Події, що викликають сильний подив; явища фізичного світу, які неможливо пояснити дією сил природи чи людини і які приписуються надприродному джерелу. В Єврейських Писаннях словом «чудо» перекладається слово мофе́т, яке також може перекладатися як «передвістя» і «знак» (Пв 13:1, 2; 1Цр 13:3; 1Хр 16:12). Воно часто вживається разом з єврейським словом от, яке означає «знак» (Пв 4:34). У Грецьких Писаннях словами «могутні діла», «спроможність», «чудо» перекладається грецьке дı́наміс (озн. «сила») (Мт 25:15; Лк 6:19; 1Кр 12:10, Ог., Хом., Дерк.).

Люди сприймають як чуда те, чого не можуть повторити або навіть до кінця зрозуміти. Такі могутні діла потребують більше сили та знань, ніж у них є. Але з погляду того, хто є джерелом такої сили, це зовсім не чуда. Адже він розуміє, як відбуваються ці могутні діла, і може їх здійснити. Тому деякі діла Бога, які людям здаються дивовижними, є звичайним виявом його сили. Якщо людина вірить в якогось бога, особливо в Бога-Творця, вона не може заперечувати, що він має силу виконувати діла, які вселяють благоговіння (Рм 1:20; див. СИЛА).

Чи суперечать чуда законам природи?

З допомогою спостережень і досліджень учені встановили, що у всесвіті існують різні закономірності, і відкрили закони, які лежать в основі цих закономірностей, як-от закон тяжіння. Вчені погоджуються з тим, що ці закони є складними і водночас надійними. Називаючи їх «законами», вони, по суті, визнають, що існує Законодавець. Скептики вважають, що чудеса порушують закони природи, які їм здаються непорушними. Тому вони кажуть, що чудес не буває. На їхню думку, явище, яке не можна зрозуміти чи пояснити за допомогою відомих людям природних законів, просто неможливе.

Однак досвідчені вчені не поспішають казати, що певне явище неможливе. Професор Пенсильванського університету Джон Бробек зазначив: «Вчений більше не може впевнено стверджувати, що щось є неможливим. Він лише може сказати, що це маловірогідне. Також він може визнати, що певні явища просто важко пояснити на основі сучасних знань. Вчені не можуть стверджувати, що науці відомі всі властивості матерії та види енергії... [Щоб пояснити чудо] треба лише припустити, що існує джерело енергії, невідоме біологічним або фізіологічним наукам. У наших Писаннях це джерело енергії названо Божою силою» (Time. 1955. July 4). Наукові дослідження, проведені з того часу, як були сказані ці слова, довели їхню правдивість.

Вчені не до кінця розуміють властивостей теплоти, світла, електрики та різних форм матерії, а також особливості протікання атомних і ядерних реакцій навіть за нормальних умов. І ще менше вони розуміють, як виявляються властивості матерії та енергії у незвичних або аномальних умовах. Наприклад, під час вивчення властивостей речовин за наднизьких температур були отримані неочікувані результати. Якщо свинець, який є поганим електропровідником, занурити в рідкий гелій, охолоджений до температури −271°C, то він несподівано стає надпровідником, а коли поруч з ним помістити стрижневий магніт, то й потужним електромагнітом. А гелій при такій наднизькій температурі, здається, порушує закон гравітації. Він починає підніматися по стінках лабораторної склянки і перетікає через її край (Matter. 1963. P. 68, 69).

Ці відкриття, як і багато інших, приголомшили вчених та перевернули їхні колишні погляди. Як тоді хтось може казати, що Бог порушував свої власні закони, коли здійснював могутні діла, які людям здавалися чудесами? Творець усесвіту, безсумнівно, досконало контролює всі свої створіння і може керувати ними в межах законів, які він сам встановив (Йв 38). Він може створити умови, необхідні для здійснення його могутніх діл: пришвидшувати, сповільнювати, змінювати чи зупиняти різні процеси. Або, виконуючи волю Єгови, це можуть робити ангели, які набагато сильніші за людей (Вх 3:2; Пс 78:44—49).

