптян та ассирійців нам відомо значно більше. Причина полягає в тому, що ізраїльтяни не зводили пам’ятників для переможців у війнах і не робили на їхню честь написів із зображеннями, з яких ми могли б отримати уявлення про їхній стиль одягу. На багатьох барельєфах єгиптян, ассирійців та інших народів можна побачити, як одягалися вони і їхні полонені з різних країв. Вважається, що на деяких таких барельєфах є зображення євреїв, але це не доведено остаточно. Однак логічно припустити, що певний одяг людей, які сьогодні живуть на територіях, описаних у Біблії, може бути подібним до одягу, який носили в далекому минулому, оскільки він слугує тим самим цілям, а деякі місцеві традиції не змінювались протягом століть. Проте археологічні знахідки показують, що одяг стародавніх євреїв був більш яскравим, ніж одяг сучасних арабських бедуїнів. До того ж на одяг євреїв та інших народів, які населяють ту місцевість сьогодні, сильно вплинули релігійні традиції, а також грецька, римська і західна культури. Тому він дає лише загальне уявлення про те, як одягалися євреї у біблійні часи.

Матеріали. Перший одяг був зроблений з фігових листків. З них Адам і Єва зшили собі пов’язки на стегна (Бт 3:7). Після цього Єгова зробив для них довгий одяг зі шкіри (Бт 3:21). Ілля та Єлисей носили «волохату накидку», по якій усі розуміли, що вони пророки. Крім того, Ілля носив шкіряний пояс. Іван Хреститель мав подібний одяг (2Цр 1:8; 2:13; Єв 11:37; Мт 3:4). Мішковина, яку виготовляли з грубої шерсті (Об 6:12), була традиційним жалобним вбранням (Ес 4:1; Пс 69:10, 11; Об 11:3). Звичайний одяг найчастіше робили з льону і вовни (Лв 13:47—59; Пр 31:13). Бідні люди виготовляли свій одяг з грубшої тканини, як-от з козячої і верблюжої шерсті, хоча вони могли використовувати і вовну. Льон був дорожчим матеріалом. Також ізраїльтяни, можливо, носили одяг з бавовни. Шовк прямо згадується в Біблії лише один раз, серед переліку товарів, які купував Вавилон Великий (Об 18:12). Одяг міг бути кольоровим, смугастим, барвистим та інколи гаптованим (Сд 5:30). Існували різні способи ткання. Біла лляна сорочка первосвященика була виткана «шаховим візерунком» (Вх 28:39). Ізраїльтяни, які не були священиками, теж могли носити одяг з льону або з вовни, але Закон Єгови забороняв їм носити вбрання, виткане з двох видів ниток (Лв 19:19; Пв 22:11; див. ТКАНИНА; ФАРБИ, ФАРБУВАННЯ).

Предмети одягу. Зазвичай словом «одяг» перекладається єврейське бе́ґед. Також у Біблії вживаються й інші слова, що мають як широке, так і вузьке значення і стосуються конкретних предметів одягу.

Спідній одяг. Спіднім одягом євреїв, очевидно, були пов’язки на стегна і, можливо, штани довжиною до колін, які одягали, щоб прикрити наготу, адже вона вважалася ганебною. Священики були зобов’язані носити лляні штани (євр. міхнаса́йім), щоб випадково не оголитися під час служіння біля жертовника. Язичницькі священики інколи служили голими, що було огидним для Єгови (Вх 28:42, 43).

Чоловіки й жінки носили спідній одяг, який єврейською називався садı́н (Іс 3:23, прим.). Дехто вважає, що це був кусок тканини, яким обмотували тіло. Робітники в полі, рибаки, теслі, лісоруби, водоноси та інші могли носити його без верхнього одягу. Садı́н, який носили під верхнім одягом, імовірно, нагадував сорочку з рукавами, яка сягала до або нижче колін і яку інколи підперізували поясом. Його виготовляли з вовни або льону.

