Найбільша в людській історії катастрофа, в якій загинули люди й тварини і яка сталася за днів Ноя, у 2370 р. до н. е. Єгова спричинив цей катаклізм тому, що через лихих людей земля наповнилась насиллям. Праведний Ной і його сім’я (всього 8 чоловік), а також деякі тварини врятувалися в ковчезі — судні, що нагадувало величезну скриню (Бт 6:9—9:19; 1Пт 3:20; див. КОВЧЕГ № 1; НОЙ).

Масштаби Потопу. Це не була звичайна повінь чи злива. У Біблії словом «Потоп» перекладено грецьке катаклісмо́с, що також означає «катаклізм» (Лк 17:27, NW, прим.). Звичайні повені тривають кілька днів, а Потоп тягнувся понад рік, причому більша частина цього часу пішла на те, щоб вода спала. Було б вкрай нерозумно вважати, що Ной витратив, можливо, цілих 50 років на будівництво величезного судна об’ємом приблизно 40 000 куб. м лише для того, щоб він, його сім’я і деякі тварини пережили звичайну повінь! Якби під водою опинилась відносно невелика територія, хіба потрібно було б приводити в ковчег представників «усіляких живих створінь», «щоб їхнє потомство жило по всій землі»? (Бт 6:19; 7:3). Без сумніву, це був Всесвітній потоп, якого не траплялося ні до, ні після того. «Води стало так багато, що вона покрила всі високі гори, які тільки були під небом. Вода піднялась над горами на 15 ліктів [бл. 6,5 м]» (Бт 7:19, 20). Єгова промовив: «Я вирішив вигубити все живе». Пізніше він сказав: «Я зітру з лиця землі все живе, що створив». Так і сталося: «На суші померло все, в чиїх ніздрях було дихання життя... Врятувався лише Ной і ті, хто був з ним у ковчезі» (Бт 6:13; 7:4, 22, 23).

Коли відбувся. Потоп не почався несподівано. Ной, «проповідник праведності», попереджав про нього лихе покоління впродовж багатьох років, поки будував ковчег (2Пт 2:5). Зрештою «сімнадцятого дня другого місяця, на 600-му році Ноєвого життя» відведений час вичерпався. Взявши достатньо їжі, Ной зібрав у ковчег свою сім’ю та «самців і самиць з усіляких живих створінь», і після цього «Єгова зачинив за Ноєм двері». Тоді «відкрились... небесні отвори» (Бт 7:11, 16). Проливний дощ не вщухав «40 днів та 40 ночей», і «вода не убувала з землі 150 днів» (Бт 7:4, 12, 24). Через п’ять місяців після того, як почав падати дощ, ковчег «зупинився на горах Арарат» (Бт 8:4). Коли минуло приблизно два з половиною місяці, «з’явились вершини гір» (Бт 8:5), ще через три Ной зняв покриття ковчега і побачив, що земля довкола підсихає (Бт 8:13), а ще майже через два місяці двері відчинилися і люди знову ступили на суху землю (Бт 8:14—18).

Ной і його сім’я ввійшли в ковчег сімнадцятого дня другого місяця (жовтень — листопад), на 600-му році Ноєвого життя (Бт 7:11). Якщо відрахувати один рік (який складався з 360 днів), отримуємо сімнадцятий день другого місяця 601-го року. Люди вийшли з ковчега через десять днів після того, тобто двадцять сьомого дня другого місяця. Тож загалом вони провели в ковчезі 370 повних днів (Бт 8:13, 14). Судячи з записів Ноя, він ділив час на місяці, кожен з яких складався з 30 днів (12 місяців дорівнювали 360 дням). Це видно з того, що п’ять місяців, згаданих в оповіді про Потоп, дорівнювали 150 дням (Бт 7:11, 24; 8:3, 4). Якби Ной послуговувався місячним календарем, то мусив би вести складні підрахунки, оскільки синодичний місяць у середньому тривав трохи більше ніж 29,5 днів.

Води Потопу. На думку фахівців, якби вся волога, що є в атмосфері, за один раз випала у формі дощу, то вода покрила б поверхню цілої землі менше ніж на 5 см. Звідки ж тоді взялася вся та вода у дні Ноя? Згідно з 6-м розділом Буття, Єгова сказав Ною: «Я збираюсь навести на землю потоп [або «небесний океан», євр. маббу́л]» (Бт 6:17, NW, прим.). У наступному розділі ті події описуються так: «Відкрились усі джерела величезних водних глибин та небесні отвори» (Бт 7:11). Води було так багато, що «вона покрила всі високі гори, які тільки були під небом» (Бт 7:19).

