У Грецьких Писаннях слово «світ» використовується в усіх віршах, де в тексті оригіналу вжито ко́смос. Єдиний виняток — 1 Петра 3:3, там ко́смос перекладено як «прикрашати». Слово «світ» може мати такі значення: 1) людство в цілому, незалежно від морального стану чи способу життя людей; 2) суспільне середовище, в якому хтось народився і живе (у цьому сенсі поняття «світ» іноді синонімічне до грецького айо́н — «вік; система»), або 3) всі люди, крім вірних служителів Єгови.

У деяких перекладах словом «світ» іноді передано не лише ко́смос, але й три інших грецьких слова (ґе; айо́н; ойкуме́не) і п’ять єврейських (е́рец; хе́дел; хе́лед; ола́м; теве́л). Це призвело до плутанини й ускладнило розуміння віршів, у яких вживаються наведені слова. Однак інші переклади Біблії допомагають усунути цю плутанину.

Єврейське слово е́рец і грецьке ґе (від якого походять українські слова «географія» та «геологія») означають «земля; край; ґрунт» (Бт 6:4; Чс 1:1; Мт 2:6; 5:5; 10:29; 13:5), хоча в деяких випадках можуть мати переносне значення і перекладатися як «мешканці землі», наприклад у Псалмі 66:4 і Об’явлення 13:3. Слова ола́м (євр.) і айо́н (грец.) передають думку про період невизначеної тривалості (Бт 6:3; 17:13; Лк 1:70). Під айо́н може також матися на увазі «вік», або епоха, що характеризується певними ознаками чи обставинами; стан речей у світі загалом або світський спосіб життя (Гл 1:4, прим.). Єврейське хе́лед має дещо подібне значення: «світ; система» або «вік [тобто тривалість життя]» (Пс 17:14; 39:5). Ойкуме́не (грец.) перекладається як «населена земля» (Лк 21:26), а теве́л (євр.) — як «родюча земля» (Іс 24:4). Хе́дел (євр.) трапляється лише в Ісаї 38:11, і в перекладі Хоменка його передано як «світ» у вислові «ті, що живуть на світі». В одному словнику радиться варіант «мешканці (світу) небуття» і зазначається, що більшість біблеїстів віддають перевагу єврейським рукописам, в яких замість хе́лед вживається хе́дел (The Interpreter’s Dictionary of the Bible / edited by G. A. Buttrick. 1962. Vol. 4. P. 874). У «Перекладі нового світу» використовується фраза «мешканці краю небуття». (Див. ВІК (епоха); ЗЕМЛЯ; НА ВІКИ, ВІЧНО.)

Ко́смос і його різні значення. Основне значення грецького слова ко́смос — це «порядок» або «устрій». Також ко́смос може передавати думку про красу, оскільки вона асоціюється з порядком і симетрією. Тому греки часто вживали це слово, коли говорили про те, що прикрашає, особливо жінок. Таке значення воно має в 1 Петра 3:3. Від грецького ко́смос походить українське слово «косметика». Споріднене дієслово косме́о один раз вживається у значенні «підготувати; привести в порядок» (Мт 25:7), а в інших випадках воно перекладене як «прикрашати; прикрашений; оздоблений» (Мт 12:44; 23:29; Лк 11:25; 21:5; 1Тм 2:9; Тит 2:10; 1Пт 3:5; Об 21:2, 19). У 1 Тимофія 2:9; 3:2 прикметник ко́сміос передано як «належно» і «організований».

Грецькі філософи іноді називали словом ко́смос все видиме створіння, очевидно тому, що всесвіт є упорядкованим. Але серед них не було єдності в цьому питанні: дехто застосовував це слово лише до небесних тіл, інші — до всього всесвіту. Слово ко́смос вживається щодо матеріального творива і в деяких апокрифічних книгах (пор. Мудрости 9:9; 11:17, Хом.), що були написані в період, коли грецька філософія ставала чимраз популярнішою серед євреїв. Однак у натхнених книгах Грецьких Писань це слово в такому значенні майже або й зовсім не вживається. Може здаватися, що в деяких віршах воно стосується матеріального творива, наприклад у промові апостола Павла перед афінянами на Ареопазі. Павло сказав: «Бог, який створив світ [форма слова ко́смос] і все, що в ньому, який є Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах» (Дії 17:22—24). Не виключено, що під словом ко́смос Павло мав на увазі всесвіт, адже це значення було звичним для тогочасних греків. З іншого боку, цілком можливо, що він вкладав у це слово інше значення — одне з тих, які обговорюються далі в цій статті.