Єврейським словом кутто́нет, відповідником якого, ймовірно, є грецьке хіто́н, називали різновид довгої сорочки. Обидва слова в широкому значенні стосуються різновиду туніки довжиною до колін або до щиколоток, з довгими чи короткими рукавами. Цей одяг носили вдома або десь поблизу. Залежно від крою, кутто́нет, або хіто́н, міг прикривати лише одне плече. Для свободи руху довші сорочки могли мати по боках розрізи завдовжки приблизно 30 см. Вони могли бути білими або кольоровими. Очевидно, зазвичай їх виготовляли з вовни, і таке вбрання мали переважно бідні люди. Але деколи ці сорочки були з льону. Цей одяг носили і чоловіки, і жінки. У жінок він, можливо, був довшим.

Словом кутто́нет названі довгі сорочки, в які одягалися священики і первосвященик (Вх 28:39, 40), а також гарний довгий одяг Йосипа (Бт 37:3, прим.) і особливе вбрання Тамари, яке вона розірвала через горе й приниження (2См 13:18). Спідній одяг Ісуса (хіто́н), заради якого воїни кидали жеребок, був без шва, витканий згори донизу (Ів 19:23, 24). Очевидно, кутто́нет, або хіто́н, зазвичай носили з поясом, як це робили священики, але могли носити і без нього. Довжина цього вбрання, ймовірно, залежала від того, чим планувала займатися людина. Наприклад ті, хто виконував фізичну працю, для більшої свободи рухів віддавали перевагу коротшій сорочці. Оскільки хіто́н одягали на голе тіло, приклад, наведений Юдою в його листі, є дуже доречним (Юди 23).

Верхній одяг. Словом меı́л називали безрукаву сорочку, яку первосвященик одягав поверх кутто́нет, тобто білої лляної сорочки (Лв 8:7). Цим словом також часто називали безрукавий халат. Меı́л носили не тільки священики, але й інші люди. Таке вбрання мав Самуїл, Саул, Давид, Йов і троє його друзів (1См 2:19; 15:27; 18:4; 24:4; 1Хр 15:27; Йв 1:20; 2:12). З того, як воно згадується в Біблії, чітко видно, що мова йде про верхній одяг. У грецькій Септуагінті слово меı́л інколи перекладається словами столе́ та гіма́тіон, які вживалися щодо верхнього одягу. Цей предмет одягу часто був довшим за кутто́нет. Крім того, верхнього одягу, імовірно, стосувалося інше єврейське слово, салма́.

У Грецьких Писаннях слово столе́ вживалося щодо довгого вбрання, яке сягало щиколоток і яке призначалося для особливих випадків. Ісус засудив книжників, які одягали таке вбрання, щоб привернути до себе увагу людей і підкреслити своє високе становище (Лк 20:46). Такий одяг мав ангел, якого побачили в гробниці Ісуса (Мр 16:5). Саме таке вбрання, «найліпше», одягнули на блудного сина, коли він повернувся додому (Лк 15:22). Вбиті служителі Бога з видіння Івана також одягнені в столе́ (Об 6:11), так само як і члени «великого натовпу» (Об 7:9, 13, 14).

Грецьке слово есте́с здебільшого означало пишно оздоблений одяг. У такому одязі з’являлися ангели (Лк 24:4; див. також Як 2:2, 3). Ірод одягнув Ісуса в таке розкішне вбрання, щоб поглузувати з нього (Лк 23:11). Після того як за наказом Пилата Ісуса бичували, на нього одягнули багряну накидку — хламı́с (Мт 27:28, 31), або гіма́тіон (Ів 19:2, 5). Очевидно, такі накидки носили, наприклад, царі, управителі та воєначальники.

Єврейське слово сімла́ вживається щодо накидки, яку носила більшість людей, одягаючи поверх усього іншого одягу. Цей предмет одягу був найбільшим і найважчим. Його робили з вовни, льону, козячої шерсті, і, можливо, інколи з овечої або козячої шкіри. Саме накидку часто роздирали на знак скорботи (Бт 37:34; 44:13; ІсН 7:6). Здається, що це був великий прямокутний кусок тканини, який накидали на ліве плече, перетягували ззаду під праву руку і знову перекидали через ліве плече, залишаючи праву руку вільною. За поганої погоди в неї куталися сильніше, покриваючи обидві руки і навіть голову. В деяких випадках це був квадратний кусок тканини з проймами для рук. Накидкою, яку в чомусь можна порівняти з сучасною шаллю, могли щось накривати (Бт 9:23), застеляти ліжко (Вх 22:27; Пв 22:17) і загортати в неї якісь предмети (Вх 12:34; Сд 8:25; 1См 21:9).

