Надмірно висока думка про себе, погорда, зарозумілість, зазнайство; риса, протилежна смиренню. Грецькі та єврейські слова, які в Біблії перекладаються як «пихатий», «пихатість», передають думку про того, хто намагається виглядати «високим», «величним», «видатним». Пихата людина має надмірно високу думку про себе, вважає себе ліпшою, важливішою за інших. Тому вона вимагає пошани і уваги, яких не заслуговує, а сама ставиться до інших з погордою і зневагою.

Стан серця. Пихатість — це негативна риса характеру, яка пов’язана не тільки зі способом мислення людини. Ісус Христос поставив її в один ряд з убивством, крадіжками, зневажливими словами та іншими гріхами і сказав, що все це походить «зсередини, з людського серця» (Мр 7:21, 22). Марія, Ісусова мати, сказала про Єгову: «Він... розпорошив тих, хто виношує у своїх серцях зухвалі задуми» (Лк 1:51). Давид у молитві до Єгови говорив: «Серце моє не горде» (Пс 131:1; Іс 9:9; Дн 5:20).

Навіть якщо людина якийсь час служила Богові зі смиренним серцем, вона може стати пихатою через те, що здобула багатство чи владу, або через свою вроду, успіх, мудрість чи визнання з боку інших. Так сталося з Уззією, царем Юди. Він був хорошим правителем, і Єгова багато років благословляв його (2Хр 26:3—5). «Але через свою могутність,— каже Біблія,— він загордився у серці, і це погубило його. Він виявив невірність своєму Богу Єгові, увійшовши в храм Єгови, щоб спалити пахощі на жертовнику для спалювання фіміаму» (2Хр 26:16). Уззія посягнув на обов’язки священика, хоча Бог, розділивши в Ізраїлі царську владу і священство, чітко показав, що царі не мали права брати на себе ці обов’язки.

Праведний цар Єзекія на короткий час допустив, щоб його серце стало пихатим, і, очевидно, пихатість передалася його підданим. Єзекія успішно правив завдяки благословенню Єгови, але перестав цінувати це і забув, що славу за всі свої успіхи має віддавати лише Богові. Літописець написав про нього: «Єзекія не був вдячний за виявлену йому доброту, бо його серце запишалось. Через це Божий гнів запалився на нього, на Юду і на Єрусалим». На щастя, він виправився. У Біблії далі говориться: «Однак Єзекія впокорив своє пихате серце,— і він, і мешканці Єрусалима,— тож гнів Єгови не прийшов на них за днів Єзекії» (2Хр 32:25, 26; пор. Іс 3:16—24; Єз 28:2, 5, 17).

Бог противиться пихатим. Пихатих не люблять люди, але, що набагато серйозніше, їм противиться Бог Єгова (Як 4:6; 1Пт 5:5). Пихатість — ознака безглуздя, вона є гріхом (Пр 14:3; 21:4), і Єгова противиться пихатим та принижує їх (2См 22:28; Йв 40:11; Пс 18:27; 31:18, 23; Іс 2:11, 17). Якщо не позбутися цієї риси, вона обов’язково приведе до загибелі. У давні часи моавітяни зневажливо ставились до Бога та його народу і тому були знищені (Іс 16:6; 25:10, 11; Єр 48:29). Бог не пощадив навіть мешканців десятиплемінного царства Ізраїль, коли вони стали пихатими і зухвалими (Іс 9:8—12).

Як вберегти себе від пихатості. З огляду на сказане вище, кожному слід берегти своє серце від пихатості. Особливо уважними слід бути тоді, коли досягаємо успіхів у якійсь справі або отримуємо вище чи відповідальніше становище. Слід пам’ятати, що «загибелі передує гордість, і падінню — пихатий дух» (Пр 16:18). Якщо хтось допускає, щоб ним заволоділа пихатість, Єгова зарахує його до тих, хто керується перекрученим розумом і заслуговує смерті (Рм 1:28, 30, 32). Зважати на цю пересторогу вкрай важливо в ці «останні дні», коли жити дуже важко, адже, як писав апостол Павло, пихатість притаманна багатьом людям (2Тм 3:1, 2).

Крім того, людина, яка хоче подобатись Богові, не повинна нікому лестити, адже лестощі можуть пробудити пихатість у серці того, кому лестять. У книзі Прислів’я говориться: «Чоловік, який лестить своєму ближньому, розставляє тенета для його ніг» (Пр 29:5). Своїми лестощами людина не тільки шкодить іншим («влесливі уста доводять до загибелі», Пр 26:28), але й собі, викликаючи Боже несхвалення. Апостол Павло старався ніколи не лестити і не бути пихатим (1Фс 2:5, 6).