Зв’язок з людством. У своїй праці Р. Тренч написав, що філософи вживали слово ко́смос у значенні всесвіту, і зазначив: «Від значення слова κόσμος [ко́смос] як матеріального всесвіту... походить інше значення κόσμος — зовнішнє середовище, в якому людина живе і рухається, яке існує для неї і в якому вона встановлює моральні норми (Ів. 16:21; 1 Кор. 14:10; 1 Ів. 3:17)... також самі люди, сукупність людей, що живуть у світі (Ів. 1:29; 4:42; 2 Кор. 5:19); а також, у моральному значенні, всі, хто не належить до ἐκκλησία [екклесı́а; церква або збір], є відчуженим від життя, що походить від Бога, і через свої злі вчинки є Його ворогом (1 Кор. 1:20, 21; 2 Кор. 7:10; Як. 4:4)» (Trench R. C. Synonyms of the New Testament. London, 1961. P. 201, 202).

Подібно висловився фахівець із давньогрецької мови Г. Кремер: «Оскільки космос вважається устроєм, центром якого є людина, увага зосереджується головно на ній, тож космос — це людство, яке живе в цьому устрої і представляє його» (Wuest K. S. Studies in the Vocabulary of the Greek New Testament. 1946. P. 57).

Усе людство. Поняття ко́смос, або «світ», з огляду на вищесказане тісно пов’язане з людством. Це простежується як у грецькій нерелігійній літературі, так і в Біблії. Коли читаємо слова Ісуса про людину, яка ходить удень і «бачить світло цього світу [форма слова ко́смос]» (Ів 11:9), може скластися враження, що під «світом» мається на увазі просто планета Земля, джерелом світла для якої є Сонце. Проте далі Ісус каже: «Хто ходить уночі, той обов’язково спіткнеться, бо в ньому світла немає» (Ів 11:10). Сонце та інші небесні тіла Бог створив насамперед для людей. (Пор. Бт 1:14; Пс 8:3—8; Мт 5:45.) Говорячи про духовне світло, Ісус сказав, що його послідовники будуть «світлом для світу» (Мт 5:14), але він, звичайно ж, не мав на увазі, що вони будуть освітлювати планету. Ісус пояснив, що вони світитимуть «перед людьми» (Мт 5:16; пор. Ів 3:19; 8:12; 9:5; 12:46; Флп 2:15). Добра новина має проповідуватися «по цілому світі» (Мт 26:13), тобто всьому людству; в деяких мовах, як і в українській, вислів «цілий світ» може означати «всі люди». (Пор. Ів 8:26; 18:20; Рм 1:8; Кл 1:5, 6.)

Отже, одне з основних значень слова ко́смос — це все людство. Тому в Біблії говориться, що ко́смос, або світ, грішний (Ів 1:29; Рм 3:19; 5:12, 13) і потребує спасителя, який дав би йому життя (Ів 4:42; 6:33, 51; 12:47; 1Ів 4:14), а таке скажеш лише про людей, а не про неживі створіння чи тварин. Саме цей світ Бог настільки полюбив, що «віддав свого єдинородного Сина, аби кожен, хто виявляє, що вірить у нього, не загинув, а отримав вічне життя» (Ів 3:16, 17; пор. 2Кр 5:19; 1Тм 1:15; 1Ів 2:2). Цей світ, або людство, є полем, на якому Ісус Христос посіяв добре насіння, що символізує «синів Царства» (Мт 13:24, 37, 38).

Коли Павло писав, що Божі «невидимі риси... чітко видно ще від створення світу, оскільки вони помітні у творінні», він, безперечно, мав на увазі час від створення людей, оскільки саме тоді на землі з’явилися розумні істоти, які могли помітити Божі невидимі риси у видимому творінні (Рм 1:20).

Подібно в Івана 1:10 про Ісуса говориться, що «світ [ко́смос] з’явився через нього». Звичайно, Ісус допомагав у творенні всього, в тому числі неба, планети Земля і того, що є на ній, однак у цьому випадку ко́смос стосується насамперед людей, у створенні яких Ісус теж брав участь. (Пор. Ів 1:3; Кл 1:15—17; Бт 1:26.) Тому далі у вірші сказано: «Але світ [тобто людство] його не знав».

