Цей вислів пов’язаний з тим, що Єгова не терпить суперництва — поклоніння жодному іншому богові. Єврейське слово канна́, яке вживається лише стосовно Бога, означає «який вимагає цілковитої [виключної; безроздільної] відданості; який не терпить суперників; ревнивий; ревний» (Вх 20:5, NW, прим.; див. РЕВНІСТЬ, РЕВНОЩІ).

Єгова ні з ким не ділитиметься шаною, яка по праву належить йому (Іс 42:8). Ті, хто не виявляє цілковитої відданості Богу, стягують на себе його палючий гнів (Пв 4:24; 5:9; 6:15). Ізраїль, образно кажучи, був одружений з Єговою. Як «чоловік», Єгова вимагав від свого народу цілковитої відданості й вірності. Він з ревністю і запалом ставав на захист своєї «дружини» (Єз 36:5). Коли ж ізраїльтяни виявляли непослух і поклонялися іншим богам, це було рівносильно перелюбу, який розпалював праведний гнів Єгови і спонукував його ревно обстоювати своє ім’я (Пв 32:16, 21, прим.; Єз 16:38, 42).

У чому полягає цілковита відданість, якої Бог вимагає від своїх служителів?

Відданість поєднує сильну прив’язаність і палку любов. Тож виявляти цілковиту, або безроздільну, відданість Богові означає не дозволяти нікому і нічому зайняти його місце у своєму серці і житті.

Бог Єгова не терпить суперництва. У другій з Десяти заповідей, які Єгова написав власною рукою, він прямо вказав, що вимагає цілковитої відданості: «Я — Єгова, твій Бог... Не май інших богів, крім мене [або «всупереч мені», прим.]... Я — твій Бог Єгова, Бог, який вимагає цілковитої відданості» (Пв 5:6—9). Слова з Вихід 34:14 в одному французькому перекладі передано так: «Бог хоче, щоб його любили винятково», тобто як нікого іншого (La Sainte Bible / translated by С. Drioux. 1884). Ісус підкреслив цю думку, коли відповідав юдею, який намагався його випробувати (Мт 22:37). Єгова був одночасно Богом і Царем Ізраїля, релігійним Провідником і Главою держави. Тому, якщо всупереч першій і другій заповіді ізраїльтянин починав служити іншим богам, це було рівносильно державній зраді — найтяжчому злочину, який заслуговував найсуворішого покарання. Одного разу Єгова, який вимагав від ізраїльтян цілковитої відданості, мало не знищив їх за те, що вони почали поклонятися фальшивому богу і чинити статеву розпусту. Але завдяки тому, що Пінхас, внук Аарона, «не терпів їхнього суперництва» з Єговою і діяв рішуче, Ізраїль врятувався (Чс 25:11).

Коли Єгова постановив повернути свій народ з вавилонської неволі, то зробив це заради власного імені (Єз 39:25, прим.; 39:26—28). Вихід 34:14 у перекладі Ф. Фентона звучить так: «ВІЧНИЙ є ревнивим до СВОГО ІМЕНІ» (Fn). Оскільки Єгова ревнивий до свого імені, тобто цілковито йому відданий, він не терпів суперництва — не дозволяв своєму народу шанувати ім’я будь-якого іншого бога.

Стосунки між паном і рабом. Вислів «цілковита відданість» може нагадувати про стосунки між паном і рабом. Єгова створив усе, тому він є Паном і Володарем усього. Як Бог і Творець, він має повне право вимагати цілковитої відданості від своїх створінь. Виконувати Божу волю — їхній обов’язок. Дізнавшись про Єгову і зрозумівши, наскільки цінними є стосунки з ним, людина з правильним складом розуму охоче і від усього серця починає виявляти йому цілковиту відданість, якої він бажає. Удавану відданість і формальне поклоніння Бог ненавидить (Мт 15:8, 9). Ідею стосунків між паном і рабом та щиру відданість, якої Єгова сподівається від своїх служителів, добре ілюструє одна постанова з Мойсеєвого закону. Раб-єврей міг отримати свободу на сьомий рік служби. «Та якщо раб буде наполягати, кажучи: “Я люблю свого пана, свою дружину та синів і не хочу йти на волю”, то нехай пан підведе раба до дверей чи одвірка і, стоячи перед правдивим Богом, проколе шилом йому вухо, і той раб служитиме пану до кінця свого життя» (Вх 21:2, 5, 6). Пишучи до християн з фессалонікійського збору, які не були євреями, Павло згадав про те, що колись вони виявляли відданість ідолам і були їхніми рабами, а тепер, ставши «рабами живого й правдивого Бога», з власної волі виявляють відданість йому (1Фс 1:9).

Ісус цілковито відданий Богу. Як видно з Філіппійців 2:5—8, Ісус завжди — і коли був на небі, і коли був на землі — усвідомлював, наскільки високе становище займає його Батько, і залишався цілковито відданим йому. Він показав, що найважливіша заповідь у Законі — усім серцем любити Бога (Мт 22:37). Також Ісус був цілковито відданий імені Єгови і підкреслював, що його учні повинні наслідувати його в цьому. Зразкова молитва, якої він навчив своїх учнів, починалася такими словами: «Батьку наш, що на небесах, нехай освячується твоє ім’я» (Мт 6:9). Ісусова відданість доповнювалась палкою ревністю, яку він виявив, коли, наприклад, очистив храм, сповнивши цим пророцтво: «Ревність до твого дому буде з’їдати мене» (Ів 2:17; Пс 69:9). Найвидатнішим виявом Ісусової цілковитої відданості до Батька стане вчинок, описаний в 1 Коринфян 15:24—28. Там сказано, що після того, як Ісус, правитель небесного Царства, покінчить з усіма іншими урядами та всіма ворогами, він передасть Царство своєму Батькові і сам підкориться Йому, щоб «Бог був усім для всіх».