Постійне надмірне вживання алкогольних напоїв. П’яниця — це людина, яка має звичку зловживати алкоголем, постійно напивається.

У стародавніх краях, про які згадує Біблія, були поширені виноградне вино (Пв 32:14) та алкогольні напої, виготовлені з пшениці (Іс 1:22, прим.) «Вино, яке серце звеселяє» — це дар від Єгови, і він не забороняє помірного вживання вина та інших міцних напоїв (Пс 104:14, 15; ВИНО ТА ІНШІ АЛКОГОЛЬНІ НАПОЇ; ПИВО).

Засуджується в Біблії. Біблія суворо засуджує вживання такої кількості алкоголю, яка доводить до сп’яніння. Мудрий письменник книги Прислів’я яскраво і водночас науково точно описує наслідки надмірного вживання алкогольних напоїв. Він застерігає: «У кого лихо? У кого неспокій? У кого сварки? У кого скарги? У кого рани без причини? У кого затьмарений погляд? У тих, хто засиджується за вином, хто шукає вина приправленого. Не приглядайся до червоного вина, як воно виблискує в келиху [виглядає дуже привабливим та іскристим] і м’яко ллється [м’яко тече горлом]. Зрештою воно вкусить, наче змія, і випустить отруту, мов гадюка [зловживання вином може завдати шкоди здоров’ю — як фізичному (наприклад, спричинити цироз печінки), так і психічному (призвести до білої гарячки), і навіть мати фатальні наслідки]. Очам твоїм будуть ввижатися дивні речі [алкоголь гальмує роботу основних центрів мозку; людина втрачає самовладання; у неї з’являються галюцинації; вона заповнює провали пам’яті, дуже переконливо розповідаючи вигадані історії; її поведінка стає розв’язною], і серце твоє буде верзти дурниці [людина висловлює думки і бажання, які зазвичай тримає при собі]» (Пр 23:29—33; Ос 4:11; Мт 15:18, 19).

Далі письменник описує стан п’яної людини: «Ти станеш мов той, що лежить посеред моря [людину охоплює замішання, мов того, хто тоне, і зрештою вона непритомніє], мов той, що спить на вершечку щогли [у цьому місці корабель хитає найсильніше; подібно і п’яниці загрожує дуже велика небезпека: його може спіткати нещасний випадок або розбити інсульт, він може вв’язатися в бійку]. І скажеш: “Били мене, та я цього не відчув, лупцювали мене, а я навіть не знав [тут п’яниця немов говорить сам до себе; він не усвідомлював, що́ з ним відбувалося і якої шкоди він зазнав, поки був п’яний]. Коли ж я прокинусь? Мені треба ще випити [він мусить проспатися, щоб прийти до тями, але, будучи рабом алкоголю, він з нетерпінням чекає, коли зможе випити знову]”». Така людина збідніє, адже витрачає багато грошей на алкоголь і, оскільки на неї не можна покластися, їй важко знайти роботу (Пр 23:20, 21, 34, 35).

Заборонене в християнському зборі. Людина в стані алкогольного сп’яніння нерідко стає буйною, галасливою і схильною до безглуздих учинків, чим ганьбить саму себе (Пр 20:1; Пс 107:27; Іс 19:14). Тому в християнському зборі немає місця пияцтву. Ставлення Бога до пияцтва видно з його Закону, даного ізраїльтянам. Якщо в якійсь сім’ї син був впертим і бунтівним, ненажерою та п’яницею, то його треба було закидати камінням до смерті (Пв 21:18—21). Тож не дивно, що Біблія наказує виключати з християнського збору нерозкаяних п’яниць (1Кр 5:11—13). «Пияцтво, буйні гулянки», які є поширеними у цьому світі, належать до «учинків плоті». Християнин, який свого часу очистився від таких учинків, але повернувся до старого і не виявляє каяття, не зможе увійти в Боже Царство (1Кр 6:9—11). Така людина має перестати чинити волю інших народів — напиватися чи брати участь у п’яних вечірках (1Пт 4:3). Вона має з усіх сил розвивати плід Божого духу (Гл 5:19—24).

Поміркованість і розсудливість — це риси, які повинні виявляти християнські наглядачі (1Тм 3:1—3; Тит 1:7), служителі збору (1Тм 3:8), чоловіки й жінки похилого віку (Тит 2:2, 3), молоді чоловіки й жінки (Тит 2:4—8), а також діти (особливо діти наглядачів) (Тит 1:6).

