Єврейське слово еме́т, яке часто перекладається як «правда», може вказувати на те, що є певним, надійним, постійним, вірним, правдивим, правильним і достовірним, підтвердженим як факт (Вх 18:21; 34:6; Пв 13:14; 17:4; 22:20; ІсН 2:12; 2Хр 18:15; 31:20; Не 7:2; 9:33; Ес 9:30; Пс 15:2; Ек 12:10; Єр 9:5). Грецьке слово але́тейа вказує на те, що узгоджується з фактами або з чимось правильним і відповідним; за значенням воно протилежне словам, які стосуються брехні та неправедності (Мр 5:33; 12:32; Лк 4:25; Ів 3:21; Рм 2:8; 1Кр 13:6; Флп 1:18; 2Фс 2:10, 12; 1Ів 1:6, 8; 2:4, 21). У деяких контекстах словом «правда» перекладаються й інші єврейські та грецькі слова.

Єгова, Бог правди. Єгова є «Богом правди» (Пс 31:5). Він вірний в усьому. Його обіцянки надійні, бо він не може говорити неправду (Чс 23:19; 1См 15:29; Пс 89:35; Тит 1:2; Єв 6:17, 18). Божий суд узгоджується з правдою, тобто з реальним станом речей, Єгова не судить поверхово (Рм 2:2; пор. Ів 7:24). Все, що походить від нього,— чисте, без жодної вади. Його присуди, закони, заповіді і слова є правдою (Не 9:13; Пс 19:9; 119:142, 151, 160). Вони завжди правильні і доречні, не мають нічого спільного з неправедністю та гріхом.

Творіння свідчить. Усе творіння свідчить про те, що Бог існує. Але, за словами Павла, навіть «знаючи Бога», деякі люди придушували цю істину. Замість того щоб служити Богові згідно з правдою про його вічну силу і божественність, вони робили собі ідолів і поклонялися їм. Ідоли не є справжніми богами, тому їх названо брехнею, неправдою та обманом (Єр 10:14). Хоча ті люди знали Божу правду, вони «віддали перевагу брехні... і поклонялися та служили створінню, а не Творцю». Обравши таку брехню — ідолопоклонство, вони втягнулися в аморальну поведінку (Рм 1:18—31).

Протиставляється людській гріховності. Непослух юдеїв Божому закону та аморальні вчинки людей з інших народів аж ніяк не шкодили самому Творцю. Навпаки, на їхньому фоні ще чіткішими ставали його правдивість, святість і праведність, а це приносило йому славу. Але той факт, що гріхи людей підкреслюють праведність Бога, не означає, що він діє несправедливо, здійснюючи суд над грішниками. Людина є Божим створінням, тому не має права завдавати собі шкоди грішною поведінкою.

Цю думку апостол Павло висловив у своєму листі до римлян. Він написав: «Якщо через нашу неправедність ще чіткіше видно праведність Божу, то що скажемо? Хіба Бог несправедливий, коли виливає свій гнів? (Говорю людськими поняттями.) Анітрохи! Інакше як Бог судитиме світ? Якщо через мій обман [пор. Пс 62:9] правду Бога видно ще чіткіше і це приносить йому славу, то чому мене також судять як грішника? Чому б тоді не сказати: “Робімо зло, щоб вийшло на добро”? Саме такі слова нам приписують деякі люди. Суд проти цих людей справедливий» (Рм 3:5—8). Бог визволив своїх служителів не для того, щоб вони жили у гріху, а щоб вели праведне життя і прославляли Його. Далі Павло пише у цьому листі: «Не віддавайте ваших тіл гріху як зброю неправедності. Натомість представте себе Богові як ті, хто ожив з мертвих, а ваші тіла віддайте Богові як зброю праведності» (Рм 6:12, 13).

В якому розумінні Ісус Христос є «правдою»?

Подібно до свого Батька, Єгови, Ісус Христос сповнений «ласки і правди» (Ів 1:14; Еф 4:21). Будучи на землі, він завжди говорив правду, яку почув від Батька (Ів 8:40, 45, 46). «Він не вчинив жодного гріха, і в устах його не було знайдено обману» (1Пт 2:22). Ісус ніколи не викривляв справжньої суті речей. Він не лише був «сповнений... правди», але й сам був «правдою», правда прийшла завдяки йому. Він проголосив: «Я — дорога, і правда, і життя» (Ів 14:6). Як сказав апостол Іван, «Закон був даний через Мойсея, а незаслужена доброта і правда прийшли завдяки Ісусу Христу» (Ів 1:17).