«Заснування світу». Для того щоб правильно зрозуміти вислів «заснування світу», потрібно взяти до уваги чіткий зв’язок слова ко́смос з людством. У ряді віршів ідеться про те, що́ відбувалося «від заснування світу», наприклад про те, що від часів Авеля проливалася кров пророків, що учням було приготоване Царство і що в сувій життя вносяться імена (Лк 11:50, 51; Мт 25:34; Об 13:8; 17:8; пор. Мт 13:35; Єв 9:26). Все це пов’язане з життям і діяльністю людей, тому під «заснуванням світу» мається на увазі початок існування людства, а не поява тварин чи неживих об’єктів. У Євреїв 4:3 сказано, що Божа праця творення не почалася, а була «завершена ще від часу заснування світу». І, оскільки серед земних істот останньою, очевидно, з’явилась Єва, заснування світу не могло передувати її створенню.

Як показано в статтях АВЕЛЬ (№ 1) і ПЕРЕДБАЧЕННЯ, ВИЗНАЧЕННЯ НАПЕРЕД (підзаголовок «Бог наперед визначає, що прийде Месія»), грецьке слово катаболе́ — «заснування» — може стосуватися зачаття людини. Катаболе́ буквально означає «кидання [насіння]», і в Євреїв 11:11 у деяких перекладах його передано як «зачати» (СМ, НС). Там, очевидно, йдеться про те, що Авраам «кинув» насіння, а Сарра його прийняла і зачала сина.

Отже, вислів «заснування світу» не означає створення матеріального всесвіту. Подібно й вислови на кшталт «до заснування світу» (Ів 17:5, 24; Еф 1:4; 1Пт 1:20) теж не стосуються часу до створення матеріального всесвіту. Мова, очевидно, йде про час «заснування» людства; воно відбулося тоді, коли Адам і Єва за межами Едему народили дітей, на яких поширюється сплачений Богом викуп, що звільняє людей від успадкованого гріха (Бт 3:20—24; 4:1, 2).

«Видовище для всього світу — як для ангелів, так і для людей». Дехто вважає, що в 1 Коринфян 4:9 ко́смос стосується і невидимих духовних істот, і видимих істот, людей. Цей погляд ґрунтується на перекладах, у яких текст оригіналу передано так: «Адже ми стали видовищем для всього світу — як для ангелів, так і для людей» (СМ). Однак в інших перекладах використовується формулювання на зразок: «Стали видовищем світові, і ангелам, і людям» (Дерк., Кул., Хом.). Раніше в тому ж листі (1Кр 1:20, 21, 27, 28; 2:12; 3:19, 22) апостол Павло вживає слово ко́смос у значенні людства, і немає підстав вважати, що в 1 Коринфян 4:9, 13 він надає йому інакший зміст. Тож навіть якщо припустити, що варіант перекладу «як для ангелів, так і для людей» прийнятний, слід розуміти, що цей вислів не розширює значення слова ко́смос, а наголошує на думці, що за видовищем спостерігають не лише «люди» (або світ), але й «ангели».

Структура людського суспільства. Однак не слід думати, що слово ко́смос втратило своє початкове значення «порядок» або «устрій» і стало синонімом «людства». Адже в людському суспільстві простежується певний порядок: воно складається з родин, племен, народів та мовних груп (1Кр 14:10; Об 7:9; 14:6), а також ділиться на класи, як-от на заможних і бідних (Як 2:5, 6). Поступово, в міру росту населення землі, сформувалася свого роду система, нерозривно пов’язана з людським життям. Коли Ісус говорив про людину, яка здобула «цілий світ», але втратила життя, він, очевидно, мав на увазі здобуття всього, що може запропонувати людське суспільство загалом (Мт 16:26; пор. Мт 6:25—32). Подібна думка міститься в словах Павла про тих, «хто користується тим, що пропонує світ», і про те, що «одружений тривожиться про світське» (1Кр 7:31—34), а також у словах Івана про тих, хто «має все необхідне для життя [букв. «має життя (засоби для існування) світу»]» (1Ів 3:17; пор. 1Кр 3:22).