Очевидно, що вчені не порушують фізичних законів, коли під час експерименту змінюють температуру або додають більше кисню, щоб пришвидшити чи сповільнити хімічну реакцію. Але скептики все одно ставлять під сумнів чудеса, описані в Біблії, в тому числі процес створення всесвіту. По суті, вони стверджують, що їм відомі всі умови і процеси, які колись відбувалися. Вони наполягають, що Творець обов’язково має діяти в межах їхнього розуміння фізичних законів.

Шведський професор, який займався фізикою плазми, визнав, що знання вчених обмежені: «Ніхто не ставить під сумнів, що земною атмосферою управляють закони механіки та атомної фізики. І, хоча нам відомі основні закони, які керують атмосферними явищами, може бути надзвичайно важко визначити, як ці закони проявлятимуться в кожній конкретній ситуації» (Альвен Г. Миры и антимиры. М., 1968. С. 11). Це висловлювання стосувалось походження всесвіту. Бог встановив фізичні закони, які керують землею, сонцем та місяцем і в межах яких людина може здійснювати дивовижні діла. Безперечно, Бог може застосовувати ці закони так, щоб досягти результатів, неочікуваних з погляду людей. Наприклад, для нього було нескладно розділити Червоне море, щоб «води стояли стіною» (Вх 14:22). Також людям здається неймовірним, що хтось може ходити по воді, але Той, хто «простягає небеса, наче прозоре полотно, напинає їх, мов намет», може дати людині таку силу. Більш того, про Бога сказано, що він створив і контролює всі небесні тіла і що «завдяки його безмежній могутності і грізній силі жодн[е] з них не загубиться» (Іс 40:21, 22, 25, 26).

Оскільки існування фізичних законів, таких як закон гравітації, передбачає існування законодавця, набагато сильнішого і розумнішого за людей, то чи логічно ставити під сумнів його здатність виконувати дивовижні діла? Чи розсудливо намагатися осягнути його діла з допомогою обмежених знань і досвіду людства? Патріарх Йов написав, що люди, які вважають себе мудрішими за Бога, поводяться безглуздо і ніби блукають у темряві (Йв 12:16—25; пор. Рм 1:18—23).

Бог не порушує своїх законів моралі. Бог не є примхливим, він ніколи не порушує своїх законів (Мл 3:6). Це видно з того, що він непохитно дотримується своїх моральних законів, які узгоджуються з фізичними, але є вищими за них. Справедливість не дозволяє йому потурати неправедності. «Очі твої надто чисті, щоб спокійно дивитись на зло, і ти не зносиш неправедності»,— говорив пророк Авакум (Ав 1:13; Вх 34:7). Бог дав Ізраїлю такий закон: «Життя за життя, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу» (Пв 19:21). І він не порушив цього закону, коли вирішив простити розкаяним людям гріх, який веде до смерті (Рм 5:12; Пс 49:6—8). Щоб мати для цього законну підставу, він навіть приніс у жертву свого єдинородного Сина як викуп за гріхи всього людства (Мт 20:28). Апостол Павло казав, що, «давши... визволення на основі викупу, який заплатив Христос Ісус», Єгова зміг «показати свою праведність... адже він залишається праведним, коли визнає праведною людину, яка вірить в Ісуса» (Рм 3:24, 26). Розуміючи, що Бог з поваги до своїх законів моралі пожертвував улюбленим Сином, можна дійти висновку, що він ніколи не порушив би фізичних законів задля здійснення свого задуму.

Чи суперечать людському досвіду? Саме по собі твердження, що чудес не буває, не доводить, що це так. Люди в наш час могли б поставити під сумнів будь-яку історичну подію, адже не бачили її на власні очі і вже немає очевидців, які б її підтвердили. Але це не змінило б історичних фактів. Дехто стверджує, що розповіді про чудеса неправдиві, тому що чудеса суперечать людському досвіду, тобто тому, що відбувається з людьми або про що вони дізнаються з книжок та інших джерел. Якщо б науковці використовували такий підхід, було б набагато менше досліджень і відкриттів. Наприклад, вони не шукали б ліків від «невиліковних» хвороб або способів подорожувати на інші планети чи навіть до віддалених куточків усесвіту. Але вони продовжують дослідження і деколи відкривають перед людством абсолютно нові горизонти. Сучасні досягнення приголомшили б людей, що жили в стародавні часи, а багато винаходів, які сьогодні стали невід’ємною частиною повсякденного життя, здавалися б їм чудом.

