Єврейське це́дек і цедака́, а також грецьке дікайосı́не передають думку про чесність та порядність і стосуються мірила та норми, які визначають, що є правильним. Слово «праведність» часто вживається поряд зі словом «судити», через що набуває юридичного відтінку (тому ці євр. і грец. слова іноді перекладаються як «справедливість») (Пс 35:24; 72:2; 96:13; Іс 11:4; Об 19:11). У Мойсеєвому законі, в Левіт 19:36, це́дек вживається чотири рази у контексті торгівлі: «У вас мають бути точні [«справедливі», Турк.; «вірні», Кул., Ог., Хом.] терези, точні гирі, точна ефа і точний гін».

Мірило праведності встановлює Бог. Знавець давньогрецької мови Кеннет Уест пише: «Бог є найвищим мірилом, за яким визначається значення слова дікайос [праведний] і завдяки якому це значення лишається постійним та незмінним, тому що Він сам є незмінним». Далі К. Уест цитує Германа Кремера: «Праведність у біблійному розумінні — це правота, мірилом якої є Бог; вона визначається за Божими нормами; про неї свідчить поведінка, що подобається Богові; найголовніше те, що поняття праведності залежить від Бога і пов’язане з тим, як людина поводиться стосовно Бога. Це є і це називається дікайосуне теу (Божа праведність) (Рим. 3:21; 1:17); праведність, яка притаманна Богові і яку Він цінує; праведність, яка відображає Божу особистість, див. Еф. 4:24; саме про таку праведність євангеліє (Рим. 1:17) звіщає світові, який звик жити за іншими нормами» (Wuest K. S. Studies in the Vocabulary of the Greek New Testament, 1946. P. 37).

Зрозуміти, що означає бути праведним, можна зі слів Луки про священика Захарія і його дружину Єлизавету (батьків Івана Хрестителя): «Обоє вони були праведні в Божих очах і поводились бездоганно, дотримуючись усіх заповідей та законів Єгови» (Лк 1:6). Праведність визначається тим, наскільки поведінка людини узгоджується з Божою волею і його заповідями. Бог дає різні накази в різний час і різним людям, наприклад, ніхто, крім Ноя, не отримував наказу будувати ковчег, а християни не отримували наказу обрізуватись. Але норми самого Бога, його особистість і те, ким він є, ніколи не змінюються — про це свідчать його слова та дороги. Тому він є абсолютним, незмінним наче скеля, мірилом, за яким визначається праведність усіх його створінь (Пв 32:4; Йв 34:10; Пс 92:15; Єз 18:25—31; 33:17—20).

Доброта і праведність. Апостол Павло, говорячи про жертовну смерть Христа, очевидно, проводить різницю між добротою і праведністю: «Навряд чи хтось помре за праведного, хоча за добру людину, можливо, хтось і наважиться померти. А Бог виявляє нам свою любов тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рм 5:7, 8). Людину можна назвати праведною, якщо вона добре виконує свої обов’язки, є справедливою, безсторонньою, чесною, якщо не заплямувала себе лихими вчинками чи розпустою, тобто це людина, відома своєю бездоганною поведінкою і добропорядністю. Однак зі слів Павла видно, що добра людина має певну перевагу над праведною. Звичайно, добра людина не може бути неправедною чи несправедливою, але є риси, що відрізняють її від людини, яка передусім відома своєю праведністю. З того, як вживається грецьке слово, видно, що добра людина — це та, яка готова допомагати іншим і охоче це робить. Для такої людини важливо не тільки зробити все правильно, вона робить більше, і до цього її спонукує здорова турбота про інших і бажання бути корисною та допомагати їм. (Пор. Мт 12:35; 20:10—15; Лк 6:9, 33, 35, 36; Ів 7:12; Дії 14:17; Рм 12:20, 21; 1Фс 5:15.)

Отже, з Павлових слів випливає, що, хоча праведна людина може завоювати повагу і навіть виклика́ти в інших захоплення, вона не зворушує серця людей до такої міри, щоб вони віддали за неї своє життя. Проте той, хто відомий своєю добротою, хто сердечний, послужливий, уважний, милосердний і завжди радий допомогти, завойовує любов інших; така його доброта може зворушити чиєсь серце настільки, що людина буде готова померти за нього.