Сімлу́ носили як чоловіки, так і жінки, але жіноча відрізнялась від чоловічої, можливо, розміром, кольором і вишивкою. Бог заборонив жінкам одягати чоловічий одяг, а чоловікам жіночий; цей наказ був даний, без сумніву, для того, щоб запобігти статевим збоченням і насиллю (Пв 22:5).

У бідних людей була лише одна накидка, а багаті могли мати кілька на зміну (Вх 22:27; Пв 10:18; Бт 45:22). Оскільки бідні люди накривалися нею в холодні ночі, заборона брати в заставу одяг вдови або залишати одяг бідного на ніч стосувалася передусім накидки (Пв 24:13, 17).

Відповідником єврейського сімла́, очевидно, є грецьке слово гіма́тіон, яке перекладається як «верхній одяг». Здається, що інколи воно означає довгий безрукавий халат, але частіше — прямокутний кусок тканини. Таке вбрання можна було легко одягнути і зняти. Зазвичай його знімали, коли виконували якусь роботу (Мт 24:18; Мр 10:50; Ів 13:4; Дії 7:58). Ісус мав на увазі цей одяг, коли говорив: «Тому, хто забирає в тебе верхній одяг [гіма́тіон], не перешкоджай забрати і спіднього [хіто́на]» (Лк 6:29). Можливо, Ісус говорив про випадок, коли хтось силою, незаконно забирав вбрання іншої людини. В такій ситуації, звичайно ж, спочатку знімали верхній одяг. А в Матвія 5:40 він спочатку згадує спідній одяг, а тоді верхній. У цьому вірші Ісус говорить про законну дію. Суддя міг постановити, що позивач отримає хіто́н, спідній одяг, який був дешевший за верхній.

Можливо, слова гіма́тіон і хіто́н інколи могли бути взаємозамінними й означати одяг у широкому значенні. Це видно з того, як Матвій і Марко описали суд над Ісусом. Первосвященик розірвав свій одяг, щоб показати удаване обурення. Тут Матвій використовує слово гіма́тіон, а Марко — слово хіто́н (Мт 26:65; Мр 14:63). Або, можливо, первосвященик у нестямі спочатку розірвав свій верхній одяг, а потім спідній.

Коли Павло просив Тимофія принести йому до в’язниці накидку (грец. фело́нес), він мав на увазі плащ, який одягали в подорож для захисту від холоду, вітру і дощу. Мова не йде про одяг священнослужителя (2Тм 4:13).

Грецьке слово е́ндіма використовувалося щодо весільного вбрання (Мт 22:11, 12), одягу ангела, який з’явився біля Ісусової гробниці (Мт 28:3), одягу з верблюжої шерсті, який носив Іван Хреститель, і одягу в цілому (Мт 3:4; 6:25, 28; Лк 12:23).

Особливий одяг. Єврейське слово адде́рет стосується чогось величного або розкішного (Єз 17:8; Зх 11:3). Коли воно вживається щодо одягу, то, очевидно, означає широку накидку, яку носили на плечах. Такий одяг виготовляли зі шкіри, вовни або шерсті.

Те, що це слово означало волохатий одяг, видно з опису Ісакового первістка Ісава, який народився волохатим. Біблія каже, що при народженні він був «ніби у волохатому одязі [євр. адде́рет]» (Бт 25:25).

Коли йдеться про одяг Іллі та Єлисея, Септуагінта передає слово адде́рет грецьким словом мелоте́, яке стосується овечої шкури або будь-якої іншої шкури, покритої шерстю (1Цр 19:13). Це вказує на те, що їхній одяг був виготовлений зі шкури з шерстю, подібно до одягу деяких бедуїнів. Імовірно, Павло мав на увазі одяг цих та інших пророків, коли говорив, що Божі служителі, які зносили переслідування, «блукали в овечих і козячих шкурах» (Єв 11:37). В Біблії згадується, що Іван Хреститель носив одяг з верблюжої шерсті, хоча стосовно нього використовується інше грецьке слово (Мр 1:6).