Іванові слова не означають, що Закон, даний через Мойсея, містив якусь неправду. Закон теж був правдою і відповідав Божим нормам святості, праведності і добра (Пс 119:151; Рм 7:10—12). Однак він був лише опікуном, який вів до Христа (Гл 3:23—25), а також тінню, або прообразом, чогось величнішого (Єв 8:4, 5; 10:1—5). Хоча Закон був правдивим, він не був усією правдою і тому мав поступитися місцем дійсності, прообразом якої служив. Цю думку підкреслив апостол Павло у своєму листі до колоссян: «Нехай жодна людина не судить вас за те, що́ ви їсте чи п’єте, або в питаннях, пов’язаних з відзначенням якогось свята, новомісяччя чи суботи. Усе це — тінь майбутнього, а дійсність — це Христос» (Кл 2:16, 17). Тож «правда прийшл[а] завдяки Ісусу Христу» в тому розумінні, що Ісус втілив у життя прообрази, які містилися в Законі. Оскільки сам Ісус був не тінню, а дійсністю, можна сказати, що він був «правдою». Також Ісус став служителем, який «засвідчи[в], що Бог правдивий»: служачи обрізаним юдеям і прозелітам, він виконав обіцянки, які Єгова дав юдеям у давнину (Рм 15:8; див. ІСУС ХРИСТОС, «Прийшов... свідчити про правду»).

«Дух правди». Дух, який походить від Єгови,— чистий і святий. Це «дух правди» (Ів 14:17; 15:26). Ісус Христос сказав своїм учням: «Я ще стільки всього маю сказати вам, але тепер для вас цього буде забагато. Але коли прийде він — дух правди, він керуватиме вами, допомагаючи повністю зрозуміти правду, бо говоритиме не від себе; він говоритиме те, що чує, і сповістить вам усе, що станеться» (Ів 16:12, 13).

Божий дух мав навчити Христових учнів усього, що їм потрібно було знати для виконання дорученої їм справи. Дух мав нагадати їм і допомогти збагнути все те, що вони раніше чули від Ісуса, але не розуміли (Ів 14:26). Також дух мав сповістити учням «усе, що станеться». Наприклад, учні повністю не розуміли значення Ісусової смерті і воскресіння, поки цього не сталося. Тому згодом, очевидно, саме дух допоміг їм це збагнути (Мт 16:21—23; Лк 24:6—8, 19—27; Ів 2:19—22; 12:14—16; 20:9). Без сумніву, пізніше Божий дух допомагав Христовим учням передбачати майбутнє (Дії 11:28; 20:29, 30; 21:11; 1Тм 4:1—3). Оскільки Божий святий дух є «духом правди», від нього аж ніяк не могла походити неправда, тому він захищав послідовників Христа від доктринальної фальші. (Пор. 1Ів 2:27; 4:1—6.) Дух також свідчив про правду стосовно Ісуса Христа. Починаючи від П’ятидесятниці 33 р. н. е. Божий дух свідчив тим, що допомагав Ісусовим учням зрозуміти пророцтва, які чітко показували, що Ісус — Син Бога. Спираючись на ці пророцтва, учні свідчили іншим людям (Ів 15:26, 27; пор. Дії 2:14—36; Рм 1:1—4). А втім, ще до П’ятидесятниці «дух правди» свідчив про те, що Ісус є Божим Сином (1Ів 5:5—8), адже саме цим духом Ісус був помазаний і цей дух допомагав йому виконувати могутні діла (Ів 1:32—34; 10:37, 38; Дії 10:38; див. ДУХ).

Боже Слово — це правда. Коли Боже Слово описує риси Єгови, повідомляє про його наміри і накази чи розповідає про стан людства, то завжди представляє усе в правильному світлі. Боже Слово правди пояснює, що потрібно, аби стати святим, тобто відділеним для служіння Єгові, і залишатися таким. Тому Ісус молився про своїх послідовників: «Освяти їх правдою. Твоє слово — це правда» (Ів 17:17; пор. Як 1:18). Послухавшись правди з Божого Слова, учні освятилися — вони очистили себе саме завдяки правді (1Пт 1:22). Ісус сказав, що «вони... не належать до світу», який не прийняв Божої правди (Ів 17:16).