Звідки ж взявся цей «небесний океан»? У Буття розповідається, що в другий «день» творення Єгова зробив простір над землею і цей простір (названий «небом») відділив води, що під ним, тобто океани, від вод, що над ним (Бт 1:6—8). Води, які опинилися над простором, очевидно, залишались там аж до Потопу. Власне це мав на увазі апостол Петро, коли писав, що «в давнину були небеса і земля, яка за словом Бога виступала щільною масою з води і серед води». Ці «небеса» разом з водами над і під ними Бог використав, щоб за його словом «був знищений тодішній світ», тобто щоб він «був затоплений водою» (2Пт 3:5, 6). Існує багато теорій щодо того, як вода утримувалась над землею аж до часу Потопу і завдяки яким процесам вона зрештою ринула вниз. Але все це лише припущення. В Біблії просто сказано, що Бог створив простір, над яким розмістив води, і що він послав Потоп. Володіючи безмежною силою, Єгова з легкістю міг це зробити.

Згідно з книгою Буття, води було так багато, що вона покрила «всі високі гори». Тоді де вона тепер? Очевидно, тут, на землі. Вважається, що колись океани були менші, а континенти більші, ніж у наші дні. Про це свідчать русла річок, які тягнуться далеко вглиб океанів. Слід також зазначити, що, на думку вчених, гори в минулому були значно нижчі, ніж тепер, а деякі навіть піднялися з морів. Науковці кажуть, що сьогодні «об’єм океанів у десять разів перевищує об’єм суходолу над рівнем моря. Якби всю цю землю рівномірно розподілити в морі, так щоб зникли всі нерівності, то вода покрила б цілу земну кулю шаром завтовшки два з половиною кілометри» (National Geographic. January 1945. P. 105). Тож після того, як води Потопу ринули вниз, але ще до того, як піднялися гори, опустилося морське дно і утворилися полярні шапки, на землі було більш ніж достатньо води, щоб покрити «всі високі гори», як і написано в Біблії (Бт 7:19).

Наслідки для землі. Потоп приніс з собою великі зміни. Наприклад, різко зменшилась тривалість людського життя. Дехто вважає, що до Потопу води над простором блокували частину космічного випромінювання, шкідливого для людських генів, а коли цих вод не стало, рівень випромінювання зріс. Однак Біблія про це мовчить. Варто зазначити, що будь-яка зміна в рівні радіації могла настільки вплинути на швидкість утворення радіоактивного вуглецю, що датування радіовуглецевим методом будь-чого з періоду до Потопу вважалося б недостовірним.

Коли раптово «відкрились усі джерела величезних водних глибин та небесні отвори», мільярди тонн води залили землю (Бт 7:11). Це могло призвести до неймовірної зміни рельєфу земної поверхні. Земна кора, товщина якої різниться і є відносно невеликою, покриває пластичну масу, що сягає тисяч кілометрів у діаметрі. Тому під тиском вод Потопу, мабуть, відбулися величезні зсуви кори. З часом, очевидно, з’явилися нові гори, а старі значно виросли, дно мілких морів поглибилося і сформувалася нова берегова лінія, так що тепер 70 відсотків поверхні Землі покриті водою. Через такий рух земної кори могло відбуватися багато геологічних явищ, як-от підняття давніх берегів на новий рівень. За деякими підрахунками, тиск води сягав «понад 300 кг на 1 кв. см», а цього достатньо, щоб миттєво перетворити представників флори і фауни на скам’янілості (Patten D. The Biblical Flood and the Ice Epoch. 1966. P. 62).

Які є докази того, що Всесвітній потоп справді відбувся?

Доказом стрімких змін можуть бути також рештки мамонтів і носорогів, виявлені в різних куточках землі. Частину з них знайшли в сибірських скелях, а частину — у вічній мерзлоті в Сибіру й на Алясці (ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 1, с. 328). В шлунку і роті деяких тварин збереглась неперетравлена їжа, що вказує на їхню раптову смерть. З огляду на масштаби торгівлі бивнями вважається, що було знайдено кістки десятків тисяч таких мамонтів. Викопні рештки багатьох інших тварин, наприклад левів, тигрів, ведмедів та лосів, виявили в одному й тому ж геологічному шарі, а це може означати, що вони загинули одночасно. Для декого такі відкриття є переконливим доказом різкої зміни клімату і миттєвої загибелі, викликаної глобальним потопом. Інші ж пояснюють смерть цих тварин чинниками, не пов’язаними зі всесвітньою катастрофою. Але наша впевненість у тому, що Потоп таки відбувся, не ґрунтується ні на викопних рештках, ні на рештках тварин, знайдених у вічній мерзлоті.

Легенди про Потоп. Потоп знищив життя на всій землі, тож ті, хто пережив цю катастрофу, назавжди її запам’ятали. Вони переповідали історію про неї з покоління в покоління. Сим, який прожив після Потопу 500 років, розповів про нього багатьом своїм нащадкам. Він помер лише за 10 років до народження Якова. Мойсей достовірно описав цю подію в книзі Буття. Через якийсь час після Потопу, коли люди збунтувались проти Бога і почали будувати Вавилонську вежу, Єгова помішав їхні мови і «розпорошив їх по цілій земній поверхні» (Бт 11:9). Цілком зрозуміло, що ці люди забрали з собою розповіді про Потоп і стали передавати їх від батька до сина. Історій про великий Потоп існує чимало,— можливо, їх навіть сотні,— і вони збереглися в легендах багатьох примітивних народів по цілому світі. А це переконливо свідчить про те, що всі ці народи походять від спільних предків, які пережили Потоп (ТАБЛИЦЯ, т. 1, с. 328).