Не є просто природними явищами. Деякі критики стверджують, що чудеса, описані в Біблії, були звичайними природними явищами, які можна пояснити з наукової точки зору, а біблійні письменники приписували їх втручанню Бога. Дійсно, інколи це були такі природні явища, як землетруси (1См 14:15, 16; Мт 27:51). Але це не означає, що їх не спричинив Бог. Адже чудом були не лише самі могутні діла (скажімо, вищезгадані землетруси), а й те, що вони відбувалися у визначений час. Це не могло бути випадковістю. Наприклад, дехто стверджує, що манна, яку ізраїльтяни їли в пустелі, могла бути солодкими липкими виділеннями тамариска і деяких кущів. Навіть якщо це сумнівне припущення є правдивим, манна все одно залишається чудом, адже вона з’являлась у визначений час — кожного дня, крім суботи (Вх 16:4, 5, 25—27). До того ж, якщо манну залишали до ранку, вона починала смердіти і в ній заводилися хробаки. Але в суботу цього не ставалося (Вх 16:20, 24). Також, згідно з біблійним описом манни, вона навряд чи могла бути виділенням дерев. Біблія каже, що манна з’являлась на землі і танула на сонці; її можна було розтирати в ступці, молоти на жорнах, варити і пекти (Вх 16:19—23; Чс 11:8; див. МАННА).

Гідні довіри свідчення. Християнство нерозривно пов’язане з чудом воскресіння Ісуса Христа (1Кр 15:16—19). Докази, що це чудо відбулося, дуже переконливі — його могли підтвердити більш ніж 500 очевидців (1Кр 15:3—8; Дії 2:32).

Також варто взяти до уваги спонуки тих, хто повірив у воскресіння Ісуса. Дехто готовий ризикувати своїм життям, щоб отримати певні права, владу чи багатство для себе або для когось іншого. Але християни, які страждали за свою віру, не сподівалися отримати якусь матеріальну вигоду чи політичне становище. Навпаки, вони часто втрачали все це. Проповідуючи воскресіння Ісуса, вони не вдавалися до насилля, аби поширювати свої вчення чи захищати себе. А докази, на які опиралися Ісусові учні, показують, що вони були не фанатиками, а розсудливими людьми, які з любов’ю допомагали своїм ближнім.

Особливості чудес, описаних в Біблії. Чудеса, які описані в Біблії, відрізняються тим, що виконувалися прилюдно, були простими, мали конкретну мету і причину. Деякі з них були здійснені без свідків або перед невеликою групою людей (1Цр 17:19—24; Мр 1:29—31; Дії 9:39—41), але більшість із них відбулись на очах тисяч і навіть мільйонів спостерігачів (Вх 14:21—31; 19:16—19). Ісус виконував чудеса прилюдно і не вдавався до хитрощів; він зціляв усіх людей, не прикриваючись тим, що комусь не вистачає віри для зцілення (Мт 8:16; 9:35; 12:15).

Простотою вирізнялися як зцілення, так і вгамування стихій (Мр 4:39; 5:25—29; 10:46—52). На противагу магічним трюкам, для яких потрібен спеціальний реквізит, сцена, освітлення і які не обходяться без ритуалів, чудеса, які згадуються в Біблії, як правило, здійснювалися не напоказ, а тоді, коли була потреба, часто у відповідь на чиєсь прохання, і це відбувалося прямо на вулиці або в іншому непідготовленому місці (1Цр 13:3—6; Лк 7:11—15; Дії 28:3—6).

Ті, хто здійснював чудеса, робили це не заради того, щоб здобути славу чи багатство, а щоб прославити Бога (Ів 11:1—4, 15, 40). Такі чудеса не були таємничими обрядами, покликаними задовольнити чиюсь цікавість чи приголомшити когось. Вони завжди йшли на благо людям: іноді вони задовольняли їхні фізичні потреби, але кожного разу духовні, допомагаючи їм навернутися на правдиве поклоніння. Оскільки «свідчення про Ісуса є метою пророцтв», багато чудес доводили, що Ісус є Божим посланцем (Об 19:10)

Чудеса, описані в Біблії, стосувалися не лише живих істот, але й неживої природи. Наприклад, стихали вітер і море (Мт 8:24—27), припинялися і починалися дощі (1Цр 17:1—7; 18:41—45), а вода перетворювалась на кров або вино (Вх 7:19—21; Ів 2:1—11). З допомогою чуд люди могли зцілитися від усіх хвороб, таких як «невиліковна» проказа (2Цр 5:1—14; Лк 17:11—19) чи вроджена сліпота (Ів 9:1—7). Таке різноманіття чудес доводить, що за ними стояв Творець, адже тільки Творець може впливати на всі сфери людського життя і на всі форми матерії.

