(євр. ке́лев; грец. кı́он; кіна́ріон [цуценя, Мт 15:26]).

Для ізраїльтян це була церемоніально нечиста тварина, тому малоймовірно, що вони приручали собак (Лв 11:27; Іс 66:3). Хоча в Біблії часто говориться про овець і пастухів, лише Йов, неізраїльтянин, згадує про «псів, які стерегли [його] отару» (Йв 30:1).

Собаки (Canis familiaris), як і деякі птахи, живились падаллю і різними відходами, особливо в містах. Закон наказував викидати псам м’ясо тварин, яких розірвав дикий звір (Вх 22:31). Іноді Єгова, виносячи вирок своїм ворогам, казав, що пси будуть їсти їхні трупи або лизати їхню кров. Наприклад, через кричущу невірність Єровоама, Бааші та Ахава Бог передрік, що їхніх домашніх, які помруть у місті, з’їдять пси (1Цр 14:11; 16:4; 21:24). На сповнення слів Єгови пси лизали кров Ахава і з’їли тіло його дружини Єзавелі (1Цр 21:19; 22:38; 21:23; 2Цр 9:10, 35, 36). Псалмоспівець писав, що пси будуть лизати кров тих, хто ворогує з Божим народом (Пс 68:23). Згідно з передреченням, під час спустошення невірного Єрусалима та Юди пси мали розшарпувати, нівечити і пожирати трупи, а також лизати кров (Єр 15:3).

Образне значення. У Біблії згадується про огидну звичку собак вибльовувати їжу і їсти її знову; це влучно зображає, що відбувається з тими, хто покидає дорогу правди і повертається до своїх нечистих вчинків (2Пт 2:20—22; Пр 26:11). В єврейському тексті морально зіпсутих людей названо псами. Божий закон, даний Ізраїлю, твердив: «Не можна для виконання обітниці приносити в дім Єгови, вашого Бога, ціну, заплачену повії, або ціну, заплачену чоловікові, який займається проституцією [букв. «псові», прим.; «очевидно, педерасту; тому, хто має анальні сексуальні контакти, особливо з хлопчиками», прим. в NW], бо і те, і інше — гидота для вашого Бога Єгови» (Пв 23:18). До бродячих псів, що їдять падаль і відходи, прирівнюються люди, які займаються такими огидними справами, як гомосексуалізм, лесбіянство, чинять насилля і жорстокість; вони не ввійдуть у Новий Єрусалим (Об 22:15; див. також Флп 3:2).

Про зневагу, з якою ставилися до таких диких псів, свідчать деякі приклади. Голіаф закричав до Давида: «Хіба я пес, що ти вийшов на мене з палицями?» (1См 17:43). Якось Давид запитав царя Саула: «За ким ти ганяєшся? За мертвим псом?» — показавши цим, що він нічого не значить і не може завдати Саулові більшої шкоди, ніж мертвий пес (1См 24:14). Подібно й Мефівошет, син Йонатана, у розмові з царем Давидом назвав себе «мертвим псом», чим надзвичайно принизив себе (2См 9:8; див. також 2См 3:8; 16:9; 2Цр 8:13). Пророк Ісая порівняв так званих духовних вартових Божого народу до безголосих, сонних, ненажерливих псів, які в час небезпеки ні на що не здатні (Іс 56:10, 11). З псами порівнювалися вороги служителів Єгови, а також язичники (Пс 22:16, 20; 59:6, 14; Мт 15:26, 27; див. СИРОФІНІКІЙКА). Ісус Христос прирівняв людей, які не цінують духовних речей, до псів, кажучи: «Не давайте святого псам» (Мт 7:6).

У прикладі про Лазаря Ісус говорив, що «пси приходили та облизували його нариви» (Лк 16:21). Оскільки в Біблії ці тварини часто символізують щось неприємне, стає зрозумілим, в якому принизливому становищі перебував Лазар. Водночас Біблія каже, що зневаженому, але живому собаці ліпше, ніж величному, однак мертвому левові, який вже нічого не знає (Ек 9:4, 5).

Собаки вміють хлебтати воду й одночасно пильнувати за тим, що відбувається довкола. Тому Бог сказав Гедеону, щоб він, відбираючи воїнів на війну з мідіянітянами, залишив тільки тих, хто буде насторожі і хлебтатиме воду з руки, «мов собака» (Сд 7:5).