Такий волохатий одяг був розпізнавальним знаком деяких пророків. Коли цар Ахазія почув опис чоловіка, який «мав волохату накидку і був підперезаний шкіряним поясом», він одразу зрозумів, що це був пророк Ілля (2Цр 1:8). Ілля використав свій одяг, коли призначав Єлисея своїм наступником. Він накинув накидку на Єлисея, який залишив плуг і пішов за ним (1Цр 19:19—21). Пізніше, коли Іллю було піднято у вихрі на небо, його одяг залишився Єлисею. Невдовзі з його допомогою він розділив води Йордану, так само як раніше це зробив Ілля (2Цр 2:3, 8, 13, 14). Здається, що фальшиві пророки інколи теж носили волохаті накидки, щоб видавати себе за шанованих пророків Єгови і надавати своїй звістці більшої ваги (Зх 13:4).

Слово адде́рет також вживалося стосовно дорогого або царського одягу, наприклад стосовно «дорогого одягу з Шинару», який вкрав Ахан в Єрихоні, що мав бути знищений за наказом Єгови (ІсН 7:1, 21, 24). Шинар, тобто стародавній Вавилон, був відомий тим, що в ньому виготовляли гарний одяг. Цар Ніневії «скинув царське вбрання» і на знак каяття одягнув мішковину (Йн 3:6).

Покривало. «Покриття», яке за словами апостола Павла є символом підкорення жінок головуванню, є перекладом грецького перібо́лайон. Це слово стосується того, чим можна обгорнутися, наприклад покривала, яке накидали на голову чи плечі (1Кр 11:15). Цей предмет одягу відрізняється від покривала, яким Мойсей закривав обличчя, щоб ізраїльтяни не бачили, як воно сяє (Вх 34:33—35; 2Кр 3:13). Ребека на знак підкорення накинула покривало на голову, коли зустріла свого майбутнього чоловіка Ісака (Бт 24:65). В цьому вірші використовується єврейське слово цаı́ф, яке в Буття 38:14, 19 перекладається також як «намітка» (Ог., Кул.).

Пояс. Спідній та верхній одяг часто підперізували поясом. Щоб одяг не заважав вільно рухатись під час бігу або роботи, його кінці могли протягнути між ногами і підіткнути за пояс (1Цр 18:46; 2Цр 4:29; 9:1). Первосвященик носив тканий пояс поверх довгої лляної сорочки. Коли ж він одягав ефод, то підперізував його поясом, виготовленим з такого ж матеріалу, що й сам ефод. Завдяки поясу передня і задня частини ефода, який був схожим на фартух, прилягали до талії (Вх 28:4, 8, 39; 39:29). Пояс був розповсюдженим елементом одягу, адже до нього можна було прив’язати меч, писарське приладдя або носити в ньому гроші чи щось інше (Сд 3:16; 2См 20:8; Єз 9:3).

Оскільки ті, хто виконував певну роботу, а також слуги та раби носили пояс, він став символом служіння іншим. Тому Ісусові слова: «Нехай ваші стегна будуть підперезані» — вказують на готовність ревно служити Богові (Лк 12:35, прим.). Під час пасхальної вечері Ісус відклав убік своє вбрання й оперезався рушником. Після цього він помив ноги своїм учням, показавши їм приклад того, як вони мають служити своїм братам. Апостол Іван бачив у видінні ангелів, оперезаних золотими поясами, які символізували їхнє цінне служіння (Ів 13:1—16; Об 15:6).

Ілля підперізувався шкіряним поясом (євр. езо́р). Такий самий пояс (грец. зо́не) носив Іван Хреститель (2Цр 1:8; Мт 3:4).

Крім того, особливий пояс одягала наречена в день весілля. Він свідчив про те, що вона вже заміжня. Єгова, який у символічному значенні був «чоловіком» Ізраїля, вказав на гріх та кричущу неповагу ізраїльтян до нього, промовивши: «Чи може дівчина забути про свої прикраси, а наречена — про свої пояси? Проте народ мій вже давно забув мене». Найціннішою прикрасою ізраїльтян мав бути їхній Бог, але вони покинули його заради інших богів (Єр 2:32; Іс 3:20; пор. Іс 49:18).