Коли грецьке ко́смос передає думку про структуру або порядок у людському суспільстві, воно, по суті, є синонімом до айо́н. У деяких випадках ці два слова можуть бути взаємозамінними. Наприклад, про Димаса написано, що він залишив апостола Павла, «полюбивши теперішній світ [айо́на]»; а апостол Іван застерігав проти любові до «світу [ко́смон]» та світського способу життя, який потурає прагненням плоті (2Тм 4:10, прим.; 1Ів 2:15—17). Того, кого в Івана 12:31 названо «правителем цього світу [ко́сму]», у 2 Коринфян 4:4 (прим.) названо «богом цього світу [айо́нос]».

У кінці свого Євангелія апостол Іван написав, що, на його думку, якби детально описати все, що робив Ісус, то «весь світ [форма слова ко́смос] не вмістив би написаних сувоїв» (Ів 21:25). Він не вжив слова ґе (земля) чи ойкуме́не (населена земля), а отже, не хотів сказати, що вся планета не вмістила б написаних сувоїв. Натомість Іван використав слово ко́смос, очевидно маючи на увазі, що людське суспільство (з усіма його тогочасними бібліотеками) не могло б вмістити величезної кількості сувоїв, в яких були б описані Ісусові діла. Порівняйте також вживання слова ко́смос у таких віршах, як Івана 7:4; 12:19.

Прихід «у світ». Коли на світ з’являється людина, вона не просто народжується серед людей, але й опиняється в суспільному середовищі, яке існує на той час (Ів 16:21; 1Тм 6:7). А втім, згадка про те, що хтось прийшов у світ або з’явився у світі, не завжди означає народження людини. Наприклад, Ісус молився до Бога: «Як ти послав у світ мене, так і я послав у світ їх [тобто учнів]» (Ів 17:18). Він послав у світ не новонароджених немовлят, а дорослих чоловіків. Іван писав, що «у світі з’явилося» багато лжепророків та обманщиків (1Ів 4:1; 2Ів 7).

У Біблії є чимало віршів, де говориться, що Ісус прийшов або був посланий у світ. Вони, скоріш за все, не стосуються Ісусового народження на землі, а передають думку про те, що після свого хрещення і помазання він виконував серед людей доручене йому служіння — ніс їм світло. (Пор. Ів 1:9; 3:17, 19; 6:14; 9:39; 10:36; 11:27; 12:46; 1Ів 4:9.) Звичайно, для цього йому потрібно було спочатку народитися (Ів 18:37). Автор Листа до євреїв зазначає, що Ісус, «приходячи у світ», промовляв слова з Псалма 40:6—8, а він не міг би цього зробити, якби був немовлям (Єв 10:5—10).

Коли служіння Ісуса серед людей добігало кінця, він знав, «що надійшла його година залишити цей світ і піти до Батька». Він мав померти як людина і воскреснути як духовна істота, якою колись був (Ів 13:1; 16:28; 17:11; пор. Ів 8:23).

«Принципи цього світу». У Галатів 4:1—3 Павло пояснив, що дитина не відрізняється від раба, оскільки, поки не стане дорослою, підкоряється іншим, а тоді додав: «Подібно й ми, доки були дітьми, залишалися поневолені принципами [стойхе́йа] цього світу». Далі Павло написав, що Божий Син прийшов у «кінці відведеного часу» і визволив своїх учнів від Закону, щоб вони були всиновлені Богом (Гл 4:4—7). В Колоссян 2:8, 9, 20 апостол застерігає християн у Колоссах, аби їх «ніхто не полонив філософією чи оманливими й пустими ідеями, що ґрунтуються на людських традиціях, на принципах [стойхе́йа], за якими живе цей світ, а не на вченні Христа. Адже саме в Христі з усією повнотою втілена Божа природа». Також Павло наголосив, що вони «померли разом з Христом і звільнилися від принципів, якими керується цей світ».

Стосовно вжитого Павлом слова стойхе́йа (форма мн. від стойхе́йон) в одній праці зазначається: «Основне значення слова [стойхе́йа] — “кілки, вбиті в ряд”... пізніше його стали також застосовувати до літер алфавіту, розміщених у рядок, а тоді до основних фонетичних елементів, до основних елементів усього, що існує в природі, як-от до чотирьох “стихій” (див. 2 Пет. 3:10, 12), і до “основ” або “елементів” будь-якої галузі науки. Власне в останньому з перелічених значень це слово вжите в Євр. 5:12» (The Pulpit Commentary. Galatians / edited by C. Spence. London, 1885. P. 181). Споріднене дієслово стойхе́о означає «поводитися за правилом» (Гл 6:16).

