Почуття, яке особа має, коли отримує щось добре або сподівається цього; відчуття щастя, втіхи. Вжиті у Біблії єврейські та грецькі слова, що стосуються радості, тріумфу і втіхи, відрізняються відтінками значення і вказують на різний ступінь радості. Відповідні дієслова описують як внутрішнє відчуття, так і зовнішні вияви радості. Вони перекладаються висловами «веселитися; радіти; радісно вигукувати; підскакувати з радості» тощо.

Бог Єгова та Ісус Христос. Єгову названо «щасливим Богом» (1Тм 1:11). Коли він щось робить, це приносить радість йому самому та його створінням. Бог тішиться своїми ділами (Пс 104:31). Він дуже хоче, щоб його створіння теж отримували радість від його діл, а також від власної праці (Ек 5:19). Кожен добрий дар походить від Єгови (Як 1:17), тому всі розумні створіння — і ангели, і люди — найбільшу радість відчувають від того, що пізнають його (Єр 9:23, 24). Цар Давид сказав: «Нехай йому будуть приємні мої думки. Я радітиму Єговою» (Пс 104:34). Також він співав: «Праведний буде радіти Єговою і знайде у нього сховок, усі, в кого чисте серце, будуть тішитися» (Пс 64:10). Апостол Павло заохочував християн постійно радіти, служачи Богу, адже вони знають його і мають з ним особливі взаємини. Він писав: «Завжди радійте, служачи Господу [у кількох перекладах — «Єгові»]. І ще раз кажу: радійте!» (Флп 4:4).

Ісус Христос має дуже близькі взаємини з Єговою, він знає його найкраще (Мт 11:27) і може багато розповісти про Бога своїм послідовникам (Ів 1:18). Тому Ісус є радісним, і Біблія називає його «щасливим та єдиним Володарем» (1Тм 6:14, 15). Спонуканий любов’ю до свого Батька, він завжди прагне робити те, що Йому до вподоби (Ів 8:29). Тож, коли перед ним постало завдання прийти на землю, постраждати і померти, щоб очистити ім’я свого Батька від зневаги, то «заради радості, яка очікувала його, він зніс смерть на стовпі мук, знехтувавши ганьбою» (Єв 12:2). Також Ісус дуже любить людей і надзвичайно радіє ними. У книзі Прислів’я Ісус у його долюдському існуванні символічно зображений як мудрість, що промовляє: «Тоді я майстром біля [Єгови] була і день у день була його втіхою, радіючи перед ним повсякчас. Я тішилась, дивлячись на його населену землю, і найбільше раділа людськими синами» (Пр 8:30, 31).

Ісус хотів, щоб його послідовники раділи, як і він: «Кажу вам усе це, щоб ви могли сповна відчувати ту радість, яку маю я». Ангели раділи, коли створювалась земля (Ів 15:11; 17:13; Йв 38:4—7). Крім того, вони спостерігають за тим, як живуть Божі служителі, і радіють, коли бачать їхню вірність. Ангели особливо тішаться, коли якась людина залишає свій грішний шлях і приєднується до правдивого поклоніння Богу (Лк 15:7, 10).

Що приносить радість Богові. Серце Єгови радіє, коли його служителі вірні йому і віддані. Сатана Диявол постійно ставить під сумнів правомірність верховної влади Єгови і непорочність усіх його служителів (Йв 1:9—11; 2:4, 5; Об 12:10). Тому до кожного з них звернені слова: «Будь мудрий, мій сину, і потіш моє серце, щоб я міг відповісти тому, хто мені дорікає» (Пр 27:11). Єгову дуже потішає вірність його народу на землі (Іс 65:19; Сф 3:17).

Складова плоду духу. Єгова, Джерело радості, прагне, щоб його народ був радісним, тож не дивно, що радість є складовою плоду його святого духу. У переліку рис, записаному в Галатів 5:22, 23, радість згадана відразу після любові. Апостол Павло написав християнам у Фессалоніках: «Ви наслідуєте і нас, і Господа, оскільки попри багато страждань прийняли слово з радістю, яку дає святий дух» (1Фс 1:6). У своєму листі до римлян він сказав, що Боже Царство — це «праведність, мир і радість, які дає святий дух» (Рм 14:17).

Справжня радість є станом серця і може благотворно впливати на все тіло. За словами мудрого письменника книги Прислів’я, «радісне серце звеселяє обличчя», більш того, воно «неначе добрі ліки» (Пр 15:13; 17:22).

Радість у служінні Богу. Вимоги Єгови до його служителів не обтяжливі (1Ів 5:3). Він хоче, щоб служіння приносило їм радість. Ізраїльтяни мали радіти під час щорічних свят, запроваджених Єговою, а також втішатися іншими сферами свого життя і поклоніння Богу (Лв 23:40; Пв 12:7, 12, 18). Вони мали говорити про Бога з радістю (Пс 20:5; 51:14; 59:16). Якби вони не служили з радісним серцем, це означало б, що з їхнім серцем щось було не так і що вони не цінували Божої відданої любові та великодушності. Тому Єгова попереджав ізраїльтян про те, що станеться, якщо вони будуть неслухняними і не служитимуть йому з радістю: «Усі ці прокляття неодмінно зійдуть на вас... бо ви не слухалися голосу вашого Бога Єгови і не виконували його заповідей і постанов... Ці прокляття спадуть на вас і ваших нащадків... бо ви не служили вашому Богу Єгові з радісним серцем, коли мали достаток усього» (Пв 28:45—47).

