(озн. «той, хто шанує Бога»).

Син єврейки, на ім’я Євникія. Його батьком був грек, чиє ім’я в Біблії не згадується. Мати Євникія і, ймовірно, бабуся Лоїда ще змалечку навчали Тимофія «святих писань» (Дії 16:1; 2Тм 1:5; 3:15). Точно не відомо, в якому віці Тимофій став християнином. Проте коли під час своєї другої місіонерської подорожі (можливо, наприкінці 49-го або на початку 50 р. н. е.) Павло прибув у Лістру, де, очевидно, жив Тимофій, про цього учня (якому могло бути бл. 20 років) «добре відгукувались брати в Лістрі та Іконії» (Дії 16:2).

Можливо, саме в той час під дією святого духу стосовно Тимофія було дано деякі пророцтва. Після того як святий дух таким чином вказав, яке майбутнє чекає на Тимофія, старійшини збору разом з апостолом Павлом поклали на нього руки, відділивши його для особливого служіння в християнському зборі (1Тм 1:18; 4:14; 2Тм 1:6; пор. Дії 13:3). Павло вирішив взяти Тимофія з собою в місіонерську подорож, але, щоб не давати юдеям підстав для спотикання, спочатку зробив йому обрізання (Дії 16:3).

Подорожує з Павлом. Разом з Павлом Тимофій виконував християнське служіння у Філіппах, Фессалоніках і Верії (Дії 16:11—17:10). Коли фанатичні юдеї спричинили у Верії гостру протидію і Павло був змушений покинути це місто, він залишив там Силу та Тимофія, щоб вони подбали про новосформовану групу віруючих (Дії 17:13—15). Імовірно, згодом Павло передав звістку у Верію і попросив Тимофія відвідати братів у Фессалоніках, щоб заохотити їх залишатися вірними попри лиха (1Фс 3:1—3; див. АФІНИ, Служіння Павла в Афінах). У Коринфі Тимофій, очевидно, знову приєднався до Павла і приніс йому добру новину про вірність і любов християн з Фессалонік (Дії 18:5; 1Фс 3:6). Тоді Павло написав листа до фессалонікійців, на початку якого згадав імена Силуана (Сили) та Тимофія. Те саме зробив він і в другому листі до того збору (1Фс 1:1; 2Фс 1:1).

Коли Павло здійснював свою третю місіонерську подорож (бл. 52—56 рр. н. е.), Тимофій теж супроводжував апостола. (Пор. Дії 20:4.) Пишучи з Ефеса (1Кр 16:8) свого першого листа до коринфян, Павло сказав: «Я посилаю до вас Тимофія, бо цей служитель Господа став моєю улюбленою і вірною дитиною. Він нагадає вам ті принципи, якими я керуюсь у служінні Христу Ісусу і яких навчаю всюди, в усіх зборах» (1Кр 4:17). Але наприкінці цього листа Павло висловив припущення, що Тимофій може і не дістатися Коринфа: «Якщо ж прибуде Тимофій, дивіться, щоб серед вас йому нı́чого було боятися, оскільки він, як і я, виконує працю Єгови» (1Кр 16:10). Якщо Тимофій таки відвідав Коринф, то, мабуть, він зробив це перед тим, як разом з Ерастом прибути з Ефеса в Македонію, бо, коли Павло писав Другого листа до коринфян (який ґрунтувався на звістці, отриманій від Тита, а не від Тимофія), Тимофій був з ним у Македонії (Дії 19:22; 2Кр 1:1; 2:13; 7:5—7). Але, можливо, Тимофій так і не зміг побувати в Коринфі. Такого висновку можна дійти з огляду на Другий лист до коринфян. Хоча у ньому Павло згадує, як вони з Тимофієм проповідували в Коринфі, але нічого не говорить про те, що Тимофій був там ще колись (2Кр 1:19). Пізніше, коли Павло писав Листа до римлян,— очевидно, з Коринфа, де жив Гай,— Тимофій знову був із ним. (Пор. Рм 16:21, 23; 1Кр 1:14.)

Павло згадав ім’я Тимофія на початку листів до філіппійців (1:1), колоссян (1:1) і Филимона (вірш 1), які написав під час першого ув’язнення в Римі. Очевидно, Тимофій теж на деякий час був ув’язнений у Римі в період між написанням Листа до філіппійців і Листа до євреїв (Флп 2:19; Єв 13:23).

Обов’язки і необхідні для служіння риси. Після звільнення Павла з в’язниці Тимофій знову співпрацював з ним у служінні: на прохання Павла він залишився в Ефесі (1Тм 1:1—3). У той час (прибл. 61—64 рр. н. е.) Тимофієві, мабуть, було вже за 30 і він був уповноважений призначати наглядачів і служителів збору (1Тм 5:22). Тимофій міг добре виконувати такі важливі обов’язки, бо щонайменше 11 років тісно співпрацював з Павлом і здобув великий досвід. Ось що Павло сказав про нього: «Я не маю більше нікого з таким складом розуму, хто б так щиро подбав про ваші потреби... Вам же відомо, як він себе зарекомендував: він, немов дитина з батьком, служив зі мною, поширюючи добру новину» (Флп 2:20—22). А Тимофієві він написав: «Я безперестанку згадую тебе у своїх благаннях ніч і день. Пригадуючи твої сльози, я прагну побачити тебе, щоб сповнитись радістю. Я пам’ятаю твою нелицемірну віру» (2Тм 1:3—5).

Незважаючи на те що Тимофій часто хворів, бо мав проблеми зі шлунком (1Тм 5:23), він охоче йшов на жертви заради інших. Павлу дуже подобалися його хороші риси, і перед смертю він прагнув побачитися з Тимофієм (2Тм 4:6—9). Через свій порівняно молодий вік Тимофій, мабуть, був сором’язливим і тому нерішуче послуговувався даною йому владою. (Пор. 1Тм 4:11—14; 2Тм 1:6, 7; 2:1.) Це показує, що він не був гордим, а усвідомлював, що його можливості обмежені.