Важливий орган, основна функція якого — перекачувати кров, що живить клітини організму (Лв 17:14).

У Біблії серцю приділяється багато уваги, воно згадується тисячі разів у різних контекстах. Біблійні письменники вживали єврейські слова лев і лева́в та грецьке слово кардı́а, що означають «серце», як в буквальному, так і в переносному сенсі.

Буквальне серце. Про буквальне серце в Біблії згадується нечасто. Один з таких випадків — це згадка про те, як Єгу «пустив стрілу Єгораму між лопатки» і «стріла пробила йому серце» (2Цр 9:24; див. також Вх 28:30).

Символічне серце. У переважній більшості випадків слово «серце» в Біблії має переносне значення. В одному виданні говориться, що серце означає «центральну або внутрішню частину чогось, а також внутрішню сутність людини, яка виявляється в усіх її діях, бажаннях, уподобаннях, емоціях, пристрастях, намірах, думках, відчуттях, в її уяві, мудрості, знанні, вміннях, віруваннях і міркуваннях, в її пам’яті та свідомості» (Journal of the Society of Biblical Literature and Exegesis. 1882. P. 67).

Отже, в Біблії символічне серце — це щось більше, ніж осередок почуттів та спонук, і щось більше, ніж розум. «Семіти... приписували серцю все, що характерне для людини, якщо йдеться про почуття, розум і волю». Це «весь внутрішній світ людини, який протиставляється плоті — зовнішній, матеріальній людині» (E. Dhorme. L’emploi métaphorique des noms de parties du corps en hébreu et en akkadien. Paris, 1963. P. 113, 114, 128).

Бог, який досліджує серця, зважає не на те, якою людина є зовні, а на те, яка вона всередині, на її справжню особистість (Пр 17:3; 24:12; Пс 17:3; 1См 16:7). Тому Біблія радить: «Понад усе оберігай своє серце [свою внутрішню людину], бо з нього б’ють джерела життя» (Пр 4:23). Християнських дружин заохочено зосереджуватися передусім не на зовнішніх прикрасах, а на «тому, що є в серці людини, її нетлінному вбранні спокійного і лагідного духу, який має надзвичайну цінність у Божих очах» (1Пт 3:3, 4).

У деяких випадках під словом «серце» в Біблії, очевидно, мається на увазі здатність мислити, але при цьому не виключаються всі інші складові внутрішньої людини. Мойсей закликав ізраїльтян: «Покладіть до серця [«пригадайте у своєму розумі», NW, прим.], що Єгова — правдивий Бог». Пізніше він сказав їм: «Єгова не дав вам серця [«розуму», NW, прим.], яке б розуміло» (Пв 4:39; 29:4). Як у Єврейських, так і в Грецьких Писаннях слово «серце» іноді включає в себе інтелект. На це вказують біблійні уривки про те, що в серці можна «виношувати... думки» (Мт 9:4), «міркувати» (Мр 2:6), що серце може «розуміти» (Мр 6:52), бути «розумне» (1Цр 3:12) і шукати «знання» (Пр 15:14).

Спонуки — рушійна сила, яка скеровує людину до певної поведінки,— це ще одна важлива складова її внутрішньої особистості, або «серця». Наприклад, коли ізраїльтяни збирали пожертви на будівництво святого намету, прийшли «всі... кого спонукало серце» (Вх 35:21, 26, 29; 36:2). Злий Гаман «наважився» скласти змову проти юдеїв; дієсловом «наважився» передано єврейський вислів, який буквально можна перекласти як «наповнив своє серце» (Ес 7:5, NW, прим.; Дії 5:3, Ог.). У Євреїв 4:12 пояснюється, що Боже слово є немов гострий меч і «спроможне розпізнавати думки та наміри серця». Подібно Ісус зазначив, що з серця походить спонукальна сила, яка стоїть за нашими вчинками — чи то добрими, чи поганими (Мт 15:19; Лк 6:45). Бог хоче, аби його служителі мали правильні спонуки, тому Біблія застерігає, щоб ми не зіпсували свої стосунки з іншими через корисливі прагнення (Юд 16) і не дозволили любові до грошей, тобто бажанню розбагатіти, вплинути на наш спосіб життя (1Тм 6:9, 10; Пр 23:4, 5). Вона заохочує розвивати щиру любов до Бога, яка має бути головною спонукою в служінні йому (1Ів 5:3; Пв 11:13), а також саможертовну любов до одновірців, якою слід керуватися в стосунках з ними (Ів 15:12, 13). Біблія закликає любити ближнього, як самого себе (Лк 10:27—37; Гл 6:10). Звичайно, щоб розвивати такі спонуки, потрібно залучати свій розум (Пс 119:2, 24, 111).

