Рот — створений Богом орган, що є початковим відділом травної системи. В людей це також орган мови. Слово «уста» в переносному сенсі означає мову (Пр 14:3; 1Кр 14:21) і деколи вживається паралельно зі словом «язик» (Пс 34:13; 66:14; Пр 12:19; 18:7). Перед тим як Бог помішав мови у Вавилоні, «уся земля розмовляла однією мовою [букв. «устами»] і використовувала ті самі слова» (Бт 11:1, 6—9; у такому ж значенні це слово вживається у Пс 81:5; Іс 19:18). Через пророка Софонію Бог пообіцяв, що дасть народам «чисту мову [уста]»; завдяки цьому вони будуть об’єднано славити Єгову і розповідати про його праведні наміри, які здійсняться через Христа Ісуса (Сф 3:9; пор. Пр 12:19).

Своєю мовою ми завжди маємо вихваляти Творця (Пс 34:1; 51:15; 71:8; 145:21). Псалмоспівець сказав, що все живе буде нести хвалу Єгові. Тому, якщо людина бажає жити, вона повинна славити Бога своїми устами. Павло пояснив, що самої віри в Бога та його Сина — навіть віри від усього серця — недостатньо. Щоб спастися, потрібно не лише мати віру, але й привселюдно звіщати про неї своїми устами (Пс 150:6; Рм 10:10).

Єгова, як Творець, може за своєю волею вкласти в уста своїх служителів потрібні слова. Наприклад, пророкам він вкладав слова чудом, впливаючи на них своїм духом (Вх 4:11, 12, 15; Єр 1:9). Одного разу він навіть зробив так, що заговорила безмовна тварина, ослиця (Чс 22:28, 30; 2Пт 2:15, 16). За нашого часу Бог вкладає слова в уста своїх служителів по-іншому: вони не говорять під натхненням, а цитують натхнене Богом писане Слово, яке допомагає їм бути цілковито спорядженими до кожного доброго діла (2Тм 3:16, 17). Їм не потрібно чекати, щоб Христос прийшов і проголосив добру новину, а також не потрібно дізнаватися від когось іншого, про що проповідувати. Вони її вже мають і готові промовляти, як про це написано в Біблії: «Слово близько до вас, у ваших устах, у вашому серці» (Рм 10:6—9; Пв 30:11—14).

Те, що в людини на устах, не завжди відображає те, що в неї у серці, адже вона може говорити лицемірно (Мт 15:8). Але Бог бачить серце людини (Єв 4:13), і зрештою її уста виявлять, яка вона насправді (Пр 26:23—26; Мт 12:34).

Може нести життя або смерть. Отже, дуже важливо правильно використовувати свої уста, і саме цього сподівається від нас Єгова. У його Слові сказано: «Уста праведного — джерело життя» (Пр 10:11). Тому потрібно пильнувати свої уста (Пс 141:3; Пр 13:3; 21:23). Безглузда мова може призвести до загибелі того, хто говорить (Пр 10:14; 18:7). Ми відповідальні перед Богом за те, як послуговуємося своїми устами (Пв 23:23; Чс 30:6—8; Пр 12:13; Мт 12:36, 37; пор. Йв 2:10). Не слід говорити бездумно і давати поспішні обіцянки (Ек 5:4—6). Уста бувають улесливими і підступними (Пс 12:2, 3). Лестощами можна довести когось до загибелі, а на себе стягнути осуд (Пр 26:28). З уст можуть виходити гострі або неправдиві слова, які здатні глибоко ранити, немов меч, чи завдати шкоди, немов гадюча отрута (Пс 59:7; 140:3; Рм 3:13). Той, «хто широко свої уста розкриває», говорить бездумно і немудро (Пр 13:3). Особливо важливо пильнувати свої уста, коли ми серед неправедних, бо найменше відхилення від Божої мудрості може знеславити Боже ім’я, а нас погубити (Пс 39:1). Ісус подав гарний приклад: він підкорявся Божій волі і при цьому не нарікав і не лихословив своїх противників (Іс 53:7; Дії 8:32; 1Пт 2:23).

Християнам потрібно завжди бути обачними і зважати на своє серце, оскільки вони недосконалі. Ісус сказав, що людину опоганює не те, що входить в уста, а те, що виходить з них, «бо, чим переповнене серце, те говорять уста» (Мт 12:34; 15:11). Тому слід бути обережним і пильнувати, щоб не говорити нічого бездумно, не турбуючись про наслідки. А для цього необхідно роздумувати над тим, чого вчить Боже Слово (Пр 13:3; 21:23).