У листах до галатів і колоссян Павло, очевидно, говорить не про основні або складові частини матеріального світу, а радше, як зазначив німецький біблеїст Генріх Мейєр, про «засади нехристиянського суспільства», тобто про його основоположні принципи (Meyer H. Critical and Exegetical Hand-Book to the Epistle to the Galatians. 1884. P. 168). З листів Павла видно, що це включає в себе філософії й оманливі вчення, які цілковито ґрунтувалися на людських нормах, поглядах, міркуваннях і міфах, що були поширені у греків та інших язичницьких народів (Кл 2:8). Однак немає сумніву, що Павло до таких принципів зараховував і небіблійні вчення юдаїзму, наприклад аскетизм і «поклоніння ангелам», а також вчення про те, що християни зобов’язані дотримуватися Мойсеєвого закону (Кл 2:16—18; Гл 4:4, 5, 21).

Безперечно, Мойсеїв закон був від Бога. Однак він став застарілим, коли його виконав Ісус Христос — «дійсність», на яку цей Закон вказував (Кл 2:13—17). Крім того, святий намет (а пізніше храм) можна назвати «світським» (грец. косміко́н; Єв 9:1, Ог.), оскільки його виготовили люди і він був «на землі», а не на небі у духовній сфері, і пов’язані з ним закони «стосувалися тіла і були накладені до визначеного часу, коли все мало бути доведене до ладу». Ісус Христос «увійшов у величніший і досконаліший намет, нерукотворний, тобто той, що не належить до цього творіння» — в саме небо (Єв 9:8—14, 23, 24). Він сказав самарянці, що настане час, коли Єрусалимський храм вже не буде головним елементом чистого поклоніння, і що «правдиві поклонники будуть поклонятися Батькові в дусі та в правді» (Ів 4:21—24). Тож, коли Ісус Христос помер, а потім воскрес і вознісся на небо, зникла потреба в тому, що було виготовлене людьми і лише служило «земним відображенням небесного» (Єв 9:23).

Отже, християни в Галатії і Колоссах мали можливість поклонятися Богові у кращий спосіб, запроваджений Ісусом Христом. Тільки він — а не якісь люди з їхніми принципами та вченнями і не вимоги Закон-угоди, що «стосувалися тіла»,— міг бути зразком, за яким слід оцінювати чийсь спосіб життя і правдивість будь-якого вчення (Кл 2:9). Християни не повинні були уподібнюватися до дітей, підкоряючись Мойсеєвому закону, наче опікуну чи вихователю (Гл 3:23—26), натомість їхні стосунки з Богом мали нагадувати стосунки дорослого сина з батьком. Порівняно з християнськими вченнями, Закон являв собою ази, «абетку релігії» (Meyer H. Critical and exegetical hand-book to the Epistles to the Philippians and Colossians, and to Philemon. 1885. P. 292). Помазані християни, народжені для небесного життя, по суті, померли і були прибиті до стовпа для ко́смос — людського суспільства, в якому діяли різні вимоги, як-от вимога обрізати крайню плоть; вони стали «новим створінням» (2Кр 5:17; Кл 2:11, 12, 20—23; пор. Гл 6:12—15; Ів 8:23). Християни знали, що Ісусове Царство не було створене людьми (Ів 18:36). Їм у жодному разі не можна було «повертатися до марних, нічого не вартих принципів» людського суспільства (Гл 4:9) і, піддавшись обману, відмовлятися від «всіх багатств, що походять від розуміння правди» та від «точного знання про Божу священну таємницю, якою є Христос» — той, в кому «старанно заховані всі скарби мудрості й знання» (Кл 2:1—4).

Світ, відчужений від Бога. Слово ко́смос має ще одне значення, яке зустрічається тільки в Біблії,— всі люди, крім Божих служителів. Петро пише, що Бог навів Потоп «на світ безбожних людей», але зберіг Ноя і його сім’ю; таким чином був «знищений тодішній світ, коли був затоплений водою» (2Пт 2:5; 3:6). І знову варто зауважити, що тут йдеться не про знищення планети Земля і небесних тіл у Всесвіті, а про знищення людей — неправедного людського суспільства. Саме цей «світ» Ной засудив своєю вірою (Єв 11:7).