Про стан символічного серця свідчить склад розуму людини, який може бути гордим або смиренним (Пр 16:5; Мт 11:29). Почуття і емоції — це ще одна складова внутрішньої людини. До них належать любов (Пв 6:5; 1Пт 1:22), радість (Пв 28:47; Ів 16:22), сум, біль (Не 2:2; Рм 9:2) та ненависть (Лв 19:17). Тому Біблія говорить про «тривогу на серці» (Іс 35:4), «зранене серце» (Пс 109:22) та «страх у серці» (Пв 20:8). Коли в Грецьких Писаннях розум згадується разом з серцем, то «розум» стосується інтелекту, а «серце» — емоцій, бажань і почуттів внутрішньої людини. Наприклад, Ісус сказав: «Люби Єгову, Бога свого, всім своїм серцем, всією своєю душею і всім своїм розумом» (Мт 22:37). Так він показав, що любов до Бога має виявлятися не лише в бажаннях, почуттях та емоціях людини, але і в тому, як вона послуговується своїми розумовими здібностями, приміром, чи набуває вона знань про Бога та Христа (Ів 17:3).

Усі ці властивості, вміння, риси та емоції приписуються не буквальному, а символічному серцю, яке представляє усю внутрішню людину.

Серце може бути «зрадливим». Хоча Адам був досконалим, він допустив, щоб його серце звабилося; Адам відкинув правду і відвернувся від Бога. (Див. Як 1:14, 15.) Тому всі люди — нащадки грішного Адама — були зачаті в гріху і від самого народження на них лежить провина (Пс 51:5). Після Потопу Бог сказав, що у людей «серце ще з юності схильне до зла» (Бт 8:21).

Звертаючись до бунтівних жителів Юди, Єгова промовив: «Людське серце вкрай зрадливе і здатне на все» (Єр 17:9). Це серйозне застереження для кожного, хто прагне мати Боже схвалення: нам слід зважати не лише на те, що бачать інші люди, але й на те, ким ми є насправді, всередині. Скажімо, людина є християнином уже багато років, добре знає Біблію і вважає, що здатна зарадити собі в будь-якій ситуації. Вона може точно знати, що якийсь учинок є неправильним і прямо засуджується Божим законом, але якщо вона таємно розвиває неправильні думки і бажання, то може легко вчинити гріх.

Отже, хоча християнин знає правду і може вважати себе зрілою людиною, йому слід пам’ятати, що серце буває зрадливе, і пильнувати, щоб не піддатися спокусі (Мт 6:13; 1Кр 10:8—12).

Служити Єгові «цілим серцем». Символічне серце, на відміну від буквального, буває розділене. Давид молився: «Допоможи мені цілим серцем боятися твого імені». Ці слова вказують на те, що серце людини (якщо говорити про її страхи і вподобання) може бути поділеним (Пс 86:11). Така людина має «половинчасте серце» — вона «просто тепла», тобто служить Богові без ентузіазму (Пс 119:113; Об 3:16). Також хтось може мати «подвійне серце» (букв. бути «з серцем і серцем»), тобто намагатися служити двом панам або ж говорити одне, а думати інше (1Хр 12:33; Пс 12:2; див. також прим.). Ісус суворо засудив таку дволичність і лицемірство (Мт 15:7, 8).

Той, хто прагне Божого схвалення, повинен мати ціле серце — не половинчасте і не подвійне (1Хр 28:9). Для цього потрібно докладати наполегливих зусиль, адже людське серце здатне на все і схильне до зла (Єр 17:9, 10; Бт 8:21). Мати ціле серце допомагають щиросерді молитви (Пс 119:145; Пл 3:41), регулярне вивчення Божого Слова (Езд 7:10; Пр 15:28), активна участь у проповідуванні доброї новини (пор. Єр 20:9) та спілкування з тими, хто всім серцем служить Єгові. (Пор. 2Цр 10:15, 16.)

Що означає вислів «бракує серця»?

