Одна з провідних релігійних сект юдаїзму в I ст. н. е. На думку деяких вчених, назва «фарисеї» буквально перекладається як «відокремлені», що, можливо, вказує на їхнє прагнення уникати церемоніальної нечистоти або бути відокремленими від язичників. Точно не відомо, коли утворилася ця секта. Праці юдейського історика Йосифа Флавія вказують на те, що за часів Йоханана Гіркана I (друга половина II ст. до н. е.) фарисеї вже були впливовою групою. Цей історик пише: «Фарисеї мають такий авторитет в очах народу, що їм беззастережно вірять, навіть коли вони висловлюються проти царя чи первосвященика» (Иудейские древности. XIII. 10. 4).

Йосиф Флавій також повідомляє про деякі вірування фарисеїв: «Вони вірять, що душа безсмертна і що після смерті людей очікує... нагорода за доброчесність або ж покарання за злочини, скоєні при житті: грішники підлягають вічному ув’язненню, а добрі люди мають можливість воскреснути» (Иудейские древности. XVIII. 1. 3). «Всі душі, на їхню думку, безсмертні, але душі тільки добрих людей переселяються після смерті в інші тіла, а душі злих приречені на вічні муки». Стосовно їхньої віри в долю і провидіння Йосиф Флавій зазначає: «Вони ставлять усе в залежність від Бога і долі та вчать, що, хоча людину наділено свободою вибору між чесними і безчесними вчинками, але до цього теж причетна доля» (Иудейская война. II. 8. 14).

З Грецьких Писань видно, що фарисеї постили двічі на тиждень, скрупульозно давали десятину (Мт 9:14; Мр 2:18; Лк 5:33; 11:42; 18:11, 12) і не погоджувалися з садукеями, які стверджували, що «немає ні воскресіння, ні ангелів, ні духів» (Дії 23:8). Фарисеї пишалися своєю праведністю (хоча насправді були праведними лише у власних очах) і зневажали простих людей (Лк 18:11, 12; Ів 7:47—49). Щоб справити на інших враження своєю праведністю, фарисеї розширювали коробочки з уривками Писання, які носили для захисту, і подовжували торочки на своєму вбранні (Мт 23:5). Вони любили гроші (Лк 16:14) та улесливі титули і прагнули слави (Лк 11:43; Мт 23:6, 7). Фарисеї настільки зосереджувалися на власному тлумаченні Закону і так наполягали, щоб його дотримувалися згідно з їхніми уявленнями і традиціями, що для людей Закон став тягарем (Мт 23:4). Вони зовсім забули про головне: про справедливість, милосердя, вірність і любов до Бога (Мт 23:23; Лк 11:41—44). Фарисеї докладали великих зусиль, щоб якомога більше людей навернути на юдаїзм (Мт 23:15).

Найбільше фарисеї сперечалися з Ісусом про суботу (Мт 12:1, 2; Мр 2:23, 24; Лк 6:1, 2), дотримування традицій (Мт 15:1, 2; Мр 7:1—5) та спілкування з грішниками і збирачами податків (Мт 9:11; Мр 2:16; Лк 5:30). Фарисеї, очевидно, стверджували, що людину опоганює спілкування з тим, хто не виконує Закон так, як вони вважають за правильне (Лк 7:36—39). Тому вони обурювалися, коли бачили, що Ісус спілкувався і навіть їв з грішниками та збирачами податків (Лк 15:1, 2). Також фарисеї засуджували Ісуса і його учнів за те, що вони не виконували церемоніального миття рук (Мт 15:1, 2; Мр 7:1—5; Лк 11:37, 38). Але Ісус вказував на хибність їхніх міркувань і говорив, що, тримаючись людських традицій, вони порушують Божий закон (Мт 15:3—11; Мр 7:6—15; Лк 11:39—44). Замість того щоб радіти і прославляти Бога за чудесні зцілення, які Христос Ісус здійснював у суботу, фарисеї не тямили себе від люті через те, що Ісус нібито порушував закон про суботу, і навіть змовилися вбити його (Мт 12:9—14; Мр 3:1—6; Лк 6:7—11; 14:1—6). Сліпому чоловікові, якого Ісус зцілив у суботу, вони сказали: «Цей чоловік [Ісус] не від Бога, бо не дотримується суботи» (Ів 9:16).

Склад розуму фарисеїв свідчив про те, що всередині вони не були праведними і чистими (Мт 5:20; 23:26). Як і решта юдеїв, вони мали покаятися. (Пор. Мт 3:7, 8; Лк 7:30.) Однак більшість з них воліли залишатися духовно сліпими (Ів 9:40) і дедалі більше противилися Божому Сину (Мт 21:45, 46; Ів 7:32; 11:43—53, 57). Деякі фарисеї фальшиво звинувачували Ісуса в тому, що він виганяє демонів з допомогою правителя демонів (Мт 9:34; 12:24), і стверджували, що його свідчення неправдиве (Ів 8:13). Фарисеї також намагалися залякати Божого Сина (Лк 13:31), вимагали показати їм якийсь знак (Мт 12:38; 16:1; Мр 8:11), хотіли зловити Ісуса на слові (Мт 22:15; Мр 12:13; Лк 11:53, 54) і ставили запитання з метою випробувати його (Мт 19:3; 22:34—36; Мр 10:2; Лк 17:20). Ісус змусив їх замовкнути, запитавши, як Давидів Господь може бути одночасно і його сином (Мт 22:41—46). Фарисеї були серед натовпу, який схопив Ісуса в Гефсиманському саду (Ів 18:3—5, 12, 13), а також серед тих, хто просив Пилата поставити варту біля Ісусової гробниці, щоб ніхто не викрав його тіло (Мт 27:62—64).

Під час Ісусового земного служіння фарисеї мали такий великий авторитет у суспільстві, що впливові люди боялися відкрито визнавати Ісуса (Ів 12:42, 43). До таких людей, очевидно, належав Никодим, який сам був фарисеєм (Ів 3:1, 2; 7:47—52; 19:39). Мабуть, не всі фарисеї чинили сильну протидію Ісусові, і деякі з них пізніше стали християнами. Наприклад, фарисей, на ім’я Гамаліїл, виступивши перед Синедріоном, порадив не перешкоджати діяльності християн (Дії 5:34—39), а Савл (Павло), фарисей із Тарса, став Ісусовим апостолом (Дії 26:5; Флп 3:5).