Грецьке слово сіне́йдесіс, перекладене як «сумління», складається з двох частин: сін (спів-) та е́йдесіс (знання) і буквально означає «співзнання» або «спільне знання з самим собою». Сумління — це здатність дивитися на себе збоку і судити себе, свідчити самому собі. Апостол Павло описує дію сумління так: «Моє сумління під впливом святого духу свідчить разом зі мною» (Рм 9:1).

Люди мають сумління від народження, воно є даром від Бога. Це внутрішнє усвідомлення, чуття доброго і поганого, яке звинувачує або ж виправдовує. Отже, сумління — наш суддя. Його можна навчати за допомогою думок і вчинків, переконань і норм, які людина прищеплює собі завдяки пізнанню і досвіду. На основі усього цього сумління оцінює напрямок дій, який людина обрала чи хоче обрати. Коли норми і обраний шлях не узгоджуються, сумління видає попереджальний сигнал. Однак воно не зробить цього, якщо стало нечутливим через те, що його попередженнями постійно нехтували. Сумління може бути свого роду моральною сигналізацією і, коли вона працює, то правильна поведінка приносить людині задоволення, а неправильна — завдає болю.

Уже перші люди мали сумління. Це виявилось у тому, що Адам з Євою сховались, як тільки порушили Божий закон (Бт 3:8). У Римлян 2:14, 15 ми читаємо: «Коли ж люди з інших народів, які не мають закону, з природи виконують те, чого вимагає закон, то вони, хоча й без закону, є законом самі для себе. Вони показують, що суть закону написана в їхніх серцях, і водночас їхнє сумління свідчить разом з ними, а їхні думки звинувачують їх або ж виправдовують». Отже, сумління властиве і нехристиянам. Це пояснюється тим, що усі люди походять від Адама і Єви, які були наділені сумлінням. Чимало законів, написаних різними народами, узгоджується з сумлінням Христових послідовників, хоча ці народи і їхні законодавці не дотримуються вчень Христа. Люди пишуть закони згідно зі своїм сумлінням. І оскільки сумління мають усі, саме на нього впливає спосіб життя і проповідницьке служіння християн (2Кр 4:2, прим.).

Сумління треба навчати, інакше воно може звести на хибний шлях. Якщо його не привчити до правильних норм, згідно з правдою, воно буде дуже ненадійним порадником. Його можуть зіпсувати звичаї, обряди та вірування, поширені у тому чи іншому середовищі. На основі цих неправильних норм сумління робитиме помилкові висновки стосовного того, що є добрим, а що поганим. Про це свідчать слова Ісуса в Івана 16:2, якими він передрікає, що люди будуть навіть вбивати Божих служителів, думаючи, що так вони служать Богу. Наприклад, Савл (відомий пізніше як апостол Павло) прагнув винищити Христових учнів, вважаючи, що цим він доведе свою ревність у служінні Богу (Дії 9:1; Гл 1:13—16). Через неправильне розуміння Божого Слова юдеї почали боротися з самим Богом (Рм 10:2, 3; Ос 4:1—3; Дії 5:39, 40). Сумління дасть слушну оцінку різним справам у житті і скерує людину на прямий шлях, тільки якщо воно правильно навчене на основі Божого Слова (2Тм 3:16; Єв 4:12). У християнина мають бути незмінні, правильні норми — норми, встановлені Богом.

Чисте сумління. Людина має наближатись до Бога, очистивши своє сумління (Єв 10:22). Християнину слід докладати всіх зусиль, щоб його сумління в усьому залишалось чистим (Єв 13:18). Коли Павло написав: «Я постійно роблю все, що в моїх силах, аби мати чисте сумління перед Богом і людьми» (Дії 24:16), він мав на увазі, що Боже Слово і вчення Христа були для нього орієнтиром, за яким він звіряв і виправляв свої вчинки. Павло розумів, що у кінцевому підсумку Бог, а не власне сумління буде його суддею (1Кр 4:4). Ті, хто живе за навченим Біблією сумлінням, стикаються з переслідуваннями, але Петро потішає: «Якщо людина стійко зносить труднощі й несправедливо страждає, прагнучи мати чисте сумління перед Богом, вона догоджає йому» (1Пт 2:19). Під час переслідувань християнин має зберігати чисте сумління (1Пт 3:16).

Тваринні жертви, яких вимагав Закон, не могли дати людині бездоганно чистого сумління, тобто повністю звільнити її від почуття вини. Однак завдяки вірі у викуп, який приніс Христос, ми можемо по-справжньому очистити своє сумління (Єв 9:9, 14). Петро пояснив, що рятує тільки чисте, правильно навчене сумління (1Пт 3:21).

Необхідно зважати на сумління інших. Сумління має бути ґрунтовно навчене на основі Божого Слова, щоб правильно оцінювати різні справи. А ненавчене сумління буде слабим, і людина, яка ним керується, з легкістю ігноруватиме його голос, чи буде ображатись на чиїсь слова або вчинки навіть тоді, коли в них немає нічого вартого осуду. Павло проілюстрував це на прикладі споживання їжі і напоїв та відзначання певних днів (Рм 14:1—23; 1Кр 8:1—13). Християни, що мають знання і навчене сумління, повинні брати до уваги слабе сумління інших і йти на поступки, а не користуватись сповна своєю свободою чи наполягати на своєму праві робити все так, як їм подобається (Рм 15:1). Той, хто вражає слабе сумління іншого християнина, «гріш[ить] проти самого Христа» (1Кр 8:12). Але Павло звернув увагу на ще один момент. Він говорить про те, що не хотів би чимось образити християнина зі слабим сумлінням і дати привід цьому християнину його осуджувати; у той же час християнин зі слабим сумлінням теж має з розумінням поставитись до свого брата і йти до зрілості, здобуваючи більше знань і навчаючи своє сумління, завдяки чому не буде легко ображатися та погано ставитись до інших (1Кр 10:29, 30; Рм 14:10).

Опоганене сумління. Якщо хтось звик заглушати голос свого сумління, воно перестає бути чистим і чутливим. У такому разі воно вже не дає попереджальних сигналів і не веде правильним шляхом (Тит 1:15). Тоді людина намагається не стільки зберегти чисте сумління, скільки уникнути викриття і покарання (Рм 13:5). Коли Павло говорить про сумління, яке немовби припечене залізним тавром, він має на увазі, що воно може стати, наче нечутлива шкіра, вкрита рубцями і позбавлена нервових закінчень (1Тм 4:2). Люди з таким сумлінням не можуть відрізнити добре від поганого, вони не цінують свободи, яку дав їм Бог, і, бунтуючись проти Бога, стають рабами опоганеного сумління. Опоганити сумління легко. Але християни мають жити так, щоб потім вони могли сказати, як Павло: «Брати! Увесь цей час я жив з абсолютно чистим сумлінням перед Богом» (Дії 23:1).