Біблія часто використовує єврейське слово сух і грецьке але́йфо, коли йдеться про звичайне намащування або натирання олією (Дн 10:3; Рт 3:3; Ів 11:2). Але у випадку особливого обряду, помазання олією, зазвичай використовується єврейське слово маша́х, від якого походить машı́ах (Месія), і грецьке хрı́о, від якого походить хрісто́с (Христос) (Вх 30:30; Лв 4:5, NW, прим.; Лк 4:18; Дії 4:26). Таке розрізнення доволі послідовно простежується і в Єврейських, і в Грецьких Писаннях. Однак деякі переклади Біблії не роблять цієї різниці і для всіх наведених слів подають лише один варіант — «помазувати».

Намащування або натирання олією. У країнах Близького Сходу люди мали звичай натирати тіло олією. Робили це, зокрема, для того, щоб захистити відкриті частини тіла від палючого сонця. Олія також запобігала пересушуванню шкіри. Здебільшого використовували оливкову олію, до якої часто додавали ароматичні речовини. Олією намащувалися переважно після купання (Рт 3:3; 2См 12:20). Перш ніж Естер з’явилась перед царем Ахашверошем, її шість місяців натирали мирровою олією і ще шість місяців — бальзамом та різними сумішами для косметичних процедур (Ес 2:12). Крім того, олією намащували тіло померлого, готуючи його до поховання (Мр 14:8; Лк 23:56).

Коли Ісус послав 12 апостолів проповідувати по двоє, вони, зціляючи багатьох людей, намащували їх олією. Зцілення, звичайно ж, відбувалося не завдяки олії, а завдяки чудотворній дії Божого святого духу. Олія мала певні лікувальні властивості і відсвіжала, тож була доречним символом зцілення й полегшення (Мр 6:13; Лк 9:1; пор. Лк 10:34).

Намастити комусь голову олією означало виявити цій людині прихильність (Пс 23:5). Провідники єфремівців виявили ласку полоненим юдейським воїнам, коли, за порадою пророка Одеда, намастили їх олією і повернули до Єрихона (2Хр 28:15). Висловлюючи своє незадоволення ізраїльтянами, Єгова сказав, що вони не матимуть олії, щоб намащуватися (Пв 28:40). Якщо хтось не мастився олією, це вважалося ознакою жалоби (2См 14:2; Дн 10:2, 3). Вилиття олії на голову гостя було символом гостинності й люб’язності, як це видно зі слів Ісуса про жінку, яка вилила йому на ноги пахучу олію (Лк 7:38, 46).

Ісус казав учням, щоб під час посту вони не вдавали з себе мучеників і праведників. Так робили лицемірні юдейські релігійні провідники, аби справити враження на інших. Натомість учні мали намастити свою голову олією і вмити лице, щоб виглядати як зазвичай (Мт 6:16, 17).

За словами Якова, аби допомогти духовно хворому, потрібно було в духовному значенні намастити його олією в ім’я Єгови. Те, що Яків говорив про духовну хворобу, видно з його слів: «Нехай покличе старійшин збору» (а не лікарів) і «Якщо він учинив гріхи, буде йому прощено» (Як 5:13—16). Ісус теж мав на увазі духовне намащування, коли сказав лаодикійському збору: «Раджу тобі купити в мене... мазь для очей, щоб ти помазав нею очі та зміг бачити» (Об 3:18).

Помазання. Під час помазання на голову чоловіка виливали олію, і вона стікала по бороді на виріз одягу (Пс 133:2). У біблійні часи і євреї, і деякі інші народи церемоніально помазували своїх правителів. Це служило підтвердженням їхнього офіційного призначення (Сд 9:8, 15; 1См 9:16; 2См 19:10). Після того як Бог вибрав Саула царем, Самуїл його помазав (1См 10:1). Давида помазували на царя три рази: вперше це зробив Самуїл, пізніше чоловіки з племені Юди і зрештою — усі племена (1См 16:13; 2См 2:4; 5:3). Коли Аарон був призначений первосвящеником, Мойсей помазав його олією (Лв 8:12). Потім одяг Аарона і одяг його синів покропили олією помазання та кров’ю принесених у жертву тварин, однак тільки Аарону олія була вилита на голову (Лв 8:30).

