(грец. хо́йрос, гіс; євр. хазı́р [свиня; кабан]).

Свиня свійська (Sus domestica) — це присадкуватий ссавець середніх розмірів, товста шкіра якого зазвичай вкрита грубою щетиною. Тварина має короткі ноги, шию та хвіст і видовжену морду, яка закінчується п’ятачком. Хоча у свині роздвоєні копита, вона не жує жуйки, тому, згідно з Мойсеєвим законом, її не можна було ані їсти, ані приносити в жертву (Лв 11:7; Пв 14:8).

Точно не відомо, чи Єгова заборонив їсти свинину через те, що це могло зашкодити здоров’ю. Все ж споживання м’яса свині завжди несло з собою певну небезпеку. Оскільки ці тварини їдять майже все, навіть падаль і відходи, вони часто заражаються різними паразитами, зокрема тими, що викликають трихінельоз та аскаридоз.

Схоже, ізраїльтяни загалом ставилися до свиней з великою огидою. Тому слова: «Хто приносить дар — немов той, хто приносить свинячу кров» — вказують на те, що чиєсь поклоніння було вкрай огидним (Іс 66:3). Ізраїльтяни мало що вважали таким недоречним, як золоту сережку в рилі свині. І власне до такої сережки прирівнюється в Прислів’я 11:22 вродлива, але нерозсудлива жінка.

Хоча ізраїльтяни-відступники їли свинину (Іс 65:4; 66:17), в апокрифічних книгах 1 Маккавеїв (1:62, 63, Хом.) і 2 Маккавеїв (6:18, 19; 7:1, 2, Хом.) розповідається, що під час панування в Палестині сирійського царя Антіоха IV Епіфана, який з усією жорстокістю намагався викоренити поклоніння Єгові, багато євреїв відмовлялись їсти м’ясо свині: вони воліли радше вмерти, порушивши наказ царя, аніж переступити Божий закон.

Свинину не їли й деякі інші народи, але серед греків вона вважалась делікатесом. Тому в часи Ісусового земного служіння жителі Палестини,— мабуть піддавшись впливу елліністичної культури,— вже розводили свиней, зокрема в Десятимісті. У місцевості гадаринів було принаймні одне стадо, що налічувало близько 2000 свиней. Коли Ісус дозволив демонам, яких він вигнав, увійти в це величезне стадо, всі тварини кинулися з урвища і втопилися в морі (Мт 8:28—32; Мр 5:11—13).

Вигнані демони, які ввійшли у свиней. Ісус не вчинив нічого неправильного, дозволивши демонам ввійти у свиней. Він міг зробити це з огляду на деякі причини, про котрі Біблія не згадує. Наприклад, власниками свиней могли бути євреї, і в такому разі вони порушували Закон. Крім того, Ісус не був зобов’язаний передбачати наперед, що́ демони зроблять, увійшовши в нечистих тварин. А демони, можливо, хотіли заволодіти тваринами, щоб отримати неприродне садистичне задоволення. Також слід пам’ятати, що людина цінніша за ціле стадо свиней (Мт 12:12). Більш того, всі тварини належать Єгові, їхньому Творцю, тому Ісус, як його представник, мав повне право дозволити демонам заволодіти стадом (Пс 50:10; Ів 7:29). Те, що демони ввійшли у свиней, чітко показало, що Ісус вигнав їх з людей і що вони завдають великої шкоди земним істотам. Очевидці побачили, яку владу має Ісус над демонами, а демони — над земними створіннями. Можливо, саме з цих причин Ісус дозволив нечистим духам ввійти у свиней.

Переносне значення. На прикладі свиней, які не розуміють цінності перлів, Ісус показав, як немудро ділитися духовними думками і вченнями з тими, хто їх не цінує (Мт 7:6). А в притчі про блудного сина Ісус, бажаючи зобразити жалюгідне становище цього юнака, розповів, що той найнявся пасти свиней (а це була найпринизливіша робота для євреїв) і навіть хотів їсти корм цих тварин (Лк 15:15, 16).

Апостол Петро порівняв християн, які повертаються до попереднього способу життя, з вимитою свинею, що йде качатися в багні (2Пт 2:22). Але якщо говорити про саму свиню, то в цьому порівнянні не слід шукати якийсь прихований зміст. У природних умовах свиня не є бруднішою за інших тварин, хоча час від часу качається в болоті, щоб охолодитися у спеку і позбутися паразитів на шкірі.