Слуга, служитель
Той, хто служить кому-небудь або чому-небудь, працює на користь чогось. Словами «слуга» та «служитель» зазвичай перекладаються єврейське слово мешаре́т і грецьке слово діа́конос. Єврейське мешаре́т — це дієприкметникова форма дієслова шара́т, що означає «прислуговувати» або «служити» тому, хто має вище становище. Воно використовується не лише в релігійному контексті (Бт 39:4; Пв 10:8). Стосовно слова діа́конос вчений Д. Едмонд Гіберт написав: «Вважається, що це слово складається з прийменника [діа́], який означає “крізь, через”, та іменника [ко́ніс], який перекладається як “курява”; отже, воно описує людину, яка крізь куряву поспішає виконати своє завдання. Але сьогодні більшість дослідників не погоджується з цим припущенням. Найімовірніше, це слово має дієслівний корінь [діе́ко], що означає “добиратися з одного місця в інше”, споріднений з дієсловом [діо́ко] зі значенням “поспішати за, гнатися”. Тож воно вказує на того, хто намагається старанно і невтомно служити іншим» (Bibliotheca Sacra. 1983. Vol. 140. P. 153).
У Єврейських і Грецьких Писаннях ці слова та їхні форми стосуються і чоловіків, і жінок (2См 13:17, 18; 1Цр 1:4, 15; 2Кр 3:6; Рм 16:1). Ісус Навин з юності був слугою, тобто помічником, Мойсея (Чс 11:28; ІсН 1:1). Слугу мав також Єлисей (2Цр 4:43; 6:15). У царів та князів теж були слуги (2Хр 22:8; Ес 2:2; 6:3), і деякі з них прислуговували за царським столом (1Цр 10:4, 5; 2Хр 9:3, 4).
Ангели. Бог Єгова створив десятки мільйонів ангелів, які підкоряються йому. Він, безсумнівно, знає імена їх усіх, так само як знає імена, або назви, незліченної кількості зірок (Пс 147:4). Вони служать йому і виконують його волю у всьому всесвіті (Пс 103:20, 21). Псалмоспівець каже, що Єгова «робить своїх ангелів духами, своїх служителів нищівним вогнем» (Пс 104:4). Їх названо «духами для святого служіння, посланими служити тим, хто має успадкувати спасіння» (Єв 1:13, 14). Ангели служили Ісусу Христу в пустелі, після того як він відкинув спроби Сатани схилити його до непослуху Єгові (Мт 4:11); також ангел з’явився Ісусові, коли він молився в Гефсиманському саду, і зміцнив його (Лк 22:43). У видінні Даниїла, в якому «хтось подібний на сина людського» отримав вічне правління над людьми з усіх народів і мов, мільйони ангелів служили перед престолом Давнього днями (Дн 7:9—14).
Плем’я Левія. Після того як Єгова визволив ізраїльтян з Єгипту й уклав з ними Закон-угоду, він обрав чоловіків з племені Левія для особливого служіння (Чс 3:6; 1Хр 16:4). Ті з них, хто походив з роду Аарона, були священиками (Пв 17:12; 21:5; 1Цр 8:11; Єр 33:21). Левіти мали різні обов’язки. Наприклад, вони дбали про приладдя святині та були відповідальними за спів (Чс 3:7, 8; 1Хр 6:32).
Пророки. Єгова доручав особливе служіння не лише чоловікам з племені Левія, але й іншим ізраїльтянам. Це були пророки, яких він сам вибирав і призначав. Хоча деякі з них були левітами, багато походило також з інших племен. (Див. ПРОРОК.) Вони передавали звістки Єгови і застерігали народ, коли він порушував Закон, закликаючи царів та простих людей повернутися до правдивого поклоніння (2Хр 36:15, 16; Єр 7:25, 26). Їхні пророцтва підбадьорювали та зміцнювали вірних ізраїльтян, особливо в часи духовного й морального занепаду чи тоді, коли Ізраїлю загрожували вороги (2Цр 7; Іс 37:21—38).
