У єврейській та грецькій мовах є кілька слів, які передають думку про щось чисте або процес очищення, тобто відновлення стану бездоганності, незаплямованості, звільнення від усього, що забруднює, робить гіршим або псує. Ці слова стосуються не лише фізичної чистоти, але й, причому значно частіше, моральної чи духовної. Нерідко фізична та церемоніальна чистота взаємопов’язані. Єврейське дієслово таге́р (бути чистим; очищати) здебільшого стосується церемоніальної або моральної чистоти. Синонім слова таге́р — єврейське бара́р — вживається в різних формах і перекладається як «усувати; випробовувати; зберігати чистоту; виявляти чистоту; очищати» (Єз 20:38; Ек 3:18; Пс 18:26; Єр 4:11). Грецьке слово катаро́с, що означає «чистий», вживається у фізичному, моральному та релігійному сенсі (Мт 23:26; 5:8; Тит 1:15). Думку про нечистоту передає єврейське слово, що походить від слова таме́; у грецькій цьому поняттю відповідає слово акатарсı́а (Лв 5:3; Мт 23:27; Гл 5:19).

Фізична чистота. Незважаючи на те, що ізраїльтяни протягом 40 років вели кочове життя в пустелі, завдяки особистим звичкам вони мали відносно добре здоров’я. Головним чином цьому сприяли Божі закони, які регулювали життя в таборі. Серед таких законів були вказівки щодо діагностування та лікування хвороб. Багато уваги приділялося чистоті води. Деякі тварини вважалися нечистими, і їх не можна було їсти. (Див. ТВАРИНИ.) Існували запобіжні заходи щодо поводження з трупами. Карантин не давав поширюватися інфекційним захворюванням. Вимога закопувати екскременти була санітарною нормою, що випереджувала свій час (Пв 23:12—14). Також дуже корисними були накази часто митися і прати одяг.

У Біблії фізична чистота нерідко символізує духовну. Наприклад, у ній згадується «блискуче й чисте вбрання з тонкого лляного полотна», яке представляє «праведні вчинки святих» (Об 19:8). Навівши приклад про фізичну чистоту, Ісус викрив духовну нечистоту і лицемірство фарисеїв. Він показав, що, поводячись оманливо, вони ніби очищали келих чи миску ззовні, але не робили цього всередині (Мт 23:25, 26). Ісус використав подібний приклад під час своєї останньої пасхальної вечері, коли говорив з учнями, серед яких був Юда Іскаріот. Хоча вони не були брудними і Господь щойно помив їм ноги,— тобто фізично кожен з них був «увесь чистий»,— проте духовно, як сказав Ісус, «не всі» вони були чистими (Ів 13:1—11).

Біблія наводить близько 70 причин фізичної та церемоніальної нечистоти, наприклад: контакт з трупом (Лв 11:32—40; Чс 19:11—19), контакт з нечистою людиною або предметом (Лв 15:4—12, 20—24; Чс 19:22), проказа (Лв 13:1—59), виділення зі статевих органів, у тому числі виділення сім’я під час статевого акту (Лв 15:1—3, 16—19, 32, 33), народження дитини (Лв 12:1—5), споживання у їжу м’яса нечистих птахів, риби чи тварин (Лв 11:41—47). Фізична і церемоніальна чистота особливо вимагалася від священиків, коли вони виконували служіння перед Єговою (Вх 30:17—21; Лв 21:1—7; 22:2—8). У певному розумінні земля занечищувалася через вбивство та ідолопоклонство (Чс 35:33, 34; Єз 22:2—4; 36:25).

Церемоніальна чистота. В Ізраїлі порушення церемоніальної чистоти могло коштувати людині життя. «Оберігайте ізраїльтян від нечистоти, щоб своєю нечистотою вони не опоганили мій святий намет, який серед них, і не померли» (Лв 15:31). Для очищення зазвичай використовувалась вода і попіл спаленої рудої корови; обряду очищення підлягали люди, місця і предмети (Чс 19:2—9). Згідно з Числа 5:2, існувало три основні причини, через які людина ставала нечистою: 1) проказа, 2) виділення та 3) дотик до померлого.

Проказа. Проказа була найогиднішою з усіх хвороб і вимагала суворого контролю, який включав тривалу ізоляцію і неодноразовий ретельний огляд хворого з метою визначити, чи є зміни у його стані (Лв 13:1—46; Пв 24:8). З огляду на це прокаженому, який підійшов до Ісуса, потрібна була велика віра, щоб сказати: «Господи, якщо ти лише захочеш, то зможеш мене очистити». Ісус не лише хотів зцілити того чоловіка, але й показав, що здатний усунути цю жахливу хворобу, промовивши: «Будь чистим». Після цього Ісус сказав зціленому: «Піди покажись священику і принеси дар, як визначив Мойсей» (Мт 8:2—4; Мр 1:40—44; див. ПРОКАЗА).

