Духовні створіння, які перебувають довкола престолу Єгови в небесах (Іс 6:2, 6). Єврейське слово серафı́м — це іменник у множині, що походить від дієслова сара́ф, яке означає «палати» або «спалювати» (Лв 4:12). Тож слово серафı́м буквально означає «палаючі». В інших випадках цей іменник вживається як в однині (євр. сара́ф), так і в множині і стосується земних істот. У такому разі воно означає «отруйний», «вогняний» або «вогняна змія» (Чс 21:6, прим.; Іс 30:6).

Пророк Ісая, описуючи своє видіння, говорить: «У рік смерті царя Уззії я побачив Єгову. Він сидів на величному і високому престолі, а поділ його шат наповнював храм. Над ним стояли серафими; кожен з них мав по шість крил: двома кожен затуляв собі обличчя і двома закривав ноги, а ще двома літав. І вигукували вони один до одного: “Святий, святий, святий Єгова, Бог військ! Уся земля наповнена його славою!”... Тоді я сказав: “Горе мені! Тепер я точно помру! Бо я людина з нечистими устами і живу серед людей з нечистими устами, а очі мої бачили Царя, самого Єгову, Бога військ!” І підлетів до мене один із серафимів. Він тримав кліщами розжарену вуглину, яку взяв із жертовника. І він доторкнувся нею до моїх уст, сказавши: “Ця вуглина торкнулась твоїх губ, тепер на тобі вже немає провини і гріх твій прощено”» (Іс 6:1—7).

У цих віршах не описується вигляд Бога. Проте сказано, що нижній край його величних шат наповнював храм, тож більше ніхто не міг там стояти. Його престол був не лише «величним», але й «високим», тобто не спирався на якусь поверхню. А те, що серафими «стояли», могло означати, що за допомогою однієї пари крил вони зависали в повітрі, подібно до того як стовп хмари стояв, або зависав у повітрі, біля входу в намет Єгови у пустелі (Пв 31:15). Про місцеперебування серафимів професор Франц Деліч говорить так: «Звичайно, серафими не могли перебувати вище голови Того, хто сидів на престолі, але вони зависали над Його шатами, якими був наповнений зал» (Commentary on the Old Testament. 1973. Vol. VII. Part 1. P. 191). З латинської Вульгати видно, що вислів «над ним» стосується не Єгови, а неживого предмета, очевидно престолу (Іс 6:1, 2).

Високе становище. Ці могутні духовні створіння є ангелами, які займають дуже високе становище в організації Єгови, адже служать при Божому престолі. На відміну від них херувими у видінні Єзекіїля описані як бігуни, які супроводжують небесну колісницю Єгови (Єз 10:9—13). Думка про те, що небесні створіння мають різні становища і владу, узгоджується з Колоссян 1:16, де говориться про все, що «на небі і на землі, видиме і невидиме: чи то престоли, чи панування, чи уряди, чи влада».

Роль та обов’язки. В Біблії нічого не говориться про кількість серафимів. Але оскільки сказано, що вони вигукували один до одного, це, очевидно, означає, що з кожного боку престолу було по кілька серафимів і вони проголошували святість і славу Єгови, співаючи антифоном, тобто повторюючи один за одним (або група за групою) чи промовляючи у відповідь один одному частини фрази: «Святий, святий, святий Єгова, Бог військ! Уся земля наповнена його славою!» (Порівняйте з тим, як левіти читали Закон і народ їм відповідав, Пв 27:11—26.) В присутності Всевишнього вони зі смиренням і скромністю закривають обличчя однією з трьох пар крил і, оскільки перебувають у святому місці, другою парою крил закривають ноги, виявляючи цим повагу до небесного Царя (Іс 6:2, 3).

Слова серафимів показують, що ці створіння сприяють проголошенню святості Єгови, вони прагнуть, щоб у всьому всесвіті, у тому числі на землі, всі визнавали його славу. Один із серафимів торкнувся до уст Ісаї розжареною вуглиною з жертовника, щоб очистити його від гріха і провини. Можливо, це означає, що служіння серафимів пов’язане з очищенням Божого народу від гріха — очищенням на основі жертви Ісуса Христа, яка була принесена на Божому жертовнику (Іс 6:3, 6, 7).

Вигляд у видінні. Серафимів описано як істот, які мають ноги, крила і так далі, але цей опис не слід розуміти буквально. Уподібнення до земних створінь допомагає дізнатись про здібності серафимів та їхню роль у служінні. Часто про Бога також говориться, що він має очі, вуха тощо, однак жодна людина не знає, як виглядає Бог. Апостол Іван підкреслив це, кажучи: «Любі, тепер ми діти Бога, але ще не виявлено, якими ми станемо в майбутньому. Проте ми знаємо: коли він виявиться, ми будемо подібними до нього, оскільки побачимо його таким, яким він є» (1Ів 3:2).