Пророцтва також вказували на Ісуса Христа і Месіанське Царство (Об 19:10). Іван Хреститель виконував дуже важливе служіння: він робив «серця батьків такими, як у синів, а серця синів — такими, як у батьків», готуючи шлях для Господа Ісуса Христа, представника Єгови (Мл 4:5, 6; Мт 11:13, 14; Лк 1:77—79). Служіння пророків приносило користь не лише їхнім сучасникам. Це видно зі слів апостола Петра: «Їм було відкрито, що служили вони не собі, а вам, звіщаючи те, що ви тепер чуєте від людей, які за допомогою посланого з неба святого духу проголошують вам добру новину. І саме в це з великим бажанням вдивляються ангели» (1Пт 1:10—12).
Ісус Христос. Головним служителем (діа́конос) Єгови є Ісус Христос. Він «став служителем обрізаних, щоб засвідчити, що Бог правдивий, і підтвердити обіцянки, які Бог дав їхнім прабатькам, а також щоб інші народи прославляли Бога за його милосердя». Тому «на нього народи покладатимуть надію» (Рм 15:8—12).
Ісус отримав своє завдання від самого Єгови. Під час його хрещення «розкрилися небеса і [Іван Хреститель] побачив, як на [Ісуса], немов голуб, сходить Божий дух. А з неба почувся голос: “Це Син мій улюблений. Я ним задоволений”» (Мт 3:16, 17). До приходу на землю Ісус служив Єгові незліченні віки, але в той момент він розпочав нове служіння. Служачи Богу і людям, Ісус довів, що він справді був Божим служителем. В синагозі у своєму рідному місті Назареті Ісус розгорнув сувій з писаннями пророка Ісаї і прочитав уривок, який зараз можна знайти в розділі 61, віршах 1 та 2: «Дух Всевладного Господа Єгови на мені, бо Єгова помазав мене, щоб звіщати добру новину сумирним. Він послав мене перев’язувати рани тим, у кого розбите серце, сповіщати полоненим, що вони отримають свободу, а в’язням — що їм відкриються очі, проголошувати рік прихильності Єгови». Після цього він сказав присутнім: «Сьогодні виконалися слова Писання, які ви щойно почули» (Лк 4:16—21).
Коли Петро проповідував Корнилію — першому язичнику, наверненому на християнство, він розповів йому про Ісусове служіння на землі, «про те, як Бог помазав його святим духом та силою і як Ісус ходив по всьому краї, чинячи добро та зціляючи всіх, кого гнобив Диявол. А робив Ісус усе це тому, що з ним був Бог» (Дії 10:38). Служачи Єгові і людям, Ісус обійшов призначену йому територію вздовж і впоперек. Він зробив навіть більше — віддав своє життя як викуп. Ісус сказав: «Син людський прийшов не для того, щоб йому служили, а щоб послужити і віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мт 20:28).
Християни. Під час свого служіння Ісус навчив апостолів та учнів проповідувати, щоб вони могли продовжувати розпочату ним справу. Спочатку він послав до людей 12 апостолів, а потім 70 учнів. Також на них перебував святий дух, завдяки якому вони здійснювали багато чуд (Мт 10:1, 5—15, 27, 40; Лк 10:1—12, 16). Але основним їхнім завданням було проповідувати добру новину і навчати людей про Боже Царство. Тож чуда лише свідчили про те, що їх призначив сам Єгова і вони мають його схвалення (Єв 2:3, 4).
Ісус навчав своїх учнів і словом, і власним прикладом. Він проповідував не тільки в людних місцях, а й приходив до людей додому (Мт 9:10, 28; Лк 7:36; 8:1; 19:1—6). З того, наскільки детально в Євангеліях описані Ісусові розмови з різними людьми, можна зробити висновок, що його учні часто були разом з ним. А з книги Дії апостолів видно, що учні Ісуса наслідували його приклад, проголошуючи звістку про Царство від дому до дому (Дії 5:42; 20:20; див. ПРОПОВІДНИК, ПРОПОВІДУВАННЯ, Від дому до дому).
Ісус пояснив своїм учням, яким має бути справжній служитель Бога, кажучи: «Царі народів панують над людьми, і ті, хто має владу, називаються добродійниками. Однак ви не повинні бути такими, як вони. Але хто найбільший серед вас, нехай стане як наймолодший, і той, хто бере провід, хай буде як слуга. Бо хто більший: той, хто їсть, чи той, хто служить? Хіба не той, хто їсть?» А тоді, звертаючи увагу на свій приклад, сказав: «Я ж серед вас як той, хто служить» (Лк 22:25—27). Він показав, як застосовувати ці принципи і як виявляти смирення, помивши учням ноги (Ів 13:5).