Згідно з Законом, перш ніж повернутися до нормального життя, людина, що одужала від прокази, мала пройти спеціальний обряд, який складався з двох частин. Спочатку використовувались вода, кедрова гілка, яскраво-червона пряжа, гісоп і два птахи. Людина, що одужала, мала з’явитися з усім цим перед священиком за межами табору. Священик заріза́в одного з птахів над глиняною посудиною з джерельною водою і зливав туди його кров. Потім він вмочав у неї кедрову гілку, яскраво-червону пряжу, гісоп і живого птаха; священик кропив людину тією кров’ю сім разів, а живого птаха відпускав. Тоді він оголошував цю людину чистою, і вона мала поголити все тіло, помитися і випрати свій одяг. Лише після цього їй дозволялося увійти в табір. Але протягом семи днів вона мала жити поза своїм наметом. На сьомий день вона знову мала зголити все волосся, в тому числі брови. Наступного дня треба було принести два барани та однорічну вівцю, а також трохи борошна та олії для приношення за провину, приношення за гріх, цілопалення і хлібного приношення. Приношення за провину, яке складалося з барана та олії, священик спочатку представляв перед Єговою як жертву коливання. Потім він заріза́в барана, брав трохи його крові і мастив нею людині, яка очищалася, мочку правого вуха, великий палець правої руки та великий палець правої ноги. Далі священик брав трохи олії і мастив нею ті самі місця, а також кропив нею сім разів перед Єговою. Рештою олії він мастив голову людині, що очищалася. Зрештою священик складав приношення за гріх, цілопалення та хлібне приношення, примиряв цю людину з Богом і оголошував її чистою. Якщо через певні обставини людина була дуже бідною, вона могла замість вівці та барана принести дві горлиці або два молодих голуби для приношення за гріх і для цілопалення (Лв 14:1—32).

Виділення. Закон містив вказівки стосовно як природних, так і викликаних якоюсь хворобою виділень зі статевих органів чоловіків і жінок. Якщо чоловік мав вночі мимовільне виділення сім’я, йому слід було помитися і випрати одяг; він залишався нечистим до вечора. Жінка, яка мала менструацію, вважалася нечистою протягом семи днів.

Однак якщо кровотеча мала незвичайний характер, відбувалася не у відповідний час або була затяжною, то, перш ніж стати чистою, жінка мала відрахувати ще сім днів після її припинення. Так само і чоловік мав відрахувати сім днів після припинення виділень. (Такий стан, викликаний хворобою сечової системи, не слід плутати з нормальним виділенням сім’я.) Усе, на що сідала або чого торкалася нечиста людина (ліжко, стілець, сідло, одяг і т. д.), ставало нечистим, і якщо хтось торкався такого предмета або самої нечистої людини, то він мав помитися та випрати одяг і залишався нечистим до вечора. Крім того, і від чоловіків, і від жінок вимагалося на восьмий день принести до намету зборів дві горлиці або два молоді голуби. Священик використовував одного птаха для приношення за гріх, а другого — для цілопалення, щоб примирити очищену людину з Богом (Лв 15:1—17, 19—33).

Після статевих стосунків, під час яких було виділення сім’я, чоловік і жінка мали помитися і залишалися нечистими до вечора (Лв 15:16—18). Якщо під час статевого акту в жінки несподівано починалася менструація, то чоловік вважався нечистим сім днів, так само як і жінка (Лв 15:24). Якщо ж подружжя свідомо зневажало Божий закон і мало статеві стосунки, коли в дружини була менструація, то і чоловіка, і дружину карали смертю (Лв 20:18). З огляду на вищесказане чоловіки були зобов’язані утримуватися від статевих зносин, коли від них вимагалася церемоніальна чистота, наприклад, коли вони освячувалися для військового походу (1См 21:4, 5; 2См 11:8—11).

Також жінка ставала нечистою після народження дитини. Якщо народжувався хлопчик, його мати була нечистою сім днів, як під час менструації. На восьмий день хлопчику обріза́ли крайню плоть, а його мати була нечистою ще 33 дні: вона не могла входити у святе місце і торкатися святого, хоча все інше, чого вона торкалася, не вважалося нечистим. Якщо ж народжувалась дівчинка, цей 40-денний період подвоювався: 14 днів плюс 66 днів. Таким чином від самого народження людини Закон підкреслював різницю між статями і призначав чоловікові вище становище, ніж жінці. Незалежно від статі народженої дитини, в кінці періоду очищення мати повинна була принести однорічного барана для цілопалення і молоду горлицю або голуба для приношення за гріх. Якщо батьки були бідними і не мали змоги дати барана, то вони могли принести двох горлиць або двох голубів; саме так зробили Марія та Йосип (Лв 12:1—8; Лк 2:22—24).