Посвячені речі теж помазували. Яків взяв камінь, який був у нього під головою, коли він бачив сон від Бога, поставив його як пам’ятник і вилив на нього олію. Так він показав, що те місце священне, і назвав його Бетелем, що означає «дім Бога» (Бт 28:18, 19). Невдовзі після цього Єгова підтвердив, що той камінь помазаний (Бт 31:13, прим.). У пустелі Сінай Мойсей за наказом Єгови помазав святий намет і його приладдя; це вказувало на те, що вони святі, присвячені для Бога (Вх 30:26—28).

Деякі люди, хоч і не були помазані буквально, вважалися помазанцями, оскільки сам Бог призначив їх для виконання певної ролі. Це добре видно з оповіді про те, як Єгова наказав Іллі помазати Хазаїла на царя Сирії, Єгу — на царя Ізраїля, а Єлисея — на пророка замість себе (1Цр 19:15, 16). З Біблії видно, що один з пророчих синів за наказом Єлисея дійсно помазав Єгу олією, щоб той став царем над Ізраїлем (2Цр 9:1—6). Проте ніде не говориться, що хтось помазав Хазаїла чи Єлисея. Мойсея названо Христом, або Помазанцем, хоча він не був помазаний олією. Це пояснюється тим, що Єгова призначив його своїм пророком і представником, а також провідником і визволителем Ізраїля (Єв 11:24—26, прим.). Ще одним прикладом є перський цар Кір, яким Єгова, за передреченням Ісаї, послуговувався як своїм помазанцем (Іс 45:1). Ніхто з представників Єгови не виливав олію на Кіра, але його можна було назвати помазанцем, адже Бог доручив йому певне завдання.

У Законі, який Єгова дав Мойсею, було описано, як слід робити олію помазання. Вона мала особливий склад, до якого входили найліпші інгредієнти — мирра, пахуча кориця, пахучий аїр, касія та оливкова олія (Вх 30:22—25). Якщо хтось робив подібну олію і використовував її в побутових або інших цілях, які не передбачав Закон, то таку людину слід було покарати смертю (Вх 30:31—33). Це показувало, наскільки важливим і священним було становище, яке підтверджувалося помазанням священною олією.

Сповнивши багато пророцтв з Єврейських Писань, Ісус з Назарета засвідчив, що є Помазанцем Єгови і тому по праву може називатися Месією, або Христом (Мт 1:16; Єв 1:8, 9). Ісус був помазаний не олією, а духом Єгови (Мт 3:16). Таким чином сам Бог призначив його Царем, Пророком і Первосвящеником, тому він названий Помазанцем Єгови (Пс 2:2; Дії 3:20—26; 4:26, 27; Єв 5:5, 6). Коли Ісус був у своєму рідному місті Назареті, він підтвердив, що є помазаним, застосувавши до себе пророцтво з Ісаї 61:1, де сказано: «Єгова помазав мене» (Лк 4:18). У Біблії Ісус Христос — єдиний, кого було помазано і на пророка, і на первосвященика, і на царя. Його було помазано «олією радості більше, ніж [його] товаришів» (інших царів з роду Давида). Так сказано тому, що Ісуса помазав сам Єгова, причому не олією, а святим духом і не на земного правителя, а на небесного царя й Первосвященика (Єв 1:9; Пс 45:7).

Подібно до Ісуса, помазанцями можна назвати його послідовників, зачатих і помазаних святим духом (2Кр 1:21). В Ізраїлі лише Аарон, як голова священиків, був помазаний олією, а на його синів олію не виливали; так само тільки Ісус був помазаний безпосередньо Єговою, а от збір його духовних братів отримує помазання через нього (Дії 2:1—4, 32, 33). Таким чином Бог призначає їх небесними царями і священиками разом з Ісусом Христом (2Кр 5:5; Еф 1:13, 14; 1Пт 1:3, 4; Об 20:6). Апостол Іван сказав, що помазання святим духом навчає християн (1Ів 2:27). Воно уповноважує їх бути служителями нової угоди і робить придатними для цього завдання (2Кр 3:5, 6).

Єгова виявляє до своїх помазанців велику любов і турботу, він дбайливо спостерігає за ними (1Хр 16:22; Пс 2:2, 5; 20:6; 105:15; Лк 18:7). Давид розумів, що сам Бог вибирає і призначає своїх помазанців і що саме він буде їх судити. Єгова дуже незадоволений, коли хтось намагається «підняти руку», щоб завдати шкоди його помазанцю чи будь-кому, ким він послуговується (1См 24:6; 26:11, 23; див. МЕСІЯ; ПОСВЯЧЕННЯ; ХРИСТОС; ЦАР, Призначені Богом представники).