Варто зауважити, що в Біблії «добре» протиставляється «поганому» (Мт 5:45; 3Ів 11) і «негідному» (2Кр 5:10, див. прим.), а «добро» протиставляється «злу» (Ів 5:29; Рм 9:11; 12:9; 16:19; 1Пт 3:11). Також «праведний» протиставляється «грішнику» (неправедному) (Мр 2:17; Лк 15:7). Як грішник (той, хто не відповідає нормам праведності) не обов’язково є злою, поганою чи негідною особою, так і праведний не обов’язково є доброю людиною в тому значенні, про яке говорилося вище.

Йосипа з Ариматеї називали «добрим і праведним чоловіком»; звичайно, ці слова вживаються стосовно недосконалих людей у відносному сенсі (Лк 23:50; пор. Мт 19:16, 17; Мр 10:17, 18; див. ВЕЛИКОДУШНІСТЬ, Великодушність Єгови). Заповідь Божого закону, даного ізраїльтянам, була «святою [походила від Бога], праведною [досконало справедливою] й доброю [завжди корисною для тих, хто її дотримується]» (Рм 7:12; пор. Еф 5:9).

Єгова — Праведний. Єврейські слова це́дек і цедака́, а також грецьке слово дікайосı́не часто стосуються правильності доріг Бога як Всевладного Господа (Йв 37:23; Пс 71:19; 89:14), правильності його дій, коли він виносить і виконує вироки та встановлює справедливість (Пс 9:8; 85:11; Іс 26:9; 2Кр 3:9), карає тих, хто видає себе за його народ (Іс 10:22), обстоює свою праведність у суді (Пс 51:4; Рм 3:4, 5) і оправдовує свій народ (Мих 7:9).

Єгову названо «оселею праведності» (Єр 50:7). Він Праведний в абсолютному значенні, і його творіння можуть бути праведними тільки завдяки взаєминам з ним. Єгова неухильно дотримується своїх норм праведності. Тому всі його творіння можуть йому цілковито довіряти. У Псалмі 89:14 про нього написано: «Праведність і справедливість — основа твого престолу».

Праведність і милосердя. Праведність, справедливість, святість і чистота Єгови такі, що він не може терпіти гріх (Пс 5:4; Іс 6:3, 5; Ав 1:13; 1Пт 1:15). Тому він не може простити гріхи людства, не дотримавши норм справедливості, тобто простити без правової підстави. Але завдяки своїй незаслуженій доброті він надав цю законну підставу і віддав свого Сина в жертву для примирення, або для покриття гріхів. Таким чином він має право виявити милосердя до грішників, які визнають цю жертву. Ось як це пояснює Павло: «Тепер стало зрозуміло, що можна досягти Божої праведності незалежно від вимог закону... Божої праведності завдяки вірі в Ісуса Христа... Усі люди згрішили й не можуть віддзеркалювати Божу славу. Але Бог наділив їх великим даром, коли завдяки своїй незаслуженій доброті визнав їх праведними, давши їм визволення на основі викупу, який заплатив Христос Ісус... [Бог] залишається праведним, коли визнає́ праведною людину [людину з успадкованим гріхом], яка вірить в Ісуса» (Рм 3:21—26; див. ВИЗНАВАТИ ПРАВЕДНИМ).

Що означає шукати Божої праведності. Ісус заохочував своїх слухачів: «Далі шукайте найперше Царства і Божої праведності, а все те інше вам додасться» (Мт 6:33). Людина має шукати Царства, вона повинна бажати, щоб цей уряд почав правити, і бути відданою йому. Але не слід забувати, що це Боже Царство, тобто слід виконувати Божу волю, дотримуватись Божих норм добра і зла, постійно «обновлювати свій розум», щоб всі аспекти життя узгоджувались з Божою праведністю (Рм 12:2). Також варто прислуха́тись до заохочення: «Одягніться в нову особистість, що створена за Божою волею та віддзеркалює справжню праведність і відданість» (Еф 4:23, 24).

Юдеї думали, що Бог їх схвалює і вони отримають Боже Царство, встановлюючи власну праведність, але вони не підкорялися праведності Божій (Рм 10:1—3). Саме тому Ісус сказав своїм учням: «Якщо ви не будете праведніші від книжників і фарисеїв, то нізащо не ввійдете в небесне Царство». Ці чоловіки вважали себе праведними, тому що дотримувались певних вимог Закону і своїх доданих традицій. Але насправді заради своєї традиції вони позбавили сили Боже слово і відкинули Христа, через якого можна було досягти справжньої праведності (Мт 5:17—20; 15:3—9; Рм 10:4).