Слова можуть мати благотворний вплив, але можуть також завдати сильного болю. Тому найкраще, щоб нашими устами керував Єгова. Він зробив так, що уста Ісаї були «як гострий меч», а слова в устах Єремії — як «вогонь». Завдяки його могутній силі їхні пророцтва здійснилися (Іс 49:2; Єр 5:14). Слід також пам’ятати, наскільки небезпечні слова з уст відступників: вони доводять до загибелі (Пр 11:9).

Переносне значення. Єгова, описуючи себе символічною мовою, каже, що має уста. Він ніколи не говорить безцільно, даремно, усі його слова сповняються в найменших подробицях (Іс 55:10, 11). Тому ті, хто цінує життя, повинні жити кожним словом, що виходить з його уст (Пв 8:3; Мт 4:4). Коли Божий Син, Ісус Христос, був на землі, він всі свої кроки узгоджував зі словами Батька і за це отримав владу над цілим світом. Єгова призначив його Царем, і він «рı́зкою своїх уст... вдарить землю» (Іс 11:4). У видінні з Об’явлення зображено, що він погубив народи «довгим мечем, який виходив з його уст» (Об 19:15, 21). За допомогою цього образного вислову, очевидно, показано, яку владу Ісус матиме як командувач небесних військ Єгови: саме він даватиме накази під час війни, у якій будуть знищені Божі вороги.

Мойсей не хотів промовляти перед фараоном, бо мав «необрізані уста», тобто його уста немовби мали крайню плоть і були надто довгими та грубими, щоб плавно говорити. Можливо, в нього була якась вада мови (Вх 6:12, 30, прим.). Почувши заклик Єгови, Ісая з готовністю відгукнувся, але розпачливо сказав, що помре, адже він — людина з нечистими устами — бачив у видінні самого Єгову і був непридатний звіщати чисту звістку від Бога. Тоді Єгова наказав очистити його уста (Іс 6:5—7; пор. Ів 15:3; Іс 52:11; 2Кр 6:17).

Пророцтво Осії заохочувало ізраїльтян принести Єгові «в жертву хвалу своїх уст, немов молодих биків» (Ос 14:2). Апостол Павло мав на увазі це пророцтво, коли наставляв одновірців: «Приносьмо Богові жертву хвали, тобто плід наших уст, що привселюдно звіщають його ім’я» (Єв 13:15).

Як видно з вищенаведених прикладів, слово «уста» часто вживається у значенні «мова» або «сила слова». У Мойсеєвому законі, а пізніше і в християнському зборі існувало правило, згідно з яким людину можна було звинуватити в чомусь лише на основі свідчення, або «уст», двох чи трьох свідків (Пв 17:6; Мт 18:16; пор. 2Кр 13:1; див. також прим.). Ще кілька прикладів подібного вживання можна знайти в Псалмі 10:7; 78:36; Єзекіїля 24:27; Римлян 15:6, прим.

Крім того, єврейське слово, яке перекладається як «рот» і «уста», може означати якийсь отвір, наприклад отвір колодязя (Бт 29:2), вхід у печеру (ІсН 10:22), тріщину в землі (Чс 16:32, прим.). Також це слово вживається, коли йдеться про здатність землі поглинати пролиті на ній рідини (Бт 4:11). Про спільну могилу людства (шеол) сказано, що вона «роззявила свою пащу», щоб поглинути багато померлих (Іс 5:14).

Піднебіння. Піднебіння — це верхня стінка ротової порожнини, яка відділяє її від носової порожнини. Його м’яка задня частина відокремлює ротову порожнину від глотки. У Біблії слово «піднебіння» іноді вживається як синонім слова «уста» (Пс 119:103).

Йов і Елігу порівняли здатність піднебіння розрізняти смак їжі зі здатністю людини розсуджувати, що є правильне й мудре (Йв 12:11, прим.; 34:3, прим.). Думка про те, що піднебіння бере участь у відчутті смаку, не є помилковою, як дехто вважає. Це видно з того, яку участь відіграє піднебіння під час ковтання. Язик притискає їжу до піднебіння і розподіляє її, просуваючи до глотки — конусоподібної трубки, що з’єднується з носовою порожниною і веде до шлунка. Завдяки цьому аромат їжі краще розподіляється в носовій порожнині, що сприяє ліпшому відчуттю смаку.