Прощати — означає пробачати кривдника, не тримати на нього зла і не вимагати, щоб він загладив свою провину.

Словом «прощати» в Біблії перекладено єврейське дієслово сала́х. Воно вживається лише стосовно прощення, яке походить від Бога. Грішник може отримати таке прощення у відповідь на свою щиру молитву або чиюсь молитву за нього і завдяки цьому повернути собі Божу прихильність (Чс 14:19, 20; 1Цр 8:30).

Наса́ — це ще одне єврейське слово, яке іноді перекладається як «прощати». Воно може вказувати і на прощення, яке походить від Бога, і на прощення, яке походить від людей (Бт 18:24, 26; 50:17). У Біблії наса́ також вживається у значенні «піднімати» (Вх 6:8, прим.; 2Цр 2:16), «взяти» (Бт 27:3; Чс 16:15). Але основне значення цього слова — «носити» (Бт 50:13; 1Цр 2:26; Єз 16:52). Такий відтінок слово зберігає навіть тоді, коли в контексті його перекладено як «прощати». У Біблії говориться про козла для азазеля, який відносив гріхи народу; в ній також міститься пророцтво про Месію, який мав понести гріхи людей (Лв 16:8, 10, 22; Іс 53:12). Завдяки тому що Месія поніс гріхи людей, вони можуть отримати прощення. (Див. АЗАЗЕЛЬ.)

Там, де в Єврейських Писаннях наса́ передає думку про прощення, в Септуагінті іноді вживається грецьке слово афı́емі. Основне значення цього слова — «відпустити», але воно також може означати «прощати». У Римлян 4:7 апостол Павло цитує Псалом 32:1 (31:1, LXX), де говориться про те, що Єгова простив «переступ». Він використовує форму слова афı́емі, яким в Септуагінті перекладено єврейське наса́. Слово афı́емі трапляється також в інших віршах Грецьких Писань, де йдеться про прощення, яке походить від Бога або людей, а також про скасування боргів (Мт 6:12, 14, 15; 18:32, 35).

Згідно з Божим законом, даним Ізраїлю, той, хто згрішив проти Бога чи свого ближнього і хотів отримати прощення, спочатку, дотримуючись вказівок Закону, повинен був відшкодувати завдані збитки, а потім скласти Єгові приношення, яке у більшості випадків передбачало пролиття крові (Лв 5:5—6:7). З огляду на це Павло записав принцип: «Тож за Законом майже все очищається кров’ю, і без пролиття крові немає прощення» (Єв 9:22). Кров тваринних жертв не могла усунути гріхів і дати людині бездоганно чисте сумління (Єв 10:1—4; 9:9, 13, 14). Але передречена нова угода дала людям можливість отримати справжнє прощення на основі викупної жертви Ісуса Христа (Єр 31:33, 34; Мт 26:28; 1Кр 11:25; Еф 1:7). Ще будучи на землі, Ісус показав, що має владу прощати гріхи, коли зцілив паралізованого чоловіка (Мт 9:2—7).

Єгова — Бог, який прощає тих, хто шукає прощення. Він прощає великодушно, як це видно з Ісусових прикладів про блудного сина і про царя, який простив рабу борг у розмірі 10 000 талантів (60 000 000 денаріїв, або бл. 40 000 000 дол.), а цей раб не хотів простити іншого раба, який заборгував йому всього 100 денаріїв (бл. 70 дол.) (Іс 55:7; Лк 15:11—32; Мт 18:23—35). Однак коли Єгова прощає, то не керується емоціями, він не закриває очі на грішні вчинки (Пс 99:8). Більше того, він не залишає без кари тих, хто свідомо йде проти нього та відкидає його праведні норми (Вх 34:6, 7). Ісус Навин попередив ізраїльтян, що Єгова не пробачить їм відступництва (ІсН 24:19, 20; пор. Іс 2:6—9).

Бог пояснює, як шукати і як отримати його прощення. Людина повинна усвідомити, що згрішила, визнати, що образила цим Бога, щиро зізнатися в скоєному, від усього серця розкаятися і твердо вирішити не повторювати гріха (Пс 32:5; 51:4; 1Ів 1:8, 9; 2Кр 7:8—11). Їй слід зробити все можливе, аби виправити ситуацію чи компенсувати завдану шкоду (Мт 5:23, 24). Після того вона має помолитися, щоб Бог простив її на підставі викупної жертви Христа (Еф 1:7). (Див. КАЯТТЯ.)

Крім того, християни мають прощати, хоч би скільки разів їх ображали (Лк 17:3, 4; Еф 4:32; Кл 3:13). Бог не прощає людей, які не хочуть прощати інших (Мт 6:14, 15). Того, хто вчинив серйозний гріх, можуть вилучити з християнського збору. Але навіть у цьому випадку він може бути прощений, якщо покаже, що щиро розкаявся у своєму гріху. Тоді всім у зборі слід запевнити його у своїй любові (1Кр 5:13; 2Кр 2:6—11). Проте християни не зобов’язані прощати тих, хто вперто й свідомо грішить і не кається. Такі особи стають Божими ворогами (Єв 10:26—31; Пс 139:21, 22).

Цілком доречно молитись до Бога про те, щоб він простив гріхи інших людей, навіть цілого збору. Мойсей молився за ізраїльський народ, визнаючи перед Єговою його гріх і благаючи про прощення, і Єгова вислухав його молитву (Чс 14:19, 20). Також Соломон під час присвячення храму молився, щоб Єгова прощав свій народ, коли той згрішить, але потім навернеться і перестане грішити (1Цр 8:30, 33—40, 46—52). Ездра від імені юдеїв, які повернулися з полону, прилюдно визнав перед Богом гріхи народу. Його щиросерда молитва і заклик до дій спонукали народ зробити все необхідне, щоб отримати прощення Єгови (Езд 9:13—10:4, 10—19, 44). Яків заохочував того, хто духовно хворіє, звернутись до старійшин збору, щоб вони помолились над ним, «і, якщо він учинив гріхи, буде йому прощено» (Як 5:14—16). Все ж існує «смертельний гріх» — гріх проти святого духу. Той, хто чинить такий гріх, не отримає прощення, а інші християни не повинні за нього молитися (1Ів 5:16; Мт 12:31; Єв 10:26, 27). (Див. ГРІХ; ДУХ.)