Праведність не на підставі вчинків. Зрозуміло, що дотримуючись Мойсеєвого закону чи норм власної праведності, недосконалі люди ніколи не змогли б досягнути справжньої праведності, тобто їхня праведність завжди була б далекою від Божої (Рм 3:10; 9:30—32; Гл 2:21; 3:21; Тит 3:5). Люди, яких Бог називав праведними, вірили в Бога і підкріпляли свою віру вчинками, які узгоджувались з його, а не з їхнім власним уявленням про праведність (Бт 15:6; Рм 4:3—9; Як 2:18—24).

Закон був праведним. Це не означає, що Закон, даний через Мойсея, не відображав Божих норм праведності. Апостол Павло писав: «Закон сам по собі святий і заповідь свята, праведна й добра» (Рм 7:12; Пв 4:8). Як Бог і задумав, Закон виявляв переступи і, наче опікун, вів юдеїв, які мали чисте серце, до Христа, а також був тінню прийдешніх благ (Гл 3:19, 24; Єв 10:1). Але він не міг зробити по-справжньому, повністю праведними тих, хто його виконував. Усі вони були грішниками, не могли досконало дотримуватись Закону, їхній первосвященик своїм служінням і жертвами не міг усунути їхніх гріхів. Стати праведними вони могли, лише прийнявши викупну жертву Христа, якого послав Бог (Рм 8:3, 4; Єв 7:18—28). Ті, хто приймав Христа, визнавалися праведними не тому, що вони це заслужили, а тому, що це був дар; Христос став для них «Божою мудрістю і праведністю, дав можливість бути освяченими і отримати визволення на основі викупу». Тому справжню праведність можна здобути тільки через Христа. Це приносить честь Єгові, оскільки стає очевидним, що вся праведність походить від нього, а не від людей, і що вони не можуть досягнути її своїми вчинками — «щоб виконалось написане: “Хто хвалиться, нехай хвалиться Єговою”» (1Кр 1:30, 31; Рм 5:17).

Цінність праведності. Бог любить праведних і дбає про них. Давид писав: «Я був молодий, а тепер постарів, але я не бачив, щоб праведний був покинутим або щоб його діти просили хліба» (Пс 37:25). Соломон говорив: «Єгова не допустить, щоб праведний голодував, а жаданням неправедних він знехтує» (Пр 10:3). Бог буде праведно судити всю населену землю через Ісуса Христа і створить «нові небеса і нову землю», на яких перебуватиме праведність (Дії 17:31; 2Пт 3:13). Земля перейде у спадок праведним; неправедні будуть знищені, ставши викупом за праведних, адже поки влада в руках неправедних, праведні не можуть жити спокійно. Як сказано в прислів’ї, вся власність неправедних перейде до праведних: «Багатство грішника зберігається для праведного» (Пр 13:22; 21:18).

Людина, яка залишається праведною, може бути впевнена, що і тепер, і в майбутньому вона матиме благословення Бога та прихильність людей з праведним серцем: «Пам’ять про праведного буде благословлятись [«повік»], а ім’я неправедних зітреться» (Пр 10:7; Пс 112:6).

Праведних треба поважати і слухатись. Мудро поважати тих, кого Єгова вважає праведними, і прислухатись до їхніх порад та докорів, які можуть принести багато користі. Давид, якому Єгова докоряв через праведних чоловіків, Божих служителів і пророків, сказав: «Якщо вразить мене праведний, це буде виявом відданої любові, якщо докорить мені, це буде наче олія, вилита на мою голову» (Пс 141:5).

«Нагрудник праведності». Оскільки Біблія попереджає: «Понад усе оберігай своє серце, бо з нього б’ють джерела життя», християнам потрібний «нагрудник праведності» (Пр 4:23; Еф 6:14). Щоб серце не зіпсувалося, слід дотримуватись Божої праведності, адже серце грішної недосконалої людини вкрай зрадливе і здатне на все (Єр 17:9). Серце треба постійно навчати і виховувати. Християнину це вдасться, тільки якщо він буде триматися Писання, яке, за словами апостола Павла, «корисне для того, щоб навчати, докоряти, виправляти і повчати в праведності, завдяки чому Божа людина буде в усьому вправна й цілковито споряджена до кожного доброго діла». Отже, треба з вдячністю приймати від праведних чоловіків поради на основі Божого Слова (2Тм 3:16, 17).