Яку роль відігравали в ранньому християнському зборі. З допомогою чудес досягалися важливі цілі. Здебільшого вони були доказом того, що якась людина мала силу від Бога і його підтримку (Вх 4:1—9). Ті, хто бачив чудеса Мойсея та Ісуса, дійшли саме такого висновку (Вх 4:30, 31; Ів 9:17, 31—33). Через Мойсея Бог пообіцяв дати людям пророка. Чудеса, які виконував Ісус, переконали їх, що він і є тим обіцяним пророком (Пв 18:18; Ів 6:14). А коли утворився християнський збір, чудеса разом зі звісткою про спасіння допомагали людям зрозуміти, що Бог підтримував християн і відкинув юдеїв як свій народ (Єв 2:3, 4). З часом дари святого духу, завдяки яким перші християни здійснювали чуда, мали зникнути. Вони були потрібні тільки в період становлення християнського збору (1Кр 13:8—11).

Читаючи Дії апостолів, можна побачити, що з допомогою могутнього святого духу Єгови швидко формувалися християнські збори і утверджувалося християнство (Дії 4:4; розд. 13, 14, 16—19). За короткий період з 33 по 70 рр. н. е. з’явилося чимало зборів, до яких належали тисячі християн і які розкинулись від Вавилона до Рима та, можливо, навіть ще західніше (1Пт 5:13; Рм 1:1, 7; 15:24). Також слід зазначити, що копій Писань у той час було небагато. Зазвичай лише заможні люди мали сувої або кодекси. У місцевостях, де жили язичники, ніхто не знав про Бога Єгову і натхнені ним Писання. Знання передавалися здебільшого з вуст в уста. Не існувало біблійних довідників, покажчиків та енциклопедій. Тому збір потребував таких дарів святого духу, як особливі знання, мудрість, здатність говорити різними мовами та здатність розпізнавати, які слова справді натхнені (1Кр 12:4—11, 27—31). Але, як писав апостол Павло, ці дари мали зникнути, коли в них вже не буде потреби.

Чому немає сьогодні. У наш час Бог не наділяє своїх служителів силою виконувати чудеса, адже письменні люди мають усе необхідне, щоб задовольнити свої духовні потреби, а тим, хто не вміє читати, але готовий слухати, можуть допомогти зрілі християни, які завдяки навчанню і досвіду мають необхідні знання та мудрість. Сьогодні Богові не потрібно здійснювати чудеса, аби показати, що він підтримує своїх служителів і що Ісус Христос — призначений ним визволитель. Якби Бог далі продовжував давати своїм служителям силу виконувати чудеса, це все одно не переконало б усіх, адже навіть не всі люди, які бачили чудеса Ісуса на власні очі, прийняли його вчення (Ів 12:9—11). Але Біблія попереджає насмішників, що при знищенні теперішнього злого світу Бог буде виконувати дивовижні діла (2Пт 3:1—10; Об. 18, 19).

На завершення можна сказати, що люди, які не вірять у чудеса, зазвичай або взагалі не вірять у Бога, або вважають, що з часів творення він не виявляв своєї сили надприродним чином. Але їхній брак віри не означає, що Слово Бога неправдиве (Рм 3:3, 4). Дивовижні результати, які були досягнуті завдяки чудесам, і те, що Бог завжди виконував їх у згоді зі своїми принципами й істинами, викладеними у його Слові, зміцнюють довіру до нього. Чудеса запевняють у тому, що Бог дбає про людей і що він може захистити й обов’язково захистить своїх служителів. Вони були прообразом майбутніх подій, і повідомлення про них зміцнюють віру в те, що в майбутньому Бог чудом зцілить вірних йому людей і зіллє на них рясні благословення (Об 21:4).