«Ходити в правді». Ті, хто хоче мати схвалення Єгови, повинні «ходити в правді» і служити йому в правді (Пс 25:4, 5; 26:3—6; 43:3; 86:11; ІсН 24:14, прим.; 1См 12:24, прим.; Іс 38:3). Для цього необхідно дотримуватися Божих вимог і служити вірно та щиро. Якось Ісус сказав самарянці: «Надходить година,— і вже надійшла,— коли правдиві поклонники будуть поклонятися Батькові в дусі та в правді, бо саме таких поклонників він собі шукає. Бог є Дух, і ті, хто йому поклоняється, повинні поклонятися в дусі та в правді» (Ів 4:23, 24). Таке поклоніння не може ґрунтуватися на людських уявленнях, а має узгоджуватися з реальністю, з тим, що Бог відкрив у Біблії про себе і свої наміри.

Християнство — це «дорога правди» (2Пт 2:2), і ті, хто трудиться разом, сприяючи його поширенню, стають «співпрацівниками в правді» (3Ів 8). Усі християнські вчення, які пізніше були записані в Біблії,— це «правда»; вони також названі «правдою, яку принесла добра новина». Щоб отримати спасіння, людині потрібно триматися цієї правди, «ходити в ній» (Рм 2:8; 2Кр 4:2; Еф 1:13; 1Тм 2:4; 2Тм 4:4; Тит 1:1, 14; Єв 10:26; 2Ів 1—4; 3Ів 3, 4). Коли християнин поводиться належно, то правда — відповідність його поведінки Божому Слову і результати його вчинків — свідчить про те, що його приклад варто наслідувати (3Ів 11, 12). Якщо ж хтось покидає основні християнські вчення,— чи то поводячись неналежно, чи то обстоюючи фальшиві вчення,— значить, він уже не ходить у правді. Так сталося з людьми, які наполягали на тому, що для спасіння необхідно обрізатися. Це вчення суперечило християнській правді, і ті, хто його прийняв, перестали слухатися правди і ходити в ній (Гл 2:3—5; 5:2—7). Також, коли апостол Петро почав в присутності євреїв сторонитися неєвреїв, Павло докорив йому за те, що він ішов «всупереч правді, яку принесла добра новина» (Гл 2:14).

«Стовп та опора правди». Християнський збір — це «стовп та опора правди», адже він береже чистоту правди, обстоює її і утверджує (1Тм 3:15). Тому чоловікам, яким доручено нагляд у зборі, вкрай важливо «правильно послугову[ватися] словом правди». Належно користуючись Божим Словом, вони захищають збір від фальшивих вчень, адже повчають «тих, хто налаштований недоброзичливо» і при цьому сподіваються, що «Бог дозволить їм покаятись, і вони здобудуть точне знання правди» (2Тм 2:15—18, 25; пор. 2Тм 3:6—8; Як 5:13—20). Не всі чоловіки придатні давати таке повчання у зборі. Заздрісний, схильний до суперечок чоловік не має підстав хвалитися, заявляючи, ніби може навчати інших, адже це неправда. Учень Яків писав: «Хто серед вас мудрий і має розуміння? Нехай він покаже це своїми добрими вчинками, поводячись з лагідністю, яка породжується мудрістю. Але якщо ви маєте в серці гіркі ревнощі і схильність до суперечок, то не вихваляйтесь і не обманюйте, діючи всупереч правді» (Як 3:13, 14).

Щоб збір був «стовпом та опорою правди», християни мають застосовувати правду у своєму житті (Еф 5:9). Вони мають поводитися належно, причому робити це постійно і непохитно, «підперезавшись правдою, як поясом» (Еф 6:14). Християнам потрібно не лише самим залишатися чистими, але й дбати про чистоту збору. Апостол Павло підкреслив, наскільки важливо оберігати збір від беззаконників, які могли його опоганити. Павло написав: «Позбудьтеся старої закваски, щоб стати новим тістом, оскільки у вас не має бути бродіння. Адже Христос — наше пасхальне ягня — був принесений у жертву. Тож святкуймо не зі старою закваскою і не з закваскою зла та безбожності, а з прісним хлібом щирості й правди» (1Кр 5:7, 8). Ісус Христос, прообразом якого було пасхальне ягня, був принесений у жертву раз і назавжди. (Пор. Єв 9:25—28.) Тому все життя християнина, яке можна порівняти до Свята прісного хліба, має бути чистим від зіпсуття і безбожності. Кожному слід прагнути позбутися усього гріховного, щоб і він сам, і збір були чистими і щоб «святку[вати]... з прісним хлібом щирості й правди».