У Біблії слово «перелюб» зазвичай стосується добровільних статевих стосунків одруженого чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не є його/її шлюбним партнером. У час, коли діяв Мойсеїв закон, перелюбом вважалися статеві стосунки одруженого чи неодруженого чоловіка із заміжньою або зарученою жінкою. Єврейське слово наа́ф означає «чинити перелюб», а його відповідником у грецькій мові є слово мойхе́уо (Єз 16:32, NW, прим.; Мт 5:32, NW, прим.).

У деяких примітивних суспільствах дозволяються статеві зносини з будь-яким представником племені, але зв’язок з кимось поза племенем вважають перелюбом. Ось що говориться про перелюб в одній книжці: «Його чинять у всіх частинах світу. І, хоча в багатьох культурах перелюб викликає осуд, він був поширений в усіх народах і за всіх часів» (Funk & Wagnalls Standard Dictionary of Folklore, Mythology and Legend. 1949. Vol. 1. P. 15). Історичні пам’ятки свідчать про те, що перелюб був звичайним явищем у Стародавньому Єгипті. Наприклад, Потіфарова дружина, яка пропонувала Йосипу статеві стосунки, була єгиптянкою (Бт 39:7, 10). Сьогодні, як і в минулому, перелюб загалом засуджується, але рідко карається.

Завдяки Божому закону ізраїльтяни були відокремлені від навколишніх народів і дотримувалися набагато вищих моральних норм щодо шлюбу та сімейного життя, ніж вони. Сьома з Десяти заповідей чітко і недвозначно наказувала: «Не чини перелюбу» (Вх 20:14; Пв 5:18; Лк 18:20). Посягання на те, що належить іншому чоловіку (його право на подружнє життя зі своєю дружиною), було заборонене, як і будь-які інші форми статевої розпусти. (Див. СТАТЕВА РОЗПУСТА; ПОВІЯ.)

За часу, коли діяв Мойсеїв закон, перелюб суворо карався — і чоловік, і жінка мали померти: «Якщо чоловік ляже з жінкою, яка є дружиною іншого, то вони обоє — і чоловік, який ліг з жінкою, і ця жінка — мають померти». Навіть коли заручена жінка вступала в зносини з чоловіком, який не був її нареченим, вважалося, що вона вчинила перелюб (Пв 22:22—24). Якщо чоловік підозрював свою дружину в перелюбі, вона мала пройти перевірку (Чс 5:11—31; див. СТЕГНО).

Хоча християни не є під Мойсеєвим законом, вони теж мають уникати перелюбу. «Адже звід законів: “Не чини перелюбу...”, як і будь-яку іншу заповідь, можна підсумувати так: “Люби свого ближнього, як самого себе”». Тут немає місця лицемірству (Рм 13:9; 2:22). Навчаючи біблійних принципів, Ісус встановив для християн ще вищі норми моралі. Він розширив поняття перелюбу, вказавши, що воно не обмежується статевим зв’язком чоловіка з жінкою, яка не є його дружиною: «Кожен, хто не припиняє дивитись на жінку, розпалюючись до неї пристрастю, уже вчинив з нею перелюб у своєму серці». Про таких людей Біблія каже, що «їхні очі повні перелюбу» (Мт 5:27, 28; 2Пт 2:14).

Ісус також пояснив: якщо чоловік або жінка розлучається зі шлюбним партнером не з причини статевої розпусти (грец. порне́йа), то повторний шлюб вважатиметься перелюбом. Навіть якщо неодружений чоловік укладе шлюб з такою жінкою, він буде винен у перелюбі (Мт 5:32; 19:9; Мр 10:11, 12; Лк 16:18; Рм 7:2, 3).

Вчинити перелюб — означає «згрішити проти Бога» (Бт 39:9). Єгова судитиме перелюбників; люди, які не покидають такої поведінки, «не успадкують Божого Царства» (Мл 3:5; 1Кр 6:9, 10; Єв 13:4). Дуже правдивим є прислів’я: «Хто чинить з жінкою перелюб, тому бракує розсудливості, і хто робить це, губить себе» (Пр 6:32—35).

Як людина може стати винною в духовному перелюбі?

У духовному розумінні перелюб означає невірність Єгові з боку людей, які зв’язані з ним угодою. Ізраїльський народ, з яким Бог уклав Закон-угоду, був винен у духовному перелюбі, тому що переймав звичаї фальшивих релігій, які включали в себе сексуальні релігійні обряди і підштовхували до порушення сьомої заповіді (Єр 3:8, 9; 5:7, 8; 9:2; 13:27; 23:10; Ос 7:4). З тих самих причин Ісус назвав тогочасних юдеїв перелюбним поколінням (Мт 12:39; Мр 8:38). Подібно і сьогодні: якщо присвячені християни, з якими укладено нову угоду, занечищують себе дружбою зі світом, то стають винними в духовному перелюбі (Як 4:4).