Чому, згідно з Мойсеєвим законом, статеві стосунки чи пологи занечищували людину?

Декого цікавить: чому менструація, статеві стосунки між подружніми партнерами та народження дитини — природні, нормальні процеси — за Законом робили людину «нечистою»? Завдяки цьому найінтимнішій сфері подружніх стосунків надавався статус чогось святого. Також це вчило чоловіка і дружину виявляти самовладання, шанобливо ставитися до дітородних органів та поважати святість життя й крові. Крім того, ретельне дотримання настанов Закону підвищувало рівень гігієни і було корисним для здоров’я. Але це питання має ще одну грань.

Бог створив перших чоловіка та жінку зі статевим потягом і здатністю мати потомство, він наказав їм жити разом і народжувати дітей. Тож для тієї досконалої пари статеві стосунки не були гріхом. Однак ситуація докорінно змінилася, коли Адам і Єва не послухалися Бога (непослух виявився не в тому, що вони мали інтимні стосунки, а в тому, що з’їли заборонений плід). Раптом почуття вини та гріх вразили їхнє сумління, і вони, зрозумівши, що голі, відразу прикрили свої статеві органи, щоб сховати їх від Бога (Бт 3:7, 10, 11). З часу гріхопадіння люди вже не можуть народжувати досконалих дітей, а натомість передають своїм дітям гріх, покаранням за який є смерть. Навіть дуже праведні та богобоязливі батьки народжують дітей, так би мовити, заражених гріхом (Пс 51:5).

Вказівки Закону, пов’язані з функціями статевих органів людини, вчили чоловіків і жінок самодисципліни, стриманості та поваги до створених Богом органів розмноження. Це були не просто медичні чи профілактичні заходи для збереження фізичної чистоти і запобігання хворобам — Закон постійно нагадував ізраїльтянам про їхній грішний стан. І чоловіки, і жінки, які мали природні виділення зі статевих органів, ставали на деякий час нечистими, що було слушним нагадуванням про їхню успадковану гріховність. Якщо спостерігалися певні порушення і виділення були затяжними, період нечистоти тривав довше. Наприкінці такого періоду слід було не лише помитися, але й скласти приношення за гріх (так робили і коли народжувалась дитина), щоб священик міг примирити людину з Богом. Тому, коли Марія народила свого первістка, Ісуса, вона принесла жертву, яка очищає від гріха, і так показала, що визнає успадковану гріховність і розуміє, що не є безгрішною та бездоганною (Лк 2:22—24).

Трупи. Мойсеїв закон визначав різні ступені нечистоти, пов’язаної з трупами: торкнувшись до трупа тварини, особа була нечистою протягом дня, а, торкнувшись до трупа людини, вона ставала нечистою на тиждень. У першому випадку слід було лише випрати свій одяг. Якщо ж людина, не усвідомлюючи цього, їла падаль чи м’ясо тварини, розірваної звіром, то мусила також помитися у воді (Лв 5:2; 11:8, 24, 27, 31, 39, 40; 17:15). Ця вказівка стосувалась і священиків, але для них додавався ще один закон: якщо, будучи нечистим, священик їв щось святе, він мав бути покараний смертю (Лв 22:3—8).

Для тих, хто торкався трупа людини, церемонія очищення була складнішою. У таких випадках використовувався попіл рудої корови. Для цього її зарізали поза табором. Її кров’ю священик сім разів кропив у напрямі намету зборів. Цілу корову (її шкуру, м’ясо, кров і кал) спалювали, також у вогонь вкидали кедрову гілку, гісоп та яскраво-червону пряжу. Попіл, який залишався від корови, збирали, щоб приготувати «воду для очищення»: нею людину кропили на третій і сьомий день після її занечищення. На сьомий день людина прала свій одяг і милася, а тоді її оголошували чистою (Чс 19:1—13).

Згідно з Законом, якщо хтось помирав у домі чи наметі, то кожен, хто в той момент перебував там, ставав нечистим; також нечистими ставали саме житло і весь відкритий посуд. Людина ставала нечистою навіть тоді, коли торкалася до кістки померлого на полі бою, до гробниці чи могили. Тому в часи Ісуса люди мали звичай білити могили за місяць до Пасхи, інакше хтось міг випадково спіткнутися об могилу і втратити можливість взяти участь у святкуванні (Чс 19:14—19; Мт 23:27; Лк 11:44). Якщо в присутності назорея хтось помирав, то всі попередні дні його обітниці не зараховувалися і він мав принести жертву (Чс 6:8—12; див. НАЗОРЕЙ; САМСОН).