Християни теж повинні служити Богові з радістю. Якщо вони не відчувають радості, це може означати, що їм бракує вдячності (Пс 100:2). Один вірний служитель Єгови сказав: «Радість, яку дає Єгова,— це ваша твердиня» (Не 8:10). Божий ангел проголосив, що добра новина, яку звіщають християни, «принесе велику радість усім людям» (Лк 2:10). Божі свідки носять ім’я Єгови і знають правду з Біблії, а це вже саме по собі є вагомою підставою для радості. Пророк Єремія сказав: «Слово від тебе втішило мене і розвеселило моє серце, бо мене називають твоїм іменем, Єгово, Боже військ» (Єр 15:16).

У світі, де нехтують справедливістю і праведністю, християнам приносять радість праведні та справедливі присуди Єгови, якими керується християнський збір загалом і кожен його член зокрема (Пс 48:11). Крім того, неабиякою підставою для радості є надія на прекрасне майбутнє. Біблія закликає: «Тіштесь надією» (Рм 12:12; Пр 10:28). Християни радіють спасінням, яке дає Єгова (Пс 13:5). Також служителі Єгови радіють, коли можуть допомогти комусь пізнати Єгову і почати служити йому (Флп 4:1; 1Фс 2:19). Спільні зібрання та співпраця з Божим народом теж приносять надзвичайну радість (Пс 106:4, 5; 122:1).

Переслідування — підстава для радості. Християнин, який оберігає своє серце, має зносити переслідування з радістю (хоча самі по собі вони не є приємними), адже, залишившись непорочним, він здобуває перемогу. Біблія каже, що Бог допоможе своєму вірному служителю (Кл 1:11). Крім того, переслідування свідчать про те, що людина має схвалення Бога. Ісус заохотив християн переповнюватися радістю, коли їх ганьблять і переслідують (Мт 5:11, 12; Як 1:2—4; 1Пт 4:13, 14).

Інші підстави для радості. Єгова дав людям багато інших дарів, якими вони можуть втішатися кожного дня. Це, скажімо, подружнє життя (Пв 24:5; Пр 5:18), мудрі та праведні діти (Пр 23:24, 25), їжа (Ек 10:19; Дії 14:17), вино (Пс 104:14, 15; Ек 10:19) і незліченні чуда Божого творива (Як 1:17; 1Тм 6:17).

Несправжня і скороминуща радість. Ісус сказав, що дехто, почувши правду, приймає її з радістю, але не розуміє її справжньої суті. Такі люди не зрощують посіяне у їхніх серцях слово і, як наслідок, дуже швидко втрачають радість і падають, коли настає лихо чи переслідування (Мт 13:20, 21). Радість, пов’язана з матеріальними прагненнями, несправжня і короткочасна. Той, хто радіє чиємусь лиху, навіть якщо це його ворог, відповість перед Єговою за свій гріх (Йв 31:25—30; Пр 17:5; 24:17, 18). Молодій людині нерозумно думати, що радіти життям можна лише йдучи за «бажаннями, властивими молоді» (2Тм 2:22; Ек 11:9, 10). Любов до розваг також призводить до поганих наслідків (Пр 21:17; Ек 7:4). Християнин, який радіє, порівнюючи себе з іншими, чинить неправильно. Йому слід перевіряти власні вчинки і радіти особистим досягненням (Гл 6:4).

Вічна радість. Єгова пообіцяв визволити свій народ, Ізраїль, з вавилонської неволі, і 537 р. до н. е. ізраїльтяни повернулися до Єрусалима. Вони дуже раділи, коли будівельники заклали фундамент храму Єгови (Іс 35:10; 51:11; 65:17—19; Езд 3:10—13). Однак пророцтво Ісаї (65:17) має ще й більше сповнення: будуть встановлені «нове небо та нова земля» і все людство радітиме під правлінням «Нового Єрусалима» цілу вічність (Об 21:1—3).

У наш час люди не можуть повною мірою радіти життям через повсюдне зло, хвороби та смерть. Але, як зазначається в Біблії, «цар мудрий відсіює грішників», тож Цар Ісус Христос покінчить з Божими ворогами і покладе край усякій неправедності (Пр 20:26; 1Кр 15:25, 26). Відтоді ніщо не затьмарюватиме нашої радості, бо «вже не буде ні смерті, ні жалоби, ні голосіння, ні болю» (Об 21:4). Смуток за померлими кане в небуття, адже вони воскреснуть. Думка про це потішає християн навіть сьогодні, тому вони не сумують так, «як інші люди, котрі не мають надії» (1Фс 4:13, 14; Ів 5:28, 29).