У Єврейських Писаннях деколи вживається вислів, що буквально можна перекласти як «бракує серця»». (Див. прим. у нижченаведених віршах.) В одному словнику говориться, що цей вислів означає «без розуму» (Koehler L., Baumgartner W. Lexicon in Veteris Testamenti Libros. Leiden, 1958. P. 470). Вільям Гезеніус у своїй праці зазначає, що він стосується того, кому «бракує розуміння» (A Hebrew and English Lexicon of the Old Testament / translated by E. Robinson. 1836. P. 517). Цей єврейський вислів описує людину, якій бракує здорового глузду чи розсудливості,— вона протиставляється «проникливій людині» (Пр 10:13) і «розважливій» (Пр 11:12; 15:21). В інших випадках він вказує на «недосвідчену», «безглузду» людину, яка не має мудрості (Пр 7:7; 9:1—9, 16; 10:21). У тексті оригіналу в цих віршах згадується «серце»; з цього видно, що мова йде про внутрішню суть людини — про те, що їй бракує позитивних рис.

Думка про брак здорового глузду чи розсудливості також очевидна з того, в якому контексті вживається цей вислів. Наприклад, він вживається в Прислів’я 6:32, де йдеться про людину, яка чинить перелюб. В основному тексті «Перекладу нового світу» цей вислів передано як «бракує розсудливості». В інших перекладах вжито подібні фрази: «не має той розуму» (Ог.), «ума бракує» (Хом.), «бракує розважливості» (NIV), «безумний глупак» (NE). Перелюбник справді є «безумним глупаком», адже статева розпуста тягне за собою плачевні наслідки (Пр 1:2—4; 6:23—35; 7:7, 21—27). Зовні така людина може здаватися цілком пристойною, але її внутрішня особистість має серйозні вади.

В іншому прислів’ї сказано: «Той, кому бракує розсудливості [букв. «бракує серця»], вдаряє по руках [жест, яким скріпляли угоду] і погоджується поручитись у присутності свого ближнього» (Пр 17:18). Можливо, така людина, піддавшись емоціям, укладає угоду, через яку ризикує втратити гроші або зазнати інших серйозних матеріальних труднощів. У неї можуть бути добрі спонуки, але її вчинки явно свідчать про брак розсудливості.

У книзі Прислів’я є також вислів з протилежним значенням. Прислів’я 19:8 говорить: «Хто набуває розсудливість [букв. «набуває серце»], той любить себе, і хто дорожить розважливістю, той матиме успіх». Така людина приділяє багато уваги тому, якою вона є насправді, всередині. Вона використовує розум, щоб набувати точних знань про Бога і його дороги, роздумує над цим і застосовує набуті знання. Вона узгоджує свої бажання, вподобання, емоції та цілі з тим, що, як вона розуміє, схвалить Бог. Роблячи так, людина показує, що «любить себе», адже це приносить їй користь. Така людина працює над своєю внутрішньою особистістю і зосереджується на тому, що благотворно впливає на її здатність ясно мислити і мудро поводитися. Цим вона виявляє, що «дорожить розважливістю».

Боже серце. У Біблії говориться, що Єгова має «серце». Так Бог дає нам зрозуміти, що в нього є почуття і емоції. Перед Потопом він «засмутився у своєму серці» через те, що люди відкинули його праведне правління. Бог відчув жаль, бо, замість того щоб благословляти людей, він був змушений їх знищити (Бт 6:6). Коли ж служителі Єгови залишаються йому вірні, його «серце» тішиться (Пр 27:11). Така жорстокість, як спалювання людей в жертву, до чого вдавалися деякі невірні ізраїльтяни, навіть не спадала Богові «на думку [букв. «серце»]». Це показує, що Єгова не може бути Богом, який вічно мучить людей (Єр 7:31; 19:5).

Центральна або внутрішня частина чогось. Оскільки буквальне серце є внутрішнім органом і розташоване в центральній частині тулуба людини, в Біблії слово «серце» іноді стосується середини або внутрішньої частини чогось. Наприклад, у ній згадується «серце землі» (Мт 12:40) і «серце моря» (Вх 15:8; Йн 2:3). У 2 Самуїла 18:14 вислів «серед гілок» мовою оригіналу буквально означає «в серці великого дерева». А вжитий у Повторення Закону 4:11 вислів «до самого неба» буквально можна перекласти як «до серця неба»». (Див. прим. до цього вірша.)

У пророцтві. Символічне серце згадується у пророцтві з Даниїла 7:4. Там говориться, що звір, який нагадував лева і представляв Вавилонське царство, був піднятий на дві лапи і отримав «серце людське», тобто в нього більше не було «серця... хороброго, мов у лева» (2См 17:10). Цього звіра переміг символічний «ведмідь» — Мідо-Персія (Дн 7:5; див. ЗВІРІ СИМВОЛІЧНІ).