Пишучи про Господню вечерю, апостол Павло докорив християнам з коринфського збору за їхню неправильну поведінку. Дехто приносив на це зібрання власну їжу та напої. Такі особи не тільки переїдали і напивалися, вони ще й не хотіли ділитися зі своїми біднішими братами, чим ставили їх у незручне становище. Як наслідок, коли приходив час починати Господню вечерю, одні вже були не в тому стані, щоб споживати хліб і вино, а інші були голодні. Тому Павло сказав: «Хтось голодний, а хтось вже п’яний» (1Кр 11:20—22).

Цікаво, що Закон забороняв священикам вживати алкогольні напої, коли вони здійснювали своє служіння. Їм був даний наказ не пити вина чи якогось іншого алкогольного напою під час виконання обов’язків, інакше вони мали померти (Лв 10:8—11).

Чому в Біблії записані випадки, коли такі чоловіки, як Ной і Лот, напилися?

У Біблії описано декілька випадків сп’яніння, оскільки вони проливають світло на важливі події. Наприклад, у ній говориться, що після Потопу Ной насадив виноградник і «одного разу, випивши вина... сп’янів». Біблія розповідає про цю ситуацію, щоб показати, які обставини призвели до того, що Ной прокляв Ханаана (Бт 9:20—27). В іншому уривку згадується про те, як дві доньки Лота двічі споїли його і мали з ним статеві стосунки (Бт 19:30—38). Ця історія проливає світло на походження моавітян і аммонітян та їхнє споріднення з Ізраїлем. Очевидно, Лот напився настільки, що втратив ясний розум, але при цьому був у стані вступити в статеві стосунки. Боже Слово суворо засуджує пияцтво, тож можна бути певним, що ті праведні чоловіки не мали звички зловживати алкоголем, вони не були п’яницями. Водночас Біблія доводить свою неупередженість: розповідаючи про життя людей, вона не приховує правди. Інші випадки сп’яніння можна знайти в 1 Самуїла 25:36—38; 2 Самуїла 11:13; 1 Царів 20:15—21.

Хибне припущення. Коли в П’ятидесятницю 33 р. н. е. на Христових учнів було злито святий дух і вони почали говорити різними мовами, дехто казав про них: «Вони просто повпивалися солодким вином». Але Петро пояснив: «Не думайте, що ці люди п’яні, бо зараз тільки третя година дня», тобто приблизно 09:00, рахуючи від сходу сонця (який відбувається бл. 06:00) (Дії 2:1—4, 13—15). Люди, які прийшли на свято П’ятидесятниці, мали сувій з пророцтвом Ісаї, де говориться: «Горе тим, хто, вставши рано-вранці, одразу шукає алкогольного напою» (Іс 5:11). Крім того, в ті часи не було прийнято влаштовувати гостини вранці, і дуже малоймовірно, що 120 людей із самого ранку зібрались, аби напитися. Щодо звички напиватися Павло зазначив: «Ті, що напиваються, напиваються вночі» (1Фс 5:7).

Символічне пияцтво. Провідники десятиплемінного царства, в якому переважало плем’я Єфрема, у духовному сенсі були «сп’янілі від вина». Вони хворобливо прагнули політичної незалежності від царства Юди і укладали союзи з ворогами Юди, царі якого сиділи на «троні Єгови» (1Хр 29:23). Крім того, вони, безсумнівно, влаштовували і буквальні пиятики. Із зухвалістю, що притаманна п’яному, ці люди порушували угоду, яку Єгова колись уклав з ними, і зневажали його (Іс 28:1—4).

У символічному пияцтві завинили також священики і провідники Юди. Ці релігійні керівники додавали до Закону людські традиції; вони бачили фальшиві видіння про Божий святий народ і говорили про нього неправду. По допомогу вони зверталися не до Єгови, а до Ассирії (Іс 29:1, 9—14; 2Цр 16:5—9). Як було передречено, в 740 р. до н. е. Ассирія захопила «сп’янілий» Ізраїль. А пізніше чашу люті Єгови випило і відступницьке царство Юди: в 607 р. до н. е. воно хитаючись пішло у вавилонське вигнання (Іс 51:17—23). За те що Вавилон («цар Шешаху») жорстоко ставився до Божого народу, через 68 років він випив ту саму чашу (Єр 25:15—29).

Символічний «Вавилон Великий» зображається в Біблії як п’яна повія, що тримає в руці «золоту чашу, наповнену мерзотами й нечистотами [її] статевої розпусти». Від «вина її статевої розпусти» стали п’яними мешканці землі. Сама вона «п’яна від крові святих та крові Ісусових свідків». Пияцтво і розпуста цієї повії зрештою приведуть її до цілковитого знищення (Об 17:1—6, 16; 14:8; 18:8; див. ВАВИЛОН ВЕЛИКИЙ).