Ці народні перекази про Потоп узгоджуються з біблійною розповіддю в таких важливих деталях: 1) ті, хто врятувався, мали спільне місце сховку, 2) всі інші живі істоти на землі були знищені водою і 3) людський рід зберігся. Єгиптяни, греки, китайці, британські друїди, полінезійці, ескімоси, африканці, індуси та індіанці — всі ці народи мають історії про Потоп. В одній енциклопедії зазначено: «Перекази про потоп є майже в кожному народі та племені. Хоча найбільше такі історії поширені в материковій Азії, на островах, що на південь від неї, і на північноамериканському материку, вони існують на всіх континентах. Загалом їхня кількість сягає близько 270... Повсюдність оповідей про потоп прийнято вважати доказом того, що людство було знищене в потопі і людський рід поширився з одного місця і навіть походить від однієї сім’ї. Хоча, можливо, не всі легенди розповідають про один і той самий потоп, більшість із них, очевидно, стосується однієї події. Твердження про те, що багато таких історій виникли внаслідок контакту з місіонерами, не витримує жодної критики, адже більшість із них були зібрані антропологами, які не мали мети відстояти правдивість Біблії. Ці розповіді повні вигадок і елементів язичництва, якими вони, мабуть, просякли через те, що століттями передавалися з уст в уста в язичницьких народах. Більш того, деякі з легенд були написані людьми, що вороже ставилися до юдейсько-християнської традиції» (The International Standard Bible Encyclopedia / edited by G. Bromiley. 1982. Vol. 2. P. 319).

Можливо, відлунням історій про Потоп було свято предків, або свято мертвих, яке відзначали декотрі примітивні народи (зокрема на території Австралії, Єгипту, Фіджі, островів Товариства, Перу та Мексики). Такі звичаї відображають спогади про загибель людей у Потопі. Як зазначається в одній праці, мексиканці відзначали це свято 17 листопада, оскільки «вірили, що в цей день попередній світ був знищений; вони боялися, що в кінці циклу людський рід може загинути в подібній катастрофі» (Smyth C. Life and Work at the Great Pyramid. Edinburgh, 1867. Vol. II. P. 390, 391). Інша праця пояснює: «Свято [мертвих]... відзначали в той самий або майже той самий день, коли, за словами Мойсея, відбувся Потоп, а саме сімнадцятого дня другого місяця — місяця, який приблизно відповідає нашому листопаду» (Garnier J. The Worship of the Dead. London, 1904. P. 4). Цікаво, що, згідно з Біблією, Потоп почався «сімнадцятого дня другого місяця» (Бт 7:11). Згаданий «другий місяць» відповідає другій половині жовтня і першій половині листопада за сучасним календарем.

Біблійні докази. В історичності Потопу був переконаний не тільки Мойсей, але й інші письменники Біблії. Їхнє натхнене свідчення має значно більше ваги, ніж перекази язичницьких примітивних народів. Єврейське слово маббу́л (потоп), не рахуючи книги Буття, вживається лише в псалмі Давида, де воно перекладене як «великі води» (Пс 29:10). Однак правдивість оповіді з Буття підтверджується також іншими біблійними книгами, як-от книгою Ісаї (Іс 54:9). Про Ноя як про реальну особу говорить теж Єзекіїль (Єз 14:14, 18, 20). Особлива увага на Потоп звертається в листах Петра (1Пт 3:20; 2Пт 2:5; 3:5, 6). Павло пише, що Ной виявив велику віру, коли побудував ковчег, щоб врятувати свою сім’ю (Єв 11:7). А Лука згадує Ноя у родоводі Месії (Лк 3:36).

Ще більше значення для нас мають Ісусові слова, записані в Євангеліях від Луки і Матвія. Ісус не просто засвідчив правдивість розповіді про Потоп, але показав символічне і пророче значення тих давніх подій. Відповідаючи на запитання учнів: «Яка буде ознака твоєї присутності та закінчення цього віку?», він, зокрема, сказав: «Як було за днів Ноя, так буде і під час присутності Сина людського. Подібно як у дні до Потопу люди їли, пили, женилися й виходили заміж аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, і не звертали уваги, поки не прийшов Потоп та не змів їх усіх, так буде і під час присутності Сина людського» (Мт 24:3, 37—39; Лк 17:26, 27). Отже, правдивість і достовірність оповіді про Потоп підтверджується насамперед натхненим Святим Письмом, а не тільки традиціями людей, легендами примітивних народів чи геологічними й археологічними знахідками.