Крім того, Ісус сказав своїм учням, що справжні служителі Бога не дозволяють, аби до них зверталися, використовуючи улесливі релігійні титули, і самі не використовують їх, звертаючись до інших. «А ви не називайтеся вчителями, бо одного маєте Вчителя, усі ж ви — брати. І нікого на землі не називайте батьком, бо одного маєте Батька — небесного. Також не називайтеся провідниками, бо одного маєте Провідника — Христа. А найбільший серед вас повинен бути вашим слугою. Той, хто звеличується, буде впокорений, а хто впокорюється, буде звеличений» (Мт 23:8—12).
Помазані християни, так само як Павло, є служителями доброї новини (Кл 1:23); також вони є «служителями нової угоди», яку з ними через Ісуса уклав Єгова (2Кр 3:6; Єв 9:14, 15). Отже, вони є служителями Бога і Христа (2Кр 6:4; 11:23). І своє повноваження вони отримали від Бога через Ісуса Христа, а не від якоїсь людини чи організації. Для того щоб виконувати своє служіння, вони не потребують якогось документа чи рекомендаційного листа. Їхнім «рекомендаційним листом» є самі люди, яких вони навчали і які, подібно до них, стали Божими служителями. Стосовно цього апостол Павло сказав: «Чи нам, як декотрим людям, потрібні рекомендаційні листи для вас або від вас? Нашим листом є ви; він написаний на наших серцях, і його знають та читають усі. Адже добре видно, що ви — лист Христа, котрий написали ми, служителі. І цей лист написано не чорнилом, а духом живого Бога, не на кам’яних таблицях, а на тілесних — на самих серцях» (2Кр 3:1—3). Цими словами апостол показав, які теплі почуття християнські служителі мають до тих, кому вони з любов’ю і турботою служать,— ті люди наче написані на їхніх серцях.
Коли Ісус піднявся на небо, він дав християнському збору «людей, які стали дарами». Серед них були апостоли, пророки, проповідники доброї новини, пастирі і вчителі. Вони «виправляли святих, служили іншим і зміцняли Христове тіло» (Еф 4:7—12). До цього служіння їх підготував Бог (2Кр 3:4—6).
В об’явленні апостол Іван побачив «великий натовп людей, якого ніхто не міг порахувати. Ці люди були з усіх націй, племен, народів та мов». З ними, на відміну від помазаних братів Ісуса Христа, не було укладено нової угоди, тож вони не є її служителями. Але вони чисті в очах Бога і «день і ніч служать йому в його храмі». Тому їх теж можна назвати Божими служителями. З цього видіння і зі слів самого Ісуса видно, що в час, коли він сяде на свій величний престол, на землі будуть люди, які з любов’ю служитимуть його братам, допомагаючи їм і підтримуючи їх (Об 7:9—15; Мт 25:31—40).
Служителі збору. Перерахувавши вимоги до тих, хто служить у зборах «наглядачами» (епı́скопой), апостол Павло назвав вимоги до «служителів збору» (діа́коной) (1Тм 3:1—10, 12, 13). Грецьке слово діа́конос інколи перекладається просто як «слуга» (Мт 20:26; Мт 22:13). Але оскільки всі християни були служителями (слугами) Бога, Павло надавав слову діа́коной особливого значення і пов’язував його з організаційною структурою збору. Тож обов’язки в зборах виконували дві групи чоловіків: наглядачі, або старійшини, і служителі збору. Зазвичай у кожному зборі було кілька наглядачів і служителів збору (Флп 1:1; Дії 20:17, 28).
Якщо порівняти вимоги до служителів збору з вимогами до наглядачів, а також назви цих двох груп, можна зробити висновок, що служителі збору не навчали братів і сестер і не виконували пастирської праці. Серед вимог до служителів збору не згадується здатність навчати. Значення слова діа́конос вказує на те, що ці чоловіки допомагали наглядачам збору, в основному виконуючи завдання, які не були пов’язані з пастирською працею. Завдяки цьому наглядачі могли зосередитись на тому, щоб якнайліпше виконувати свої обов’язки вчителів і пастирів.