Торочки і китиці. Бог наказав ізраїльтянам робити торочки на подолі одягу, а над торочками прикріпляти синій шнур. Очевидно, це відрізняло одяг ізраїльтян від одягу інших народів і було для них нагадуванням про те, що вони відокремлені як святий народ для Єгови і мають виконувати всі його заповіді (Чс 15:38—41). Вони також мали зробити китиці на чотирьох кінцях одягу, ймовірно, на чотирьох кінцях накидки (Пв 22:12). Поділ синьої безрукавої сорочки первосвященика був оздоблений золотими дзвіночками і гранатами, зробленими з пряжі (Вх 28:33, 34).

Шпильки. Коли треба було закріпити одяг або пояс, ізраїльтяни, можливо, використовували шпильки. На Близькому Сході були знайдені шпильки, загострені з одного кінця. Посередині вони мали вушко, через яке протягували шнурок. Коли ними заколювали одяг, шнурок намотували на їхні кінці. Здається, що приблизно в X ст. до н. е. в Ізраїлі з’явилися шпильки, які нагадували сучасні англійські шпильки.

Правильний та неправильний погляд на одяг. Ісус сказав, щоб служителі Єгови надмірно не тривожились про одяг (Мт 6:25—32). Християнкам Боже Слово радить не прагнути дорогого, екстравагантного одягу, а одягатися належно, скромно і з розсудливістю. І, хоча їм треба дбати про свій зовнішній вигляд, у першу чергу їм необхідно прикрашати себе вбранням спокійного і лагідного духу (1Тм 2:9; 1Пт 3:3—5). Водночас мудрий письменник книги Прислів’я каже, що добра дружина піклується про те, щоб її сім’я мала хороший одяг, і навіть старанно виготовляє його сама (Пр 31:13, 21, 24).

Слід зазначити, що в біблійні часи багато жінок використовували одяг для досягнення егоїстичних цілей. Наприклад, під час захоплення язичницьких міст жінки, які в них жили, одягали найкращий одяг, щоб привабити ворожих воїнів, які могли взяти їх за дружин. Але якщо жінку брав у полон ізраїльський воїн, він міг одружитися з нею лише після того, як вона позбувалася одягу, який міг бути пов’язаний з язичницькою релігією (Пв 21:10—13).

Коли в Ізраїлі поширилось ідолопоклонство й розпуста, Єгова засудив пихатих жінок, які одягалися і прикрашали себе для того, щоб привернути увагу чоловіків, у тому числі чоловіків з інших народів, і які носили прикраси, пов’язані з фальшивою релігією (Іс 3:16—23; пор. Пр 7:10).

Символічне значення. Єгова порівнював Єрусалим з жінкою, яку він одягнув у гарне вбрання. Але вона, покладаючись на свою красу, почала одягатися як повія і займатися проституцією з язичницькими народами (Єз 16:10—14; див. також Єз 23:26, 27; Єр 4:30, 31).

В Біблії одяг часто використовується в символічному значенні. Єгова описує себе одягненим у велич, славу, світло, праведність, ревність і помсту (Пс 93:1; 104:1, 2; Іс 59:17). Про нього сказано, що він одягає свій народ у праведність і спасіння (Пс 132:9; Іс 61:10). А його вороги будуть одягнені в сором та приниження (Пс 35:26). Апостол Павло наказує християнам скинути з себе стару особистість і одягнутися в нову, якій притаманні ніжне співчуття, доброта, смиренність, лагідність, терпеливість та, особливо, любов (Кл 3:9—14).

Одяг згадується в символічному значенні в багатьох інших біблійних уривках. Так само як певний одяг може вказувати на те, що людина належить до якоїсь організації чи підтримує якийсь рух, символічний одяг, як це видно з прикладу Ісуса про весільне вбрання, теж може багато розказати про людину — про те, яку позицію вона займає і якими діями вона її виражає (Мт 22:11, 12; див. ГОЛОВНИЙ УБІР; САНДАЛІЇ). В Об’явлення 16:14, 15 Ісус Христос застерігає від духовного сну і радить берегти одяг, який вирізняє людину як вірного свідка правдивого Бога. Втрата такого одягу напередодні «війни, яка відбудеться у великий день Всемогутнього Бога» може мати трагічні наслідки.