За умовами Закон-угоди, місця та предмети, що осквернилися, потрібно було очистити. Якщо якийсь невідомий скоював убивство, спочатку слід було зробити виміри та визначити, яке місто розташоване найближче до місця злочину. Старійшини цього міста брали молоду корову, яку ще не використовували в роботі (вона була заміною вбивці) і ламали їй шию в долині, де тече вода. Тоді вони мили над коровою руки на знак своєї невинності (це було символом того, що вони очищають себе від відповідальності) і благали, щоб на них не спала вина за злочин (Пв 21:1—9).

Одяг чи посуд, що контактував з трупом або опоганювався якимось іншим чином, треба було очистити згідно зі встановленим порядком (Лв 11:32—35; 15:11, 12). До появи прокази на одязі або стінах будинку ставилися значно серйозніше. Якщо вона поширювалася і це не вдавалося зупинити, то одяг чи будинок треба було повністю знищити (Лв 13:47—59; 14:33—53).

Перш ніж принести в табір воєнну здобич, її очищали. Металеві предмети обробляли за допомогою вогню, а ті, що могли згоріти, мили у воді (Чс 31:21—24).

Чистота, якої мають дотримуватися християни. Християни не підлягають Закону і не зобов’язані дотримуватися його вказівок щодо очищення, хоча за днів Ісуса Закон і пов’язані з ним звичаї все ще були в силі (Ів 11:55). Закон був «тінню майбутнього, а дійсність — це Христос» (Єв 10:1; Кл 2:17). Тому стосовно очищення Павло написав: «За Законом майже все очищається кров’ю [Мойсей покропив кров’ю книгу, народ, намет і посуд], і без пролиття крові немає прощення. Тому було необхідно, щоб земне відображення небесного очищалося саме так». «Бо якщо кров козлів, биків і попіл з телиці, яким кропили тих, хто був опоганений, освячували людей настільки, що Бог вважав їх чистими, то наскільки ж більше кров Христа, який завдяки дії вічного духу приніс себе непорочним Богу, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб ми служили живому Богові!» (Єв 9:19—23, 13, 14).

Отже, від усякого гріха та неправедності християн очищає кров Господа Ісуса Христа (1Ів 1:7, 9). «Христос полюбив збір і віддав себе за нього, щоб освятити його, очистивши обмиванням у воді за допомогою Божого слова» і щоб цей збір був незаплямованим, святим, бездоганним, «особливою власністю», «народом, ревним до добрих діл» (Еф 5:25—27; Тит 2:14). Тому кожен член християнського збору не повинен забувати, що він «вже очищений від своїх давніх гріхів», і має постійно виявляти плід Божого духу (2Пт 1:5—9), адже «кожну гілку... що плоди приносить, [Бог] очищає, аби вона давала ще більше плодів» (Ів 15:2, 3).

Отже, християни зобов’язані дотримуватися високих норм фізичної, моральної та духовної чистоти і оберігати себе від «усього, що опоганює тіло і дух» (2Кр 7:1). Ісус сказав, що людину опоганює не те, що потрапляє всередину неї, а «тільки те, що з неї виходить». Тому ті, хто очищається за допомогою крові Христа, приділяють найбільше уваги саме духовній чистоті. Вони стежать за тим, щоб їхні серце та сумління були чистими перед Богом (Мр 7:15; 1Тм 1:5; 3:9; 2Тм 1:3). Для людей з чистим сумлінням «усе чисте», на відміну від безвірних, чиє сумління опоганене і для кого «ніщо не чисте» (Тит 1:15). Ті, хто прагне залишатися чистим у серці, застосовують пораду з Ісаї 52:11, де сказано: «Не торкайтесь нічого нечистого... будьте чистими, усі, хто носить речі дому Єгови» (Пс 24:4; Мт 5:8). Так вони, образно кажучи, очищають свої «руки» (Як 4:8), і Бог ставиться до них як до чистих людей (2См 22:27; Пс 18:26; див. також Дн 11:35; 12:10).

Одного разу апостол Павло виконав обряд очищення в храмі згідно з вимогами Закону, хоча вже не перебував під ним. Чи був Павло непослідовним? Він ніколи не виступав проти Закону та його настанов, а лише показував, що Бог не вимагає від християн послуху Законові. Якщо якісь настанови не суперечили християнським вченням, не було нічого поганого в тому, щоб виконати наказ, який Бог колись дав у Законі. Павло очистився, щоб не створювати зайвих труднощів, які б завадили юдеям прислу́хатись до доброї новини про Ісуса Христа (Дії 21:24, 26; 1Кр 9:20). Апостол також казав, що, навіть коли їжа сама по собі є чистою, він не буде її їсти, якщо це призводить до чийогось спотикання (Рм 14:14, 15, 20, 21; 1Кр 8:13). Так Павло показав, наскільки сильно він переймається спасінням інших і що готовий зробити все можливе, аби їм допомогти. Тому він міг по праву сказати: «Я чистий від крові всіх людей» (Дії 20:26; 18:6).