Зрозуміти, як розподілялися обов’язки у зборі, допомагає такий приклад. Коли в єрусалимському зборі виникла проблема зі щоденним розподілом (букв. «служіння», грец. діаконı́а) їжі, апостоли сказали, що буде неправильно, якщо вони покинуть Боже слово заради вирішення цієї проблеми. Тож вони наказали: «Виберіть з-посеред себе сімох гідних поваги чоловіків, які сповнені духу та мудрості, і ми призначимо їх виконувати цю важливу справу. Ми ж свій час та увагу присвятимо молитві й навчанню [«служінню», грец. діаконı́а] Божого слова» (Дії 6:1—6, прим.). Таким був принцип. Але це не обов’язково означало, що семеро вибраних чоловіків не відповідали вимогам для старійшин (грец. пресбı́терой). Ситуація була незвичною, а проблема особливою і делікатною, адже дехто відчував, що до них ставляться упереджено через їхню національність. Оскільки справа стосувалася цілого збору, для її вирішення потрібні були чоловіки, «сповнені духу та мудрості». Тож семеро вибраних братів насправді могли бути старійшинами. Але в цьому випадку вони тимчасово отримали завдання, яке зазвичай виконували служителі збору. Справа була «важлива», але не настільки, як «навчання Божого слова».
Прийнявши таке рішення, апостоли показали, як правильно підходити до розподілу обов’язків, і, скоріш за все, ради старійшин зборів, які пізніше утворювались за межами Єрусалима, наслідували їхній приклад, коли призначали якісь завдання служителям збору. Безсумнівно, було багато звичайних, буденних справ, які вони могли виконувати, як-от купівля матеріалу для переписування Писань або навіть саме переписування.
Завдяки тому що існували чіткі вимоги для служителів збору, ніхто не міг висунути зборові обґрунтованих звинувачень стосовно вибору чоловіків для виконання певних завдань. Таким чином збір зберігав хорошу репутацію перед Богом і людьми. (Пор. 1Тм 3:10.) Вимоги стосувалися моралі, поведінки та духовності і допомагали призначати служителями розсудливих, чесних, сумлінних і надійних християн. Ті, хто добре виконував своє служіння, здобували хорошу репутацію і могли «з великою свободою мови говорити про віру, пов’язану з Христом Ісусом» (1Тм 3:13).
Земні правителі. Бог дозволив людським урядам правити на землі аж до часу, коли він покладе край їхньому правлінню і Ісус Христос зацарює над усією землею (Дн 2:44; Об 19:11—21). Слід зазначити, що уряди роблять для людей багато корисного, наприклад будують дороги, надають доступ до шкільної освіти, організовують роботу поліції та пожежної служби. Вони також видають закони, щоб карати злодіїв, убивць та інших злочинців. Якщо вони належно виконують свої функції і справедливо застосовують закони, їх можна назвати Божими слугами (діа́коной). І якщо будь-хто, навіть християнин, порушує ці закони, то покарання, яке він отримує від влади, можна назвати покаранням від Бога, оскільки Бог засуджує беззаконня. Також земні правителі виконують роль Божих слуг, коли захищають християн від порушників закону. Однак якщо правитель зловживає владою та діє всупереч Божій волі, то відповість за це перед Богом. Правитель, який намагається змусити християн порушити Божі закони, більше не діє як Божий слуга й отримає за це покарання (Рм 13:1—4).
Фальшиві служителі. Деякі чоловіки називають себе служителями Бога, але насправді ці лицеміри служать його ворогу, Сатані. Апостол Павло мусив протистояти таким людям, оскільки вони створювали проблеми в коринфському зборі. Він сказав про них: «Такі чоловіки — лжеапостоли; вони вводять інших в оману та видають себе за апостолів Христа. І не дивно, адже сам Сатана видає себе за ангела світла. Тож немає нічого дивного в тому, що його служителі теж видають себе за служителів праведності. Однак в кінці вони отримають те, що заслужили» (2Кр 11:13—15).
В Писаннях багато разів передрікалося, що з’являться такі фальшиві служителі. Павло сказав старійшинам ефеського збору: «Я знаю, що, коли відійду, до вас ввійдуть люті вовки, які не будуть ніжно ставитись до отари»; вони «будуть перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів» (Дії 20:29, 30). Павло попереджав про таких відступників і у своїх листах (2Фс 2:3—12; 1Тм 4:1—5; 2 Тм 3:1—7; 4:3, 4); про них писав Петро (2Пт 2:1—3); а Ісус Христос передрікав про їхню появу і знищення (Мт 13:24—30, 36—43; див. БЕЗЗАКОННИК).