Допотопний неправедний світ (або людське суспільство) прийшов до свого кінця, але цього не скажеш про людство загалом, адже Ной і його сім’я залишилися живими. Після Потопу більшість людей відійшла від праведності, і знову з’явилося зіпсуте суспільство. Проте були й ті, хто йшов іншим шляхом, шляхом праведності. З часом Бог призначив Ізраїль своїм вибраним народом і уклав з ним угоду. Відтоді ізраїльтяни відрізнялися від решти світу, тому в Римлян 11:12—15 Павло цілком доречно застосував слово ко́смос, «світ», до неізраїльтян — «людей з інших народів», або «язичників» (НС, Дерк.). Він також звернув увагу на те, що через відступництво ізраїльтян Бог скасував свою угоду з ними, завдяки чому перед іншими народами відкрилась можливість примиритися з Богом, розвинути з ним близькі стосунки та отримати пов’язані з цим благословення. (Пор. Еф 2:11—13.) Тож у період від Потопу до появи християнського збору «світом» (ко́смос) були всі люди, окрім вірних служителів Бога, а особливо ті, хто не належав до ізраїльського народу, коли діяла Закон-угода. (Пор. Єв 11:38.)

У багатьох віршах слово ко́смос стосується всього людського суспільства (незалежно від раси), за винятком християн. Саме цей світ ненавидів Ісуса та його учнів, бо вони свідчили про його неправедність і залишалися відокремленими від нього; так цей світ показав, що ненавидить самого Бога Єгову і не пізнав його (Ів 7:7; 15:17—25; 16:19, 20; 17:14, 25; 1Ів 3:1, 13). Цим неправедним суспільством і його царствами править Божий Ворог, Сатана Диявол; він навіть став «богом» цього світу (Мт 4:8, 9; Ів 12:31; 14:30; 16:11; пор. 2Кр 4:4). Творцем неправедного світу є не Єгова, а його головний Противник, і «весь світ лежить у [його] владі» (1Ів 4:4, 5; 5:18, 19). Невидимі «світові правителі [космокра́торас]» цього відчуженого від Бога світу — Сатана і «злі духовні сили у небесах» (Еф 6:11, 12).

У вищенаведених віршах йдеться не про людство загалом, частиною якого є і християни, а про ціле організоване суспільство, що існує поза збором правдивих християн. Інакше вони перестали б належати до світу, лише коли б померли (Ів 17:6; 15:19). Християни живуть в оточенні світських людей, серед яких є розпусники, ідолопоклонники та здирники (1Кр 5:9—13), однак вони повинні оберігати себе від згубного впливу цього зіпсутого світу і залишатися чистими та незаплямованими. Їм не слід розвивати дружби зі світом, щоб не бути засудженими разом з ним (1Кр 11:32; Як 1:27; 4:4; 2Пт 1:4; 2:20; пор. 1Пт 4:3—6). Крім того, християнам не можна керуватися світською мудрістю, яка в очах Бога є безглуздям, чи переймати «дух світу», тобто його егоїстичний та грішний умонастрій (1Кр 1:21; 2:12; 3:19; 2Кр 1:12; Тит 2:12; пор. Ів 14:16, 17; Еф 2:1, 2; 1Ів 2:15—17; див. ДУХ, Умонастрій). Завдяки своїй вірі вони перемагають цей світ, неправедне людське суспільство, так само як його переміг Божий Син (Ів 16:33; 1Ів 4:4; 5:4, 5). Бог знищить це неправедне суспільство (1Ів 2:17), як колись знищив у Потопі безбожний світ (2Пт 3:6).

Безбожний світ зникне; людство залишиться. Ко́смос, за який помер Ісус,— це, безумовно, весь людський рід, всі люди (Ів 3:16, 17). Однак Ісус не молився за людське суспільство, яке є відчуженим від Бога і, по суті, ворогує з ним, а лише за тих, хто вийшов з цього світу і повірив у нього (Ів 17:8, 9). Коли безбожне суспільство, або світ, було знищене в Потопі, загинули не всі люди; так само не всі загинуть під час великого лиха, яке Ісус порівняв з Потопом (Мт 24:21, 22, 36—39; пор. Об 7:9—17). «Царська влада над світом» (очевидно, над людством), як обіцяно в Біблії, належатиме «нашому Господу і його Христу», і співправителі Ісуса у його небесному Царстві «царюватимуть над землею», а отже, над людством, яке переживе знищення безбожного суспільства, підпорядкованого Сатані (Об 11:15; 5:9, 10).