Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Сидон, сидоняни

Сидон, сидоняни

Сидоняни походили від Сидона, Ханаанового первістка. На його честь було названо портове місто Сидон, яке впродовж багатьох років вважалося головним містом фінікійців (так греки називали сидонян). Сьогодні це місто відоме як Сайда.

Приблизно за 35 км на Пд. від Сидона сидоняни заснували колонію, яку назвали Тиром. Хоча з часом Тир багато в чому перевершив Сидон, він і далі вважався поселенням сидонян. Царя Тира іноді називали «сидонським царем» (1Цр 16:31), а в багатьох пророцтвах Тир і Сидон згадуються разом (Єр 25:22; 27:3; 47:4; Йл 3:4; Зх 9:2). Між цими двома містами була розташована Сарепта, «що належ[ала] до Сидона». Саме в Сарепті жила вдова, яка під час тривалого голоду годувала Іллю (1Цр 17:9; Лк 4:25, 26).

Спочатку Сидон вважався пн. межею ханаанського краю (Бт 10:19). Після того як Ісус Навин переміг царів пн. Ханаану (ізраїльтяни переслідували їх «аж до Великого Сидона», що на Пн.), цей край був розподілений між дев’ятьма племенами і половиною племені Манасії, які ще не отримали свого наділу. В той час земля сидонян була ще незавойована (ІсН 11:8; 13:2, 6, 7; Чс 32:33). Плем’я Асира отримало рівнини на узбережжі на Пд. від Сидона, а плем’я Завулона, як і передрікалось,— територію в пн. частині Обіцяного краю, дальній кордон якої лежав «в напрямку Сидона» (ІсН 19:24, 28; Бт 49:13). Однак нащадки Асира, замість того щоб прогнати сидонян з подарованої їм Богом землі, продовжували жити разом з ними (Сд 1:31, 32; 3:1, 3). За часу суддів плем’я Дана захопило Лаїш (можливо, сидонську колонію) і перейменувало її на Дан. Данівці взяли це місто без особливих зусиль, адже його мешканці, живучи «спокійно і безпечно», не були готові до нападу (Сд 18:7, 27—29). Сидон також згадується у зв’язку з переписом, організованим царем Давидом (2См 24:6).

Оскільки дві з небагатьох гаваней на фінікійському узбережжі належали Сидону, місто стало визначним торговим центром. Туди прибували каравани і обмінювали свій товар на крам, привезений на кораблях, які мандрували Середземним морем. Серед сидонян були багаті купці, вправні моряки та міцні веслярі (Іс 23:2; пор. Єз 27:8, 9). Також вони славилися своїми ремеслами, зокрема ткацтвом, фарбуванням одягу та виготовленням виробів зі скла. Крім того, вони були знаними лісорубами (1Цр 5:6; 1Хр 22:4; Езд 3:7).

Релігія сидонян та її вплив. Сидоняни сповідували вкрай зіпсуту релігію, невід’ємною частиною якої були сексуальні оргії на честь Астарти, богині родючості. Ізраїльтяни дозволили сидонянам жити разом з ними і через це потрапили в пастку поклоніння їхнім фальшивим богам (Сд 10:6, 7, 11—13). Серед дружин-чужинок Соломона були сидонянки, які втягнули його в огидне поклоніння Астарті (1Цр 11:1, 4—6; 2Цр 23:13). Цар Ахав також вчинив зло в очах Єгови, одружившись з дочкою сидонського царя, Єзавеллю, яка ревно насаджувала ізраїльтянам фальшиве поклоніння (1Цр 16:29—33; 18:18, 19).

Сидоняни мусили випити чашу люті Єгови: спершу вони мали почути вироки його пророків, а потім зазнати знищення від рук вавилонян та інших народів (Іс 23:4, 12; Єр 25:17, 22; 27:1—8; 47:4; Єз 28:20—24; 32:30; Йл 3:4—8; Зх 9:1—4). Історики стверджують, що над Сидоном по черзі панували Вавилон, Персія, Греція та Рим.

У І столітті н. е. Хоча поклоніння сидонян було вкрай зіпсутим, вони не заслуговували такого суворого осуду, як свавільні ізраїльтяни. Тому Ісус сказав, що в Судний день мешканцям Сидона буде легше, ніж тим юдеям з Хоразіна і Віфсаїди, які відкинули його як Месію (Мт 11:20—22; Лк 10:13, 14). Пізніше, коли Ісус був в околицях Сидона, одна сирофінікійка виявила віру в нього (Мт 15:21—28; Мр 7:24—31). Однак у натовпах людей, яких Ісус раніше зцілив і серед яких були мешканці Тира й Сидона, безсумнівно, переважали юдеї чи прозеліти (Мр 3:7, 8; Лк 6:17). Під час першої подорожі до Рима Павло, будучи в’язнем, отримав дозвіл побачитися з братами в Сидоні (Дії 27:1, 3).

Ірод Агріппа I з невідомих причин «був розгніваний» на сидонян, які отримували харчі від царя. У визначений для примирення день сидоняни почали вихваляти Ірода, так ніби він промовляв «голосом бога, а не людини». Тоді ангел Єгови вразив Ірода, і його «з’їли черви» (Дії 12:20—23).